Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Ономастичні розвідки на території Євразії


Важко переоцінити значення топонімії для відновлення історичних подій, які не відображені ні в письмових джерелах, ні в усних переказах. У цьому сенсі топоніміка є не тільки лінгвістичною, але й історичною наукою, яка допомагає розкрити таємниці про народи, що проживали на даній території, та про їх господарську і культурну діяльність. Беручи до уваги велику стійкість і живучість географічних назв їх ретельне вивчення і лінгвістичний аналіз можуть надавати нам особливо надійну інформацію:


Можуть зникати з лиця землі народи і їх мови, але топонімічні назви як свого роду власні імена, які нічого іншого не позначають, крім об'єкта, за яким закріпилися, легко засвоюються іншими народами і таким чином можуть зберігатися протягом тисяч років. Звичайні слова мови нерідко витісняються іншомовними запозиченнями, в результаті дії різних асоціацій виникають нові слова, що витісняють з часом старі. Подібні процеси в області топонімічних назв не спостерігаються (Серебренников Б.А. 1959, 37).


Думку російського лінгвіста підтверджує відомий британський типолог Бернард Комрі в статті, присвяченій комплексному підходу при вивченні проблем доісторії людства:


Відомо, що коли одні народності захоплюють території, перш за заселені іншими народностями, то назви місцевостей (топоніми), які використовуються початковими поселенцями, найчастіше зберігаються і новими поселенцями. Вражаючим прикладом цього протягом історії є той факт, що багато топонімів в Північній Америці мають індіанське походження, включаючи назви таких великих міст, як Чикаго і Оттава, обидва алгонкінського походження (Комри Б. 2000, 5).


Особливістю пошуків тлумачення топонімії є те, що нерідко зустрічаються назви випадково співзвучні зі словами мови, носії якої проживають тепер далеко від цих місць, але чи бували вони тут колись, чи ні, залишається невідомим. Тому для розшифровки загадкових топонімів треба мати уявлення, які саме народи і коли проживали на досліджуваній території. У багатьох випадках історичні відомості допомагають знаходити істину, але якась частина топонімів може походити з доісторичних часів і дослідники допускають помилку, відновлюючи події давно минулих часів тільки на підставі здогадкового тлумачення незрозумілих назв і нерідко на користь власного народу. Багато сучасних етногенетичних теорій виникли ще в ті часи, коли порівняльно-історичне мовознавство як наука робило тільки перші кроки, проте хибні уявлення міцно закріпилися в науковому світі, а іноді навіть найбільш сумнівні з них використовуються для творення нових надуманих теорій. У такому випадку і незрозуміла топонімія підганяються під мальовану фальшиву картину. Як приклад можна навести солідну на вигляд роботу київського мовознавця проф. К. Тищенка, в основу якої покладена мало аргументована і серйозно не сприйнята у науковому світ теорія Н.О. Трубачова про слов'янську прабатьківщину у Подунавї (Тищенко Костянтин. 2006). До того ж професор у своїй плутаній роботі дотримується досить оригінальних поглядів, згідно з якими ранні слов'яни мали "доіндоєвропейські контакти" (там же, 51). Це нагадує думку одного з персонажів Ярослава Гашека, який твердив, що всередині Земної кулі є ще одна, і при тому більша за розміром. Костянтин Тищенко знає дуже багато мов. При наявності в голові такої маси інформації, з неї можна витягти факти під будь-яку теорію. І це типовий підхід багатьох лінгвістів до наукової роботи. Але багатознання ще не гарантує успіхів у науці.

По всій Європі існує велика кількість назв населених пунктів, річок, гір, які не можуть бути пояснені засобами мов місцевого населення і тому можуть бути визнані "темними". У проведених дослідженнях при розшифровці таких топонімів в першу чергу приймалися отримані графоаналітичним методом дані про первісні місця поселення народів і відновлені іншими методами шляхи їх подальших міграцій. Кожна назва, яка привертала увагу, перевірялося на можливість етимологізації за допомогою словників мов, близьких до мови населення, яке заселяли досліджувану територію в доісторичні часи, а при відсутності таких використовувалися етимологічні і двомовні словники сучасних мов. Достовірність розшифровок визначалася не тільки доброю фонетичним подобою, але можливою відповідністю місцевої топографії та самим розташованих топонімів. Якщо вони утворювали щільні скупчення або яскраво виражені ланцюжки, які відображають шляхи міграцій, то це вже свідчило, що вкраплені в них випадкові збіги не спотворили загальну картину. Проведені таким чином пошуки дозволили розшифрування 3700 темних топонімів. Розшифровки переконують, що деякі з них мали би були зберігатися кілька тисячоліть і тому не виключено, що ті, які зовсім не піддаються розшифровці, представляють собою палеоєвпропейський субстрат. Виділення їх із загальної маси стане одним із засобів відновлення палеоєвропейських мов.

Численна топонімія в Центральній Європі залишена кельтами, які першими з індоєвропейців заселили цю територію. Однак, значне число гаданих кельтських топонімів, незважаючи на зусилля багатьох дослідників, так і не отримали надійного тлумачення, про що свідчать розбіжності в думках і наукові суперечки протягом багатьох десятиліть (пор. Mees B. 2001). У даній роботі дослідження топонімії Європи велися тільки в рамках верифікації отриманих даних про міграції носіїв культур шнурової кераміки, якими були давні булгари, германських, слов'янських і іранських племен, одним з яких була гілка кіммерійців, що стала відомою в історії під ім'ям кімврів.

При виявленні субстратних топонімів в цілому використовувався так званий ареально-ретрорегресивний метод А.П. Дульзона, тобто відкидання пізніших іншомовних нашарувань на субстратну основу (Попова В.Н. 2003. 50). Це тривіально. Окремі пропоновані у цьому розділі етимології географічних назв можуть бути помилковими. Деякі помилки з часом усуваються, але якась їх кількість, сподіваємось, незначна, все-таки лишається. Метою дослідження була не суцільна етимологізація топонімів на певній території, а пошук закономірностей у їх розташуванні, зокрема згущень топонімів, що розшифровуються на базі однієї тої самої мови. Пояснення ізольованих топонімів поза межами знайдених згущень подається як факт, який потребує підтвердження іншими даними. Якщо таких підтверджень не буде знайдено або буде знайдена інша, більш переконлива етимологія, то такі топоніми вилучені з розгляду, як такі, що не стосуються тематики дослідження та його часових рамок

Для вирішення питань етногенезу важливо знати прабатьківщину етносу, оскільки формування мови і культури народів проходить під впливом природних умов та інших географічних чинників, що визначають, крім усього іншого, також мовний субстрат і контакти з сусідніми етносами, які грали в передісторичні часи помітну роль у всьому комплексі етногенетичних процесів. Не маючи інших надійних даних, вчені довгий час покладали великі надії на дані топонімії окремих територій, вважаючи, що мовна належність переважної топонімії могла б дати підстави розглядати ці території як прабатьківщину носіїв відповідної мови. Однак при цьому важливо знати також хронологічні рамки появи топонімії, але вона сама по собі відповідей на це питання не дає, і в цьому полягає складність її використання. Численні спроби знаходити прабатьківщину різних народів не дали результату в силу їх спірності і дуже часто вчені не можуть переконати опонентів у справедливості своїх висновків. Доказової сили, дійсно, топонімія мати не могла, і поступово щодо її використання в дослідженнях почали висловлюватися певні сумніви: "…топонімічна етимологія майже завжди умовна, оскільки в переважній більшості випадків її неможливо довести" (Матвеев А.К., 1965, 10). У випадку із слов’янами навіть склалася парадоксальна ситуація, коли, за висловом Нідерле, "в Європі взагалі не існує області, котру би можна було вважати слов’янською прабатьківщиною, позаяк нема області, де б географічна термінологія була чисто слов’янською" (Нидерле Любор, 1956, 34).

І вказана вище робота київського мовознавця, і інші їй подібні не заслуговують довіри, скільки репрезентують довільну маніпуляцію часовими і просторовими фактами. Однак у другій половині 20-го століття внутрішні тенденції розвитку суспільних наук привели до застосування точних, математичних методів. Цьому також сприяв розвиток техніки, яка надала потужні засоби математизації науки – електронні обчислювальні машини. Поступово, починаючи від найпростішої обробки статистичних даних, в різних галузях суспільних наук були вироблені спеціальні математичні методи, а системний підхід до вивчення суспільних, історичних, мовних процесів навіть привів до розвитку спеціальних наук, що синтезують в собі традиційні і нові, математичні методи досліджень. Прикладом такої науки може бути математична лінгвістика, дуже широка наука, яка використовує математичні методи різного плану. В поточних дослідженнях використовується власний метод автора названий графоаналітичним. Суть методу полягає в побудові графічної моделі (схеми) спорідненості мов однієї мовної сім'ї або групи на основі лексико-статистичних даних. Для отриманої моделі відшукується місце на географічній карті з ареалами, сформованими природними кордонами (річками, грядами гір і т.п.), які в давнину обмежували контакти між населенням цих ареалів і сприяли утворенню окремих діалектів на базі спільної мови. Однак повної впевненості в правильності розміщення схеми бути не може. Потрібні додаткові факти, які можуть надати археологія, топонімія, мовний субстрат. У випадку, якщо ці факти не суперечать один одному, то ми можемо говорити про високу вірогідність результатів, отриманих за допомогою графоаналитичного методу, а археологія дозволяє визначати часові рамки перебування різних етнічних груп на певних територіях.

Такі комплексні дослідження дозволили досить точно визначити розташування так званих етнофромуючих ареалів на яких сформувалося кілька десятків первинних етносів, переважна частина яких або під впливом різних природних та історичних обставин розвинулися в сучасні нації, або, незважаючи на ці обставини, утримали свою етнічну окремішність до теперішнього часу. Проте в переважній більшості випадків народи не затрималися поблизу своєї прабатьківщини, а з різних причин мігрували до місць свого теперішнього перебування.

Етнічна ідентичність народів при переселенні зберігається в тому випадку, коли воно здійснюється в масовому порядку із збереженням сімейно-родового укладу. Окремі сім'ї рухаються на власному транспорті разом зі своїми пожитками, господарським приладдям і худобою. Такий обоз, супроводжуваний озброєною охороною, розтягується на кілька десятків кілометрів і не в змозі робити великі денні переходи. Говорячи про кельтів і скіфів, Плутарх зазначав, що "вони не намагаються пройти весь свій шлях за один похід і не кочують безперервно, але кожного літа знімаються з місця, просуваючись далі і далі…" (Плутарх, 1987, 516). Очевидно і влітку в зручних місцях робляться зупинки різної тривалості для вивчення можливостей поселення. Вони ж використовуються для випасання худоби, поповнення запасів води і продовольства, ремонту возів та ін. Дуже часто на таких зупинках залишається якась група мігрантів назавжди. Це можуть бути люди, яким набридло похідне життя, втомлені фізично і морально, хворі, поранені, а з ними залишаються і родичі.

Дослідження топонімії показали, що в деяких випадках, ймовірно, обумовлених природними умовами, на шляхах міграцій виникає ланцюжок поселень, назви яких здебільшого засвоюються новими прибульцями і таким чином вони зберігаються до наших днів. Це дозволяє нам змінити погляди на існуючі уявлення на фактори, які зумовлюють виникнення постійних міграційних шляхів.

Згідно з Раданом Квєтом, усю земну кору можна розчленувати за численними розломами – геологічного феномену принципового значення. Густа мережа розломів зумовлює конфігурацію гідрологічної мережі як головної характеристики переважаючих типів ландшафту на планеті. З гідрологічної мережею зв'язується мережа передісторичних стежок, які виникали в давнину вздовж водних потоків внаслідок того, що після поселення людина своїми мимовільними зусиллями прокладала пішохідні стежки найчастіше на найближчій до водного потоку терасі. Крім усього іншого, стежки служили засобом передачі інформації між віддаленими людськими колективами:


В історії людства первісна мережа стежок стала першою інформаційною мережею. Вона не мала головною метою торгові і військові відносини: всілякий технологічний досвід, як, зрозуміло, і культурний, вів до єднання думок, ідей, філософських і релігійних поглядів, так само, як і художніх смаків. (Květ R. , 1998, 43).


Радан Квет не заперечував існування інших можливостей проходження місцевості в пізніші часи, наприклад, «по верхній терасі». Передумови для виникнення пішохідних стежок були, перш за все, фізикогеографичними, але при цьому виникали і соціогеографічні аспекти. Ці останні визначали шляхи міграцій, не пов'язаних з водними потоками, але, виникнувши один раз, вони продовжували існували протягом багатьох століть і навіть тисячоліть, вдосконалюючись у міру розвитку нових технічних можливостей. Так, наприклад, уздовж сучасної російської автодороги M9, що йде від Москви в бік Прибалтики, простягнувся чіткий ланцюжок естонських топонімів, хоча дорога йде по пересіченій місцевості без прив'язки до жодного водного потоку. Те ж саме можна сказати про дорогу E30, що йде по території Польщі від Бреста через Варшаву на Познань, уздовж якої простягнувся ланцюжок англосаксонських топонімів.



В цілому північна і східна границі балтійських племен раннього залізного віку в головних рисах збігалися з границею, яка розділяє балтійську та фінно-угорську топонімію і гідронімію. Ця границя йшла від Ризької затоки до верхів’їв Зах. Двини і Волги. Повертаючи далі на південь, вона відсікала від басейну Волги поріччя Москви-ріки і верхню течію Оки, далі по вододілу Оки і верхів’їв Дона доходила до степової зони. (Третьяков П.Н., 1982, 54-55).


Багато може дати також вивчення фракійської або іллірійської гідронімії, котра концентрується в певних невеликих регіонах. Натомість аналіз тюркської топонімії не може дати аж так багато матеріалу для висновків. Тюркські мови досить консервативні, тому, по-перше, складно робити стратиграфію тюркських назв, коли відомо, що тюрки заселяли певну місцевість в досить недавні часи, а по-друге тюркська топонімія поширена на дуже великій території, тому складно локалізувати первинні місця поселень тюрків, і по-третє, тюркських народів є багато, тому інколи складно певну тюркську назву прив’язати до конкретного етносу. Приблизно те саме, але в меншим ступеню, можна сказати і про іранську топонімію. Аналіз слов’янської ж топонімії взагалі заводив науковців в глухий кут, про що свідчать наведені вище слова Л. Нідерле. Однак нам багато може дати порівняльний аналіз топонімії на територіях сучасних поселень слов’янських народів з сучасною топонімією їх історичних прабатьківщин. Щоправда такі порівняння не завжди можливі, або дуже ускладнені. Скажімо порівнювати топонімію сучасної Польщі і колишньої польської прабатьківщини нема сенсу, бо польські впливи сягали далеко на територію Білорусі ще в досить недавній час. Те саме стосується української, білоруської та російської топонімії. Результати можуть дати порівняльні дослідження топонімії тих слов’янських народів, прабатьківщини котрих лежать далеко від їх сучасних територій поселень. Це стосується чеської та словацької топонімії, а також топонімії південних слов’ян.

Нерідко люди, переселившись на нові землі, давали ті ж назви географічним об'єктам, до яких вони звикли на старих місцях. Особливо виразно це проявляється при порівнянні сучасних чеських і словацьких назв населених пунктів з топонімами чеської та словацької прабатьківщини. Набагато меншою мірою таке явище відноситься до назв річок. Як приклад можна привести поки лише назви річок Морава в Чехії і Моравна на Волині і назви річок Уж на прабатьківщині словаків і на східному кордоні їх теперішній території.

Однак всупереч докладеним зусиллям, не було знайдено переконливих паралелей між слов'янською топонімією на Балканах та топонімією історичних прабатьківщини південних слов'ян в басейнах лівих приток Дніпра. Всупереч очікуванням у статті з багато обіцяючою назвою була наведена лише одна гідронімічна паралель України і Югославії у різних своїх варіантах – Піна, Піня, Пінч, Пена і т.д. (Железняк И.М., 1976, 39-49). В одній із своїх робіт Й.Заїмов розглядає етимологію близько 9000 одиниць балканської топонімії, але не наводить для них паралелей з територій прабатьківських поселень південних слов’ян (Заимов Йордан, 1967). Спроби відшукати щось подібне на карті басейну Дніпра принесли дуже скромні результати. Було знайдено кілька паралельних топонімів одного кореня, але всі вони мали різну форму утворення, очевидно це просто випадкові збіги: Бабиніно – Бабино, Баничі – Баничан, Жигаєво – Жиганці, Жиглянці, Кокоревка – Кокоренскі дол, Кокорці, Курск – Куряни, Любаж – Любанці, Мещовськ – Мещан, Ржаніца – Ржанічани, Ржаник, Рженіца, Селечня – Селчани, Селче, Стар – Старен, Ямне – Ямен. Корені апелятивів більшості цих топонімів досить поширені, тому подібні назви могли виникати в різних місцях слов’янських поселень незалежно одна від одної.

Дослідивши назви великих (довших 100 км) і сер