Зовнішні впливи на мову і культуру древніх слов'ян

Найближчими сусідами слов'ян на прабатьківщині були германські племена давніх готів і предки сучасних голландців, ареали яких були розташовані південніше. Це підтверджується і запозиченнями з цих мов у праслов'янську. Запозичення з готської численні й досить добре відомі, але на те, що в сучасній голландській мові збереглися ознаки давнього сусідства зі слов'янами, уваги не звертається. З таких ознак можна відзначити наступні. Слов'янське слово верба має відповідності в балтійських мовах в більш вузькому значенні (лит. vīrbas "лозина, стебло", лтс. virbs "паличка") і точну відповідність в нідерландській werf "верба". В етимологічному словнику нідерландської мови цей зв'язок відзначається, але споріднених слів з інших германських мов не наведено, а даються далекі відповідності в гр. ραμνοσ "колючий кущ" і лат. verber "батіг" (Veen van P.A.F., Sijs van der N. 1997, 970). В етимологічному словнику російської мови нідерландська відповідність не згадується, але наводяться інші відповідності з грецької та латинської (гр. ραβδοσ "посох", лат. verbena "листя і пагін лавра") (Фасмер М. 1964, 292). Тісний зв'язок нідерландського і слов'янських слів очевидний. Слов'янським словами дзвін, малий ,вільха добре відповідають голландські zwaan і maal, els у той час як в інших германських мовах подібні слова фонетично відстоять далі.

Займаючи територію довкола Мазурських боліт, на Кашубській височині та вздовж узбережжя Балтійського моря, далеко від потужних центрів цивілізації, слов'яни довго вели своє патріархальне життя мисливців і рибалок. Тваринництво їм було, безперечно, відоме, але рільництво, якщо і існувало, мало дуже примітивні форми. Відомо, що в народних замовляннях зберігаються найглибші надра народної культури і показово, що «аграрна магія слов'ян відклалася у відомих нам замовляннях лише в незначній мірі», у той час як «риба представляється у дуже архаїчної картині світу » (Новикова М.О. 1993, 205, 219). Свідченням того, що слов'яни не знали багатьох культурних рослин, є запозичені у пізніших сусідів їх назви. Практично жодна з назв культурних зернових рослин не має задовільної етимології на слов'янській основі, не кажучи вже про садово-городні культури. І навпаки, запозичені у німецьку мову слов'янські назви багатьох видів риб підтверджують думку про велике значення рибальства в економіці слов'ян. Приводячи такі назви (Ukelei, Plötze, Peissker, Sandart, Güster, Barsch та ін.) А. Попов зазначає, що їх засвоєння сталося в процесі германізації слов'ян, при чому слов'янські рибалки найдовше опиралися цьому процесу (Попов А.И., 1957, 72). На території, яку займали слов'яни, знаходиться велика кількість озер і дрібних річок, тому для слов'ян не було проблем у забезпеченні продовольством, тим більше, що рибні продукти після нескладної обробки піддаються зберіганню. Достатнє харчування неминуче вело до швидкого приросту населення, але слов'яни довго не залишали свої рідні місця, оскільки рибальство забезпечує набагато більші можливості для прожитку, ніж полювання. Є дані для Північної Америки про те, що щільність населення, яке займається рибальством в 3-4 рази вище, ніж у мисливців (Бромлей Ю.В., 1986, 446). Тому, коли з часом слов'янами був досягнутий рівень «максимальної господарської функції», їх кількість була на ті часи дуже великою. Цією обставиною і пояснюється той факт, що слов'яни в, врешті-решт, заселили величезну територію від Вісли до верхів'їв Оки.

Є документальні свідчення про рибний достатку на слов'янської території, правда більш пізніх часів, хоча немає підстав думати, що раніше риби було менше:

Кількість риби у морі, річках, озерах та ставках настільки велика, що здається просто неймовірною. На один денарій можна купити цілий віз свіжих оселедців, які настільки гарні, що якби я почав розповідати все, що знаю про їх запах і товщину, то ризикував би бути звинуваченим у черевоугодництві (Герборд, 1961, II, 41: 315).

Переважне заняття рибальством у багатій на різні водойми місцевості також у значній мірі сформувало характерні психологічні риси слов'ян. Рибальство не вимагало об'єднаних зусиль великих колективів, а великі рибні запаси річок і озер виключали жорстоку боротьбу за угіддя, як це мало місце, наприклад, серед кочовиків. Відповідно, на відміну від сучасних їм кочовиків слов'яни були більш миролюбними, але разом з тим незалежними і демократичними, що на той час було радше недоліком, ніж перевагою. Ці особливості слов'ян і відзначали візантійські історики, характеризуючи слов'ян таким чином:

Ці племена, слов'яни і анти, не управляються однією людиною, але здавна живуть у народоправстві і тому в них щастя і нещастя в житті вважається справою загальною… Спосіб життя у них, як у массагетов, грубий, .. але по суті вони не погані і зовсім не злобні (Прокопій Кесарійський, III, 14).

Племена слов'ян і антів подібні за своїм образом життя, за своїми звичаями, по своїй любові до свободи; їх аж ніяк не можна схилити до рабства або підпорядкування у своїй країні. Вони численні, витривалі, легко переносять спеку, холод, дощ, наготу, нестачу в їжі… Не маючи над собою голови та ворогуючи один з одним, вони не визнають військового ладу, не здатні воювати в правильній битві, показуватися на відкритих і рівних місцях (Псевдо-Маврикій, XI, 5).

Іншим промислом слов'ян було, очевидно, бортництво, на що вказував вже М. Покровський, звертаючи увагу на загальнослов'янські назви бджоли, меду і вулика (Покровський Михайло, 2002, 10). Ці слова успадковані слов'янами ще від індоєвропейських коренів і це може свідчити про давність їх заняття бджільництвом. У лісовій зоні цей промисел давав можливість забезпечувати великі запаси калорійного продукту на довгу зиму. Борті становили велику частину майна господарів і для передачі їх у спадок вживалися спеціальні вирази, приклади яких збереглися в лужицьких мовах (Popowska-Taborska Hanna. 1989,168).

Бортництво теж є суто індивідуальним і особливо мирним заняттям і теж вплинуло на формування психології слов'ян, про певні особливості якої тепер говорять мало, але два століття тому про них говорилося без сорому:

Вони (слов'яни – В.С.) були м'якосерді, аж до марнотратства щедрі, любителі сільської вольності, але покірні і слухняні, чужі грабежам і розбою (Schaffarik Paul Josef, 1826, 16).

Однак слов'янам не чужими була колективна праця і взаємодопомога у суспільному житті, про що також свідчить слов'янська лексика. Наприклад, російське слово орава "юрба" в кашубській мові означає "сусідська взаємодопомога при оранці". Про те саме свідчить і українське слово толока, яке і тій же кашубській означає "сусідська взаємодопомога під час жнив". (Popowska-Taborska Hanna. 1989,168). Щоправда, такий прояв колективізму не міг бути широко поширеним, бо свідчення про нього поодинокі.

Заселяючи довший час периферійні ареали загальної індоєвропейської території, слов'яни і майже не підлягали культурним впливам більш цивілізованого світу, який в цілому знаходився значно південніше від їх поселень.

Географічне положення, яке займали протягом багатьох століть слов'янські народи, що не дозволяло їм йти рука об руку з романськими і німецькими племенами (Костомаров Н.И. 1890, 275.)

Такого погляду дотримувалось багато інших науковців, котрі серйозно досліджували культуру слов'ян на основі історичних, археологічних, етнографічних, та лінгвістичних джерел. Наприклад, чеський славіст Любор Нідерле прийшов до висновку, що “слов'янська культура ніколи не досягала рівня сусідніх, не могла зрівнятися з ними за своїм багатством і завжди була бідніше східних культур, а також культури римської, візантійської і навіть германської” (Нидерле Л., 1956). До питання відсталості слов'янської матеріальної культури ми повернемося дещо пізніше, тепер ще зазначимо, що і духовна культура давніх слов'ян теж стояла на дуже низькому рівні, що підтверджується звичаями вбивати дітей і старих, залишками фалічного культу, проміскуїтету, полігамією, поліандрією. Пережитки таких звичаїв довго зберігалися в Росії, Україні і на Балканах (Нидерле Любор(, 1924, 31, 36, 75-76). За деякими свідченнями нерідким було і канібалізм, хоча Нідерле це заперечує (Там же, 75-76). Нерозвиненість духовної культури слов'ян підтверджує і бідна слов'янская міфологія:

… слід сказати, що слов'яни дійсно не розвинули своєї міфології, їх давні релігійні уявлення — примітивна демонологія, в чому слід бачити скоріше давню властивість, яка ліпше збереглася у слов'ян. Це дозволяє нам більш тверезо оцінити дані пізнішої класичної міфології. Було би дивно намагатися реабілітувати такий стан слов'янської міфології чи вбачати в цьому „відставанні“ давніх слов'ян щось ганебне (Трубачев О.Н, 1826, 16).

Давні обряди та і повсякденне життя слов'ян позначені магічністю за участю різного роду ворожбитів, чародіїв, знахарів, про що також свідчить багата слов'янська лексика, в той час як слово "бог" є досить пізнім запозичення з якоїсь іранської, в яких є слова кореня bag "дар", "дарувати". Багато суперечок викликає можливість існування загальнослов'янського бога Перуна, але мовних фактів для такого припущення мало.

Низький культурний рівень давніх слов'ян відбває лексичний склад їх мови. Для прикладу, в праслов'янскій мові не існувало слів для висловлення подяки та поняття обов'язку. Українські слова дякувати і мусити, подібні яким є в усіх західнослов'янських мовах, а також в білоруській, є германського походження. Східна, лівобережна гілка слов'ян не має спільних слів подібного значення. Вони з'являються в південнослов'янських і в російській мовах вже в історичні часи після розселення слов'ян цієї гілки на широких просторах, що свідчить про їх відсутність за часів їхнього близького сусідства на прабатьківщині. Польський лінгвіст А. Брюкнер, говорячи про німецьке походження пол. musić, пише: "анархічні слов'яни не мають власного слова для визначення повинності, вони запозичують його (напр. ст. ч. dyrbjeti з нім. dürfen)". Говорячи про час запозичення пол. dziękować, він стверджував, що це сталося приблизно в XIV ст. (А. Brückner Akeksander, 1927; 348, 112). З тим, що українські слова дякувати і мусити германського (німецького) походження, погоджуються всі славісти, але вважалося, що в українську мову вони потрапили через польську (Мельничук А.С. 1985, 153). Тобто припускається, що українські і подібні білоруські слова походять від польських dziękować і musić. Однак присутність цих слів в закарпатських діалектах спростовує таке пояснення і тому українські вчені делікатно обходили це питання стороною. Наприклад, в солідній роботі з історії української мови про них немає ні слова, не дивлячись на те, що походження багатьох інших менш поширених слів розглядається (Русановский В.М., 1983). Укр. дякувати явно різниться фонетично від пол. dziękować, чого не могло бути, якби останнє утворилося тільки в XIV ст., а потім проникло в українську і білоруську мови. Такі пізні запозичення здебільшого зберігають подобу польським, наприклад, зах. укр. цьоця, ґемба, п’єц та ін. В праці, спеціально присвяченій взаємним запозиченням польської та української мов, немає жодної згадки ні про слово дякувати, ні про слово мусити; напевно, автор не вважав їх польськими запозиченнями (Lesiów Michał, 2000, 395-406).

Між тим, укр. дякувати є чи не ідеальним прикладом у принципі добре вивченого мовознавцями історичного розвитку слов'янського вокалізму. Приймаючи до уваги цей розвиток, можна легко переконатися, що укр. дякувати походить не від нім. dank-, а від д. герм. *þanka. Дифтонгічне сполучення -an в запозиченому германському слові, відповідно до закону відкритого складу, який базувався на принципі зростання звучності, перетворилося у праслов'янській мові в носовий голосний, що пізніше передавався у старослов'янському письмі особливою буквою “юс малий”, а в польській, де він існує і досі, буквою ę (Хабургаев Г.А., 1986, 94-95). Давньогерманське þ рефлексувалося у слов'янських мовах як палаталізоване d’ (в німецькій, до речі, в d, а в англійській в th). Ця палаталізація також пояснює, чому герм. -an рефлексувалося в носовий голосний переднього ряду, який передавався буквою "юс малий", а не в голосний заднього ряду, який би мав позначатися буквою "юс великий". Відтак ми маємо тепер таку польську форму “dziękować”, а відповідне давньоукраїнське слово мало форму *d’ękowatь. Відомо, що з часом носові голосні в українській мові зникли, і той, що у давньослов'янській мові передавався “малим юсом”, почав передаватися буквою я (Русинов Н.Д. 1977, 61), ось так і виникла форма дякувати. Брюкнер пояснював пол. dziękować як похідне з ч. dik, dieka. Щоб пояснити польське носове ę, Брюкнер припускає існування на той час носових голосних у чеській мові (А. Brückner Akeksander, 1927, 112). Однак жодних доказів існування носових в чеській мові того часу нема, а в східнослов’янських вони зникли, до речі, в середині X ст. (Русинов Н.Д., 1977, 61). Процеси, які проходили у слов’янському вокалізмі під впливом тенденції до зростання звучності, закінчилися у період розпаду праслов'янської мовної єдності (Хабургаєв Г.А., 1986, 85). Таким чином, запозичення укр. дякувати та інших подібних західнослов'янських слів сталося приблизно в ті часи, коли слов'яни поселилися на колишніх землях германців. Однак до того тут проживали невідомі балтійські племена, які пізніше розчинилися серед слов'ян. Очевидно, німецьке слово потрапило до слов'ян через них. Для слова мусити час запозичення поки що встановити не можна, бо воно не має специфічних фонетичних особливостей, але за аналогією можна вважати, що запозичення сталося в той самий час.

Цікавим є походження укр. слів бешкет, бешкетник, аналогів котрому нема в жодній із слов'нських мов. Більше того, воно поширене головно на сході України. Походження цих слів вважається остаточно не з'ясованим (Мельничук О. С., 1982, 180). Однак, перше ніж розібрати їх походження, нагадаємо собі, що типове для західної гілки слов'янських мов слово шкода, запозичене з герм. *skaþòn, якому в сучасній німецькій мові відповідає Schaden. Це запозичення сталося до того часу, як д.герм. sk стало вимовлятися в німецькій мові як š. Тоді ж було запозичене укр. скиба з герм. *skíbó(n) (суч. нім. Scheibe) на відміну від укр. шиба, слова того самого герм. кореня, котре було запозичене через польську з нім. в більш пізніше часи, після переходу sk → š. Так само пізнішими запозиченнями з німецької через польську є шалька, шана, швагро, шинок, шлюб, шлях, штука та ін. Перехід sk → š в німецькій мові стався, очевидно, під час другого (давньоверхньонімецького) зсуву приголосних, початок котрого датується 5-6 ст. н.е. (Schmidt Wilhelm, 1976, 175), хоча в письмовій мові s збереглось в цій групі приголосних до наших днів. Таким чином, у давніх запозиченнях з германських мов українськім шк/ск в сучасній німецькій мові відповідає sch. Повернімося тепер до слова бешкет. Олександр Потебня вважав, що це слово запозичене з нім. Beschiss “хитрість, брехня”. Фасмер, сумніваючися у цьому, припускав запозичення із середньонижньонімецької, де є beschitten “обманювати” (Фасмер Макс, 1974, Т1, 163). Зворотній перехід š → sk при запозиченні в українську мову мало ймовірний, до того ж значення німецьких та українських слів достатньо віддалені. Скорш за все укр. бешкет є віддієслівним утворенням від бешкетувати, котрому добре фонетично і за значенням відповідає нім. beschädigen “пошкоджувати, псувати” і, таким чином, походить від того самого германського кореня, що і слово шкода.

Очевидно, мали бути в германських мовах слов'янські запозичення. Відомі запозичення в німецьку, такі як Grenze "границя", Kummet "хомут", Quark "домашній сир" (рос. "творог"), Petschaft "печать", так само, як і вище наведені назви риб, а також запозичення в д.-сканд. torg "ринок" походять з історично недавніх часів. Про більш давні запозичення чути не доводилось. Можливо, спеціально ця тема не вивчалась. В процесі наших досліджень була звернута увага на подібність слов. děva "діва" д.-анг. đeowu, якому є відповідники в інших германських мовах. Гольтгаузен перекладає давньоанглійське слово як "Magd" (Holthausen F. 1974, 363), яке в сучасній німецькій мові означає "служниця". Однак первісно воно мало значення "істота жіночої статі від раннього дитинства до одруження" (A. Paul Hermann, 1960, 387). В старослов'янській мові в цьому слові перший голосний позначався буквою "ять", яка вимовлялася або як дифтонг, або як якийсь довгий голосний, тобто фонетично д.-анг. đeowu могло добре відповідати слов'янському слову. Про слов'янське, а не германське походження слова говорить те, що в сучасних германських мовах воно відсутнє, очевидно зникло через рідку вживаність. Крім того, значення "служниця" може свідчити про те, що давні германці брали слов'янських дівчат в служниці і одночасно називали іх слов'янським словом. Засвоєння германцями слов'янського слова дає підстави припускати, що віддавання дівчат у найми було поширеним явищем, а причиною цього могла бути багатодітність слов'янських родин. В решті-решт багатодітність привела до перенаселення краю і подальшої масової експансії слов'ян, які в багатьох місцях асимілювали попереднє населення. Такому припущенню суперечить існування д.-анг. đeo(w) "слуга", неясного походження. Однак можна припускати, що первісне значення було перенесене і на слуг чоловічої статі.

Крім балтыйського субстрату на праслов'янську мову мав місце вплив мов населення сусідніх неслов'янських ареалів. Тепер ми знаємо, що степи правобережної України до приходу слов'ян заселяли скіфи-булгари, у сусідстві з якими певний час перебували також предки сучасних курдів. Мовні впливи нащадків скіфів та курдів (окремої гілки кіммерійців) можна побачити в непояснених досі давніх запозиченнях в західнослов'янських мовах. Слов'янсько-курдські мовні зв'язки розглядаються в розділі "Кіммерійці". Тут же ми розглянемо деякі слов'янсько-булгарські зв'язки. Вперше на мовнї зв'язки слов'ян з тюрками звернув увагу чеський дослідник Й. Пайскер і створив свою оригінальну теорію слов'янсько-тюркських стосунків, котру виклав в своїй роботі “Die ältesten Beziehungen der Slawen zu Turkotataren und Germanen” (J. Peisker, 1905). Його погляди були розкритиковані, зокрема Л. Нідерле, бо вважалося, що слов'янсько-тюркських контактів бути просто не могло, якщо йшлося про якесь “туранське зближення”. Тепер ми знаємо, що контакти західних слов'ян з тюркомовними скіфами мають реальну основу і пояснення. Звичайно тюркські мовні впливи на слов'ян охоплюють дуже широкий період і їх тяжко відокремити від пізніших запозичень, котрих є дуже багато як в південнослов'янських, так і в східнослов'янських мовах. Натомість слова тюркського походження в західних слов'янських мовах є дуже показовими. Щоправда, в польську мову тюркізми могли потрапляти через українську мову, а в словацьку і чеську через угорську. Наприклад, слц. čakan "мотика" явно тюркського походження (чагат. čakan "бойова сокира"), але є угор. csakany, тому це слово не можна брати до уваги. Те саме можна сказати і про слц., ч. salaš, рос. шалаш "хижа", котрому є відповідники і в тюркських і в угорській мові. Таких слів є багато, однак є в етимологічному словнику Махека приклади тюркізмів, шляхи проникнення яких в чеську і словацьку мови залишаються загадковими (А. Machek V., 1957). У такій ситуації особливу увагу треба звертати на мовні (в основному лексичні) відповідності між чуваською і західнослов'янськими мовами. У даному дослідженні в основному будуть розглядатися саме слов'янські відповідності чуваським словам. Запозичення могли бути обопільними.

Розглянемо більш детально деякі з слов’яно-чуваських лексичних відповідностей, котрі бувають дуже цікаві, звертаючи більшу увагу на чуваські слова. Поодиноке серед слов’янських мов слц. sanka "нижня щелепа" може бути булгарського походження, бо є чув. санка "лобна кістка". В основі цієї форми лежить д.тюрк. čana "сани", "щелепа", але розширення k наявне тільки в чуваській і словацькій мовах. Словацьке loša "кінь", укр. лоша вважаються запозиченими з тюркських мов, де є alaša "кінь" (туркм., тат.), але незрозумілим залишається падіння початкового a. При запозиченні цих слів з булгарської (чув. лаша "кінь) відпадає необхідність пояснення цього падіння. Інша назва коня кобила, котрій є відповідник тільки в латинській мові (caballus), на думку Махека має тюркське походження. Джерелом запозичення і в італьську, і в слов'янські мови може бути д. булгарська. Оскільки тюрки здавна займалися конярством, слов'янське хомут, як і нім. Kummet, походження яких досі не вияснено, так само можуть походити з булгарської (пор. чув. хомыт). Деякі дослідники вважають, що слц., ч. kolmaha, пол. kolimaga, укр. колимага, рос. колымага є давнім запозиченням з монгольської мови (монг. xalimag “високі вози-намети”) через тюркське посередництво (Мельничук О.С., 1985). При такому припущенні монгольське слово мало би пройти через цілий ланцюжок тюркських мов. Невірогідно, щоб воно зникло з них усіх без жодного сліду. Скорш за все слов. колимага можна пояснити на тюркському ґрунті як “запряжений кінь”, прийнявши до уваги чув. кял “впрягати” і поширене в багатьох тюркських мовах ябак “кінь, лоша”. Того самого походження може бути також неясне укр. кульбака, кульпак та подібні слова в інших слов'янських мовах. Як ми вже знаємо, у давніх тюрків існувала розвинена лексика з царини гідротехнічних споруд і плавучих засобів. В багатьох слов'янських мовах є слово гать тому не виключено, що це слово запозичене з д. булгарської, оскільки чув. кат має те саме значення, що і слов'янські слова.

Неясним є і походження слц., ч. kahan, укр. "каганець" і т.д. Це слово можна порівняти з чув. кăкан "вушко". Як відомо, каганець має мати вушко, за яке його можна брати, щоб перенести каганець на інше місце. Слов'янські слова для означення книги звичайно порівнюють з угор. könyv, але з цієї мови воно не могло бути запозичене в силу фонетичної невідповідності, але угорське слово може походити, як зазначають Фасмер і Махек з д. чув. *koniv ← *konig. З останньої форми можуть походити і слов'янські слова. Чеське klobouk, ст. слц. klobùk, koblùk "капелюх, шапка" безперечно тюркського походження, як і рос. колпак та ін. слов’янські слова, але шляхи запозичень та їх час є різні. Чеські і словацькі можуть походити з булгарської. Цікаво порівняти ст. ч. maňas "чепурун, джигун, глупак" з чув. мăнаç "гордий". Згідно з Махеком давні словаки запозичили своє osoh "користь, вигода" саме від булгарів, але в який час? І Фасмер, і Махек, і Брюкнер вважають слов. просо "темного" походження, можливо, навіть "доєвропейського". Може би варто було його порівняти із чув. пăрçа "горох"? Беручи до уваги чув. ясмăх "сочевиця", назва ячменю (ст. сл. jačmy) теж може мати чуваське походження, так само як і пирій – чув. пăрі "жито". Назва пшона і пшениці Фасмер виводить зі слова пхати (товкти), що не дуже переконливо. Швидше за все ст. слав. pьšeno має те ж походження, що й чув. піçен «осот». Насіння цієї рослини цілком могли вживатися в їжу до поширення культурних зернових культур і його запозичена від булгарів назву слов'яни могли перенести на деякі з них (просо, пшеницю).

Вважається, що цікаве слов'янське слово ірій (вирій) має іранське походження (Фасмер Макс, 1967), але більш правдоподібними є його болгарські витоки. В чуваській мові є слова ір "ранок" і уй "поле, степ", а в грецькій існували слова εαρ, ηρ “весна”. Фасмер виводить вихідну форму як *vyroj. Отже, д.булг. *eroj могло означати "ранковий (східний, або полудневий степ)". Коли ще слов’яни населяли лісову зону, то вони могли спостерігати, як восени птахи перелітають десь на південь, у степи, і казали тоді, що вони летять в "ірій". В чуваській мові подібного слова нема, тому можна припускати, що воно виникло у більш пізні часи серед тої частини булгарів, яка після відходу їх основної маси у степи лишилися на старих місцях поселень, а пізніше розчинилися серед українців.

Слов'янська назва білого сиру (слц., ч. tvaroh та ін. ) так само вважається темного походження. Угорське túró різниться фонетично, тому не може бути джерелом запозичення, а от чув. турăх "ряжанка" відповідає всім вимогам. Слвц., ч. čiperný “жвавий, моторний” Махек відносить без подальших пояснень до південнослов'янських мов. Дійсно, є серб. чеперан 1) “жвавий, моторний”, 2) “чванливий”. Але всі ці слова разом з укр. чепурний тюркського походження, пор. чув. чипер “гарний”, тат. чибер “т.с.”. А. Рона-Таш вважає, що вказані тюркські слова запозичені з середньомонгольської, де є čeber “чистий, охайний” (Рона-Таш Андраш, 1987-2, 7), але фонетично до слов'янських слів ближче саме чуваське слово. Є ще кілька словацьких і чеських слів, котрі також можуть бути тюркського походження, але відносно них висловлюються суперечливі думки: tabor, taliga, topor,šator, šuvar, šupa. В Українському етимологічному словнику слідом за Фасмером поширене в усіх слов'янських мовах, крім південних, слово корець “ківш, кухоль, міра зерна” пов'язується з кора (Мельничук О.С., 1989, Фасмер Макс, 1967). Можливо, так воно і є, бо й досі в народі робляться корчики з кори, однак впадає в око семантична і фонетична подібність слов'янського слова до чув. курка “ківш”. При тому що курка автоматично перетворюється на курець при зміні роду з жіночого на чоловічий, слов'янські слова можна пов'язувати з чуваським, хоча їх етимологія лишається неясною, бо є гр. κοροσ “міра” та д.інд. carъh. “казан, горщик” і т.д.

Карл Менгес дає три можливих варіанти тюркського походження укр. ковила, рос. ков(ль, присутнього в “Слові про Ігорів похід” у формі ковиліє. (Менгес К.Г., 1979, 105-106). Всі три варіанти далекі фонетично і семантично (пор. 1. д.уйгур. qomy “бути в русі”, 2. алт. gomyraj “рослина з порожнім стеблом”, 3. тур. qavla “скидати кору, листя”). Значно більше в якості джерела запозичення може підійти д. булгарська мова, оскільки чув. хăмăл “стебло, стерня” за формою і за змістом найбільш подібне до слова ковил. З інших тюркських мов слово цього кореня виялене поки що тільки в татарській мові (камыл). Суттєвим є те, що Менгес слідом за Уленбеком, Бругманом, Леманом, Бернекером припускав можливість порівнювання “темного” д. руського слова з гр. καυλοσ, лат. caulis “стебло” та з іншими словами і.- є. мов (Там же, 107). Якщо згадати, що давні булгари довший час були сусідами давніх італіків, греків і германців, то д.чув. праформу можна реставрувати як *kavul, яка рефлексувалася в д.руській як ковил ще в передісторичні часи. Також інша українська назва ковили тирса (рос. тырса) теж має булгарське походження. Подібне слово того ж значення є в чуваській мові (тырса – "ковила волосиста").

Якщо погортати Етимологічний словник російської мови Фасмера, то можна виявити досить велику кількість російських і українських слів, таких, як, наприклад, безмен, для яких фахівці з різним ступенем впевненості знаходять відповідності в чуваській мові і не виключають можливості їх запозичення з цієї мови. Насправді це запозичення не з сучасної чуваської мови, а з давнього булгарської. Наприклад, давньобулгарське походження можуть мати укр., рос. брага, ватага, пиріг, хміль та ін (Фасмер Макс, 1964). Фасмер пов'язує чуваське слово pεraGa "вичавки" (раніше "півпіво, рідке пиво") з іншими тюркськими назвами слабких спиртних напоїв boz/buz. Не виключено, що технологію їх виготовлення не тільки слов'яни, а й германці запозичили від тюрків разом з назвами (слав. брага, нем. Bier, анг. beer «пиво»), походження яких залишається неясним. Беручи до уваги явище ротацизму в тюркських мовах, праформа слів для назви таких напоїв мала звучати як *borz-, що дає пояснення і формі північногерманського слова (відповідність rz- rr відома і в інших мовах). Схожі слова для позначення хмелю (рос., болг. хмель, пол. chmiel, ч., слвц. chmel і т.д.) широко поширені в багатьох індоєвропейських та фінно-угорських мовах. Вчені вважають, що шляхи їх розповсюдження дуже складні, але сходяться на думці про те, що повинен бути одyt спільне джерело запозичення. Деякі бачать його в мові булгарів (пор. чув. хămla «хміль»), інші ж сумніваються в можливості проникнення булгарського слова аж так далеко до Європи (лат. humulus, ст. анг. hymele, півн. герм. humli). Можна також звернути увагу на українське слово корчма, якому є відповідності у всіх сучасних слов'янських мовах і яке вважається темним, не маючи задовільної етимології. Якщо взяти до уваги цсл. кръчьма "міцний напій" (Мельничук О.С., 1989), то це слово також може походити з булгарської (чув. кăрчама "брага", тат. кäрчемä «кислий катик» (національний напій).

У російській мові є слово сигать "стрибати" неясного походження. Рясінен допускав можливість запозичення його з чув. сик "те саме", однак Фасмер заперечував проти цього, посилаючись на білоруське сігаць. Однак це слово було присутнє також і в мазовецькому діалекті польської мови (Brückner Aleksander, 1927), а поширене на сході України діал. сігати необов'язково запозичено з російської. Отже, і це слово може бути запозиченим у древніх булгарів. Фасмер зближує діалектне рус., укр., пуга "батіг" зі словом пугать, яке спочатку мало форму пужать. У такому випадку слово може бути запозичення з давньобулгарської (чув. пуша "батіг"). Таке припущення тим більш обґрунтоване, що в українській є слово пужално.

Число подібних знахідок постійно зростає і всі вони містяться в списку Древніх тюрксько-слов'янські мовних зв'язків.

Якщо ми говоримо про існування давніх булгарського-слов'янських лексичних відповідностей, то повинні звернути увагу на те, що вони виявлені як у східнослов'янських, так і в західнослов'янських мовах. Цей факт не тільки автоматично виключає їх пояснення запозиченнями з чуваської мови, а й визначає час і місце булгарського-слов'янських контактів, відображених лексичними паралелями. Слов'яни розселилися в басейні Прип'яті на початку 2-го ст. до РХ і з цього моменту вони могли проживати в тісному сусідстві з булгарами. Це змушує думати, що зі своїх давніх поселень в західній частині України в степи пішла тільки якась частина булгарів, в той час як значне їх число повинне було залишатися на старих місцях і не брати участі в пізніших міграціях булгарів в Приазов'я і Передкавказзя, а пізніше в Середнє Поволжя. У зв'язку з цим, можна припускати, що стародавніх слов'янських впливів у сучасній чуваській мові бути не повинно, а булгарського-слов'янські лексичні відповідності повинні бути пояснені лише запозиченнями з булгарської. Такому висновку дещо суперечить чув. михě «мішок», якому добре відповідає ст.слав. мѣхь «хутро, мішок». Наявність редукованого звуку в кінці слова свідчить про запозичення до часу падіння редукованих, тобто до X-XI ст. З іншого боку, слово повинно було бути запозиченим з української мови, в якому звук «ять» перейшов в і, а не з російської, де мав місце перехід в е (укр. міх, рос. мех «мішок»). Таким же прикладом запозичення з української може бути чув німеç «німець» (укр. німець). Очевидно, слід визнати, що мовні зв'язки слов'ян із степовими булгарами все-таки мали місце протягом всього першого тисячоліття, хоча були більш слабкими, ніж з найближчими до них їхніми родичами. Пізніше слов'яни розширили свою територію і протягом якогось часу асимілювали булгарів, що залишилися, про що свідчить крім численної лексики також і топоніміка.

Можна також припускати, що між булгарами і слов'янами мали відбуватися також і культурні взаємовпливи, як це мало місце між булгарами і германцями. Чуваський вираз çăкăр-тăвар «хліб-сіль» в силу свого римування повинен розглядатися як первинний по відношенню до слов'янського. Оскільки аналогічний вираз присутній в багатьох слов'янських мовах, запозичення сталося від булгарів. Слов'янські культурні впливи на булгарів, які також могли мати місце, виявити нелегко, тому що вони ховаються серед пізніших чуваських запозичень у росіян.

Культурні зв'язки предків чувашів і українців розглядаються окремо на персональному сайті в розділі Культурний субстрат.