Етногенетичні процеси в Східній Європі в епоху заліза.

Настання часу епохи заліза в цілому визначити неможливо. Технологія його добування і виготовлення з нього предметів в різних місцях засвоювалася на протязі довгого періоду. У планетарному масштабі початок цієї епохи затягнувся аж до часу великих відкриттів. У Передній Азії, де спроби використання заліза сягають у ІІІ тис до н.е., вдосконалення методів добування і обробки заліза тривало більше ніж тисячу років, перше ніж воно знайшло більш-менш широке застосування. Тільки з 15-13-го ст. до н.е. там починається застосування цього металу спочатку для прикрас, а потім для виготовлення зброї і знарядь праці. Через два-три століття металургія заліза стає відомою на Балканах і в басейні Дунаю. Звідси і, очевидно, через Кавказ вона у 8-му ст. до н.е. потрапляє на південь Східної Європи і дещо пізніше у Європу Центральну. Повільне засвоєння нової металургійної технології не вело до корінних змін у матеріальних культурах тодішнього часу. Тому одна й та сама культура може відноситися як до пізнього бронзового, так і до раннього залізного часу. Більше значення для виникнення нової культури мав соціально-економічний розвиток окремих етнічних утворень та міграції населення. Відповідно до цього дослідження етногенетичних процесів епохи заліза ведеться не на підставі здобутків археології, а лінгвістичними методами і вже для підтвердження отриманих результатів залучаються археологічні дані.

Коли стало відомо, що на епоху заліза Східну Європу вже залишила більшість індоєвропейських народів, а етнічність окремих археологічних культур залишалася непевною, продовження досліджень етногенетичних процесів графоаналітичним методом вимагало визначення певного опорного пункту. За нього була взята схема родинних взаємин слов’янських мов. Дослідження графоаналітичним методом балтійських мов не може дати результатів через їх малу кількість. "Живими" тепер лишилося лише дві з них – латиська і литовська. До них ще може бути долучена реставрована зусиллями В.Н.Топорова та інших мовознавців лексика прусської мови. Однак отримана схема родинних взаємин цих трьох мов не дасть нам можливості локалізувати ареали їх формувань через невелику кількість вузлів. В будь-якому випадку схема буде мати форму трикутника, котрий може бути розміщений на географічній карті довільним способом. З фракійської мови збереглося мало даних, і ще менше відомо про її діалекти. Так само мало ми знаємо і про мову скіфів. Отже, для дослідження етногенетичних процесів у Східній Європі в І тис. до н.е. ми не маємо іншого матеріалу, окрім лексики слов’янських мов.

Пробні графоаналітичні дослідження споріденності слов’янських мов були проведені ще в кінці сімдесятих років, а перші результати досліджень на базі вибірки з основного словникового складу сучасних слов’янських мов були опубліковані більше, ніж десять років по тому (Стецюк В.М., 1987). На той час вже були відомі результати досліджень слов’янської лексики, зроблені за рекомендацією В.В. Сєдова на дещо іншому матеріалі, а саме, за даними репрезентативної вибірки етимологічних словників праслов’янської мови Славського і Трубачова (Sławski F. 1974., Трубачев О.Н., Ред. 1974).

На жаль, при обмеженому обсязі журнальної статті для публікації були вибрані результати хронологічно перших досліджень, хоча за результатами других в отриману схему взаємин слов’янських мов треба було би вже тоді внести важливі уточнення, які стосуються російської мови. Однак і навіть обережні висновки перших досліджень були негативно сприйняті провідними російськими мовознавцями, тому в подальших публікаціях в наукових журналах тодішнього СРСР авторові було відмовлено. В наступні роки дослідження були продовжені і їх результатом стала публікація роботи "Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі" у двох книгах, які побачили світ у Києві у 1998 і 2000 роках.

На кінець епохи бронзи на території Східної Європи існували чотири основні археологічні культури: Тшинецько-комаровська спільнота, культура Ноа, Сабатінівська культура і Бережновсько-майовська зрубна культура. З часом їх змінили Білогрудівська, Лебедивська, Бондарихінська та інші культурі (див. мапи нижче).

Північне Причорномор'я в епоху пізньої бронзи.

(за Ю.А. Чернієнко і І.В. Бруяко, ДКСЗП, карта 5).

Умовні позначення

Ранньогальштатський горизонт з прокресленою керамікою. 1 – Сихляну-Темеоань-Бабадаг; 2 – Ханска-Холеркань; 3 – Балтська група.

Ранньогальштатська спільнота канелірованої кераміки. 1 – Гренічешти; 2 – Пам'ятки Мунтенії; 3 – Пам'ятки Олтенії та р-ну Залізних воріт (Виртоп-Хинова-Мала Врбіца).)

Ареал кобяковських старожитностей. 1 – пам'ятки кобяковської культури. 2 – Пам'ятки типу Красногвардійське.

Кизил-Кобинська культура.