Далекий Схід: Родинні взаємини алтайських мов

Позірна самоочевидність алтайської прабатьківщини тюрків логічно привела до думки про генетичну спорідненість монгольських і тюркських мов, але факти які суперечать цій доктрині породили багаторічні суперечки фахівців:

В даний час зазначена проблема, як і багато інших, виливається в суперечку між цілими поколіннями вчених, причому ні ті, ні інші не в змозі переконати один одного. Якщо не брати до уваги нині покійних учених, то основними прихильниками аналізованої теорії виявляються такі вчені старшого покоління, як проф. Н. Лоппе (Вашингтонський університет) та проф. К. Менгес (Колумбійський університет), які присвятили все своє життя вивченню цих мов; супротивниками зазначеної теорії є в основному молоді вчені, наприклад, Г. Дерфер і А. М. Щербак (Ленінград) (Клоусон Дж. 1969: 22).

З часу написання цих рядків пройшло більше 50-ти років, але становище не змінилося, прихильників алтайської теорії не поменшало. В цілому ж у підході до вирішення проблеми походження тюрків азійські вчені нерідко відзначають упереджене ставлення європейських, особливо російських, які переважно йдуть у руслі державної політики:

Російська імперія, щоб змусити тюркські народи забути своє минуле, зобов'язала російських вчених (і не лише російських) цілеспрямовано фальшувати етнічну та політичну історію тюркських народів. Внаслідок цього було створено так звану «алтайську гіпотезу» походження тюрків. Особливо завзято та агресивно ця «гіпотеза-концепція» впроваджувалась в академічну науку в роки Радянської влади. Будь-яке відхилення від цієї «концепції» суворо каралося. Багато вчених, які не згодні з нею були репресовані (Гумбатов Гахраман 2012, 4).

Ці слова належать азербайджанському незалежному досліднику, який у незалежній державі може дозволити собі сміливість висловлювати свої думки відверто. У Росії тюркомовні вчені у висловлюваннях більш дипломатичні. Зокрема, в роботі балкарських тюркологів про таку особливість державної політики Росії можна прочитати між рядками:

Походження тюркських народів та їх етнокультурних традицій є однією з найменш вивчених проблем науки. Її нерозробленість пояснюється не стільки слабкістю наукової бази, скільки упередженим ставленням до неї багатьох вчених, особливо іраністів. Індоевропеїсти диктували і продовжують диктувати тюркології шляхи і методи дослідження етногенезу та інших проблем історії та лінгвістики тюркських народів. При цьому деякі з них свідомо спотворюють, а часом просто ігнорують їхнє історико-культурне багатство (Лайпанов К.Т., Мизиев И.М. 2010, 4).

Однак цей докір не зовсім справедливий. Хоча відомі тюркологи, в першу чергу, Н.Н. Поппе, Н.А. Баскаков, С.А. Старостін, Й. Бенцинг (J. Benzing), Л. Лігеті (L. Ligeti) не сумнівались у генетичній спорідненості тюркських і монгольських мов, в той же час інші, такі як К. Гренбех (K. Grǿnbech) і Дж. Р. Крюгер (J.R. Krueger) стверджували, що переконливих доказів цьому нема, але до їхньої думки в цілому ставлення було скептичне. На їх захист виступив сер Дж. Клосон (Клоусон), який на основі аналізу найдавніших тюркських і монгольських текстів прийшов до висновку, що в них практично нема спільної лексикі, якщо не брати до уваги інтернаціональні слова, такі як kagan "верховний правитель" і teŋri "небо" (Clauson Gerard, 1956, 182). Надалі сер Джерард займався цим питанням більш детально і прийшов до наступного висновку:

Здавна ввжається, що тюркські, монгольські і тунгуські мови утворюють одну сім'ю (макросім'ю), зазвичай звану алтайською, і що всі вони походять від зниклої алтайської, або прото-алтайської прамови. Протягом декількох років я все більше і більше приходив до думки, що це помилка і те, що ці мови дали більшу частину словникового матеріалу в спільну, найкраще пояснюється не припущенням того, що вони успадкували його від спільного предка, але припущенням, що мав місце тривалий і складний процес обміну між цими мовами… Я абсолютно переконаний, що тюркські мови генетично не пов'язані ні з одною з них(Clauson Gerard, 2002, 21-22).

До слів Клоусона слід додати, що до алтайської сім'ї алтаїсти відносять також японську та корейську мови, письмові пам'ятники яких "містять значну кількість загальноалтайських слів" (Сиромятников Н.А., 1975, 60), проте роблять вони це не зовсім впевнено, визнаючи, що "під серйозну підозру потрапила східна гілка алтайської мови – корейсько-японська", відзначаючи активні пошуки родичів японської мови в зовсім іншому напрямку авторитетними лінгвістами (Starostin S.A., Dybo A.V., Mudrak O.A. 2003, 8). У цілому суперечка про генетічну спорідненість алтайських мов алтаїсти намагаються перевести в іншу площину:

Хоча аргументів антиалтаїстів було багато — від фонетичних до лексико-статистичних, — їхній основний аргумент можна резюмувати так: спорідненість між алтайськими мовами — це не те, чим має бути справжня генетична спорідненість. Усі численні подібності між ними пояснювалися вторинною конвергенцією всередині "мовного союзу" первісно неспоріднених мов (там же, 8).

Використовуючи графоаналітичний метод, ми знайшли прабатьківщину тюрків у Закавказзі (див. Формування ностратичних мов) і потім встановили, що первинні тюркські мови формувалися в Східній Європі в епоху бронзи. У такому випадку монгольські мови можуть бути споріднені тюркським генетично тільки в тому випадку, якщо вони формувалися десь поблизу на прилеглій території. Спробуємо встановити чи це так.

Складена групою Сергія Старостіна велика база даних з алтайських мов (The Tower of Babel), представлена в Інтернеті у вигляді, який дозволяє застосувати до них графоаналітичний метод для визначення місць їх формування за графічною моделлю їх родинних відносин (див. Мал. 32).

Мал. 32. Графічна модель спорідненості алтайських мов і місце в ній тюркських.

Як бачимо, тюркські мови досить добре вписуються в побудовану модель, проте раніше їм вже було винесене одне з центральних місць в моделі спорідненості ностратичних мов, якій відповідає місцевість в Закавказзі. У такому випадку слід встановити, чи не належать інші алтайські мови до ностратичних. Для вирішення цього питання треба для графічної моделі алтайських мов знайти територію, на якій сформувалися їх прамови. У зв'язку з тим, що граф має всього лиш п'ять вузлів, його можна розмістити в різних місцях Європи та Азії. Щоб полегшити пошуки точного місця, доводиться спочатку побудувати моделі спорідненості монгольських і тунгусо-маньчжурських мов, число яких достатньо велике для більш впевненого розміщення їх на географічній карті в тих місцях, де можна припускати наявність етноформуючих ареалів.

Евенки

Фото з сайту Словесница искусств

Отримавши таку прив'язку, легше буде встановити місця формування інших алтайських мов. Почнемо з побудови графічної моделі тунгусо-маньчжурських мов, дані для яких можна взяти з База даних, складеної Анною Дибо. В базі для 2294 прото-тунгусо-маньчжурських коренів подані відповідники для одинадцяти таких мов: евенкійська, нанайська, маньчжурська, евенська, негідальська, ульча, ороцька, орочська, удеге, солонська і чжурдженська. Для усіх мов прийнято спільними 134 кореня, для яких були відповідники щонайменше у десяти мовах. Вони були вилучені при аналізу спорідненості тунгусо-маньчурських мов графоаналітичним методом. Для решти коренів була підрахована кількість спільних слів у кожній з пар цих мов. Дані приведені в таблиці нижче. Для зручності також подані дані про відстань між скупченнями точок окремих мов у сантиметрах, які були використані для побудови моделі спорідненості при коефіцієнті пропорційності 3500. У головній діагоналі таблиці подана загальна кількість слів кожної мови у базі даних. Слів солонської мови виявилося занадто мало для того, щоб надійно включити її у схему спорідненості, хоча її місце безумовно мало би бути на крайньому заході відповідно до кількості спільних слів з рештою тунгусо-маньчжурських мов. Про місце мертвої чжурдженської мови серед тунгусо-маньчжурських за даними таблиці говорити неможливо.

Кількість спільних ознак між окремими тунгусо-маньчжурськими мовами

За даними цієї таблиці була побудована графічна модель спорідненості тунгусо-маньчжурських мов (Див. Мал. 33).

Мал. 33. Графічна модель спорідненості тунгусо-маньчжурських мов.

Вибір одного з двох можливих дзеркальних варіантів схеми та її орієнтацію визначили теперішні місця поселень носіїв маньчжурського і евенкского мов. Маньчжури, найчисленніший народ сім'ї, проживають тепер в Північно-Східному Китаї, тобто на південь від всіх інших споріднених народів. Другий за чисельністю народ, евенки, в даний час розселені на величезному просторі від Єнісею до Охотського моря з південною границею по Амуру і Ангарі. Їх невеликі поселення є також в Монголії та Китаї, але в цілому для їх міграції характерним є західний напрямок.

Розселення інших народів тунгусо-маньчжурської сім'ї здебільшого відповідає отриманій схемі. Цю відповідність можна знайти на мапі малих народів Хабаровського краю і острова Сахалін (див. нижче). Карта складена за даними різних джерел як про національний склад адміністративних одиниць краю, так і про місце розселення основної маси малих народів. Якщо не враховувати міграцій деяких народів з первинних місць поселення на досить великі відстані, то відповідність очевидна.

Ліворуч: Мапа сучасних місць поселень малих народів Хабаровського краю і острова Сахалін . На мапі великим шрифтом позначені основні місця поселень, меншим – спорадичні.

Розглянемо докладніше. За євенкамі слідували предки сучасних евенів, основна маса яких проживає тепер в Центральному Сибіру, однак невелика їх частина залишилася поблизу своєї прабатьківщини. Стародавні носії солонської мови, ареал яких повинен був бути десь на заході загальної тунгусо-маньчжурської території, так і пішли в західному напрямку і тепер проживають в Монголії.

Схемі суперечать сучасні місця поселень удегейців, які тепер проживають на півдні Хабаровського краю, в той час як на схемі їх положення визначено на крайній півночі. Однак згідно зі схемою поблизу прабатьківщини зберегли свої поселення орочи, ульчі, негидальці, нанайці. У такому випадку треба припускати, що удєгейци мали рухатися на південь, минаючи поселення негидальцев і нанайцев. На Сахалін за логікою речей мали би переселитися орочи, але це зробили ороки, які в своєму русі повинні були проминути їх поселення.

Пошуки тунгусо-маньчурской прабатьківщини іншими лінгвістичними методами призводять до території, близької до тієї, яка була визначена графоаналітичним методом:

… лексика тунгусо-маньчжурських мов (назви деяких листяних дерев, лососевих риб, а також назви річок) дає підставу включати в зону пошуку тунгусо-маньчурской прабатьківщини (батьківщини мовних предків) басейн Середнього Амура (Певнов А.М. 2008, 67).

Однак локалізувати ареали формування окремих тугнусо-маньчжурських мов суто лінгвістичними методами неможливо.

Тепер перейдемо до побудови графічної моделі монгольських мов. Для цього була використана База даних, складена Олегом Мудраком. Він подав дані по наступних мовах: письмова монгольська, середньомонгольська, халха, бурятська, калмицька, ордосський, дунсянська, баоаньська, дагурська, шариюгурська, монгорська, могольска. Місце власне монгольської мови у графічній моделі визначається за мовою халха, відповідно, дані письмової монгольської, середньомонгольської та могольської не враховувалася. Вся сукупність даних була зведена до таблиці (див. нижче).

Кількість спільних ознак між окремими монгольськими мовами

Через недостатню кількість слів дунсянскої і баоаньської мов в базі даних включити їх в модель неможливо (див. Мал. 34.)

Мал. 34. Графічна модель спорідненості монгольських мов.

Досвід дослідження спорідненості мов різних сімей і груп графоаналітичним методом дозволяє стверджувати, що більша густина скупчень на графічної моделі часто відбиває не близькість розташування ареалів відповідних мов, а лише більшу кількість задокументовоних слів у цих мовах у порівнянні з іншими. Це враховувалося при пошуку відповідного місця для розміщення отриманої моделі на географічній карті. Беручи до уваги графічну модель спорідненості алтайських мов і знайдену територію тунгусо-маньчжурських, це місце було визначено в басейні правих приток Амура. Тут окремі монгольські мови виділилися зі спільної алтайської прамови в етноформуючих ареалах, утворених в основному Амуром, Сунгарі, Уссурі та іншими дрібнішими річками. Гадані ареали формування дунсянської і баоаньської мов локалізовані виходячи із загальних міркувань (сучасні місця поселень і близькість до окремих монгольським мов).

Таким чином, ми приходимо до висновку, що всі алтайські мови повинні були сформуватися в етноформуючих ареалах, утворених річковою мережею приток Амура і на прилеглій території (див. мапу на мал. 35).

Мал. 35. Ареали формування монгольських, тунгусо-маньчжурських, корейської та японської мов.

У відповідності до моделі спорідненості корейська мова, найбільш віддалена від решти алтайських, так і формувався на периферійній території, якою є Корейський півострів. Те, що корейці до цих пір проживають тут, є додатковим фактом на користь правильності розміщення наших схем.

Предки сучасних японців проживали в Примор'ї на території, добре обмеженій річками Уссурі і Амур, а також берегами Японського моря. Звідси вони переселилися на Японські острови або через Сахалін, або прямо по замерзлому морю.

Народи Далекого Сходу, перебуваючи на околиці цивілізованого світу, довгий час підтримували своє існування полюванням, риболовлею і збиранням, тобто знаходилися ще на досить низькому рівні суспільного розвитку. Загальна культура і мови місцевого населення відповідали цьому рівню. Структурні зміни в економіці Приамур'я починаються з поступовим переходом до продуктивного господарювання. Дані археології фіксують появу «землеробських рис» в цьому регіоні приблизно з кінця III і початку II тис. до н.е. (Бромлей Ю.В. 1986, 257). Є свідчення, що розвиток землеробства пов'язаний з проникненням сюди племен з Середньої Азії і Південного Сибіру.

Сененгшнські буряти

Фото из Іркипедії

Відповідно до схеми спорідненості алтайських мов, територія, заселена тюрками, мала знаходитися в Забайкаллі і на сході обмежуватися річкою Аргунь, за якою була вже область монгольських племен. Таким чином, ми можемо припустити, що коли на початку III тис. до н.е деякі тюркські племена залишили свою прабатьківщину в межиріччі Дніпра і Дону і рушили на схід, якась їх частина дійшла до Алтаю і далі (див. Перше "Велике переселення народів"). Тут вони зустрілися з населенням монголоїдного антропологічного типу, яке говорило на невідомих нам діалектах монгольської мови в цілому менш розвинених в більш бідних у порівнянні з мовами прибульців-тюрків, що стояли на більш високому рівні культурного розвитку. Наслідком цього було масове проникнення тюркської лексики і граматичних форм у мову найближчих сусідів – монголів і тунгусів, а від них і в мови більш східних етносів. Але був і зворотний процес проникнення місцевої лексики в тюркські мови, що пов'язано з особливостями природних умов цієї території, нових для тюрків. Найбільш тісно з носіями алтайських мов (які, однак, ніколи на Алтаї не були) повинні були контактувати в першу чергу якути, а далі тувинці, киргизи та хакаси, які займали на своїй історичній прабатьківщині східні ареали. Якути і тепер з усіх тюркських народів займають найбільш східні території. Немає сумніву, що відбулася інтенсивна метисація прибульців з місцевим населенням, в результаті якої тюрки набули яскраво виражені монголоїдні риси.

View The Mongolic and Tungus languages in a larger map

Генетична спорідненість тюркських мов з монгольськими і тунгусо-маньчжурськими нами було рішуче відкинута, і додаткові докази цього твердження наводяться окремо в розділі Полемика. Однак для зручності читачів ми коротко повторимо їх тут.

Основним доказом відсутності спорідненості тюркських мов з іншими алтайських полягає в тому, що формування окремих прамов, яких тепер відносять до алтайських, відбувалося в різних місцях. Прабатьківщина тюрків, визначена за допомогою графоаналітичного методу, знаходилась в Малій Азії, а не на Алтаї, як це прийнято вважати (див. розділ Формування ностратичних мов )

Спорідненості тюркських та монгольських мов суперечить відсутність достатньої кількості відповідностей між словами, які можуть вважатися найбільш древніми, з яких більша частина є також найчастіше вживаними. Вони складають основне лексичне ядро мов. Свого часу американський вчений Моріс Сводеш спробував скласти список цього лексичного ядра, яке повинно бути присутнім у всіх мовах і яке, на його думку, розпадається з втратою окремих слів з постійною швидкістю. У цей список Сводеш включив сто слів, але пізніше розширив його до двохсот (Сводеш Моррис. 1960-1, 1960-2). Якщо порівняти ці списки для реконструйованих прамонгольскої і пратюркскої мов, то виявиться, що в них майже немає нічого спільного, якщо не брати до уваги кількох займенників, що могли виникнути ще в у первісній людській прамові, позначення чоловіка, серця і трьох кольорів (чорний, жовтий і зелений / синій), явно запозичених з тюркськіх. Спеціалисти можуть додати до цих слів ще два-три, але все одно зі ста слів лексічного ядра це дуже мало, бо в будь-якій мові воно на розпадається так швидко.

Багато інших лінгвістичних фактів також суперечать азійькому походженню тюрків, але їм шукаються надумані пояснення. Наприклад, сер Джерард Клосон, розглянувши спільноиюркську назву конопель kendir, писав: "Навряд чи була ця рослина ендемічною на прабатьківщині тюрків, ймовірно, її назва є запозиченням з індоєвропейської (тохарскої?) мови" (Clauson, Sir Gerard, 1972). Дивна думка при широкому поширенні цього слова в тюркських мовах і його повній відсутності в індоєвропейських.

Джерард Клоусон приводить ще інший цікавий факт. Він вважав, що лат. virga "гілка, лозина" не має відповідників в інших індоєвропейських мовах, але приводив тюркські – д.-тюрк. bergä “різки, прут, хлист”, уйгур. berge “батіг”. Він писав:

Припускається, що це запозичення з латинської virga 'прут, палиця', прийняте за посередництвом среднеперсідскої, але не видно жодних слідів цього слова у перській, і теорія необгрунтована там же.

На користь азійського походження тюрків могли б говорити численні запозичення з китайської мови, але фонетика, морфологія і синтаксис цих мов настільки різні, що говорити про їх спорідненість немає ніяких підстав. Більш того, немають спорідненості з китайською й інші алтайські мови. Це пояснюється тим, що їх формування відбувалося в різних місцях, а їх носії мігрували в Азію в різний час (див. марту нижче).

Ліворуч: Поширення homo sapiens.
1. Homo sapiens sapiens.
2. Homo sapiens neanderthalensis.
3. Ранні гомініди

На карті зліва видно, що басейн Амура був заселений сучасними людьми приблизно 20 тисяч років тому, тобто раніше, ніж носії сіно-тибетських мов проникли на територію Китаю. Це і пояснює той факт, що між сино-тибетськими мовами, з одного боку, і монгольськими і тунгусо-маньчжурськими, з іншого, немає генетичної спорідненості.

Шукати зв'язки останніх слід там, звідки вони прийшли, тобто з району Середземномор'я. Є певні подібності між мінойською і японською мовами у звуковій структурі, які вважаються дивними і тому припущення про спорідненість японців і давніх критян здається неймовірним через територіальну віддаленість і, очевидно, тому така можливість виключалися (Шеверошкин В.В., 1968, 310). Можливо, більш уважний розгляд структури тунгусо-маньчжурських і мінойської мов допоможе знайти істину.

У додаток зробленого тут короткого розгляду проблеми тюрксько-монгольських взаємин можна навести такий висновок, зроблений у ґрунтовній роботі допитливого дослідника після вивчення ним історичних документів, культурно-лінгвістичних, археологічних та етнографічних свідчень:

-гіпотеза про те, що Алтай є прабатьківщиною всіх сучасних тюркських народів, що саме тут сформувалася первісно мова древніх тюрків, не може бути прийнята;

-історичною прабатьківщиною древніх тюрків є Південний Кавказ. Стародавні тюрки в 6 тис. до н.е., освоївши відгінне скотарство, протягом наступних 2 тисячоліть не залишали свою прабатьківщину – південно-західне узбережжя Каспію. Потім, коли тюркська спільнота чисельно зросла, частина їх, у пошуках нових пасовищ рушили в північному напрямку вздовж західного узбережжя Каспію. Наприкінці III тис. до н. в їхньому житті стався різкий поворот, який був пов'язаний з прирученням коня та винаходом заліза. Маючи досвід приручення диких тварин, стародавні тюрки в найближчим часом змогли доместикувати дикого коня тарпана. І незабаром, з освоєнням ними виробництва заліза настав період інтенсивнішого освоєння Євразійської степу, який раніше був практично був заселений. У найближче тисячоліття весь Євразійський Степ від Дунаю до Єнісею був заселений степовими скотарями (Гумбатов Гахраман 2012, 237-238).

Безумовно, намальована картина потребує уточнення в деталях, але вона пропонує новий шлях відновлення історії тюрків.

Родинні взаємини сино-тибетських мов.