Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Печеніги і мадяри


Подаю цей начерк із сердечною подякою Володимирові Бакусу за матеріальну підтримку проведених досліджень


Серед усіх народів, які відіграли велику роль у подіях Східної Європи доісторичного часу, печеніги залишилися єдиними, обійденими увагою в освітлюваних тут дослідженнях. Заради справедливості цей недогляд слід заповнити хоча б в сенсі визначення їх загадкової етнічної належності. Відправним матеріалом в пошуках походження печенігів можуть бути наявні скупі історичні відомості про їх взаємини з предками сучасних угорців, яких ми називаємо мадярами, а також дані ономастики, часто використовувані нами при пошуках вирішення подібних завдань.

Історично засвідченими назвами печенігів були гр. πατζινακ, ар. beƺ'enek, угор. besenyő.Угорське назва мала бути запозиченою з булгарскоъ (Ашмаринъ Н.И. 1902). В чуваській мові на місці давньотюркських – k, -g розвинувся давньочуваський м’якопіднебінний фрикативний γ, який випадав в кінці слова в більш пізні часи, про що свідчать угорські запозичення з чуваської: угор. borz "борсук" з чув. *borsuγ, угор. kút "криниця" з чув. kutuγ (Палло Марґіт К. 1985, 80). Таким чином, булгарська назва печенігів могла бути піçенек і її походження можна пов'язувати з чув. пиçĕн "осот". Так, чи інакше, печеніги, мадяри і булгари повинні були бути в якийсь час сусідами. Оскільки самоназва чеченців нохчи, ім'я їм могли дати тільки сусіди, і виходить, що саме булгари. П. Голубовський, розглядаючи різні назви печенігів, які зустрічалися в документах тих часів, вважав, що греки почули його від "руських слов'ян", а ті, в свою чергу, запозичили його від угорців. При цьому він посилався на Д.П. Европеуса, який пояснював угорську назву як "соснові люди" за допомогою слів хантийської мови, що не зовсім коректно і фонетично небездоганно (Голубовский П., 1884, 34).

Етнічну належність народів визначають два чинники – антропологічний вигляд і мова. Історики в цілому вважають печенігів тюрками, антропологічний прототип яких повинен був бути монголоїдним. Якби печеніги мали явними монголоїдними ознаками, то їхня тюркська етнічність не викликала б жодних сумнівів. Однак сумніви виникають саме щодо їх монголоїдного вигляду. Справа в тому, що в степах від Волги до Дунаю в похованнях кочовиків X – першої половини XIII ст. зустрічаються черепа як монголоїдного, так і европеоїдіного типу. У зазначений період на цій території в основному кочували печеніги і огузи (гузи) і, розмірковуючи над етнічною належністю досліджуваних поховань, С.А. Плетньова пише:


Який же з антропологічних типів належав печенігам і який – гузам? Очевидно, в даному випадку можна тільки висловити попередню гіпотезу про формування печенізького етносу в Заволжжі на базі сарматів, які там мешкали і кочували. В результаті там утворився європеоїдний степовій тип з деяким домішком монголоїдності. Монголоїдний тип, ймовірно, огузький, хоча так чітко виражена їх монголоїдність для дослідників залишається поки не цілком зрозумілою, тому що, здавалося б, обидва етносу варилися в одному етноформуючому котлі (Плетнева С.А. 2003, 128)


Іншими словами, печеніги спочатку були монголоидами, але потім якимось незрозумілим чином перетворилися в європеоїдів і, таким чином, антропологія не дає нам чіткої відповіді на питання про етнічну належність печенігів. Що ж стосується печенізької мови, то, оскільки вона не збереглася, про неї можна судити лише за власними іменами, зафіксованими у візантійських, слов'янських, угорських хроніках і документах. Щоправда, допускається, ніби численні рунічні написи на територіях заселених колись печенігами, залишені саме ними. Однак спроби розшифрувати їх за допомогою тюркських мов були марними (Пріцак Омелян. 1970, 98). Так само більшість власних печенізьких імен навряд чи можна співвідносити з будь-якими тюркськими мовами, хоча в візантійських джерелах прямо стверджується, що печеніги говорили на одній мові з половцями (Васильевский В.Г. 1908, 8). Це твердження мало значить в разі різної етнічної належності печенігів і половців, оскільки спілкування людей різної національності завжди передбачає використання якоїсь одної мови. І в даному випадку – якої саме? Якщо ж поставити конкретне запитання про печенізьку мову, то треба залучати додаткові свідоцтва. Наприклад, про неї можна судити з топоніміки, залишеної печенігами, але для цього потрібно бути впевненим саме в її печенізькій належності. Зрозуміло, що такої впевненості не може бути без знання печенізької мови. Потрапляємо у зачароване коло, вихід з якого може бути знайдений тільки експериментальним шляхом при достовірному уявленні про розселення різних народів на території Євразії в доісторичні часи. Однак панівні уявлення про їх просторове розміщення далеко не достовірні. В першу чергу це стосується тюркських народів, до яких відносять печенігів. Омелян Пріцак у своїй монографії, спеціально присвяченій печенігам, їхню прабатьківщину помістив "поміж Аральському морем та середньою течією ріки Сир-Дарії з центром поблизу нинішнього Ташкенту" (Пріцак Омелян. 1970, 95). Звідки така точність, залишається незрозумілим. Л.М Гумільов у своїй роботі, присвяченій древнім тюркам, всього лише два-три рази згадує про печенігів, довільно поміщаючи їх без будь-яких пояснень то в низинах Сирдар'ї, то в низов'ях Волги (Гумилев Л.Н. 2003). Очевидно, його уявлення засновані на відомостях ібн Фадлана і Костянтина Багрянородного, який, зокрема, повідомляв, що печеніги спочатку жили біля річок Волги і Яїка, а їх сусідами були Мазари і узи. Згодом нібито узи, з'єднавшись з хозарами, вигнали печенігів з їх власної країни (Голубовский П., 1884, 34).

Взагалі К. Багрянородний говорить про річки Атил і Геіх, за назвами яких справедливо можна припускати Волгу і Урал (Яїк), але не можна бути впевненим у тому, чи правильно він уявляв собі розташування цих річок і правильно вживав чуті ним назви, бо назви і Волги, і Уралу змінювалися неодноразово. Сам він в цих місцях не бував і чиїми відомостями користувався, невідомо. Більш точним має бути повідомлення ібн Фадлана, який брав участь в посольстві аббасидського халіфа ал-Муктадира до волзьких булгар в 921-922 роках, тому слід в першу чергу звернутися до нього:


Потім ми переправилися після цього через річку, звану Джам (тобто Ембу – В.С.), також в дорожніх мішках, потім ми переправилися через Джахаш (тобто Яїк – В.С.), потім Адал (тобто Волгу, чув. Атăл – В.С.), потім Ардан, потім Варіш, потім Ахті, потім Вабна, а це все великі річки. Потім ми прибули після цього до печенігів, і ось вони зупинилися біля води схожою на море, не проточною, і ось вони темні брюнети, і ось вони з абсолютно голеними бородами, бідні супроти гуззів. Адже я бачив з (числа) гуззів таких, що володіли десятьма тисячами коней і ста тисячами голів овець.(Ибн-Фадлан «Записка» о путешествии на Волгу)


З повідомлення видно, що з печенігами посольство зустрілося вже перейшовши Волгу, хоча немає можливості ідентифікувати названі далі річки. Бідність печенігів, згадану ібн Фадланом, можна пояснити тільки тим, що у них не було достатньої кількості пасовищ, що було б абсолютно незрозумілим, якби вони проживали серед безкраїх степів Казахстану. Однак подальший опис подорожі дещо суперечливий:


Ми залишалися у печенігів один день, потім вирушили і зупинилися біля річки Джайх (Хайдж), а це найбільша річка, яку ми бачили, найбільш велика і з найсильнішою течією. (Там само)


Оскільки мова йде про "найбільшу річку", то це мала б бути Волга, але називається вона майже так само, як казахською називався Урал і це вводить в оману. Дослідники, які вважають, що печеніги мали безумовно перебувати за Волгою, беруть до уваги тільки це повідомлення, не згадуючи про переправу через Адал взагалі (Магидович И.П., Магидович В.И. 1970, 126-127). Таким чином, розібратися в записках ібн Фадлана неможливо без довільних припущень, так само як і в багатьох інших повідомленнях древніх, тим більше, що до будь-яких джерел потрібно ставитися критично. Навіть в наш час вважається, що прабатьківщина тюрків перебувала на Алтаї, звідки вони розселилися на значній території в Азії і періодично масово вторгалися в Європу (гуни, авари, печеніги, половці, татаро-монголи та ін.) З-за Волги нібито прийшли також і скіфи, але їх вже відносять до іранців. Дослідження етногенетичних процесів з використанням графоаналитичного методу (Стецюк Валентин. 1998) змушують змінити цю картину суттєво.

У процесі досліджень було встановлено, що прабатьківщина тюрків була аж ніяк не на Алтаї, а в степах України, звідки тюрки мігрували не тільки на схід, де їх історія вже відбивається в історичних документах, але і на захід і північ. У західному напрямку в основному рухалося плем'я булгар, які поширили свою культуру шнурової кераміки на значному просторі Центральної і Північної Європи (див. розділ Тюрки як носії культур шнурової кераміки). Велика частина булгар залишилася на Західній Україні, де вони стали творцями комарівської культури (XV— VIII ст. до н. е.). В кінці першої третини I тис. до н.е. булгари почали повертатися в степи Причорномор'я і згодом стали відомими в історії як скіфи. Античні історики до скіфів відносили, самі того не відаючи, крім булгар, половців, деякі іранські племена, а також народи, що говорили на абхазо-адигських і нахсько-дагестанських мовах, які так само, як і половці, населяли Північний Кавказ.

Етнічний склад населення Скіфії підтверджується даними топонімії, при розшифровці якої за допомогою різних мов виявилося, що деякі географічні назви можна розшифрувати тільки за допомогою чеченської мови. Цілеспрямовані пошуки показали, що їх досить багато і розташовані вони не хаотично, що могло б свідчити про помилковість тлумачення, а з певною закономірністю. Жодних історичних відомостей про проживання чеченців за межами їх етнічної територій нема. Тому виникає припущення про те, що в якийсь час вони були відомі в історії під іншою назвою, але подібною сучасній, як це має місце, наприклад, при ідентифікації народу морденс, який згадує Йордан, із сучасною мордва. Краще етноніма печенігів нічого більш підходящого немає. Маючи на увазі можливість ідентифікації чеченців з печенігами, коротко розглянемо топоніми гаданого чеченського походження. Нижче дається їх неповний перелік:


Бежин луг, населений пункт в Чернському районі Тульської області, описаний в оповіданні І.С. Тургенева – чеч. бежан «пасовисько, випас». Семантична близькість обох слів цього топоніму підтверджує його чеченське походження. Від того самого апелятіву походить також багато інших назв: Бежанівка, станція в м. Кировськ Луганської обл., Бежан, заповідний ліс і село Бежан-Тирневиця на південному заході Трансильванії в Румунії, Бежанийська коса, район Белграду, Бежаново, два села в Болгарії, Бежань, селище в Брянському районі Брянської обл., Бежанів, покинуте село в Наурському районі Чеченської республіки. Хоча не виключено слов'янське походження деяких з цих топонімів, частина з них безперечно залишена чеченцями.

Гайсин, місто у Вінницкій обл. – чеч. гIайсин «абрикосовий» (гІ – задньом'якопіднебінний щілинний приголосний, який відповідає арабському звуку гайн).

Дахно, село в Бердянському районі Запорізької обл., Дахнівка, раніше село, тепер мікрорайон в Черкасах, Дохно, село в Чечельницькому районі Вінницької обл., Дохна, річка, пп Богага, Дохнари, село в Полоцькому районі Вітебської обл., Дохнови і Дохновичі, села в Стародубському районі Брянської обл., Дохни (біл. Дахни), село в Сморгонському районі Гродненської обл. – чеч. даьхни «майно, худоба» (аь – голосний переднього ряду). Правда, одна або дві назви могли бути надані трипільцями, в мові яких було подібне слово в значенні "просо".

Каїри, села в Горностаївському районі Херсонської обл. і Комінтернівському районі Одеської обл. – чеч. гІайрē «острів».

Керч, місто на березі Керченської протоки – чеч. кхерч «вогнище, пічка».

Коболчин, село в Сокирянському районі Чернівуцької обл. – чеч. къоболдан «схвалювати».

Масандра, смт в складі Ялти – чеч. массанхьāра «звідусіль». Невідповідність в одному звуці компенсується повною подобою інших. Мотивацію назви можна тлумачити по-різному.

Моздок, село в Уваровському районі Тамбовської області і селище в Курській області – для розшифровки назви добре підходять чеч. моз "мед" і дог "седце, серцевина". Таку розшифровку підтверджує розташування міста Моздок в Північній Осетії поблизу чеченської території.

Тускар, річка, пп Сейму і неподалік озеро тої ж назви – чеч. тускар “кошик”.

Сабиніне, село в Яковлівському районі Білгородської обл. – чеч. сāбин «мильний».

Ялта, місто на березі Чорного моря – чеч. ялта «хліб» (на корню).

Про можливість чеченського походження кожної з наведених назв можна дискутувати, але є особливо сумнівні випадки, які наводяться тільки для того, щоб не упустити їх з поля зору:

Берда, річка, що впадає в Азовське море, місто Бердянськ на ній, села Бердянка в Луганській, Харківській і Курській областях – чеч. берд «берег, урвище». Подібні топоніми є на більш північній території, але вони мають іранське походження (курд. berd "камінь"). Бердянськ же знаходиться в стороні від основної маси іранських топонімів, тому назву йому могли дати чеченці, хоча саме чеченське слово, очевидно, запозичене з якоїсь іранської. Сумнівно також, що всі ці назви походять від специфічного слов. бердо «деталь ткацького верстата» або подібних слів зі значенням «височина, гора, пагорб», оскільки всі ці топоніми розташовані в рівнинній місцевості, але цілком можуть підходити для назв річок з урвистими берегами і населеними пунктами на них.

Лугань, Луганка, кілька річок і населених пунктів в Україні і Росії – назви мають вигляд слов'янських, але суфікс -ань більше підходить для назви місцевості, для гідронімів він не типовий. Для тлумачення топонімів можна розглядати чеченець. логан «шийний», прикметник від лог «шия, горло».

Суджа, місто в Курській обл. і річка, пп Псла – подібність декільком назвам населених пунктів і річки Сунжа змушує припустити їх спільне походження. Річка Сунжа на інгуській мові, близькій до чеченської, називається Шолжа хий, що перекладається як «крижана вода» (інг. ша «льод», шийла «холодний», чеч. шēлō «холод», інг. хий, чеч. хи «вода»). Тобто походження назви явно нахське і оригінальна назва річки повинна була бути саме Шолжа хий, а з неї вже розвинулися форми Сунжа і Суджа.

Територія поширення гаданих чеченських топонімів в основному збігається з територією, яку заселяли в свій час печенігами:


В кінці IX століття Печеніги, як відомо, панували на всьому просторі причорноморських степів від Дону до області Ателькузи, тобто приблизно до Дністра (Расовский Д.А., 2012, 41)


Характерно, що в місцях скупчення чеченських топонімів можна знайти такі, які прямо свідчать про поселення тут печенігів. Частину з них наводить у зазначеній роботі Омелян Пріцак:

Печеніги, селище міського типу у Харківській області

Печеніги, могила в неподалік Бібрки у Львівській обл.

Печеніжець, ліс біля річки Росави, лп Росі, пп Дніпра.

Печеніжин, селище міського типу у Коломийському районі Івано-Франківської області

Печеники,село в Стародубському районі Брянської області Росії

Печенія, село в Золочівському районі Львівської області

Печенюги, село в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області.


Найбільша щільність гаданих печенізьких топонімів припадає на територію Чернігівського князівства. Тому уважне вивчення його історії може дати нові дані про присутність на його теренах печенігів. Можна припускати, що їх привів туди тмутараканський князь Мстислав, суперник Ярослава Мудрого. В подальшому в князівстві нерідко "хазяйнували половці", які також брали участь у походах місцевих князів на Смоленськ і Київ (История СССР. 1966, 593). Добрі відносини князівства з половцями вельми сумнівні, тому що воно вело з ними постійні війни. У той же час половці витісняли зі степів інших кочовиків, які шукали притулок в Сіверській землі (там же, 591). Очевидно половці витісняли саме печенігів і логічно припускати, що союзниками чернігівських князів були саме печеніги, а іменування їх "половцями" в київських літописах слід вважати зрозумілим узагальненням "поганих".

Літописні згадки про участь печенігів в походах чернігівських князів пояснює поширення чеченської топонімії на широкому просторі Росії. Гаданих чеченських назв на північ від Чернігівського князівства небагато, але переконлива їх розшифровка говорить, що це не випадкові збіги. Наприклад, в північних областях Росії є п'ять з восьми наявних у Східній Європі населених пунктів, які містять в своїй назві корінь евла обо евлаш і яким добре відповідає чеч. эвла "село" (мн. эвлаш). Для розшифровки інших також нічого підходящого в російській і фінно-угорських мовах не було знайдено. Очевидно, згадані походи сприяли розселенню печенігів на північ. Звертає на себе увагу наявність в Росії назв населених пунктів Чеченіно, Чеченське, Чечин (п'ять випадків). Так вони могли називатися тому, що їх населяли чеченці. У зв'язку з цим можна припускати, що назва печенігів, яка сформувалася на півдні, в північних областях перетворилося в "чеченів" і саме це слово закріпилося за печенігами і збереглося до наших днів для назви чеченців. Це мало б свідчити про те, що чеченці ідентифікувалися росіянами як певний народ безперервно з часів печенігів. Печеніги не мали своєї писемності і тому не залишили письмових свідчень про свою історію, але їх нам надала топонімія.

З історичних джерел також відомо, що в 9-му ст. мадяри заселяли Леведію, яка знаходилась десь між Доном і Дніпром. У всякому разі це недалеко від прабатьківщини угорців, яка була визначена за допомогою графоаналітичного методу в етноформуючому ареалі на лівому березі Дону між його притоками Хопром та Медведицею (див. розділ Фінно-угри і самодійські народи). Зі своєї прабатьківщини в різний час мадяри мігрували в двох напрямках – уздовж Волги в Прикам'я і в Північне Причорномор'я. Спочатку частина з них рушила на північ вздовж правого берега Волги. Цей шлях відзначений такими топонімами:

Карновар, село в Неверкінському районі Пензенської області – уг. káron vár "зруйнована фортеця".

Канасаєве, село в Ніколаївському районі Ульянівської області – уг. kanász "свинопас".

Ульяновськ (первісна назва Сінбірск) – уг. szín "колір", pír "рум'янець".

Ундори, село в Ульянівському районі Ульянівської області – уг. undor "відраза".

Сюкеєве, село в Камсько-Устинському районі Татарстану – уг. sük "вузький".

Апастово, центр Апастовського району Республіки Татарстан – уг. apaszt "збавляти".

Перейшовши на лівий берег Волги, мадяри влаштувалися в басейні лівих приток Ками і стали творцями поширених там кушнаренковскої і караякуповскої культур. Частина мадярів, що залишилася на прабатьківщині, в скіфський час перейшла на правий берег Дону. У межиріччі Дону і Сіверського Донця є скупчення топонімів, які розшифровуються за допомогою угорської мови:

Валуйки, місто в Білгородській області, село в Старобільському районі Луганської обл. – уг. vályú "ясла, корито" (з *vályuk, пор. чув. валак "жолоб, корито"), можливо, також "улоговина", -i – суфікс прикметника.

Готальський, хутір в Міллерівському районі Ростовської обл.– уг. gátol "перешкоджати".

Еритівка, хутір в Міллерівському районі Ростовської обл.– уг. ér "потік", iz "суглоб".

Мастюгине, село в Острогозькому районі Воронезької області– уг. más "інший", tõgy "вим'я".

Сетраки, хутір в Чертківському районі Волгоградської обл.– уг. szétrak "розкладати, розставляти".

Россош, місто і село у Воронезькій області, село і хутір в Ростовській обл., кілька річок у Воронезькій, Білгородській і Ростовській областях, в Краснодарському краї – походження від слова соха занадто надумане, велика кількість топонімів при тому, що подібна назва зустрічається в Закарпатській області на кордоні з Угорщиною змушує прийняти угорське походження слова – уг. rossz "поганий", -os – суфікс іменника.

Уразове, селище міського типу у в Валуйському міському окрузі Білгородської обл. – уг. úrak "пани".

Шебекино, місто в Білгородській обл. – уг. sebek "рани".


Саме в області поширення цих топонімів, принаймні частково на території Чернігівського князівства мала знаходитись Леведія. Угорські топоніми розташовуються в перемішку з чеченськими і, очевидно, мадяри, як і чеченці, були на службі у чернігівських князів і брали участь в їх походах на північ. Про це може свідчити ланцюжок гаданих угорських топонімів:

Терепша, село в Золотухинському районі Курської області – вимерле уг. terepes "великий, широкий" (Zaicz Gábor. 2006. 740). Теребеш – складова частина багатьох топонімів на етнічній угорській території.

Ретинка, село в Покровському районі Орловської області і село в Щокінському районі Тульської області – уг. réten "на лузі".

Ферзикове, селище в Калузькій області – уг. férges "червивий".

Ердове, село в Мединському районі Калузької области – уг. erdö "ліс".

Валуйки, село у Волоколамському районі Московської обл. і село в Старицькому районі Тверскої обл. – уг. vályú (з *vályuk) "жолоб, корито".

Витіснені з Леведії печенігами, угорці через степи України і далі вздовж Дністра рушили в Прикарпаття. Угорська топонімія маркує цей шлях і її невелике скупчення в середній течії Південного Бугу говорить про те, що частина з них оселилася в цих місцях:

Гольдашівка, село в Бершадському районі Вінницької обл. – угор. hold "місяць".

Гольма, село в Балтському районі Одеської обл. – угор. holmi "річ, майно".

Кидрасівка, село в Бершадському районі Вінницької обл. – угор. kiderül "прояснятися, виявлятися".

Концеба, село в Савранському районі Одеської обл. – угор. konc 1. "кусень м'яса", 2. "здобич". Угорське слово запозичене зі слов'янского kąs "кусень", очевидно в уличів або тиверців, які тут мешкали.

Саврань, смт в Одеські обл. – угор. sarv "ріг".

Сабадаш, село в Жашківському районі Черкаської області, – уг. szabadas "вільний". Слово явно запозичене з слов'янского свобода, але запозичення сталося не на новій батьківщині мадяр, а ще в Леведії, коли вони були сусідами українців.

Салькове, смт в Гайворонському районі Кіровоградської обл. – угор. sálka 1. "скалка", 2. "рибна кістка".

Далі, почергово з чеченськими, угорські топоніми йдуть уздовж Дністра на територію Західної України, серед яких Вендичани (уг. vendég "гість"), Кормань (вуг. kormány "кермо"), Кельменці (уг. kelme "тканина"), Боришківці (уг. borús "похмурий") та ін.

На Західній Україні присутність мадярів підтверджується назвами, що містять в собі корінь угр, угер: сс. Угринів в Сокальському районі Львівської обл., в Горохівському районі Волинської обл., в Тисменицькому районі Івано-Франківської обл., с. Угринь Чортківського району, с. Угриньківці Заліщицького району Тернопільської обл., с. Угерсько (раніше Угрини) Стрийського району, с. Угри в Городоцькому районі Львівської обл. Крім того, села Зелений Гай Городоцького району і Нагірне Самбірського району Львівської обл. раніше мали назви Угерці Винявські і Угерці Заплатинські відповідно.

В області поширення цих топонімів можна знайти і такі, що можуть бути розшифровані словами угорської мови. Добру угорську відповідність мають назви сіл Либохори у Турківському і Сколівському районах Львівської обл.: угор. libahúr "зірочник середній" (Stellaria media), рослина, яка поширена в Карпатах. Угорське походження можуть мати також такі назви:

Волуйки, село в Буському районі Львівскої області – уг. vályú "ясла, корито", пор. Валуйки.

Тершаків, с. в Городоцькому районі Львівської обл. – угор. térség "територія, район".

Теребежі, села в Бродівському і Буському районах Львівської області – вимерле уг. terepes "великий, широкий".

Циків, села у Буському і Мостиському районах Львівської обл., с. Цикова в Чемеровецькому районі Хмельницької обл. – угор. cikk "річ, товар". В Етимологічному словнику угорської мови (там же, 108) припускається походження цього слова від мало вживаного нім. Zwick "клин (в одязі)". За значенням дуже сумнівна паралель. Можливо угорське слово, так само як рос. тюк походить від тюрк. tüg "вузол, в'язка".

Черляни, с. в Городоцькому районі Львівської обл. – угор. csere "обмін", leany (lány) "дівчина". При панівній в давні часи екзогамії існував звичай одружуватися на дівчатах іншого племені. Село Черляни могло бути місцем, де мадяри і українці околишніх сіл обмінювалися дівчатами з метою одруження.

У селах Поповичі Мостиського району та Дроздовичі Городоцького району Львівської обл. дуже поширене прізвище Телефанко, його можна зустріти також і в інших населених пунктах неподалік. Прізвище добре розшифровується за допомогою угорської мови – угор. tele «повний, наповнений» і fánk «пампушка, пиріжок». Це додаткове свідчення того, що мадяри залишалися в цих місцях до приходу українців, а потім були ними асимільовані. Не виключена можливість угорського походження і назви міста Самбір. Хоча для нього немає надійної розшифровки (сумнівний зв'язок угор. sam "кількість" і bor "вино"), таке припущення не позбавлене підстави, оскільки міста Старий Самбір і Самбір знаходяться серед скупчення інших угорських топонімів.

Топонімів гаданого угорського походження в басейні Верхнього Дністра та прилеглій місцевості настільки багато, що історичну Ателькузу слід розмістити саме тут. При цьому мадяри проживали в тісному сусідстві з українцями тривалий час, про що говорять українські запозичення в угорській мові. У цьому відношенні показовою є назва міста Жидачів (перші згадки як Удеч або Зудечів). Первісна назва добре розшифровується за допомогою угорської мови – уг. üde "свіжий" і cséve "котушка", cső "трубка". На перший погляд семантичного зв'язку між цими словами немає, але насправді він є. Угорські слова є запозиченнями з слов'янської мови і в оригінальне слово серед інших має значення "проток" (там же, 123).В українській мові є слово цівка "тонкий струмінь води", тому в назві міста об'єднані споконвічне угорське слово і запозичення з української, і воно може бути витлумачено як "свіжий струмінь".

Жидачів розташований на річці Стрий, долина якого веде до Верецького перевалу, на якому стоїть пам'ятник на честь переходу через нього мадярів при "здобутті батьківщини". Шлях долиною Стрия використовувався мадярами неодноразово, про що говорять назви населених пунктів уздовж річки, які можуть бути переведені за допомогою угорської мови – Туради, Тейсарів, Семигинів. Тут же розташовано село Угерське.



Не только в топонимии следы своих прежних поселений оставили и печенеги и мадьяры. Как показало изучение свода украинских фамилий, довольно многие из них могут имень венгерское и чеченское происхождение. Информацию о их наличии и распространении по территоории Украины предоставляет Карта поширення прізвищ України. К сожалению, подобная карта в России не составлена, поэтому судить насколько широко представлены в России фамилии венгерского и чеченского происхождения не представляется возможным. В Украине же среди коренного населения можно встетить довольноно много фамилий венгерского происхождения. Большая часть из них приходится на Закарпатье, но таковые не могут свидетельствовать о присутсвии венгроd на Украине в давние времена. Однако за пределами Закарпатья зафиксировано болле двух тысяч носителей фамилии Сабадаш, в то время как фонетически правильная венгерская форма Сабадош (888 случаев) встечается почти исключительно в Закарпатье. Напротив, упоминавшаяся уже фамилия Телефанко в Закарпатье зафиксирована только один раз, в то время как во Львовской области носителей этой фамилии имеется 49. Венгерская фамилия Лакатош равномерно распространена по всей Украине – Львов (16 носителей), Новосанжаровский район Полтавской обасти (21), Путивльский район Сумской обласи (12), Пятихатской район Днепропетровской области (12), Александрийский район Кировоградской области (8) и во многих других районах имеется по несколько человек с такой фамилией. З понад вісімсот носіїв прізвища Бута найбільше проживає в Закарпатті та на Буковині, але також багато в Західній Україні – у Львові (40), Радехівському районі Львівської області (38), менше в східних областях – в Києві (17), Дніпрі (7). З інших угорських прізвищ, зустрічаються далеко за межами Закарпаття (Сумська, Донецька, Луганська області) хоча в невеликій кількості, можна відзначити такі: Віташ (в цілому 56 носіїв), Габор (понад сто), Кочіш (35), Сокач (77), Фегер (36), Фей (11), Фекете (29), Фаркаш (64) і деякі інші.

Фамилиями чеченского проихождения могут быть такие:

Борц, в Украине зафиксировано 16 носителей этой фамилии, а именно в Харькове (5), Мариуполе (3), Сумах (2) и в других населенных пунктах по 1-2 человека – чеч. борц "просо".

Берцан, 16 носителей этой фамилии, по восемь в Запорожье и в споселке городского типа (пгт) Николаевской обл. – чеч. борц род.п от борц "просо", принимающий значение относительного прилагательного.

Букар, 134 носителя, более всего в Херсоне (13), Балаклее Харковской обл. (132) и в пгт Троицкое Луганской обл. – чеч. букара "горбатый, сутулый". Сокращение чеченвского слова связано с морфологическими особенностями украинского языка.

Везарко, 18 носителей, больше всего в Семеновском районе Черниговской обл. – чеч. вēзарг "любовник, возлюбленный".

Говрас, 122 носителея, больше всего в Киеве (21), но они все коренные жители, в селе Вязевок Городищенского района Черкасской обл. – чеч. говрахь "верхом" от говр "конь", очевидно производное слово имело значение "наездник" .

Деган, 8 носителей, почти все жители села Письмечево Солонянского района Днепропетровской обл. (7) – чеч. деган "сердечный".

Джима, 281 носитель, более всего в Белой Церкви (79), Чернигове (24), Звенигородском районе Черкасской обл. (18) – чеч. жима "молодой".

Заза, 25 носителей, более всего в Днепре (5), Ромнах (24), Львове и Горловке (по 3) – чеч. заза "цвет" (распускающегося дерева), "процветать".

Кеня, 227 носителей, более всего в Черниговской области (Сновский район – 36, Чернигов -21, Городнянский район – 16), в городах Середина Буда (22) и Шостка (20) Сумской обл. – чеч. къēна "старый человек, старик".

Нажа, 59 носителей, более всего в – чеч. къēна "дуб".

Другими фамилиями возможного чеченского происхождения могут быть такие: Берцан (16), Букартик (226), Бурса (504), Гома (437), Гота (77), Керлан (68), Кизя, (48)Меца (17), Мецан (17), Моха (59). Этот список будет продолжен, поскольку поиски чеченских фамилий на территории Украины продолжаются. Все данные топоними и антропонии наносятся на Google My Map (см. ниже)



На мапі червоними зірочками позначені топоніми, що розшифровуються за допомогою чеченської мови або містять в собі корінь печен або чечен. Помаранчевим кольором виділена територія Чернігівського князівства. Червоною линією відмічена границя поселень печенігів за даними А.М. Щербака. (Федоров-Давыдов Г.А. 1966, 140, рис. 20)
Зеленими зірочками позначені топоніми. що розшифровуються за допомогою угорської мови або мають інші сліди угорського перебування.


Згідно з історичними відомостями, печеніги заселили Леведію, витіснивши звідти угорців, які її заселяли. Логічно припустити, що печеніги не зайняли ті місця, де угорські топоніми збереглися до нашого часу. Їх скупчення на правому березі Волги викликає сумнів в тому, що печеніги, прийшовши з-за Волги, як це прийнято вважати, не зайняли в першу чергу її правий берег, змушуючи угорців рухатися в західному напрямку. Крім загальних міркувань про періодичну появу кочівників з Азії, впевненість в тюркської етнічності печенігів підкріплюється розшифровкою цього етноніма на тюркської основі – тюрк. bečanag "свояк, шурин" (Федоров-Давыдов Г.А., 1966. 136, Пріцак Омелян, 1970. 95) Однак зовсім неясно, яким чином це слово могло виникнути в тюркських мовах, не маючи серед них етимологічно споріднених. Швидше за все в основу зазначеного тюркського слова було покладено булгарське назву печенігів піçенек. Це досить звичайне явище при екзогамних шлюбах, коли національна належність свояка переноситься на термін спорідненості. Зворотне явище неймовірне – називати свояками все чуже плем'я нелогічно. Також непереконлива спроба пояснення етноніму на основі мов угорської групи як "соснові люди"

Таким чином, є достатньо підстав припускати, що печеніги були одним з чеченських племен, який залишив свою прабатьківщину на Північному Кавказі, і в силу різних обставин розпочало тривалий похід від Дону до Дунаю і далі. Такому припущенню сприяє і подібність етнонімів печен і чечен. Самоназва чеченців нохчи, отже їм ім'я дали сусідні народи. Греки називали печенігівΠατζινάκοι, але цю назву греки дізналися від слов'ян, як справедливо вказував П. Голубовський, розглядаючи різні його варіанти, що зустрічалися в документах тих часів (Голубовский П., 1884, 34). Отже слов'янська назва має бути ближче до першооснови, яка може багато чого пояснити. Однак багато науковців, заздалегідь вважаючи печенігів тюрками, шукають першооснову назви в тюркських мовах і знаходить її в тюркському bečanag "шваґер" (Федоров-Давыдов Г.А., 1966. 136, Пріцак Омелян, 1970. 95). Таке пояснення занадто натягнуте, тому спробуємо пошукати інше.

У період, що передував навалі печенігів, чеченці мали входити до складу Хазарського каганату, в якому домінували булгарські мови, одною з яких є чуваська мова. Фонетична відповідність добра, але мотивація назви будь-якого народу таким способом залишається неясною. Можна припускати, що це або іронічна назва, що нерідко трапляється, або вона характеризує нечисленний народ. Крім загальної назви печенігів для частини їх племен Костянтин Багрянородний вживав слово кангар. Для розшифровки такої назви добре підходять чеч. къāнō "старійшина (роду)" і гāра "рід", в той час як їй знову безуспішно шукається пояснення в тюркських мовах (Федоров-Давидов Г.А., 1966. 136). Вийти з полону традиційних уявлень важко, але у нас вже є досить серйозні підстави розглядати чеченську етнічну належність печенігів.

В даний час чеченці є досить нечисленним народом, але історія їх предків багата на драматичні події з давніх часів до наших днів. За свідченням В.О. Ключевського, в деяких редакціях російських літописів є відомості, що київські князі Аскольд і Дір в 867 р «побили безліч печенігів». У зв'язку з цим він робить висновок про те, що «печеніги вже близько половини IX ст. встигли просунутися близько до Києва, відрізаючи середнє Подніпров'я від його чорноморських і каспійських ринків (Ключевский В.О. 1956, 131). Роль печенігів в подальшій історії Східної Європи оцінюється дуже високо:


Близько половини IX століття Печеніги перейшли Дунай. Ця подія, що залишається поза увагою у всіх нових історичних творах, мала величезне значення в історії людства. За своїми наслідками вона майже так само важлива, як перехід за Дунай західних Готів (Васильевский В.Г. 1908, 7-8).


Так чи інакше, печеніги «протягом досить тривалого часу здійчнювали величезний вплив на долю Візантії»(Васильев А.А. 1998, 396). Відповідно, у візантійських джерелах можна знайти досить багато відомостей про печенігів, так само, як і в руських літописах. Зокрема, і там, і там можна знайти імена печенізьких ханів і вождів нижчого рангу, деякі з яких, не маючи надійної розшифровки засобами тюркських мов, можуть бути витлумачені за допомогою чеченської. Проте частина імен має явно тюркський характер (Ілдей, Кучук, Темір). Це й не дивно, оскільки печеніги часто діяли в союзі з тюркськими племенами узов, берендеїв та ін.:


У ці десятиліття (40-60-х рр. XI ст. – В.С.) неможливо точно визначити – які саме з кочівників робили свої грабіжницькі набіги далеко вглиб Угрії або тіснилися у візантійського прикордоння. Мадярські джерела змішують їх, називаючи то Бессами, то Кунами, а візантійські об'єднують в загальному для всіх класичному імені Скіфів. Іноді ж, дійсно, різні племена кочівників з'єднувалися, щоб разом зробити який-небудь набіг і тим вносили ще більшу плутанину в термінологію (Расовский Д.А., 2012, 57)


Подібне ставлення до кочівників було типовим, про нього пише і Вальтер Поль (Pohl Walter, 2002, 4). Крім того, не можна виключати випадки запозичення особистих імен серед правлячої племінної верхівки:


… адже всі знають і звертали увагу, наскільки в звичаї у племен переймати здебільшого імена: у римлян – македонські, у греків – римські, у сарматів – германські. Готи ж переважно запозичують імена гунські (Иордан, 1960, 58-59).


Маючи все це на увазі, поставимося не дуже строго до того, що лише деякі імена відомих печенігів можуть бути досить правдоподібно розшифровані за допомогою чеченської мови. До таких можуть бути віднесені наступні:

Госта, им'я хана печенігів, першим згадане в джноелах – чеч. кост «доручення». Можливо, це був не хан, а тільки воєначальник, який виконував доручення хана.

Батана, один правителів печенігів – чеч. бетан прикметник від бат «рот, вуста», «пика»; беттан – місячний.

Кеген, хан, суперник Тираха – чеч. къēгина «блискучий, осяйний».

Килдарь, батько Тираха – чеч. гІелдар «ослаблення, стомлення». Ім'я не зовсім підходяще для хана, але треба аналізувати контекст, чи не є слово визначенням для старіючого батька Тираха.

Куела, один з правителів печенігів – чеч. къулла «джерело».

Куря, печенізький хан, який розбив дружину князя Святослава в 972 р. – чеч. кура «пихатий».

Метигай, хан, який прийняв хрещення при князю Володимирі Великому – чеч. меттиг «місце», «випадок».

Тирах, хан, який був певний час на візантийській службі – чеч. тēрахь «дата, число». При доброму фонетичній відповідності мотивація імені неясна.

Як видно, і топоніміка, і антропонимика свідчать на користь чеченської етнічності печенігів. Підтвердити це припущення можуть подальші дослідження як топонімії у відомих місцях присутності печенігів, так і можливі відповідності між чеченською мовою та мовами інших народів, що населяли Сарматію. В першу чергу їх треба шукати в угорській мові і виявити їх можна досить легко. Нижче подається список чеченських слів, котрим знайдені відповідності в Етимологічному словнику угорської мови (Zaicz Gábor. 2006), позначених як непевного або невідомого походження.

чеч. аьста "мотика", ахка "копати" – угор. ásó "мотика".

чеч. бакъō "право" – угор. bakó "кат". Абсолютно точна фонетична відповідність, хоча семантика віддалена, але все-таки кат вершить правосуддя.

чеч. берч "бородавка" – угор. bérc"скеля". Первісне значення – "дещо, що виступає на поверхні".

чеч. бēзам "симпатія", "любов" – угор. bezalom "довіра".

чеч. боддан "розморюватися", "втратити бадьорість" – угор. bódít "одурманювати".

чеч. бог "шишка, наріст" – угор. bog "вузол", boglya "стіг, копа".

чеч. борц "просо", бурч "перець" – угор. borsó "горох", bors "чорний перець" (можливо, усі слова від чув. пăрçа "горох").

чеч. борш "бичок, молодий бик" – угор. borjas "тільна корова" (від borjú "теля", запозиченого з чув. пăру "те саме").

чеч. буьрка "м'яч" (ергативний відмінок буьрканē) – угор. burgonya "картопля".

чеч. гуьла "зграя псів" – угор. gulya "стадо".

чеч. дац "ні", "нема" – угор. dac "впертість".

чеч. керт "загорожа", "двір" – угор. kert "сад". Абсолютно точна фонетична відповідність і близькі значення слів.

чеч. сāкхō "нагляд, спостереження" – угор. szakács "кухар". Угорське слово пов'язується з російським сочить "шукати, висліджувати", укр. сочити "вартувати". Очевидно, печенізьке слово було запозичене також і в слов'янські мови.

чеч. хоттар "поєднання" – угор. hotár "границя, рубіж".

чеч. шайн присвійний займенник 3-ї особи мн. (перекладається "свій") – угор. sajat "свій, власний" (історично угор. -at суфікс прямого додатку у знахідному відмінку.

чеч. шач "осока" – угор. sás "осока"

Можуть бути й інші приклади чеченсько-угорських лексичних відповідностей, але слід мати на увазі, що частина з них може свідчити про контакти хазарського періоду або мати спільне джерело запозичення. Крім зазначених вище чуваських паралелей, можуть бути знайдені й інші, які також можуть выдноситися до хазарському часу, але більшу значимість матимуть зв'язки чеченської мови з мовами народів, контакти яких з чеченцями не засвідчені в історії. Це предмет досліджень фахівців, але вже виявлена ось така лексична паралель: др.-англ tulge "міцний, сильний" – чеч. тIулг "камінь". Крім давньоанглійськоъ, якісь мовні відповідності повинні бути знайдені в румунськый, болгарськый, грецькый. Безперечні зв'язки чеченської мови з осетинською можуть мати різне пояснення.

Якщо погодитися з чеченською етнічною належністю печенігів, то відразу виникає питання, чи були чеченці єдиними з числа численних народів Північного Кавказу, які залишили обжиті місця і пустилися на пошуки нових. Адже в літописах залишилися відомості про народи, які брали участь в історичних подіях на території Східної Європи одночасно з печенігами. Це в першу чергу половці, а потім так звані "чорні клобуки" (узи, торки, берендеї, ковуї, каепичі, турпеї). Костянтин Багрянородний говорить також про каварів, іменованих також кабаре. Він вказував, що кавари "походили з роду хазар", що може говорити не про походження, а про місце первісного їх перебування. Тоді їх можна пов'язувати з сучасними кабардинцами і припускати, що не тільки чеченці, а й інші народи Кавказу брали участь в походах на широкому просторі Східної Європи.


Костянтин Багрянородний повідомив, що всі печеніги діляться на вісім племен або фем: Іртим (Ертим), Цур (Чур), Гила (Ела), Кулпеї, Харавої (Харабої), Талмат, Хопон, Цопон (Чопон). Їх гіпотетичне розселення за даними А.М. Щербака показано на фрагменті його карти ліворуч.

Більш-менш задовільно можна розшифрувати засобами чеченської мови лише частину з них:

Чур – чеч. чуьра "внутрішній"

Гила – чеч. гила "сухорлявий"

Чопон – чеч. чопанан "вкритий піною"

На чолі цих племен стояли князі або архонти: Ваіцу, Куела, Куркуте, Іпаоса, Каідума, Косту, Гіаці, Батана. Їхні імена теж не піддаються хорошій розшифровці. Очевидно, для цього слід залучити інші мови народів Північного Кавказу такі, як тюркські, дагестанські і абхазо-адигські.

Епіграфіка Північного Причорномор'я може свідчити, що чеченці перебували серед сарматів задовго до того, як вони стали відомі в історії як печеніги. У списку особистих імен сарматського часу (Абаєв В.І. 1979) зустрічаються такі, що не мають надійного тлумачення, крім як за допомогою чеченської мови:


Γοδοσαυοσ (godosauos), Танаїда – чеч. гІодōцу «безпомічний».

Δαναρζμακοσ (danaradzmakos), Танаїда – ім'я Арсмак, Арсамак поширене у чеченців. Воно може походити від аьрзу «орел», чеч. дієслово дан має безліч різних значень – «зробити, народити», «з'явитися, прибути», «принести», «побачити», «втратити».

Θιαγαροσ (thiağaros), Танаїда – чеч. тІаьхьара «останній»

Θιαρμακοσ (thiarmakos), Танаїда – чеч. тІаьрмаІа «соска».


О пребывании чеченцев в Сарматии имеются также исторические свидетельства. В "Армянской географии", автором которой был, очевидно, А. Ширакаци, бравший данные у Птолемея, упомиются некие нахчаматьяны (Патканов К.П. 1877). Под этим именем следует понимать предков современных чечнцев, которые себя называют нохчи при том, что чеч. мотт означает "язык", а -ян – армянский суффикс. Этот факт не оставлен без внимания историками,однако вызывает сомнение в том, что предки чеченцев могли жить в устье Дона в VII в. н.э., ибо в то время они должны были населять современную Чечено-Ингушети. (Крупнов Е.И. 2008). Однако, принимая во внимание проведенный анализ ономастики и другие исторические свидетельства, с этим фактом прийдется согласиться.