Булгарська топонімія в Східній Європі

Як показали багатолітні дослідження, серед тюркських народів, які на початку 5-го тис. до н.е. заселили межиріччя Дніпра і Дону, особливою динамічністю відрізнялася група тісно споріднених племен, яких ми узагальнено називаємо булгарами. Вони стали творцями культури шнурової кераміки (КШК), яка була поширена в Європі від Волги до Рейну і від Південної Скандинавії до Карпат (див. розділи "Етнічність неолітичних та енеолітичних культур Східної Європи" і "Тюрки як носії культури шнурової кераміки". Більша частина булгар асимілювалася серед різних народів Європи, але ті булгари, які населяли Західну Україну, зберегли свою етнічність і в першому тис. до н.е знову розселилися на широкому просторі Східної і Центральної Європи (див. цикл "Скіфо-сарматська проблематика").

Сліди свого перебування булгари залишили в численних топонімах, які можна розділити на дві групи – часів КШК і часів скіфських. Однозначно до першої групи належать топоніми Скандинавії, Німеччини і більшої частини Польщі. До них також можна віднести смугу топонімів, яка тягнеться від Середнього Дніпра в область поширення фатьянівської і баланівської культур. Це та інші факти змушують припускати, що саме булгари, а не інші тюрки були творцями вказаних культур, бо проби розшифрувати ці топоніми засобами інших тюркських мов не мали успіху. Також впевнено можна говорити, що до другої групи належать топоніми Угорщини і Правобережної України та дві їх смуги, котрі тягнуться від Західної України, одна в напрямку до Дніпра, а друга до Чорного моря і далі в Румунію.

Оглядова мапа булгарської топонімії в Європі найдавніших часів

На мапі значками у вигляді фіолетових точок позначені населені пункти з назвами булгарського походження, які можуть відповідати часам шнурової кераміки або близьким до них. Бордовими – більш пізнього, скіфського часу.

Взагалі, якщо розглядати кожний топонім окремо, то елемент випадкового збігу залишається завжди, якщо нема доброї відповідності особливостям місцевості або культурним традиція місцевого населення. Особливо сумнівними можуть бути ізольовані топоніми, в той час, можна говорити про перебування булгар там, де топоніми утворюють скупчення і ланцюжки, які маркують шляхи їх міграцій. Слід зазначити, що випадкові збіги носять безсистемний характер і тому не спотворюють картину розміщення окремих груп топонімів, коли їх налічується велика кількість, і тим, більше тоді, коли їх можна пов'язувати з певними археологічними культурами.

Серед скупчень топонімів булгарського походження є такі, які прямо вказують на чуваську етнічну належність мешканців деяких населених пунктів:

Чаус, село у Межівському районі Дніпропетровської області. Україна.

Чаусове, село у Первомайському районі Миколаївської області. Україна.

Чаусово, селище у Жуковському районі Калузької області. Росія.

Чауси, село у Погарському районі Брянської області. Росія.

Чаусово, село у Новодугінському районі Смоленської області. Росія.

Чавуси, місто у Могильовській області. Білорусь.

Усі наведені назви містять в собі основу, яка відповідає чув. чăваш "чуваш". Очевидно давні булгари залишалися у вказаних населених пунктах до приходу слов'янського населення, яке і назвало їх відповідно до самоназви мешканців. Є сорт винограду, що має назву "чаус", в Росії зустрічається прізвище Чаусов, однак походження цих слів не має досі пояснення. В румунській мові є слово нероманського походження ceauș (чауш) "кур'єр, посланець". Очевидно воно теж походить від самоназви чувашів.

Найпоширенішими булгарськими топонімами у Східній Європі є Маяк та Маяки, які можна пов'язувати із чув. маяк "межовий знак". Тільки в Росії топонімів Маяк налічується близько ста, хоча якась частина з них походить від назви навігаційного орієнтиру. Походження чуваського слова в етимологічних словниках не розглядається (Егоров В.Г. 1964; Федотов М.Р. 1996 и др.), судячи з усього, у зазначеному сенсі воно не запозичене з російської. На користь булгарського походження більшості топонімів цього типу говорить те, що одним із найпоширеніших топонімів Росії, що налічує понад сто випадків, є топонім Марково, який пов'язується з д.-англ. mearc, mearca "кордон", "знак", "округ", "позначений простір", тобто. у значенні близькому чуваському слову (див. розділ Давня англосаксонська топонімія в континентальній Європі.). У цьому всьому можна бачити певну закономірність при присвоєння назв географічним об'єктам древніми народами. Розділити топоніми Маяк булгарського та російського походження практично неможливо; більш впевнено можна говорити про ті, що знаходяться серед скупчення інших булгарських. Ті ж, що розташовані ізольовано, приймати до розгляду не слід. У такому разі булгарськими можна вважати понад десять, приблизно стільки ж, скільки і в Україні. Топонімів Маяки менше, але можна припускати, що майже всі вони мають булгарське походження.

Пошуки топонімів булгарського походження продовжуються в процесі подальших досліджень. Одночасно проводиться перевірка і коректування раніше отриманих даних. Деякі розшифровки визнаються помилковими і відповідні топоніми вилучаються або дається для них нове пояснення. На поточний момент розшифровано 425 топонімів разом із сумнівними. Розшифровці допомагають фонологія чуваської мову і звукові відповідності між чуваською і українською мовами, основні з яких подані нижче:

Букви ă та ě передають редуковані звуки а і е. Найчастіше вони відповідають українським о (у) і е відповідно, але можуть і випадати.

Чуваська буква у історично найчастіше відповідає звуку а, зрідка у.

Чуваська буква а може відповідати українським а і о.

Чуваські букви е та и відповідають українським е та і, хоче взаємні заміни можливі.

Приголосні звуки чуваської мови мало відрізняються від українських, але в чуваській мові колишній к згодом перетворився в х, а ґ в к, тобто слів з ґ в чуваській мові взагалі нема, за винятком запозичених. Інші особливості такі:

Чуваські букви, що передають глухі, на початку слова і між голосними звучать більш дзвінко (наприклад, п звучить близько до б).

Буква ç передає звук близький до українського зь або ць. Оскільки глухі звуки часто мають відповідність у дзвінкій парі, то ç може відповідати також українському дз.

Чуваський звук, який передається буквою ч інколи походить з давнього т.

Найпоширенішим булгарским апеллятівом для назв населених пунктів може бути давнє тюркське слово jöke "липа", представлене в подібних формах у багатьох сучасних тюркських мовах. В чуваській мові їм відповідає çăка. У Росії, Україні, Білорусі та Польщі є більше сотні топонімів з коренем жук, одних тільки назв Жуково було знайдено понад вісімдесят, крім того є топоніми Жуковка, Жуковська і под. Однак дуже сумнівно, щоб слов'янська назва твердокрилої комахи так часто вживалася для назв поселень людей. Розшифровка назв сіл Жукотин у Львівській та Івано-Франківській областях підтверджує зроблену гіпотезу. Друга частина цих топонімів – тин є не присвійним суфіксом, а мандрівним словом зі значенням "село", "поселення", "огорожа" (детальніше про це див. розділ "Давня англосаксонська топонімія"). Булгарське походження назви підтверджує існування древнього міста Жукотин у Волзької Булгарії. З іншого боку, переважна кількість топонімів з коренем "жук" розташовується серед інших топонімів давньобулгарського походження. Незважаючи на це, топоніми з морфемою жук на мапу не нанесені, бо розрізнити булгарські і слов'янські назви неможливо.

Іншим широко поширеним топонімом булгарського походження від назви дерева є ті, що містять в собі корінь алмаз. Їх треба пов'язувати не з назвою мінералу а з тюрк. alma "яблуко", "яблуня". В сучасній чуваській мові воно має форму улма і разом із афіксом çă (вимовляється приблизно як зя), який служить для утворення іменників від іменних основ зі значенням особистості, інструментів та знарядь, продуктів діяльності, зазначених у основі, може означати садівника чи продавця яблук. Сіл Алмазово в Росії не менше п'яти, а в Україні є населені пункти Алмазна і Алмазний. Крім того, в деяких містах України і Росії є вулиці Алмазна, які зберегли назви колишніх присілків.

Далі даються найбільш переконливі розшифровки топонімів засобами чуваської мови на території України, Білорусі, Росії, Молдови і Румунії.

УКРАЇНА

Найбільш переконливими прикладами топонімії булгарського походження є такі, коли мотивація назв може бути якимось чином пояснена. Наприклад, місто Хирів Старосамбірського району Львівської області розташоване у місцевості багатій на соснові ліси. Оскільки чуваською мовою хыр означає "сосна", то походження назви міста саме від цього слова має значно більшу вірогідність. Безсумнівним є булгарське походження назви села Гавареччина неподалік Золочева у Львівській області. Село відоме своєю чорнодимленою керамікою, яку виробляють за давньою оригінальною технологією випалу глини.

Назва села прямо-таки вказує на цей вид ремесла, поширений в ньому, – чув. кăвар “розпечене вугілля” і ěççыни “працівник” у поєднанні до кǎварěççыни означали б "працівник з розпеченим вугіллям", тобто “гончар”. .

Ліворуч: Чорнодимлена кераміка з Гавареччини . ФОТО: PARK-PODILLYA.COM.UA

Поширене в селі прізвище Бакусевич теж може мати булгарське походження, бо є старовинне чуваське чоловіче імя Паккуç і, крім того є чув. пăкăс "затичка, чоп". Очевидно в назві села Кобилеччина, що розташоване на південний схід від Золочева, також міститься те саме слово, що і в назві Гавареччина. Для першої частини назви може підійти чув. хăпала "обпалювати", яке семантично і навіть фонетично близьке до чув. кăвар. Тоді і в цьому селі мало би бути поширене гончарське ремесло.

Назва відомої скелястої гряди Товтри в Західній Україні може бути етимологізовані на чуваської основі: чув. ту "гора" і тăрă "вершина" Оскільки в багатьох інших тюркських мовах назва гори звучить як тау, первинна назва гряди могла бути Таутăрă. До цієї ж праформи сходить і назва гірського масиву Татри на кордоні Словаки і Польщі. Товтри тягнуться від Золочева на Львівщині до північної Молдови і мають вигляд окремих вапнякових виступів і кряжів, які виразно виступають над навколишньою, більшою частиною досить рівнинною місцевістю, тобто переклад «гірські вершини» їм відповідає дуже добре (див. фото Ірини Пустиннікової вгорі).

Навпаки, назва Вороняки для села і особливої частини уступу Гологорів на західній околиці Подільської височини можна перекласти як «гладке, рівне місце» відповідно до чув. вырăн "місце" і яка "гладкий". Така розшифровка назви добре пасує для цієї місцевості і семантично вона близька до назви Гологори (див. фото ліворуч).

В системі археологічних пам’яток гальштатського періоду Північно-Східного Прикарпаття Л. Крушельницька виділяє черепинсько-лагодівську групу, яка припадає вже на ранньоскіфський час (Крушельницька Л., 1993, стор. 158). Числені пам’ятки цієї групи зосереджені в смузі, яка тягнеться від села Черепин Перемишлянського району Львівської області через Звенигород і Лагодів на схід вздовж Гологорів аж до Маркополя Бродівського району. І саме на цій території можна відшукати скупчення топонімів, які вдається етимологізувати засобами чуваської мови. Східніше Лагодова розташоване село Якторів, назву якого теж можна перекласти як “гола гора” (чув. яка і тăрă “вершина”). На південний схід від Звенигорода є гора Камула, найвища точка України поза межами Карпат і Кримських гір (471 м). Чув. камăр чул “кам’яна брила” при чул “камінь”досить добре пасує для назви цієї гори. Камăр пасує добре також і тому, що в різних мовах є подібні слова з близькими значеннями (лат. cumulas, лит. gumulus "купа", алб. gamule “купа землі”, баш. kömrö "горб").

У межах Львов кілька потічків утворюють річку Полтва. Тепер з вона використовується як підземний стічний колектор, але є історичні свідчення, що колись вона мала бистру течію. Отож її назва теж може мати булгарське походження з огляду на чув. палтла “швидкий”. Є й інша річка тої самої назви – права притока Горині у її верхів’ях. Назва Бистра для річок досить типова. В кількох кілометрах південніше Львова,зразу за Солонкою розташоване село Ков’ярі у назві якого може бути той самий корінь, що і в назві села Гавареччина (чув. кăвар – “розпечене вугілля”).

Оскільки на невеликій території черепинсько-лагодівської групи пам'яток ми зафіксували кілька топонімів, гадані скіфо-булгарські апелятиви яких можуть бути мотивовані найближчими природними об'єктами, то й інші топоніми неясного походження на цій території ми можемо спробувати етимологізувати на базі чуваської мови. В кількох кілометрах на південь від Лагодова розташоване ціле скупчення населених пунктів, з оригінальними назвами. Деякі з них можуть бути розшифровані при допомозі чуваської мови: Коросно – чув. кăрăс “скудний, убогий” або карас "стільники", Кимир – чув. кěмěр "купа, безліч", Чуперносів – чув. чăпар “строкатий, рябий”, маса “зовнішність”, Перемишляни – чув. пěрěм – “моток”, ешěл “зелений”, Ушковичі – чув. вышкал “схожий, подібний”. Останні два слова можуть бути пояснені і на основі української мови, їх подано лише з огляду на скупчення в цих місцях топонімів булгарського походження. Крім того, корінь перем зустрічається в топонімах Угорщини. Ось ще кілька прикладів булгарської топонімії у Львівській області:

Верин, село південніше Миколаєва, с. Верини біля Жовкви – чув. вěрене “клен”;

Куткір, село в Буському районі – чув. кут “стовбур, комель”, хыр “сосна”.

Тетільківці, село біля Бродів – чув. тетел “рибальська сітка”, кил “дім, двір, родина”;

Туради, село на захід від Жидачева – чув. турат “гілка”;

Чишки, село на південно-східній околиці Львова, с. Чишки на північний схід від Олеська, с. Чижки на півночі Старосамбірського району – чув. чышкă “кулак”.

Далі на схід від Львівської області кількість топонімів давньобулгарського походження поступово зменшується, але дивним чином вони проявляються у вигляді чіткого ланцюга поселень на відстані 10-20 кілометрів одне від одного (Сокаль, Тетевчиці, Радехів, Увин, Корсів, Теслугів, Башарівка, Тетільківці біля Підкаменя, Кокорів, Тетільківці біля Крем’янця, Цеценівка, Шумбар, Потуторів, Калетенці, Жемелинці, Сохуженці, Саверці, Сасанівка, Пединка, Сулківка, Уланів, Шепіївка, Корделівка та ін.) Цей ланцюг тягнеться від Сокаля на півночі Львівської області на Радивилів, потім повертає на схід і йде південніше Крем’янця, Шумська та Ізяслава до Любара. Далі вона повертає на південний схід, проходить вище Хмельника, через Калинівку, і тут уже не ланцюг, а ціла смуга топонімів іде в напрямку Дніпра, по обидвох берегах якого їх можна виявити у великій кількості.

Західніше Черкас з одного болота витікають річки Ірдинь, яка впадає в Тясмин, пп Дніпра, та Ірдинька, яка впадає в Дніпро вище міста. Річки поєднані смугою боліт. Уважно роздивившись карту, можна зрозуміти, що колись це була протока, яка відділялася від Дніпра так, що утворювався острів, на якому було побудовано Черкаси. Чуваське иртěн “відділятися” дуже пасує до цієї ситуації. До того ж назва міста теж має бути давньобулгарського походження, так само як і більш десятка подібних назв по цілій Східній Європі. Села під назвою Черкаси є в Пустомитському районі Львівської області, Ковельському районі Волинської області, в сусідньому Люблінському воєводстві Польщі (Томашівський повіт, гміна Лашув), а в Білорусі є чотири села Чаркаси. Населених пунктів з назвами у формі Черкасси в Росії ще більше; частина з них знаходиться на чуваських етнічних землях, але є вони також в Курській, Ліпецькій, Тульській і Тверській областях. В самій Чувашії є не менше десятка населених пунктів із закінченням на -касси: Анчикасси, Ойкасси, Качакасси, Ірхкасси, Торкасси, Хіркасси, Чулкасси, Шаркасси і т.д. (Егоров Г., 1993, 38). Такі назви є типовою атрибутивною конструкцією в тюркських мовах, коли означуване ім'я приймає афікс приналежності 3-ї особи однини (тобто в даному випадку -си). В такій конструкції чув. касă “село, вулиця, виселок” має прийняти форму касăси, яка скорочується до касси через випадіння редукованого ă. Означенням для топонімів цього типу добре підходить чув. кĕр "осінь, осінній", тобто в цілому населений пункт мав сенс "осіннє селище". Прийняте тлумачення стає більш переконливим, якщо прийняти до уваги подібність цього значення до значення поширеного тюркського кишлак, яке перекладається як "зимівля" (від киш "зима" того самого походження, що і чув. кĕр). Скотарі-тюрки влітку випасали худобу кочовим способом а з приходом осені зупинялися на одному місці, в якому заздалегідь запасали сіно на зиму. Такі стоянки і називалися черкасси або кишлак. Назва литовського села Керкасяй того самого походження зберегла початковий звук к, в той час як у слов'янських мовах він перейшов у ч (відоме чергування).

Назви села Кандаурове і річки Кандаурівські води, походять з чув. кăн “поташ” і тăвар “сіль”. Вже було припущено, що давні булгари вміли добувати сіль методом випарювання і продавали її сусідам (Стецюк В., 1998, 57). Але тут йдеться не про звичайну, кухонну сіль, бо тоді не треба би було спеціального означення для слова тăвар. Отож може матися на увазі власне поташ (карбонат калію). Поклади цієї солі зустрічається в природі і вона відома людям з давніх часів. На смак поташ гіркий, а про річку з гіркою водою в Скіфії згадував Геродот. Описуючи річку Гіпаніс (Ὕπανις), він зазначав, що ця річка має спочатку солодку воду, а на відстані чотирьох днів шляху від моря її вода стає дуже гіркою. Ось як він це пояснює:

Це тому, що в нього вливається одне гірке джерело, яке хоч і зовсім мале, але дуже гірке і вода його змішується з водою Гіпанія, що є великою рікою серед малих, і це джерело надає його воді такий смак. Це джерело є на межі країн скіфів-землеробів і алізонів. Назва цього джерела по скіфському Ексампай, а по-еллінському – Священі шляхи (Геродот, IV, 53).

Гіпаніс Геродота звичайно пов’язують з Богом, а Кандаурівські води впадають в Інгул, тому давньогрецький історик, можливо, мав на увазі іншу річку з гіркою водою. Якщо в цих місцях були поклади поташу, а це цілком можливо, бо західніше на 150 км є село Поташ, назву якого пояснюють саме покладами цієї солі, то багато річок могли мати гірку воду. Зокрема Б. Рибаков писав, що гірку воду має Чорний Ташлик, який впадає в Синюху (Рибаков Б.А., 1979, 36). В кількох кілометрах східніше від Кандаурових вод протікає річка Аджамка, в назві якої може бути присутню тюркське слово až’i/ači «гіркий». Таким чином, булгарське походження назви Кандаурівські води підтверджується особливостями місцевості.

Особливо треба відмітити смугу топонімів, яка йде вздовж течії Ворскли і далі переходить на Псло. Вона добре відповідає поширенню чорноліської культури. Зробимо огляд топонімів, починаючи від гирла Ворскли і далі вверх проти течії.

Булахи, село між Ворсклою і Пслом – чув. пулăх «родючість, плодючість»;

Вздовж течії Ворскли є три населенийх пункти з тою самою назвою Коломак (смт Коломак у Харківський області, і два Коломаки у Полтавській області). Крім того, є річка Коломак лп Ворскли – добре пасує для пояснення назв чув. хула "місто" (раніше, звичайно просто "поселення"), але якщо первісно так була названа річка, тоді можна розглядати чув.хулă "лоза". Во обох випадках треба додавати іменниковий словотворчий суфікс -мак, який у чуваській мові може мати різні значення.

Абазівка , села біля Полтави і у Харківській області на південний схід від Краснограду – чув. апăс "жрець", "повитуха", добре підходить і чуваські язичницькі імена Апуç і Упаç. Хоча не виключене і давньогрецьке походження назви (гр. ἄππας "жрець").

Бишкінь, село на річці Псло біля Лебедина у Сумській – чув. пĕшкĕн "нахилятися".

Гожули, село біля Полтави – чув. кăшăл "обруч, коло", "вінок".

Калантаїв, село у Світловодському районі Кіровоградської області, Калантаївка, село в Роздільнянському районі Одеської обл., Колонтаїв, село у Краснокутському районі Харківської обл. – кăлантай “ледар, ледащо” (приватне повідомлення), кăлин "ледар, лінивій", -тай – афікс, який утворює від іменних основ прикметники зі значенням "надлишкової ознаки, зазначеної в основі" з відтінком зневажливості.

Куянівка, село в південній околиці Білопілля, відоме прізвище Куян – чув. куян “заєць”.

Сахнівщина, села на березі річки Тагамлик, лп Ворскли і у Харківській області на південний схід від Краснограду – чув. сăхăн "просочуватися", "текти", "всмоктуватися".

Хухра, селопри впадінні річки тої ж назви у Ворсклу – чув. хухăр "порожній, неповний".

Однак і в багатьох інших міцях на території України ми маємо справу з булгарською топонімією, що часто підтверджується як логіко-семантичним зв'язком окремих частин слів, так і випадками майже повної фонетичної тотожності. Порівняймо:

Гельмязів, село неподалік Золотоноші – чув. кěлмěç “жебрак”;

Журжинці, село північніше Дзвенигородки на Черкащині і с. Журжевичі північніше Олевська на Житомирщині – чув. шăршă “запах”;

Замехів, село на схід від Нової Ушиці, Хмельницької обл. (є також с. Замх південно-західніше Томашува-Любельського у Польщі) – чув. çăмха „клубок” або çамка „чоло”;

Збруч, річка, ліва притока Дністра – чув. çĕпре „гуща, осад” і уç „розчищати”;

Кацмазів, село на південний захід від Шаргорода Вінницької обл. – чув. куç “око”, маса “зовнішність”;

Кретівці (від Кретел), село на південний схід від Збаража – чув. кěрет “відкритий”, тěл “місце”; село розташоване на рівному, відкритому місці;

Одаїв, село Тлумацького району, Одаї Тисменецького району, Івано-Франківської обл., Одаї Крижопільського району Вінницької обл. і хутір Одая біля села Чуньків Заставненського району Чернівецької обл. – чув. утǎ 1. “сіно”, 2. “острів, улоговина”; ай “низ, підніжжя, нижній”, уй “поле”; ял, яв “село, селище”; йăва 1. “дім, житло”, 2. “гніздо”; я, яв “вити, звивати”. Ліворуч: село Одаїв.

Оздів (від Озтел), село на південний захід від Луцька – чув. уçă “відкритий”, тěл “місце”; село розташоване на рівному місці.

Потутори, село Бережанського р-ну і с. Потуторів на схід від Крем’янця Тернопільської обл. – чув. пăв “давити”, тутăр “хустка”.

Темирівці, село західніше Галича – чув. тимěр “залізо”.

Тимар, село південніше Гайсина – чув. тымар “корінь”;

Умань, місто Черкаської обл. – чув. юман “дуб”. Характерно, що в Умані існувала природна діброва під назвою Дубинка, від якої зберігся лише один дуб 300-літньго віку (див. фото праворуч).

Урмань, село Бережанського р-ну Тернопільської обл. – чув. вăрман “ліс” (село оточене лісами).

Халаїдове, село на південний захід від Монастирища Черкаської обл. – чув. хăла “рудий”, йыт “пес”.

Цепцевичі, село на захід від Сарн Рівненської обл. – чув. çип “нитка”, çěвě “шов”.

Шупарка, село в Борщівському р-ні Тернопільської обл. – чув. чăпăркка “батіг”.

РОСІЯ

Спочатку наявність булгарської топонімії в Росії перевірялося в суміжних з Україною областях, але знахідки змусили значно розширити територію пошуків. Як виявилося, топоніми булгарського походження тягнуться широкою смугою у напрямку до Москви, а далі розсіюються на дуже широкому просторі. У Середньому Поволжі і прилеглих областях пошуки не проводилися, що само собою зрозуміло. Тут булгарські топоніми можуть стосуватися пізніших часів, коли предки чувашів просунулися вздовж Волги і далі могли розселитися на сусідні території.

Серед усіх загадкових топонімів Росії одною з найбільш частих є назва Акулово (35 випадків) та її варіант Окулово (20 випадків) серед окаючего населення, а також Акуліно, Акуловка. В цілому подібних назв налічується більше шістдесяти і головно в північних областях на північний захід від лінії Тула – Нижній Новоград. З огляду на велику поширеність назви, розгляд її походження від слова "акула" несерйозно. Для расшіфровки добре підходить чув. ака "рілля, оранка", оформлене афіксом -ла, утворюючим від іменної основи прикметники з уподібненим значенням, правда, є також і дієслово акала "орати". Для землеробського населення, яке просувалося з лісостепової зони в пошуках вільних земель, така назва для нових населених пунктів підходить дуже добре. Також і деякі інші топоніми Росії свідчать про землеробський характер господарства булгар, які мігрували в російську глибинку. Серед них численна назва сіл Шарапово (бизько 30-и випадків), якій відповідає чув. сăрап "скирта".

Всього на території Росії було виявлено більше двохсот топонімів можливого булгарського походження. Найбільш переконливі приклади наведені нижче

Амонь, село на північ від Рильська, Курська обл. – чув. ăман "хробак".

Амонька, річка, пп Поди, пп Сейму, лп Десни – як Амонь.

Апажа, село Комаричського району Брянської обл. – пор. Апаш, село в Чебоксарському районі Чувашії, Абашево, кілька сіл в інших місцях Надволжжя. Можливо від язичницького чуваського імені Апаш неясного походження.

Артакове, залізнична станция, село Артакове Одоєвського району Тульської обл., село Артакове-Вандарець Конишевського району Курської обл. – чув. артак "привітний, благополучний".

Болдиреве, чотири села у Весьєгонському, Вишневолоцькому, Кесовогорському і Старицькому районах Тверскої обл. і село у Ярославському районі Ярославської обл. – чув. пăлтăр "сіни, комора".

Болхів, райцентр Орловської обл. – чув. пулǎх "плодючість".

Вандарець, річка, пп Свапи, пп Сейму. лп Десни – чув. вантǎ "верша", вантǎ яр "ставити вершу".

Воронеж – чув. вар "яр", анăш "ширина".

Козельск, райцентр у Калузькій обл. – чув. кĕçĕллĕ "хворий на коросту".

Кокорівка, смт у Брянській обл. – чув. какăр "жердина з гачком на кінці".

Колонтаєвка, селище у Льговському районі, Курської обл., Колонтаєво, селище у Болхівському районі Орловської обл., села Колонтаєво у Суворовському районі Тульської обл. і Ногинському районі Московської обл. – див. Калантаїв

Конишівка, смт у Курській обл., села Конишево в Кольчугінському районі Владимирської обл., в Антроповському районі Костромської обл., в Псковському районі Псковської обл. – чув. кăнăш "сміття, мотлох".

Нерль, річки – пп Волги і лп Клязьми, смт в Івановській обл., село Калязинського району Тверської обл. – чув. нĕрлĕ "гарний, приємний".

Одоєв, смт Тульської обл. – чув. утǎ 1. “сіно”, 2. “острів, улоговина”; ай “низ, підніжжя, нижній”, уй “поле”.

Орша, смт в Калінінському районі Тверської обл., село і озеро в Новоржевському районі Псковської обл. – чув. ăрша “мгла, знойное марево”.

Свапа, річка, пп Сейму, лп Десни – чув. сăвап "добро, подяка".

Серпухів, райцентр Московської обл. – чув. сĕр "терти" пахав "струг, рубанок".

Таруса, райцентр Калузької обл. – чув. тăрăс "козуб".

Толпинка, річка, пп Сейму, лп Десни біля Коренева і село Толпино на ній – чув. талпăн "стреміти, стрімко витікати".

Тула, обласній центр – чув. тăла "домоткане сукно". Можливе також фінно-угорське походження назви *мокша тула "клин".

Шабликіне, смт Орловської обл. села в Александровському районі Владимирської обл., в Красносельскому районі Костромскої обл., в Істринському та Пушкинському районах Московської обл., в Краснохолмському районі Тверської обл. – чув. шăплăх "тиша, затишшя".

Шатове, село у Серпухівському районі. – чув. шат "тісно, дуже близько".

БІЛОРУСЬ

У Білорусі одним із найпоширеніших топонімів є Бояри, який зафіксований для 37-ми населених пунктів. Він може походити від слова бояри (од. боярин), яке проникло, на думку деяких учених, у старослов'янську мову з мови дунайських булгар у формі боляринъ (Фасмер Макс. 1964, 203). Однак походження цього топоніму і йому подібних можна пов'язувати також із чув. пайăр "власний". Від пратюркської праформи цього слова походять нім. Bayern (земля Баварія), Bayreuth (назва міста) та кілька польських топонімів Bojary). Ні у польській, ні у німецькій слів такого кореня немає. Запозичені з булгарської польські слова мають форму bojarzy, bojarzyn. Таким чином, давньотюркськими запозиченнями можуть бути поширена в Україні, Росії та Білорусі назва Боярка, а не походити від слова боярин. У Білорусі топонім Бояри дуже поширений там, де немає пам'яток культури шнурової кераміки та немає інших топонімів тюркського походження. У цій місцевості він також не повинен бути таким, тому не враховується, а через широке поширення пізніших часів в інших випадках його походження вважається сумнівним.

Журжава, залізнична станція Вітебського району Вітебскої обл. – чув.шăршă “запах”. В Україні є село Журжинці в Лисянському районі Черкаської обл.

Калантайова, село в Сенненському районі Вітебської обл., село Колонтаї у Волковиському районі Гродненської обл. – див. Калантаїв.

Орша, річка і райцентр Вітебскої обл. – чув. ăрша “імла, марево”.

Ула, село і річка в Бешенковицькому районі Вітебскої обл. – чув. ула “пістрявий, строкатий”.

Стария Чамадани, село в Шкловському районі Могилівскої обл. – чув. чама “величина, розмір”, тан "рівний, однаковий".

МОЛДОВА

На території Молдови топонімів булгарського походження виявлено небагато. Майже всі вони мають відповідності в Україні (Бахмут, Одая, Паланка, Шипотень). Кілька топонімів Магура (Меґура) типові для Карпатського регіону (про це нижче), а для інших згаданих тут прийняті такі розшифровки:

Бахмут (рум. Bahmut), село в Калараcькому районі – чув. пахмат – 1. «сміливий, відчайдушний», 2. «розум, здоровий глузд».

Одая (рум. Odaia), села в Ниспоренському і Шолданештському районах – чув. утǎ 1. «сіно». 2. «острів». 3. «долина»; ay «низ, нижний», уй «поле».

Паланка (рум. Palanca), села в Дрокиєвському, Калараському и Штефан-Водському районах – чув. палан "калина", пăлан "олень", -кă – суфікс прикметника.

Шипотень (рум. Şipoteni), село в Хынчештському районі – чув. шеп «гарний, прекрасный», утă «лощина, долина».

РУМУНІЯ

У Румунії все топоніми припустимого булгарського походження залишені булгарами в середині І тис. при пересуванні їх на Балкани. Найбільш вживаними тут з них є Меґура (Măgura). В самій Трансильванії їх нараховується 97 (Haliczer Józef, Romer Eugeniusz. 1935). Якщо говорити про їх походження, можна прийняти до розгляду слов'янське гора, але незрозумілим є префікс ма-. Швидше за все праформой топонімів цього типу є слово, споріднене з чув. мăкăр „бугор, шишка” при тому, що закінчення –а було прийняте під впливом слов. гора. У народів Дагестану, де колись панував Хозарський каганат, поширене схоже слово магІар "гора",яке теж має мати булгарське походження. Оскільки цей топонім отримав загальне значення (рум. măgura "бугор"),з усієї їх множини виділити залишені булгарами практично неможливо. Проте багато з них нанесено на карту Google Map в місцях скупчення інших булгарських топонімів. Такими можна вважати наступні:

Одая, Одаїле (Odaia, Odăile), топонімів цього типу в Румунії є близько десяти – чув. утǎ 1. «сіно». 2. «острів». 3. «долина»; ay «низ, нижний», уй «поле».

Паланка, Паланга (Palanca, Pakanga), топонімів цього типу в Румунії знайдено шість – чув. палан "калина", пăлан "олень", -кă – суфікс прикметника.

Сучава (Suceava), місто – чув. сěт (д.-тюрк. süt) «молоко», шывě «річка».

Шипот, Шипоте, Шипоту (Șipot), вісімь населених пунктів з назвами цього типу – – чув. шеп «гарний, прекрасный», утă «лощина, долина».

Тимпа (Tâmpa), гора в місті Брашов – чув. тĕм "пагорб, бугор", пÿ "фігура, стан", "ріст, довжина".

Цецора або Цуцора (Ţuţora), село в жудеці (повіті) Ясси – чув. çиç «блищати, сяяти», ăру «плем'я, рід».

Давньобулгарська топонімія в Україні (повний список)

Древнебулгарская топонимия в Беларуси и России (полный список)