Англосаксонська агональність

У 1897 році французький учений Едмон Демолен (1852-1907) опублікував свою книгу "A quoi tient la Superiorite es Anglosaxons". З назви роботи можна зробити висновок, що автор намагається пояснювати перевагу англосаксів, думка про яку в той час вже існувала в Європі:

Якщо перевага англосаксів над іншими народами не проголошується відкрито, то принаймні вона безперечно відчувається всіма. Недовіра, страх і нерідко ненависть, що живлять ставлення до англійця, є найкращими показниками того становища, яке він займає серед інших членів людської сім'ї (Демоленъ Эдмонъ. 1907, 1).

У наш час ліберального гуманізму політично некоректно говорити про перевагу якогось народу над іншими. Однак існування більш і менш розвинених країн, відмінних у стандартах життя їх населення, змушують теоретиків шукати причини цього явища. Останнім часом було опубліковано книгу, автори котрої впевнено відповідають на питання чому нації занепадають (Аджемоглу Дарон і Робінсон Джеймс. 2024.) Коротка відповідь полягає в непередбачуваності ходу історії, яка міститься в назві одного з розділів книги (там же, 98-100). Ця думка червоною ниткою проходить по всьому тексту і оформляє так звану інклюзивну теорію, суть якої полягає в тому, що особливості соціально-економічного устрою країн диктується існуючими в них політичними інститутами. З цим можна погодитись, але саме існування різних політичних інститутів має свої причини, не тільки історичні, і про це йтиметься у цій статті.

Книга Демолена мала незвичайний успіх у французького читача, про що свідчить той факт, що за два місяці вона виходила у світ п'ять разів. Про це Демолен заявляє через два роки в перекладі англійською мовою, що також говорить про інтерес до неї і в Англії (Demolins Edmond. 1899: 389). Ці факти дозволяють припустити, що думка про перевагу англосаксів не просто існувала, а була поширена у суспільній свідомості Європи. Саме поняття переваги носить емоційний характер і засноване на суб'єктивній оцінці історичних подій відповідно до світогляду, що панував на той час у Франції:

У цій роботі, застосовуючи методи соціального аналізу, розроблені Ф. Ле Плаєм і завершені А. де Турвілем, я прагну ретельно ізолювати і розглядати виключно ті явища, які здаються похідними від англосаксонського впливу, оскільки ці явища забезпечують Англії і Сполученим Штатам соціальну оригінальність і перевага. Насамперед, я прагну провести чітку різницю між цими явищами та звичаями та інститутами, властивими кельтам і норманам (там же, ix).

Проте Демолен, говорячи про перевагу англосаксів, її причину прямо не називає, очевидно, немає певної думки з цього приводу. Його припущення носять гаданий характер. Проводячи різницю між англосаксами і народами кельтського походження, до яких він відносить ірландців і шотландців, Демолен стверджує, що кельти спочатку були пастухами і пізніше не любили займатися землеробством, що й визначило їхню подальшу долю. Далі він відзначає різницю між саксами та англами, посилаючись на соціологічні дослідження де Турвіля. Якщо сакси, природжені землероби через природні умови на своїй прабатьківщині, займалися землеробством і задовольнялися невеликою ділянкою землі, яку могли обробляти самі, то англи прагнули розширити свою територію і панувати над нею, ніж займатися землеробством самім (там же. 1899: x, xv). Надалі він неодноразово підкреслює відданість англосаксів землі, їхній індивідуалізм, переважання приватного життя над суспільним. Це явно суперечить як колоніальній експансії англосаксів у Новий час, так і їхньому лідируючому становищу серед інших народів у давній історії, про що йтиметься тут.

В іншому місці Демолен пояснює перевагу англосаксів організацією навчання та виховання молоді у Британії, які мали практичну спрямованість та відрізняли британську школу від французької та німецької. Далі він описує різницю у поведінці англосаксів та французів у приватному та суспільному житті. Проте все це не причина, а наслідок якоїсь переваги, тобто причина і слідство в даному випадку мали синергетичний характер.

Метою цієї статті є показати, що перевага англосаксів сформувалася завдяки великому політичному досвіду, набутому в процесі тисячолітньої історії, хоча в основі політичної діяльності англосаксів та її каталізатором були певні природні якості, які передавалися від покоління до покоління:

Генетика поведінки вивчає основи поведінки і все що з ним пов'язано, – психічні захворювання, схильність до розлучення, політичні уподобання і навіть почуття задоволеності життям. Еволюційна психологія шукає механізми, за допомогою яких ці ознаки переходять від покоління до покоління. Обидва підходи припускають, що у формуванні поведінки, думок і емоцій бере участь природа і виховання, але на відміну від практики двадцятого століття нині природі віддається перевага (Чиксентмихайи Михай. 2008. 89) .

Французький соціолог Габріель Тард (1843 – 1904) вважав, що все суспільне життя багато в чому засноване на інстинкті людей наслідувати один одного, що має численні підтвердження у повсякденному житті (Тард Г. 2011). У цьому сенсі одні люди можуть бути прикладом і взірцем для наслідування інших. У принципі це означає, що всі народи мають однакові шанси від природи на будь-які досягнення у всіх сферах суспільного життя. Однак слід визнати, що деякі люди можуть мати переваги перед іншими від народження завдяки певним якостям, які передаються у спадок. Оскільки майбутнє визначається минулим, їхні нащадки збережуть цю перевагу на багато століть, якщо ці якості свідомо підтримуватимуться за допомогою виховання дітей.

У результаті досліджень етногенетичних процесів у Східній Європі з'ясувалося, що нащадки деяких народів, які грали колись значну роль в історії, нині нічим особливим не відрізняються. Інші ж зберегли свій вплив у світі. Про це ж свідчать й інші факти, які наводять згадувані американські вчені (Agemoglu Daron and Robinson James A. 2012). Вони дають цьому явищу своє пояснення обминаючи етнопсихологічній особливості різних народів, які формують їхню агональність. Під цим поняттям ми будемо розуміти виражене в різній мірі прагнення народів до самоствердження. Цій темі присвячена стаття російського соціолога з Краснодара, який відзначає розширення поля інтерпретації агональності в наш час, дає їй таке визначення і намагається з'ясувати її сутність (Яровой А.В. 2010, 36).

Огляд відновленої стародавньої історії англосаксів дозволяє говорити про агональність англосаксів високого рівня, що проявлялася в постійній боротьбі за існування. Внутрішній зміст такої боротьби може бути позначений так:

Сили, що зіштовхуються, утворюють порядок як результат сутички сил, що здобули перемогу, і тому тих, що наказують, і сил, які зазнали поразки і тому мусять підкорятися. Агон у цьому випадку є механізмом встановлення межі агресивності і в той же час служить виробленням зразка, який тягне за собою перемогу (там же, 40).

Якщо агон є механізмом встановлення межі агресивності, він включає себе моральну складову, засновану на усвідомленні про власної шляхетності, що було згодом розвинене англосаксами у зведення етичних правил відомих під назвою "фейр-плей". Висновок про рівень агональності англосаксів робиться з урахуванням детермінізму як доктрини загальної причинності, взаємозв'язку та обумовленості різних явищ і процесів у Всесвіті, що визнається багатьма мислителями і використовується в дослідженнях, принаймні з часів Ньютона та Віко:

… традиційний погляд на фізику, що йде від великого Ньютона, нерозривно пов'язаний з детерміністськими уявленнями, згідно з якими точне знання стану всього всесвіту або будь-якої її замкнутої частини в якийсь один момент часу вже містить у собі точне знання всієї її подальшої історії (Винер Н. 2001, 26).

Історичні процеси значно складніші за фізичні, оскільки в них бере участь людина, яка володіє свободою волі, але принцип детермінізму в них повинен бути присутнім. Адже Моґлу та Робінсон із цим згодні, стверджуючи, що для розуміння того, чому існує нерівність між народами, треба заглибитися в минуле та дослідити історичну динаміку суспільств (Аджемоглу Дарон та Робінсон Джеймс. 2024, 9). Однак і спостереження у повсякденному житті переконують, що майбутні події певною мірою детерміновані минулим. Отримані у дитинстві знання впливають на подальший життєвий шлях людини; капітали, накопичені батьками, дають найкращі стартові можливості їхнім дітям; сформована у минулому мова впливає ментальність окремого народу у теперішньому часі; практичний досвід у певних сферах людської діяльності полегшує засвоєння та реалізацію нових досягнень науки і техніки; кредит, взятий у банку, визначає поведінку людини на багато років уперед. Історія людського суспільства, що складається з безлічі подібних подій, не може не бути детермінованою. Виходячи з таких загальних міркувань, спробуємо обгрунтувати історичну перевагу англосаксів.

У 1215 році в Англії елітна група баронів змусила короля Іоанна Безземельного підписати Magna Carta Libertatum ("Велику хартію вільностей"), у якій ключовими були такі положення статті 61:

Барони обирають двадцять п'ять зі свого числа, щоб зберігати і примушувати дотримуватись з усіх сил мир і вільності, даровані і підтверджені їм цією хартією

Якщо ми, наш головний суддя, наші посадові особи чи хтось із наших слуг вчинить злочин проти будь-якої людини або порушить будь-яку зі статей миру або цієї гарантії, і про злочин стане відомо чотирьом із зазначених двадцяти п'яти баронів, вони повинні з'явитися до нас — або, за нашої відсутності в королівстві, до головного судді — щоб заявити про це і вимагати негайного відшкодування (Magna Carta. 1963).

Подальші намагання баронів обмежити владу короля привели до створення у 1265 році Парламенту. Так почався процес розвитку інклюзивних політичних інститутів, наслідком якого сформувався інклюзивний характеру англійської економіки, що обумовило технологічні досягнення, ефективне використання умінь і талантів, які привели до промислової революції (Аджемоглу Дарон і Робинсон Джеймс. 2024, 93).

Згадуючи про таланти, автори не розвивають цю тему, але наведений ними приклад наводить на думку, що успішний розвиток промислової революції залежав від наявності в Англії людей особливого таланту. Йдеться про Вільяма Лі, першого винахідника ткацької машини. Ще задовго до революції йому спало на думку, що плетіння тканини буде більш продуктивним при одночасному використанні кількох спиць. Він настільки захопився реалізацією своєї ідеї, що забував про свої обов'язки священика, не маючи у своєму захопленні матеріального інтересу (там же, 258). Його мотивувала лише перспектива творчого успіху. На планеті плетінням спицями займалися мільйони людей, але думка механізувати цей процес прийшла лише одному. Подальші приклади винаходів та удосконалень прядильних машин та парових двигунів свідчать, що серед англосаксів було більше обдарованих людей, ніж серед інших народів.

Отож, промислова революція в Англії сталася не тільки тому, що англосакси створили інклюзивний політичний інститут, але і тому, що мали достатньо обдарованих людей. На відміну від інших германських народів, які вийшли на історичну сцену після занепаду Риму, вони вже мали хист і досвід успішного поєднання політичної і економічної діяльності на широкому просторі європейського континенту. Про це свідчить факти їх відтвореної історії при застосуванні міждисциплінарного підходу, що поєднує порівняльно-історичну лінгвістику, географію, ономастику, дані історичних документів та сучасні інформаційні технології. Першим кроком було визначення прабатьківщини англосаксів в етноформуючому ареалі обмеженому річками Прип'ять, Тетерів і Случ і це визначило напрямок подальших досліджень. Завдяки розшифровкам топонімії були встановлені не тільки шляхи міграцій і місця розселень англосаксів, але і деякі атрибути їхнього суспільного устрою. Зокрема, про згадуваний політичний досвід свідчить тлумачення трьох топонімів Охтирка/Ахтирка в Україні і Росії за допомомогою др.-ангд. eaht "порада", "рада", "оцінка", "вартість" і rice "панування", "уряд", "влада". Звідси можна зрозуміти, що в цих населених пунктах розташовувався інститут, який спостерігав за діяльністю влади, давав їй оцінку і поради. Увесь простір Європи, на якому проявили себе англосакси, був визначений англосаксонськими топонімами в кількрсті більше ніж 1500 одиниць. Вони були введені на Google My Maps (див. нижче)

Стародавня англосаксонська топонімія у континентальній Європі

На мапі населені пункти позначені темно-червоними цятками, окремо фіолетовим кольором виділені топоніми Марково, Маркіно та ін., гідроніми позначені синім кольором.
Прабатьківщина англосаксів виділена червоним кольором. Червоними зірочками позначено місця битв при Адріанополі (378 р.) та на Каталаунських полях (451 р.), в яких брали участь алани-англи.

Прабатьківщина англосаксів розташована на північ від поселень скіфів у причорноморських степах. Назва міста Житомир, що збереглася з тих пір, можна пояснити як "захисний кордон" (від скіфів) на основі д.-анг. scyttan "закривати" та meræ "кордон". Хоча англосакси значно поступалися скіфам за чисельністю, вони залишили виразний слід у скіфській історії. Сама грецька назва скіфів Σκυθαι походить від др.-англ. scytta "стрілок". Скіфи вважалися найкращими стрілками з лука і в давньогрецькій мові етнонім "скіф" вважався синонімом стрільця.

В результаті власних досліджень я дійшов висновку, що скіфи були предками сучасних чувашів, тому я назвав їх проточувашами. Топонімія, антропонімія та міфологія це підтверджують (див. Генезис скіфської культури і Мова скіфів). Отримавши назву скіфів від англосаксів, проточувавши після першого знайомства з ними назвали їх у відповідь булгарами, вживши для цього власні слова: чув. пулкк 1. "зграя, стадо"; 2. "натовп, ватага" і ар "мужчина".

Деякі реалії скіфського часу розшифровуються за допомогою давньоанглійської мови, наприклад:

ακινακεσ (акінак), короткий залізний скіфський меч – д.-анг. ǽces «сокира» і nǽcan «вбивати».

σαγαρισ (сагарис), бойова сокира, зброя скіфів – д.-анг. sacu "війна" і earh “стріла”.

αντακαιοι (антакаіоі), назва великих безкостих риб – д.-анг. ān "один" и tācan “знак", "диво”.

Так саммо багато власних імен, географічних назв та етнонімів скіфо-сарматських часів також можуть бути розшифровані за допомогою давньоанглійської або давньо-саксонської мов. Всі вони зведені в Алано-англосаксонський ономастикон і нижче подаються з нього деякі витяги:

Αγαθιρσ (agathirs), Αγαθιρσοι (Агафірс, агафірси) – д.-англ đyrs (thyrs) „велетень, демон, чарівник” добре підходить як для імені, так і для етноніму. Для першої частини імені знаходимо д.-анг. ege “страх, жах”, а загалом „страшні велетні чи демони”.

Αναχαρσισ (Анахарсіс) – д.-сакс. āno „без”, д.-анг. hors/hyrs (анг. horse) „кінь” (т.е. „безкінний”).

Βορυσθενεοσ (Борисфен), Дніпро – д.-анг. bearu, род. в. bearwes „лес”, đennan „розширяти, протягувати”..

Βουδινοι будини, можливо навіть „вудини”, за словами Геродота були жителями лісової країни. В такому випадку, за сенсом і фонетично добре підходять д.-анг. widu, wudu „дерево, ліс”, суч. анг. wooden „дерев'яний”. У давньоанглійській слово wuden не зафіксовано, але за законами англійської граматики воно могло існувати і позначати „лесовий”.

Ιδανθιρσοσ (Ідантирс), скіфський цар – д.-анг. eadan „виконаний, задоволений” і đyrs „велетень, демон, чарівник”.

Незважаючи на те, що частина англосаксів у якийсь час мігрувала на захід, чимало їх залишалося в Східній Європі. На пізньому етапі тшинецької культури частина англосаксів переселилася на лівий берег Дніпра і вони стали творцями сосницької культури, яка згодом розвинулась у лебедівську (XI-VIII ст. до н. е), через якийсь час до них приєдналася нова група родичів. Геродот вказує, що неври (гр. Νευροί) залишили свою батьківщину і оселилися серед будинів (IV, 105), яких багато вчених пов'язують саме з предками мордви, і для такого припущення певні підстави є. Др.-анг. neowe, niowe означає „новий”, субстантивізація слова могла дати neower „новоприбулий”. Самі себе англосакси назвати новоприбулими не могли, логічно припускати, що таке ім'я їм могли дати місцеві поселенці, тобто англосакси, які прийшли сюди раніше за часів існування тшинецької культури. Ця перша хвиля англосаксів, якщо судити з топонімії та поширення східношинецьких пам'яток, займала басейни Сейму та нижньої Десни. На південь від берегів Сули і Псла були поселення мордви-мокші, що прибула туди зі своєї прабатьківщини з верхів'їв Оки. Зростання числа англосаксів змусило їх поступово просуватися через Сулу, Псел і Ворсклу до верхів'ям Сіверського Дінця. Вони влаштовували свої поселення серед мордовських, про що свідчать лексичні відповідності між аглійською та мовою мокша.(див. розділ "Экспансия финно-угров "). Меланхленів (гр. Μελαγχλαινοι) Геродот розміщує на північ від царських скіфів і пояснює їх назву як "одягнені в чорне" (гр. μελασ "чорний", χλαι̃να "верхній одяг").

Насправді це назва давньоанглійська, яку Геродот переосмислив по-своєму. У древніх англів існувало власне ім'я Mealling, що походить від д.-анг. a-meallian "ставати божевільним, безрозсудним" (див. Holthausen F. 1974: 216), яке разом з д.-анг. hleonian "захищати" було використано новоприбулими англосаксами для назви своїх родичів. Можна думати, що вони були особливо войовничими і саме вони мали розселитися серед поселень мордви та взяти їх під свій контроль. Таке тлумачення підтверджується висновками археологів:

Власне з меланхленами ми пов'язуємо не все населення лісостепової частини басейну Сіверського Дінця, а лише його військово-аристократичну верхівку зі своєю елітарною субкультурою. Про її існування свідчать підкурганні поховання в Караванській групі Люботинського могильника, Коротичанські, Протопопівські, Пісочинські та Старомірчанські кургани (Буйнов Ю.В. 2009, 14).

Якась частина англосаксів окупувала місцевість на Донбасі, багату на поклади мідних руд, що показує скупчення топонімів навколо мідної копальні Картамиш на північ від Дебальцевого. Взявши під свій контроль міднорудну промисловість і металообробку, вони здобули економічну перевагу над різномовним населенням Північного Причорномор'я і, як наслідок, набули політичного панування. Саме англосакси і були царськими скіфами, яких згадував Геродот, іменуючи булгарами (див. Царська Скиіфія та її столиця). Перебуваючи на чолі племінного союзу із проточувашами, англосакси заснували правлячу династію, яку греки назвали булгарською. Початковий зміст слова булгари було втрачено і такого народу серед підкорених остготським королем Германарихом Йордан не згадує. А у давньоанглійській поемі "Відсід" повідомляється, що її автор прибув до двору цього короля зі сходу і це викликає подив британських істориків. (Chambers R.W. 1912: 189). На той час англосакси були на чолі сарматського союзу племен під ім'ям алан, про що детальніше йдеться в розділі "Алани-англи -сакси".

Гунська навала змусила алан залишити Північне Причорномор'я. Одні рушили до Західної Європи, інші відійшли у Передкавказзя, ще одні мігрували північ, розпорошившись на Східно-Європейській рівнині. Продовжуючи відігравати роль лідерів серед народів Північного Кавказу, алани заснували свою державу, відому в історії як Хозарський каганат. Ця тема розглядається у статті "Хозари", тут же зазначимо лише, що титули правлячої верхівки каганату розшифровуються за допомогою давньоанглійської мови:

Верховний правитель в складі правлячого дуумвирату називався хакан – д.-англ. heah "високий, великий" і ān "єдиний".

Суправник хакана шад – д.-англ. scead "тень".

Намісники на месцях тудун – д.-англ. đeoden "король, пан".

Себе хозари називали "почтом посланця" (інш.-англ. hōs "почет", ār "посланник, герольд, ангел"). Столицею каганату могло бути місто, яке розташовувалося в дельті Волги на місці Суммеркента, згадуваного Гільйомом де Рубруком в описі своєї подорожі до східних країн. У цьому місті на той час жили алани, тобто англи (Рубрук Вільгельм де 1957, гл. 49). Хозарська назва столиці, як і Волги, була Ітіль (Атіль) від др.-англ. æđel "благородний, знатний, прекрасний". Іншим великим містом хозар був Саксин (Хвольсон Д.А. 1869. 63).

Пізніше алани були серед багатьох народів, відомих за літописами під загальним ім'ям половців. На Північному Кавказі, а саме на північ від Клухорського перевалу, останні алани в кількості "тисячі душ" ще залишалися наприкінці 18-го ст., про що повідомляв мандрівник і археолог Ян Потоцький у 1797 р. (Цукерман К. 2005, 82). А за кілька десятків кілометрів від цього перевалу, в долині Великого Зеленчука в 1888 р. було знайдено кам'яну стелу з написом, яка може бути розшифрована за допомогою давньоанглійської мови так: "Сакс Микола похований тут приречений до смерті зрадницькою стрілою підступного слуги, прикрашений міцним стовпом шлях прикрашаючим – подарував племінник Феофіл". Можливо, тут була могила половецького хана Сакзя, який мав брат Бегубарса, ім'я якого можна розшифрувати за допомогою др.-англ. beg “ягода” та ūfer “берег” (загалом “смородина”, пор. укр. порічки “те саме”). Іншими англосаксами серед половецьких ханів могли бути Шукал та Китан (Докладніше про це див. Зеленчукская надпись).

Аланы, расселявшиеся по Восточно-Европейской равнине, оставили следы своего присутствия более чем в 700 топонимах, среди которых наиболее распространены: Марково (97 населенных пунктов), Левково (25), Чурилово (24), Рязаново (22), Фатьяново (18), Болдино (11), Бурково (10). Для них предлагается такое толкование:

Марково, Маркино и под. – др.-англ. mearc, mearca "граница", "знак", "округ", "обозначенное пространство".

Левково – др.-англ. lēf "слабый", cofa "хижина, лачуга, хлев".

Чурилово – др.-англ.ceorl "мужчина, крестьянин, муж", англ. churl.

Рязаново – др.-англ. rāsian "изучать, испытывать".

Фатьяново – др.-англ. fatian "получать, доставать, достигать".

Болдино – др.-англ bold "дом, жилище".

Бурково – др.-англ burg "бург".

Спочатку англосакси зосередилися в міжріччі Волги та Оки. Споконвіку в цих місцях проживали фінно-угорські племена, а слов'яни просунулися сюди лише наприкінці першого тисячоліття н.е., але ще до їхнього приходу тут уже існували міста, назви яких свідчать про те, що вони були засновані англосаксами

Муром, місто у Владимирській обл. – д.-анг. mūr «стіна», ōm «іржа».

Ростов місто в Ярославській обл. – д.-анг. rūst «іржа».

Рязань, обласний центр – д.-анг. rāsian "обстежити", "вивчати, випробовувати".

Суздаль, місто у Владимирській обл. – д.-анг. swæs «гарний, приємний, улюблений», dale «долина».

Згодом англосакси перейшли на лівий берег Волги, заснувавши там власну державу у басейні Ками. Династія царів цієї держави продовжувала називатися булгарською, тому держава отримала назву Булгарії. Події у Середньому Повожжі наприкінці першого тисячоліття н.е. мали великий вплив на історію усієї Європи. Після економічного зближення Хазарії з арабами мусульманські купці з країн Арабського халіфату стали відвідувати цю країну для мінової торгівлі з місцевим населенням з кінця VIII століття (Комар А.В. 2017, 61, 67). В обмін на хутра соболів, білок, горностаїв, тхорів, куниць, лисиць, бобрів, козячі та кінські шкури, віск, мед, риб'ячий клей, бобровий струмінь, бурштин та невільників купці пропонували предмети розкоші та срібло. Залучені можливістю швидкого збагачення сюди ж стали проникати варяги зі Скандинавії разом із купцями із Західної Європи, які називалися русами (див. Загадковий давній народ рус).

Активність русів забезпечила приплив величезного капіталу в Західну Європу у вигляді срібла, про розміри якого можна судити за змістом знахідок скарбів на шляхах їх торгово-грабіжницьких походів. На цих шляхах експортно-імпортні операції приносили торговцям нечувані прибутки, що сягали 1000 % (Кирпичников А.Н. 2006, 34). Особливо прибутковою була торгівля невільниками. Про обсяг грошової маси, що була в обігу в ті часи, говорить склад і кількість випадкових знахідок скарбів, що містять монети різного карбування. Тільки скарбів з куфічними дирхемами в європейській Росії налічується близько 700 при тому, що трапляються знахідки з кількома сотнями і навіть тисячами монет. У скарбі, знайденому в Муромі, у двох мідних глечиках містилося 11 тисяч дирхемів VIII-X століть загальною вагою близько 42 кг (Векслер А.Г., Мельникова А.С. 1973, 18). Така розмаїтість скарбів свідчить, що значна частина торгового капіталу була зосереджена в руках правлячої еліти англосаксів, котрі займалися грабунком корінного населення і постачали варягам хутро, невільників та інші товари. Очевидно, Ростов та Муром були адміністративними центрами двох панівних англосаксонських кланів на територіях пізніших Володимиро-Суздальського та Муромо-Рязанського князівств.

Російські історики, зокрема, В.О. Ключевський не бачать ясної відповіді на питання, на якому ґрунті виросла нова верхньоволзька Русь (Ключевський В.О. 1956, 272). А С.М. Соловйов назвав падіння Києва після взяття його Андрієм Боголюбським у 1169 р. "подією найбільшої важливості, подією поворотною, від якої історія приймала новий хід, з якого починався на Русі новий порядок речей" (Соловйов С.М. 1969. Книга II, розділ 6). За логікою речей перехоплення "верхньоволзькою Руссю" ініціативи державного будівництва у Києва важко пояснити, якщо не знати передісторії. З другої чверті та середини XI ст. з розвитком шляху "з Варяг до Греків" розпочинаються тісні торгово-культурні та політичні зв'язки Києва з Візантією. Таким чином Київ засвоїв від неї досвід державного будівництва та розвитку державних традицій. На Русі встановлюється династичне правління людей «готових конвертувати економічне переважання у політичне панування» (Толочко Олексій, 2015, 314). У цьому сенсі область Верхньої Волги виявилася підготовленою краще за Київ. Син великого князя київського Володимира Мономаха, Юрій Долгорукий, ставши ростово-суздальським князем, використав місцевий капітал для розвитку князівства шляхом будівництвом нових міст. Для цього були потрібні майстри та робочі руки і він збирав людей звідусіль, але в основному з півдня і надавав їм чималу позику і надавав іншу допомогу (Корсаков Д. 1872, 76). Жодних відомостей, звідки він брав гроші, у літописах не збереглося, але його наступники, очевидно, користувалися тими самими джерелами. Його син Андрій Боголюбський вже зміцнився настільки, що зміг організувати загарбницький похід на Київ, що спричинив його занепад. У поході брали участь 12 руських князів разом половецькими князями і угорцями, що приєдналися до них, а також чехи і поляки, і Литва. Велике воїнство одночасно рушило на Київ. (Толочко Петро. 1996, 123). Історики не знаходять видимих причин такого організованого походу з метою знищення столиці князівства, яке не могло бути ворожим для всіх його близьких і далеких сусідів. Об'єднання різнорідних сил можна пояснити лише наміром Андрія Боголюського, який лише один мав достатні кошти для організації та фінансування всієї цієї грандіозної витівки. Здобувши перемогу, Боголюбський сам не став князювати в Києві, а посадив на князювання свого молодшого брата, ставши таким чином засновником нової держави. Багатство, накопичене англосаксами, протягом століть стало стартовим капіталом для початку формування майбутньої імперії.

Цілком зрозуміло, що постійна експропріація приватної власності, необхідної для подальшого розвитку держави, не могла обійтися без конфліктів між Боголюбським і англо-саксонським панством. Ворожнеча закінчилася змовою, внаслідок якої Боголюбського було вбито. Через два роки після вбивства більшість змовників було страчено, і це не віщувало примирення володимирського князівського уряду з англосаксами, що мали великий вплив у Суздалі та Ростові. Можна припустити, що, побоюючись подальшого утиску і не в силах протистояти зростаючому Володимиру, провід англосаксів вважав за краще піти за Волгу і далі заУрал у супроводі якоїсь частини одноплемінників. Не менша їхня частина, розкидана по всьому князівству, таки залишилася на місцях. Англосакси, будучи на периферії в меншості серед маси прибуваючих слов'ян, очолювали місцеву адміністрацію і не повинні були мати конфліктів з князівською владою, тому змінювати що-небудь у своєму становищі їм не було сенсу. Особливо це відноситься до тих англосаксів, які міцно влаштувалися в районі Москви. Позначене в літописі як Москов, невелике сільце, про що говорить її назва, яка походить від д.-англ. mos "болото", cofa "халупа, курінь", через якісь обставини опинилася в центрі щільного скупчення населених пунктів, заснованих, судячи з назв, англосаксами. Найбільш виразними топонімами тут є такі

Деденеве – д.-анг. dead «мертвий», eanian «ягнитися, котитися».

Картине – д.-анг. ceart «пустище, необроблена громадська земля».

Картмазове – д.-анг. ceart «пустище, необроблена громадська земля», māg «поганий».

Китайгород – д.-анг. ciete "халупа, буда"

Кунцеве – д.-анг. cynca «в'язка, пучок».

Ладога – д.-анг. lāđ «небезпечний, ворожий» і -gē, д.-сак. -gā «місцевість».

Литкарине – д.-анг. lyt «маленький», carr «камінь, скеля».

Мамири – д.-анг. mamor(a) «глибокий сон».

Міуси, історичний район Москвм – д.-анг. mēos «мох, болото».

Пенягіне – д.-анг. pæneg «монета, гроші».

Реутов – д.-анг. reotan «плакати, жалітися».

Синькове – д.-анг. sinc «скарб, багатство».

Фофанове – д.-анг. fā «пістрявий», fana «тканина, хуста».

Чертанове – д.-анг. ceart «пустище, неороблена громадська земля».

Подальше підвищення Москви від невеликого села до рівня свалиці великої імперії не можна пояснити інакше, ніж впливом англосаксів на початок цього процесу.

Тим часом англосакси за Уралом заснували Пелимське князівство, яке існувало до кінця XVI ст. на місці скупчення англосаксонської топонімії довкола міста Тюмені. Основу економіки князівства мали складати складати хутра як предмет торгівлі, відображений у назві села Ніхвор, назву якої можна пов'язувати з др.-анг. neahhe "достатній, багатий" waru "товар". Автохтонне населення представляв народ мансі, який англосакси назвали вогулами. Ця назва немає іншої етимології, крім як бути пов'язаною з д.-англ. wōgian "свататися", "одружуватися", oli "образа", "зневага". Англосакси могли брати за дружину мансійських жінок, але це вважалося ганебним. Російсько-німецький історик Герхард Міллер згадує про похід проти вогулів російських воєвод на чолі війська у складі "4024 дворян та дітей боярських". Зважаючи на чисельність народу мансі, яка не перевищує тепер 10 тис. осіб з урахуванням жінок та дітей, у 1499 році, коли мав місце похід, їх мало бути значно менше. Міллер вважав, що похід мав на меті скоріше упокорення, ніж повне підкорення цього народу (Миллер Г.Ф. 1938, 203.). Немає сумніву, що опір росіянам під ім'ям вогулів чинили англосакси. Далі з тексту Мілера випливає, що вогулів мало би бути багато, бо під час походу "було взято багато містечок, тобто невеликі укріплення або обнесені тином місця, де вони жили, було вбито і взято в полон багато людей, а найзнатніші, які називалися у них князями, приведені до Москви. (там же, 203-204). Іменами деяких князів можуть бути розшифровані за допомогою давньоанглійської мови. Аглосакси бачили небезпеку в просуванні росіян у Сибір, але вони не могли не усвідомити неможливість запобігання такого вторгнення і пішли далі на схід туди, де вже раніше влаштувалися і співплемінники.

Для полегшення просування на шляхах сполучення вони змушені були влаштовувати невеликі поселення для забезпечення короткочасного відпочинку мандрівників і коней у нічний час і в негоду, усунення технічних неполадок та ін. тюркського походження, як заведено думати, а розвинулося з др.-анг. hām "будинок, житло", "домашнє вогнище". На таких станціях був невеликий обслуговуючий персонал і вони утворювали налагоджену систему, яку керували організовано. Така практика поширилася по всій Сибіру, будучи запозиченою багатьма народами. Організація пересування, що виправдала себе, заклала основу для колонізації Сибіру і Далекого Сходу ще задовго до приходу росіян.

Тема колонізації Сибіру англосаксами розглядається окремо (див. Освоєння Сибіру і Далекого Сходу англосаксами), тут ми коротко зупинимося на англосаксонському походження Чингісхана.

Єдиними джерелами, що використовуються для реконструкції подій ранньої історії Монгольської держави, є офіційна версія, що пройшла строгу урядову цензуру, і працю невідомого автора «Таємна історія монголів». Версія про походження Чингісхана розвивалася саме із цього джерела. За цією версією його батьками були меркіти, яких ми ототожнюємо з англосаксами.

Батько Чингісхана, Есугайбаатур, за допомогою своїх братів вивіз Хе'елюна Юджин, дружину знатного меркіта на ім'я Екечеледу. Опис цього епізоду було взято з дослівного англійського перекладу «Історії» і в ньому йдеться, що на вигляд викрадачі були іншими, ніж всі інші (Cleaves Francis Wooadman. 1982, 12 ). У вільних перекладах (переказах) слово «інші» не враховується і тому зазвичай мають на увазі вираз обличчя братів, яке нібито видавало їх намір позбавити життя Чиледа. Вирази обличчя різняться і не завжди попереджають про небезпеку. Навпаки, інший зовнішній вигляд, як стала ознака, вказує на належність до чужого племені, яке може бути ворожим, а це вже небезпечно. З тексту цілком ясно, що Хеэлюн сама запропонувала Екечеледу тікати, але спочатку запитала, чи помітив він інший (незвичайний) зовнішній вигляд незнайомців. І саме їхня поява порушила у неї підозру і стала приводом порадити чоловікові тікати. Крім того, Есугайбаатур при першому ж погляді на Хеелюн звернув увагу на її незвичайну для монголів красу, що привабило його до неї (там же). Онон Ургунге навіть пише, що «він бачив жінку неповторного кольору та комплекції» (Онон Ургунге. 2001, 54). У ситуації, коли жінка вразила Єсугея своєю красою, вираз його обличчя не міг бути настрашуючим.

В описі цього епізоду інший англійський перекладач «Історії» вказує, що зовнішній вигляд викрадачів був дивним, а жінка була надзвичайно красивою, що можна розуміти по-різному ( Rachewiltz, Igor de. 2015, 10). Описуваний епізод зіграв велику роль у долі Чингісхана. Можна припустити, що Хеелюн, коли її викрали, вже була вагітна від Чиледу, оскільки Чингісхан був світловолосим і блакитнооким, але Рашид ад-Дін писав, що навіть усі нащадки Есугая були «в основному блакитноокими та рудими» (Рашид пекло Дін, Фазаллах, 49). Ці риси Чингісхан міг успадкувати тільки від матері, адже всі монголи – брюнети. Однак світле волосся та блакитні (сірі) очі успадковуються приблизно як рецесивна ознака, контрольована одним геном, тому діти матимуть ці ознаки, якщо необхідні гени є в хромосомах обох батьків. Отже, Хеэлюн на момент її викрадення, дійсно, вже була вагітна від Чиледа, теж блондина. Опис викрадення Хеелюна могло бути тільки в «Історії» з її слів. Про це говорить навіть її романтичний характер, але ніхто не міг придумати, щоб викрадачі були не такими, як завжди, зовні, і вона просто хотіла наголосити на цій обставині. Таким чином, можна дійти невтішного висновку, що меркіти були блондинами, як і англосакси. Додаткові аргументи на користь англосаксонського походження Чингісхана наведені у статтіАнглосаксы в судьбе Чингисхана.

Судячи з усього, меркіти населяли Даурію, країну в Забайкаллі, де спостерігається скупчення англосаксонської топонімії. В економічному плані ця країна значно перевершувала сусідні області. Залучені багатством Даурії, російська влада, яка розташовувалась в Якутську, посилала на її завоювання кілька експедицій. "Вогнем і мечем" країна була завойована, але її населення вважало за краще уникнути біди і відійти в Маньчжурію.

Поданим тут фактам і наступним висновкам немає чітких свідчень в історичних документах. І це також наводить роздуми. За всієї тієї політичної ролі, яку грали англосакси протягом тисячоліть, не проглядається їх прагнення демонструвати свою владу, тобто можна говорити про повну відсутність марнославства. Мотивацій діяльності англосаксів міг бути лише практичний інтерес та природжене прагнення до менеджменту. Не влада сама по собі цікавила англосаксів, а лише найкраще використання наявних обставин у власних інтересах. І якщо вони демонстрували особливу войовничість, то причиною цьому були особливі обставини. Коли обставини свідчили про безперспективність досягнення мети силовими методами, вони вважали за краще ухилитися від боротьби, якщо виникала можливість реалізувати свої можливості в інших сприятливих умовах. Цим і можна пояснити їх втечу з Володимиро-Суздальського князівства за Урал та з Даурії до Маньчжурії.

В даний час англосакси багато в чому визначають ту велику підтримку, яку США та Великобританія надали Україні у війні з Росією. Результат війни дасть відповідь на питання про те, чим керувалися ці країни підтримуючи Україну – бажанням знищити Росію як імперію чи зберегти певний світовий порядок, тобто ми зможемо повніше зрозуміти особливості феномену агональності, який виявляють англосакси. Справа ускладнюється тим, що основу російської державності закладали англосакси і їхня агональність присутня в росіянах.

Агональність англосаксів, яка проявилася в історії, нікуди не зникла і в наш час відбивається у спорті. На Олімпійських іграх 2024 року англосакси, які складали переважну більшість команд Великобританії, Канади і Австралії, завоювали в півтора рази більше медалей ніж представники Китаю, населення якого в десять разів більше, ніж населення цих країн. Якщо ж врахувати англосаксів Сполучених штатів, то перевага стає разючою.

Підсумовуючи, слід ще раз підкреслити, що англосаксонська агональність є синергетичною взаємодією генетичної спадщини та досвіду практичної діяльності. При міграціях англосаксів попередній досвід частково втрачався, але генетика продовжувала відігравати свою роль у нових природних умовах. Англосаксонська агональність розвивалася далі в міру набуття нового досвіду і приносила новий успіх. Додаткову роль грав розвиток загальної культури. Ідеї ​​та методи англосаксів можна було запозичувати, але необхідний реалізації образ дій може бути сформований лише шляхом цілеспрямованого виховання. Добрим прикладом значення загальної культури є конкуренція землеробів європейського і африканського походження в Південній Африці на початку 20-го століття. (Аджемоглу Дарон і Робінсон Джеймс. 2024, 230) Африканські фермери знизили ціни на зернові, що стало можливим при менших потребах у товарах культурного призначення у порівнянні з європейцями. Це викликало відповідну реакцію для якої європейці мали більше можливостей. Таким чином, просте копіювання інклюзивних інститутів англосаксонської традиції не може призвести до швидких змін у непідготовленому суспільстві. Має бути рівновага між рівнем культури і продуктивністю праці. Всі народи мають свої відмінні риси різного походження різну національну культуру, обумовлену їхньою історією, і це визначає їх призначення та роль на різних етапах всесвітньої історії.