Валентин Стецюк як незалежний дослідник
Будучи повним автодидактом, я впродовж кількох десятиліть займаюсь самостійними дослідженнями в галузі етнології, в основі яких лежить мій власний графоаналітичний метод, вперше описаний в 1987 р. в статті "Определение мест поселения древних славян графоаналитическим методом" в часописі "Известия Акадамии наук СССР. Серия литературы и языка". Однак для більш повного відновлення передісторичних етногенетичних процесів в подальших дослідженнях використовуються, крім порівняльної лінгвістики, також географічні мапи, археологічні дані, історичні джерела, міфологія, ономастика, етнографія, топонімія. Я би охоче займався цією великою роботою разом групою однодумців різних спеціальностей, тоді б робота йшла швидше, її результати доносилися би до читача більш кваліфіковано і викликали більше довіри. Будь-яка наука розвивається колективними зусиллями багатьох дослідників, в той час як індивідуальна робота, навіть позначена новизною, в очах професіоналів все буде мати вигляд дилетантської. На жаль, зацікавити вчений світ моїм методом досліджень і отриманими результатами попри прикладені зусилля мені не вдалося. Тепер же, слідкуючи за новинами у лінгвістиці і археології через Інтернет, у мене виникає враження, що я живу на іншій планеті. Незважаючи на те, що деякі мої роботи були опубліковані, я ніколи не зустрічав на них посилань чи критики. Тепер я подаю результати своїх досліджень на цьому сайті, але серйозні вчені сюди не заглядають. Лінгвістика і, особливо, археологія розвиваються якимось своїми кружними шляхами і мені навіть цікаво, чи будуть колись розв'язані ті проблемні питання етногенезу, які вже вирішені завдяки застосуванню мого методу.
Хоча сфера інтересів людини не має і не може мати жодних обмежень, будь-яка наука успішно розвивається, якщо приносить конкретну користь, збагачує наші знання про людину та довколишній світ. У наш прагматичний час більше уваги приділяється природничим наукам, але історичне пізнання більше призначене для самопізнання людства і в тому його цінність. При цьому, археологія, тісно пов'язана з вивченням матеріальних свідчень минулого, не втрачає інтересу широкої публіки. Що ж стосується лінгвістики, то вона тепер в такому стані, що деякі її галузі не можуть навіть відповісти на питання, для чого вони взагалі потрібні. А таке питання виникає після ознайомлення з темами робіт багатьох сучасних дослідників не тільки у пересічної людини, а навіть у ректора в умовах обмеженого фінансування університету. Хоча самі лінгвісти розуміють, що "без знання минулого неможливе майбутнє", їхні уяви про минуле носять здебільшого гіпотетичний, а часом міфологічний характер, бо сформовані поспішно ще в ті роки, коли лінгвістика використовувалася для політичних цілей і не мала ефективних методів досліджень. Отож, без твердого фундаменту історичної істини вона не може дати конкретних рекомендацій людству, стурбованому в теперішньому часі своїм майбутнім, і для багатьох це є очевидним.
Будучи інструментом політики, лінгвістика піддається впливам ідеологічних установок, сформованих на псевдонаукових основах і сприйнятих в суспільстві. З іншого боку, сама лінгвістика, перетворившись на закриту гільдію, не сприймає ззовні нові ідеї, які можуть перетворити на порох результати багаторічних зусиль традиціоналістів. Таким чином, є певні сили, з різних причин зацікавлені в довгостроковому збереженні панівних фальшивих теорій і ці сили гальмують проникнення в лінгвістику нових ідей. При цьому свобода вираження думки не має великого значення, тому що треба бути ще і почутим і зрозумілим. З другого боку, нова ідея чи теорія може бути розкритикована або замовчувана, а її автор представлений дилетантом, фантазером або навіть хворим психічно. Таке положення є, якщо не одним із свідчень морального занепаду сучасного суспільства, то, принаймні, характеризує його моральну недорозвиненість.
Щоб не закінчувати на цій сумній ноті, залишається тільки висловити надію, що усвідомлення кризи не тільки сучасної лінгвістики, але і всього гуманітарного знання взагалі змусить нове покоління вчених повернутися обличчям до нових методів досліджень та в кінці-кінців подолати реакцію і консерватизм.
Не можна сказати, що гуманітарії зовсім відмовляються від точних методів досліджень. Розмов про використання математики в мовознавстві вже не менше ста років, але це швидше за все данина часу. Характерним в цьому відношенні був період захоплення кібернетикою в Радянському Союзі в кінці 50-х – початку 60-х років. Оптимісти сподівались навіть на можливість моделювання мови на базі її статистичної та теоретико-множинної основи, оскільки вважалося, що лінгвістика є найбільш точною з усіх гуманітарних наук і тому може досягти великих успіхів c залученням математики:
Звісно ж, що питання про застосування методів точних наук в етимології становить частину більш загального питання про можливість поширення цих методів на суспільні науки. Відповідь на це важливе питання була досягнута в полеміці між творцем кібернетики Вінером і найвизначнішим фахівцем в області культурної антропології Леві-Штраусом. Вінер стверджував наступне: природа суспільних наук така, що саме розвиток їх неминуче відбивається на об'єкті їх, а об'єкт дослідження з необхідністю піддається впливу втручання дослідника. Леві-Штраусу вдалося переконливо показати, що серед суспільних явищ є принаймні, одне, до якого не стосуються заперечення Вінера, – мова, що вивчається в плані структурної лінгвістики. (Топоров В.Н. 1959, 53-54)
Топоров заглядав далеко вперед, але треба визнати, що відповіді на поставлене запитання все-таки досягнуто не було. Обережна частина лінгвістів дотримувалася іншої думки:
Успішний розвиток прикладного мовознавства, що входить в тісний контакт з такими новими областями знання, як кібернетика і «теорія інформації» («теорія зв'язку»), в тому числі і розвиток техніки машинного перекладу, ставлять і перед теоретичним мовознавством нові питання, які останнім раніше не ставилися. Однак постановка цих нових питань не зачіпає і не може торкнутися гносеологічних і онтологічних підстав науки про мову… Тому, наприклад, «моделювання мови на базі її статистичної та теоретико-множинної основи» не тільки можливе, не тільки може бути необхідним для певних цілей прикладного мовознавства, але може (в плані розширення евристичних можливостей) поставити і перед теорією мови нові проблеми. Однак при переході від евристики до теоретичного розгляду цих питань як лінгвістичних дослідник повинен звернутися і до власне лінгвістичних методів структурного аналізу, оскільки мовна структура в своїй специфіці не є математична або статистична даність, а даність іншого роду – конкретно-історична даність знаку, що має такий соціальний зміст, який розкривається в акті розуміння через усвідомлення всіх його системних і контекстових зв'язків, через його «внутрішню форму» (resp. конкретну структуру знака). Даності ж, які визначаються тільки кількісними характеристиками (статистичні узагальнення, коди, формули і т. п.), ні історичної конкретності, ні «внутрішньої форми» не мають. (Горнунг Б.В.. 1960, 33)
Така особливість мовної структури призвела до того, що великого поширення набули лише статистичні методи дослідження тексту як графічного відображення мови, окремі ентузіасти також зрідка використовували в роботі імовірнісний підхід. Однак великого перелому в лінгвістичних дослідженнях не відбулося і з згасанням інтересу до кібернетики згасло і бажання до використання і математичних методів. На час публікації моєї статті в середовищі російських лінгвістів було поширене скептичне ставлення до можливостей математики. До широкого використання імовірнісних методів так і не дійшло і не могло дійти, тому що лінгвісти, судячи з критичних публікацій, у своїй більшості навіть не засвоїли основні теореми теорії ймовірностей.
Судячи з усього, і до теперішнього часу в лінгвістиці нічого не змінилося, як показує підзаголовок "Про можливості і межі "точних методів" в гуманітарних науках" до однієї зі статей, присвячених цій проблемі. Начебто така можливість автором не виключається, хоча й із застереженням про межі, але поетична назва статті "Тобі числа і міри нема" і в лапки взяті "точні методи" видають прихований скепсис щодо їх ефективності у цій делікатній області знань (Шапир М.И. 2005, 43-62).
Говорити про те, що науковий прогрес в лінгвістиці скоро восторжествує, підстав нема. Доcі не видно, щоб зустрічала розуміння логіка аргументів, подібних до цих:
… закони природи і закони, що діють в гуманітарній сфері, ні в чому істотному не відрізняються один від одного, так що, всупереч поширеній думці М.І. Шапіра (і багатьох його авторитетних попередників) між природними і гуманітарними науками немає ніякої "прірви". Той, хто заперечує можливість вивчення точними методами законів, що діють в світі творінь людського духу, буде змушений, якщо він проведе ретельний логічний аналіз своєї аргументації, прийти до висновку, що закони природи теж неможливо вивчити точними методами (Гладкий А.В. 2007, 35)
Якщо ж говорити про історичну лінгвістику навіть без докорів у відсутності в ній точних методів досліджень, то в даний час предметом її вивчення є другорядні явища, які тільки заплутують уявлення про передісторичні етногенетичні процеси. До її стану можна цілком застосувати слова австралійського філософа:
Предмет, що підлягає дослідженню, насправді аналогічний археологічним об'єктам в Європі, які були виявлені тільки після винаходу вертольота. Археологи на землі не могли ідентифікувати пам'ятники, тому що порядок, який був абсолютно ясний з висоти вертольота, просто не існував в межах їх бачення. Ті схоласти, які, бравуючи професіоналізмом, заперечують можливість характеризувати широкий історичний розмах, просто відкидають можливість існування порядку великої тривалості, тому що він не існує в дрібницях, серед яких вони без кінця копаються (Gare Arran. 1996, 72) .
З "знанням справи" стан сучасної індоєвропеїстики, досвід і методи якої використовують фахівці інших розділів лінгвістики, характеризовано одним із сучасних вчених мужів так
Індоєвропейське мовознавство ніколи не було настільки добре документовано, як сьогодні. Точність описів і аргументацій ніколи не були так гарні. Треба продовжувати йти цим шляхом з усе більшою точністю і адекватністю. Відкритість до нових підходів має велике значення (Meier-Brügger Michael, 2003, 15).
Очевидно автор цих рядків не читав Жана Бодрийяра, який ще в 1982 році стверджував, що коли інформації стає все більше, то сенсу (ясності) — все менше і менше (Бодрийар Жан, 2013, 100). Займаючись власними дослідженнями і спробами зацікавити ними академічну науку майже 40 років, я добре зрозумів, наскільки правий був цей французький філософ.
Кілька поколінь лінгвістів ведуть суперечку про можливу спорідненість тюркських і монгольських мов. Алтайська теорія, яка об'єднує їх в однієї мовної сім'ї, була висунута близько ста п'ятдесяти років тому. Однак ні її противники, ні її прихильники не в змозі переконати один одного і цій суперечці не видно кінця. Суть в тому, що тюркські і монгольський мови мають дуже багато спільних ознак, але є факти, які суперечать їх спорідненості. Які факти мають більшу вагу? – ось у чому питання. Апологетам алтайської теорії можливість існування інших причин збігів в тюркських і монгольських мовах, крім їх спільного походження, здається абсолютно неймовірною і тому вони впевнені в генетичній спорідненості цих мов. Саме так – здається. Таке в науці вже бувало. І та наука, яка не може довести неймовірність явища, приречена на тупцювання на місці. Збіги в мовах добре пояснюються їх генетичною спорідненістю, але вони її не доводять. Ця істина проста, але не до всіх вона доходить. Це приблизно те ж саме, що віра в Бога допомагає пояснити незрозумілі явища в природі їх Божественним походженням, але самі по собі ці явища довести існування Бога не можуть.
Спорідненості тюркських та алтайських мов, серед іншого, суперечить факт відсутності подібності в числівниках. У переважній більшості мов числівники є найбільш древніми словами, і їх подібність в різних мовах може говорити про спорідненість цих мов. Прихильники алтайської теорії знаходять цим фактам, як і багатьом іншим, пояснення, які їх противниками теж вважаються неймовірними, але довести математично вони цього не можуть. В цьому і є вся проблема. Вирішити суперечку може тільки факт, висока ймовірність походження якого буде визнана обома сторонами. Обчислити ймовірність фактів в лінгвістиці практично неможливо, але є можливість її оцінки з точки зору теорії ймовірностей. Якщо будь-яка теорія добре пояснюється досить великим рядом фактів, ймовірність кожного з яких здається дуже низькою, то їх сукупна ймовірність стає досить високою для визнання цієї теорії дійсної. Але для цього треба хоча б знати основні теореми теорії ймовірностей. Мої сорокарічні митарства свідчать про те, що навіть такі елементарні знання у лінгвістів відсутні.
В теперішньому часі вчені прогнозують новий розквіт математики в найближчі 50 років як у вже наявних її розділах, так і в наново створених. Серед іншого, до 2050 року прогнозується поява математичної теорії, яка описує взаємодію і динаміку складних систем. Вона буде використовуватися в науках, що мають справу з великою кількістю відносно простих компонентів, які взаємодіють між собою простими способами. Такі складні системи виникають в біології, фінансовій діяльності, соціології, навіть у мистецтві і політиці (Стюарт Ян. 2008, 44-45). Подібну систему можна створити і в лінгвістиці для точного визначення родинних взаємин споріднених мов на основі великої маси їх спільних ознак. Саме для дослідження такої системи був використаний графоаналітичний метод (Стецюк Валентин. 1987), в основі якого лежить побудова спеціального графу, ще докладно не вивченого в теорії, але який попередньо можна назвати "виваженим". Результати отримані за допомогою цього методу дали деяку основу для представлених тут міркувань.
На цьому сайті представлені результати майже сорокарічної роботи і загальний їх обсяг перевищує тисячу сторінок, але повне уявлення про виконану роботу можна отримати за п'ять хвилин, якщо перейти в розділ Огляд методів і результатів досліджень етногенетичних процесів.
e-mail: valentyn_ua@yahoo.de.
