Антропологічний тип автохтонів Європи та їхня мова

Антропологічний тип автохтонів Європи встановити непросто. За даними антропологічних досліджень верхнепалеолитических поселень в різних регіонах Європи проживали представники всіх основних расових груп. Результати аналізу численної епіпалеолітичної знахідки черепів в Баварії дають такі результати: нордичний елемент – 14.4%, лапоноїдний – 54.2%, середземноморський – 31.4% (Czekanowski Jan, 1957, 30). Монголоїдні риси відрізняють населення ранньонеолітичної елшанскої культури, поширеної в межиріччі нижньої Волги і Уралу. Принаймні деякі з черепів, знайдені в нечисленних похованнях цієї культури, можуть бути віднесені до лапоноїдного типу.

Велика кількість стоянок пізньопалеолітичного часу зосереджена на берегах Дону, особливо в районі села Костенки Воронезької області. Тут в багатошарових поселеннях при проведенні розкопок було виявлено безліч кістяків людей, які їх населяли. Антропологічні дослідження показали, що поселенці цих місць, які зміняли одні одних, належали до різних расових груп (История СССР.1966, 26-27).

Портрети чоловіків різних расових груп верхньопалеолітичного часу з району Костенок.

Праворуч – представник негроїдної групи (стоянка Маркова гора); зліва – представник власне кроманьонської групи (стоянка Костенки II). Реконструкція М.М. Герасимова (История СССР. 1966, 27).

Дослідження одонтологічного матеріалу з могильників Південний Оленячий Острів (мезоліт), Василівка-3 (мезоліт), Фомино (рязанська культура спільноти ямочно-гребінцевої кераміки), Караваіха (каргопольская культура тієї ж спільноти), Вовніги-1 (києво-черкаська культура Дніпро-донецької культурної спільноти), Вовніги-2 (азово-дніпровська культура тієї ж спільноти) показало, що в складі мезолітичного і неолітичного населення Східно-Європейської рівнини був присутній монголоїдний антропологічний компонент при зв'язку з верхньопалеолітичними популяціями (Зубова А.В. 2016, 139-149).

Присутність монголоїдного компонента слід пов'язувати з міграцією людей мезолітичного часу з Передньої Азії, яка в верхньому палеоліті була заселена монголоидами, котрі розмовляли мовою, що дала початок мовам сино-тибетської сім'ї (див. розділ "Родинні взаємини сино-тибетських мов. ".

Надалі антропологічне розмаїття населення Європи значно зменшився за рахунок збільшення в ньому комплексів характерних для європеоїдних типів:

У неоліті відмінності між північними і південними популяціями зберігалися, однак спостерігається поступове зниження питомої ваги монголоїдного та архаїчного комплексів ознак, які в більшості серій вже не представлені в повному обсязі. Проте як в складі носіїв культур з ямочно-гребінцевої керамікою, так і у представників дніпро-донецької спільноти присутній архаїчний компонент(Зубова А.В. 2016, 139).

При розгляді процесу подальших змін в антропологічний композиції населення Європи слід звернути увагу на одну особливість. У більшості людей земної кулі волосся темне, і лише на північному заході Європи переважають люди зі світлими очима та білявим або рудим волоссям. (Харрисон Дж., 1968, 188). Світлопігментований європеоїдний тип в Східній Європі переважає серед населення Прибалтики, серед мордви-ерзі та серед комі-зирян (Марк К.Ю., 1965, 29, 30; Марк К., 1975, 13). Світле волосся успадковується приблизно як рецесивна ознака, контрольована одним геном, хоча інколи вона проявляється у гетерозігот (Харрисон Дж., 1968, 190). Те саме стосується і блакитних очей. Таким чином, для наслідування світлого волосся і блакитних очей в переважній більшості випадків необхідне поєднання двох однакових генів. При метисації світловолосих і блакитнооких з темноволосими і чорноокими потомство в більшості випадків буде мати темне волосся і карі очі. Тому світловолосе і блакитнооке населення могло зберегтися тільки в регіоні свого первісного поширення, де метисація була найменша. Таким чином, можна припустити, що носіями свідерських традицій були люди нордичного типу, які просунулися аж до Волги. Правда, Алексеєв припускає можливість посвітління північних європеоїдів внаслідок переходу рецесивних генів у гомозіготний стан. Певне значення могли також мати адаптивні властивості світлої пігментації в умовах зниженої інсоляції (Алексеев В.П., 1974-1, 209-210). Але оскільки подібні процеси не мали місця на півночі Канади, то і в Європі їх імовірність дуже мала.

Коли європейці відкрили Канарські острови у XIV ст., вони знайшли їх заселеними високими, блакитноокими, світловолосими людьми з квадратними особами, яких назвали гуанчі. Цей факт суперечить думці про те, що блондини з'явилися внаслідок мутацій на берегах Північного і Балтійського морів (Чебоксаров М.М., Чебоксарова І. А., 1985, 126). Гуанчі жили переважно в печерах, пасли худобу, трохи займалися землеробством, металів не знали. Це були залишки етносу, який ще незадовго до проникнення фінікійців заселяв Північну Африку (Krämer Walter, 1972, 50-51). Гуанчі формою обличчя нагадують кроманьйонців. Мова гуанчей споріднена з берберською, що належить до афразійської сім'ї.

Згідно з Чекановським (Czekanowski Jan, 1957) Львівська математична школа на базі краніологічного матеріалу встановила математичний закон розподілу основних чотирьох європейських рас та їх гібридів першого ступеня, які разом дали десять морфологічних типів :

1. нордичний (довгоголовий, вузьколиций, світловолосі)

2. середземноморський (довгоголовий, низьколиций, темноволосий)

3. арменоїдний (короткоголовий, вузьколиций, темноволосий)

4. лапоноїдний (короткоголовий, низьколиций, темноволосий)

5. північнозахідний (гібрид нордичного і середземноморського)

6. динарський (гібрид нордичного та арменоїдного)

7. субнордичний (гібрид нордичного і лапоноїдного)

8. літоральний (гібрид середземноморського і арменоїдного)

9. сублапоноїдний (гібрид середземноморського і лапоноїдного)

10. альпійський (гібрид арменоїдного з лапоноїдним).

Як бачимо нордичний тип відрізняється вузьколицістю, в той час як гуанчі мали квадратові обличчя. Таким чином, припустити поширення нордичного расового типу з Африки в мезоліті можна при умові досить швидких темпів граціації під впливом екологічних умов і культурного розвитку, що виглядає досить сумнівним. Отже, скорш за все, люди нордичної локальної раси дійсно були автохтонами Західної і Центральної Європи ще з часів верхнього палеоліту, тому що мало би пройти досить часу для того, щоб сформувалися деякі зміни в антропологічних ознаках, які відрізняють кроманьонців і нордійців. Слід зауважити, що в Східній Європі серед фінно-угорських народів мала велике поширення уральська раса – проміжна форма між європеоїдами і монголоїдами (Марк К.Ю., 1975-2, 13)

Ліворуч: Чоловік лапоноїдної раси. Реконструкція, виконана Г. В. Лебединською за черепу похованого із захоронення № 19 могильника Сахтиш-II (фото Е. Л. Костильової). Ілюстрація з (Уткин А.В., Костылёва Е.Л.. 2019, 318). На фото представлений європеоїдний образ людини з рисами так званої пом'якшеної монголоїдності, тобто лапоноїдності.

Лапоноїдна раса є варіантом уральської, яка могла виникнути в результаті метисації. За словами Ошибкиної ідею древньої метисації підтримували антропологи, висновки яких ґрунтувалися на матеріалах Оленьоострівського могильника на Онезькім озері, в якому було виділено два типи населення – європеоїдний і монголоїдний.

Пізніше В. П. Якимов прийшов до висновку, що так звана «монголоїдність» є особливістю архаїчного населення Європи (Ошибкина С.В., 1990, 119). Широке поширення лапоноїдів аж до Португалії дає і іншим вченим підставу вважати, що люди монголоїдного типу теж були аборигенами Європи (Напольских В.В., 1990, 132), що цілком узгоджується з розташуванням прабатьківщини сіно-тибетців у Закавказзі. Але відомий антрополог Алексеєв займає обережну позицію:

Можливо, невелику монголоїдну домішку в складі лопарів при всій її невиразності слід трактувати як спадок давнішого субстрату. Так воно, очевидно, і є, особливо, якщо врахувати самодійський субстрат, виявлений в протосаамській мові. Але цей субстрат не уводить нас далі від Уралу і не перекидає міст від лопарів до населення Східної Субарктики… Лишається, однак, група фактів, які ніби суперечать висловленим висновкам з антропологічних спостережень. Мова йде про самодійсько-юкагірські зв’язки (Алексеев В.П. , 1975, 262)

Таким чином, можна припускати, що лапоноїдна раса являє собою близький до протомонголоїдного тип людини, яка першою заселила Східну Європу після відступу останнього льодовика 15 – 12 тис. років тому. В даний час народи, що говорять на сино-тибетських мовах, за антропологічними ознаками відносяться до монголоїдної раси, до якої, крім того, відносяться народи Північної та Південної Азії, а також американські індіанці. Всі вони мають між собою значні відмінності, які дозволяють розділити монголоїдну расу на кілька малих рас, але немає сумніву, що повинен був існувати один антропологічний тип, який дав початок монголоїдної. До цього типу, який ми умовно назвемо протомонголоїдним, повинні були належати носії сино-тибетських мов за часів заселення ними Закавказзя. Оскільки малі раси мають характерні особливості, властиві як монголоїдам, так і європеоїдам (наприклад, майже повна відсутність епікантуса у дорослих індіанців), можна припускати участь в їхньому формуванні європеоїдів у процесі їх метисації з протомонголоїдами. Це могло мати місце в різних ізольованих ареалах Східної Європи або Передньої Азії.

За особливостями кремінних виробів мезолітичні культури України утворюють три культурно-територіальні області – азово-чорноморську, полісько-лісостепову і дністровсько-прикарпатську (Археология Украинской ССР , 86-89). Спокусливо припустити, що ці практично ізольовані області відповідають трьом хвилям заселення Східної Європи відповідно до трьох основних європейських антропологічних локальних рас, або типів, тобто полісько-лісостепову область заселяли носії свідерських традицій нордичного типу, азово-чорноморську – лапоноїди, дністровсько-прикарпатську люди середземноморського типу (арменоїди з’являються в Східній Європі лише в неоліті), але цьому суперечать факти. Українські археологи стверджують, що мезоліт на території України почався раніше, ніж в Центральній Європі (Там же, 99). Це очевидно стосується азово-чорноморської області, бо полісько-лісостепова область входить в сферу свідерської культури, носії котрої прийшли власне з Центральної Європи. За геометричною формою кремінних знарядь, поширених на середній Донеччині, в Криму і Північному Кавказі, можна припускати заселення азово-чорноморської області, басейну нижнього Дону і Північного Кавказу із Закавказзя, де геометрична форма була превалюючою, але не зі сходу людьми монголоїдного типу. Але і в цій області населення було нордійського типу. Про це свідчать дані антропологічних досліджень Гохмана. По-перше, він вважає, що перші поселенці Східної України (Надпорожжя і Приазов’я) зовсім не мають монголоїдних ознак (Гохман И.И., 1966, 184), по-друге, він вважає, що, взагалі, населення України часів мезоліту мало спільних предків з людьми Західної Європи:

Населення України в епоху мезоліта за матеріалами Дніпровського Надпорожжя належить до великої європеоїдної раси і за своїми антропологічними особливостями не виходить за межі варіації ознак у мезолітичного населення Західної Європи, яке відноситься до протоєвропейського типу або його модифікації (Там же, 187)

Можливість заселення Східної Європи у палеоліті людьми середземноморської локальної раси очевидно треба виключити, хоча українські вчені виділяють в населенні України часів мезоліту три типи, один з яких вузьколиций давньосередземноморський (Археология Украинской ССР, 1985, 107). Але цей тип, здається, нечисленний, судячи за висновками Гохмана, і як він міг потрапити на Україну, невідомо. В басейні середнього Дунаю не було виявлено жодних слідів мезолітичного населення, котре вело би своє походження від мисливців палеоліту (Чайлд Гордон, 1952, 137). Якщо вважати на те, що на території континентальної Греції не виявлено жодних слідів палеолітичних збирачів, а першою культурою була неолітична землеробська Сескло, занесена зовні, (Там же, 93; Сафронов В.А., 1989, 45), то тоді заселення України у мезоліті через Балкани не відбувалося. Очевидно згаданий середземноморський тип репрезентує якусь випадкову групу збирачів-мисливців, які потрапили на Україну якимось складним шляхом. Можливо, дністровсько-прикарпатську область і далі частково південь України заселила окрема хвиля поселенців цього антропологічного типу, яка у післяльодовиковий період прийшла сюди із заходу, рухаючись північніше Карпат, але здебільшого тут переважало автохтонне населення, яке заселяло ці території з часів верхнього палеоліту і утворювало окрему групу з числа пізньопалеолітичних культур. Кінець-кінцем, людей середземноморського типу серед мезолітичного населення України не мало би бути багато ще і тому, що цей тип і тепер практично не поширений в Східній Європі (Алексеєв В.П., 1974, Карта поширення рас). Люди середземноморського типу, носії тарденуазької культури, яка поширилися по всій Європі аж до Росії, за Чайльд Гордоном в якийсь час після розтоплення льодовика прийшли з Африки. Таке припущення, зокрема, підтверджується, даними антропології. Судячи за викопними скелетами, мезолітичні люди Магрибу (Північна Африка) дуже схожі на людей дніпро-донецької культури (Кондукторова Т.С., 1973, 48) З Африки людей на північ гнав посушливий клімат, котрий встановився в Сахарі. Певно, це вони стали основою для формування іберійського етносу, який складали пізніше власне ібери, лігури, турдетани, аквітанці, лузитани та інші народи, котрі заселяли південну частину Західної Європи.

У світлі вищевикладеного, є підстави згубша розділити палеоевропейске населення Східної Європи на дві великі антропологічні групи людей нордичного і лапоноїдного типу. Люди лапоноїдного типу з характерним ввігнутим носом, низьким обличчям, світлими очима і темно-русявим волоссям абсолютно несхожі на будь-який з расових типів, поширених в Європі, Африці та на Близькому Сході. Так само важко припустити їх спорідненість з кроманьйонцями з їх масивним носом і грубими рисами обличчя (Всемирная история, т. 1 рис. між ст. 48-49, Еліинек Ян, 1985, рис. 149). Відрізняються вони кольором очей та волосся і від монголоїдів. На відміну від лапоноїдів для людей нордичного типу можна знайти генетичних родичів у Африці (гуанчі). Беручи все це до уваги треба припускати, що світлопігментовані кроманьйонці стали аборигенами Європи, заселивши її із заходу. У Східній Європі черепа так званих "східних кроманьйонців" були знайдені в Криму в печерах вздовж річки Чорної (Возгрін В. Е, 1992, 17; Гохман І. І., 1966), в кримському гроті Шан-Коба, біля с. Василівка недалеко від Дніпропетровська (Пелещишин М., Підкова І., 1995, 9). Збереження кроманьонских рис спостерігається у населення поліської геногеографічної зони Україні (Старовойтова Р.О., 1979, 115).

Можна припускати, що певна група протомонголоїдів, рухаючись із Закавказзя, просунулася до Східної Європи і, змішавшись в якомусь з її регіонів з місцевим протоєвропеоїдним населенням, утворила з часом стійку локальну антропологічну расу, яка в післяльодовиковий період поширилася мало не по всій Європі. Помітні зрушення в розподілі окремих соматичних ознак наступають приблизно через 50 поколінь, або приблизно 1250 років (Чебоксаров М.М., Чебоксарова І.А., 1985, 153). Таким чином, в мезоліті було більш ніж достатньо часу, щоб до неоліту сформувався новий расовий тип лапоноїдів.

Ошибкіна вважає, що на півночі Східної Європи в середньому мезоліті виявляються два великих культурних регіони. Західний регіон (Кольській півострів, Карелія, Східне Прионежжя) був освоєний населенням, яке прийшло із Північної Європи і частково з Російської рівнини. Про заселення східного регіону (басейни Сухони, Північної Двіни, Вичегди, Печори) відомості обмежені, а антропологічні дані відсутні. Ці два регіони відповідають, на думку Ошибкіної, двом етнокультурним утворенням давнини, всередині яких складалися культури і групи стоянок, відповідних племінним утворенням з певною територією (Ошибкина С. В., 1990, 125). Отже, всю територію Східної Європи часів мезоліту в цілому можна грубо розділити на дві етнокультурні зони – невелику північно-східну і велику південно-західно – південну, границя між якими дуже розмита. Такий поділ відповідав би двом найдавнішим расовим типам Східної Європи (нордійці і лапоноїди). Здогадно зазначена межа йшла від східних берегів Балтійського моря до Нижньої Волги і при цьому нордійці становили західну-південно-західну етнокультурну зону, а лапоноїди – північно-східну. До такого висновку приводять результати аналізу антропологічних типів людей мезолітичного періоду, які показують, зокрема, що заселення Східної Прибалтики йшло двома напрямками – з півдня і сходу. Тут відбувалася метисація різко доліхокранного європеоїдного населення і мезокранного з ослабленим профілюванням обличчя (Денисова Р.Я., 1975, 184). З іншого ж боку, за даними Гохмана, населення України мало в ті часи явно виражений комплекс європеоїдних ознак.

Відповідно до двох расових типів у Східній Європі на початку мезоліту мали би існувати дві групи палеоєвропейських мов, границя між якими спочатку відповідала межам поширень цих типів. Можна припускати, спираючись на дані Гохмана про антропологічний тип населення України, що нордійці утворювали західно-південно-західну етнокультурну зону, а лапоноїди – північно-східну. Стан мови тих часів певно був ще на дуже примітивному рівні. Згідно з уявами Н.Д.Андреєва про гіпотетичну бореальну прамову це була "мова ізолюючої будови, лексика котрої складалася з двоприголосних кореневих слів… Частин мови як таких не було, морфології в сучасному розумінні не існувало. Єдиним видом словотвору було коренескладання, тобто з’єднання двох кореневих слів в одне складне ціле" (Андреев Н.Д., 1986, 4). Можна сумніватися в повній достовірності уявлень Н.Д. Андреєва, але з тим, що мова населення Східної Європи того часу була досить примітивна, згідні і інші вчені:

"Збережені від тих давніх часів в складі продуктивних коренів слів одиниці являли собою предикативно-атрибутивні синтагми, функціонально рівнозначні сучасному реченню. Ці синтагми складалися не із звуків-фонем із змістовно-розрінювальною функцією, а із звуків-ідеофонів з функціями змістовираження" (Корнилов Г.Е., 1985, 174).

Так чи інакше, але мови в подібному стані могли дуже підпадати під впливи більш розвинених мов населення більш високого культурного рівня. Тому з поширенням культурних впливів мовна границя між лапоноїдами і нордійцями могла пересуватися в той чи інший бік. Існує думка, що Кольський півострів, Карелію, Східне Прионежжя першими в середньому мезоліті заселяли носії аренсбурзьких традицій, які із зміною природних умов у пізньому палеоліті двома хвилями – через Норвегію і через південні береги Балтики рухалися в східному напрямку (Ошибкина С.В., 1990, 121-122; Шумкин В.Я., 1990, 10). Очевидно це були люди нордичного типу. Лапоноїди, котрі збереглися до теперішніх часів лише на Кольському півострові, або прийшли сюди пізніше і асимілювали перших поселенців, або все-таки вони були першими поселенцями на Кольському півострові, бо питання заселення Фінляндії з заходу не є незаперечним (Мейнандер К.Ф., 1974, 23). Воно ускладнюється тим, що є дані про просунення в середньому мезоліті людей виразного європеоїдного комплексу до Східного Прионежжя:

"В могильниках культури Веретьє – Попово (10 поховань) і Піщаниця (2 поховання) – отримана невелика краніологічна колекція. І.І.Гохман, який досліджував антропологічний матеріал, встановив, що це були високорослі люди з виразно виявленим європейським комплексом ознак. В той же час вони виявляють подібність із серією європеоїдних черепів з Оленьоострівського могильника, а також з певними комплексами з могильників Латвії, Данії, Швеції" (Ошибкина С.В., 1990, 123).

Отже, всі ці міграції могли привести до невідповідності антропологічних і мовних границь. Але можна припустити, що дві давні палеоєвропейські мови (західна – мова нордійців і східна – мова лапоноїдів) зберігалися на протилежних кінцях Східної Європи за часів мезоліту в більш-менш чистому вигляді.