Етнічність найдавнішого населення Кавказу

Науково встановлено, що заселення Північного Кавказу пhоходило від раннього або нижнього палеоліту "в межах від 1.8 млн. до 600 тисяч років до наших днів" (Савенко С.Н. 2011, 58). Північний Кавказ включає європейський простір між берегами Чорного і Каспійського морів обмежений Головним Кавказьким хребтом і Кумо-Маничською западиною (там же, 59).

У пошуках притулку в холодну пору року палеолітична людина освоювала печерні житла на Кавказі значно раніше, ніж в сусідніх районах Близького Сходу. Кавказ займає одне з перших місць (а можливо і перше) за кількістю стоянок давньокам'яної людини (Любин В.П. 1998, 49). Інтенсивне заселення Кавказу відбувалося в ашельський час (ранній палеоліт), хоча є археологічні знахідки і ще більш раннього шельського часу. До кінця ашельського періоду людина вже заселила територію сучасної Вірменії, Грузії, Азербайджану та Північного Кавказу (стоянки в Азихській печері, Дманісі, Кударо, Цона, Мурадово, Карахачі та ін.)

Ліворуч: Азихська печера в Азербайджані, місце поселення людей преандертальського типу. Фото з Вікіпедії.

Очевидно, цей великий регіон з того часу був заселений постійно, і ми припустили, що у верхньому палеоліті тут поселилися люди монголоїдної антропологічної раси. Підстави для такого припущення з'явилися в результаті дослідження родинних відносин сино–тибетських мов .

Люди європеоїдного типу заселили Кавказ та Закавказзя за часів мезоліту та розвинули тут свої власні неолітичні культури. З кінця неолітичної революції за даними археологічних досліджень на Кавказі можна виділити три культурні зони. Лінгвісти співвідносять їх з носіями картвельських, абхазо-адизьких та нахсько-дагестанських мов (A. Климов Г.А., Халилов М.Ш. 2003, 17). Картвельські мови, які відносяться до ностратичниої макросм'ї, носії яких спочатку проживали в Закавказзі, розглядаються окремо, тут ми наводимо лише мапу їх розселення (див. нижче) і далі спробуємо з'ясувати можливість присутності на Кавказі древнього населення іншої мовної належності. При цьому ключовим є питання, чи є частина сучасного населення цієї території автохтонними жителями. Хоча дані античних істориків відображають строкату поліетнічну картину Кавказу, спроби дати відповідь на це питання не призводять до успіху:

…точна локалізація та ідентифікація із сучасними народами та етнічними групами згаданих у античних письменників племен у більшості випадків утруднена або навіть неможлива (Гаджиев М.С. 2019, 18).

Праворуч: Ареали формування ностратичних мов

Локалізація прабатькывщин мов сучасних народів Північного Кавказу за допомогою графоаналітичного методу дозволяє відновлювати їх історію більш точно. Нині тут проживають носії нахських, дагестанських, абхазо-адигських і тюркських мов. Як це буде показано далі, балкарці, карачаївці, кумики і ногайці є населенням прийшлим. Тому нам слід встановити родинні зв'язки нахських, дагестанських і абхазо-адигських мов і за допомогою графічних моделей цих мов спробувати знайти прабатьківщину їх носіїв.

Багато лінгвістів об'єднують абхазько-адизькі і нахсько-дагестанські мови в одну північно-кавказьку сім'ю, яка іноді називається просто кавказькою. Південно-кавказькими мовами можна назвати мови картвельської групи, що належать до ностратичної макросем'ї. Відношення абхазько–адизьких і нахсько-дагестанських мов до якоїсь макросім'ї ще не визначено. Оскільки їх носії з найдавніших часів проживають на Кавказі в тісному сусідстві з носіями мов картвельської групи, можна припустити, що ці мови також відносяться до ностратичних. На користь такого припущення говорять численні індоєвропейсько-північнокавказькі ізоглоси (Старостин С.А. 2007, 312-358).

Лексичні дані про північно-кавказькі мови були зібрані в таблиці групою вчених під керівництвом Сергія Старостіна в проекті The Tower of Babel. Дані, взяті з таблиць були використані для дослідження цих мов графоаналітичним методом, але побудувати для них загальну модель спорідненості не вдалося. Проте окремі моделі абхазько–адизьких і нахсько–дагестанських мов були побудовані успішно. І це дозволяє висунути наступну робочу гіпотезу.

Ймовірно обидві групи мов походять від одного спільного предка, який С. Старостін називав прапівнічнокавказькою мовою (ППК). На доказ її існування він нададав фонетичні і лексичні відповідності між нахсько-дагестанськими і абхазо-адизькими мовами (Старостин С.А. 2007, 290-305). ППК була розділена на два діалекти вже на ранній стадії розвитку. Коли носії цих діалектів мігрували в різних напрямках, на нових місцях проживання сформувалися пранахсько-дагестанська (ПНД) і праабхазо-адизька (ПАА) мови, які з часом також пройшли процес членування. Прабатьківщина носіїв ППК мала бути розташована десь недалеко між сучасними місцями проживання, тобто на Кавказі. Тут є тільки один вільний ареал, який не був заселений носіями якої-небудь ностратичної мови, а саме долина Кури в сучасному Азербайджані (див. карту вище). Ареали формування окремих абхазо-адизьких та нахсько-дагестанських мов дозволяють визначити їх графічні моделі.

Абхазо-адизькі мови

Абхазо-адизькі мови репрезентовані тепер живими мовами абхазькою, абазинською, адигейською, кабардино-черкеською і мертвою убихською, про яку, однак, залишилися задокументовані свідоцтва. При цьому кабардино-черкеська і адигейська настільки близькі, що можна припускати їх спільне походження зі спільної прамови. Менш впевнено можна говорити про спільну прамову абхазької і абазінської. Проте, для побудови графічної моделі спорідненості були прийняті дані Сергія Старостіна, представлені для усіх зазначеними вище п'яти абхазо-адигських мов.

За цими даними схема спорідненосты будується дуже легко (див. ліворуч).

Ліворуч: Графічна модель спорідненості абхазо-адизьких мов.

Здогадно місце для отриманої схеми на карті слід шукати десь поблизу сучасних поселень абхазо-адизьких народів, проте невелика кількість мов цієї групи не дозволяє точно локалізовати їх доісторичну прабатьківщину. Крім того, в районі її можливого розташування не знаходиться місця для ареалу кабардино-черкеської прамови. Очевидно кабардино-черкеська і адигейська, дійсно, мали спільного окремого генетичного предка. При такому припущенні схема може бути співвіднесена з територією Західного Кавказу, де на узбережжі Чорного моря можна виділити чотири досить виражені географічні ареали. При цьому предки адигейців, кабардинців і черкесів, яких назвемо умовним ім'ям адиге, повинні були проживати в ареалі між річками Мзимта і Бзиб, а предки убихів – між річками Мзимта і Шахе.

Така локалізація графічної моделі (див. мапу на малюнку нижче) дозволяє стверджувати, що на місцях свого первісного поселення між річками Бзиб і Кяласур залишились абхазці, дещо розширивши до теперішнього часу свою споконвічну територію за річки Бзиб і Кодорі.

Ареали формування абхазо-адизьrих мов в західій частині Кавказу.

Наявність ареалу між річками Кяласур і Кодорі, який відповідає моделі спорідненості, дає підставу стверджувати, що абазінська мова розвилася саме там, по сусідству з ареалом абхазької і це зумовили особливу близькість цих мов. Абазинці є предками історичних абазгів (абасків), країна яких розташовувалася приблизно в цих же місцях.

Нахсько-дагестанські мови

До складу нахсько-дагестанських мов входять лакська і даргинська (даргва) мови, а також такі групи мов: нахська (вейнахська), дідойська (цезі), аваро-андійська, лезгинська. Очевидно, на території Дагестану на основі ПНД спочатку сформувалося шість первісних мов, тобто кожна з чотирьох груп мов мала свою окрему прамову, які будемо називати нахська, цезі, аваро-андійська і лезгінська.

Побудована на матеріалах Tower of Babel графічна модель спорідненості нахсько-дагестанських мов має вигляд, показаний на мапі праворуч.

Графічна модель спорідненості нахсько-дагестанських мов.

Отримана схема непогано розміщується в долинах гірської країни Дагестану. Границями між ареалами є гірські пасма (див. мапу нижче). Густа мережа гірських хребтів Дагестану, хоча і утворювала достатньо велику кількість ізольованих етноформуючих ареалів, тим не менше залишала населенню можливість міграції через доступні перевали.

Ареали формування нахсько-дагестанських мов.

Зрозуміло, що необхідність міграцій виникла зі зростанням чисельності населення. В результаті сталося невелике розселення носіїв нахсько-дагестанських мов вздовж пасма Великого Кавказа (напрямки розселення показані на карті стрілками), і на нових місцях поселень деякі мови розчленувалися знову.

Мови, які розвилися з первісної нахської мови.

З нахської прамови розвилися сучасні чеченська, інгуська, бацбійська і кистинська. Вона сформувалася у великому ареалі, обмеженому Головним Кавказьким, Богоським і Сніговим хребтами. Тепер ця місцевість частково знаходиться в межах території Грузії, сучасна границя якої з Росією розділяє ареал на дві частини. Західну частину ареалу утворюють долини річок Пирікетельська Алазані і Тушетська Алазані, які зливаються у Андійське Койсу. Східна частина ареалу розташована в долині його притоки Метлюди. Очевидно, предки чеченців і інгушів полишили свою прабатьківщину під тиском аваро-андійських племен, які прийшли через Цунтинський перевал (2464 м над рівнем моря) з долини річки Аварське Койсу. Пройшовши через прохід між горою Велике Борбало на Головному Кавказькому хребті і хребтом Нукатль нахські племена вийшли у верхів'я річки Аргун і спустившись нею до злиття з Шароаргуном, заселили долини обох річок. В цих долинах остаточно і сформувалися чеченська та інгуська мови. Бацбійська і кистинська мови розвилися у західній частині ареалу під впливом грузинської.

Ареали формування нахських і дагестанських мов.

Визначення ареалів дагестанських мов показаних на мапі вище було проведено за допомогою графічних моделей (див. рисунки нижче).

Мови, які розвилися з первісної аваро-андійської мови

Ліворуч: Графічна модель спорідненості аваро-андійських мов. Праворуч: Територія формування аваро-андійських мов на сучасній мапі.

Модель спорідненості аваро-андійських мов добре розміщується у верхів'ях річок Аварської та Андійської Койсу. Частина носіїв спочатку спільної мови піднялася вгору за течією річки Аварське Койсу, витіснила лакців, що населяли ці місця, в долину річки Кара Койсу. Інша частина перейшла у долину Андійського Койсу. Мова багвала сформувалася в західній частині того ареалу, де раніше виникла початкова нахська мова, тобто на території, яка тепер належить Грузії. Тепер носії мови багвала (інакше багулали) в жодному з районів Дагестану не утворюють більшості і проживають у місцевості, яка саме примикає до їхньої історичної батьківщини, у Цумадинському районі Дагестану. Очевидно, їхня основна маса була асимільована грузинами.

Мова чамвала сформувалася в ареалі по обидва береги річки Аварське Койсу, обмеженого з півночі Сніговим хребтом з головною вершиною Диклосмта, на сході – горою Аддала-Шухгельмер. Саме тут розташований Цумадинський район Дагестану, де сконцентрована основна маса народності чамвалу, яка складає тут відносну більшість населення (до 40%) хоча більшість чамвалінців ідентифікує себе з аварцями.

Носії мови тінді (тіндали) зеселяють той самий Цумадинський район, складаючи 15 % населення. Це північніше своєї прабатьківщини, яка знаходиться у Цунтинському районі, де абсолютну більшість складають носії мов, які належать до групи цезі (дідойці, бежитинці, гунзибці, гинухці). У цьому районі більшість населення також відносять себе до аварців.

Ареал формування ахвахської мови ми визначили в тому місці, де тепер знаходиться Бежитська дільниця Дагестану з незначною кількістю населення. (менше 10-ти тисяч). Крім бежитинців тут же проживають гунзібці і дідойці. Натомість ахвахці, теж в незначній кількості (сім тисяч) населяють тепер Ахвахський район, де відносну більшість складають каратинці, ареал формування мови яких як раз розташований у цьому районі. Оскільки в ахвахці живуть також в одному з сіл Азербайджану, то можна припускати, що вони залишили свою прабатьківщину, мігруючи як на північ і на південь.

Ареали формування ботліхської і андійської мови в загальних рисах визначені правильно. В теперішньому часі носії цих мов проживають у Ботліхському районі, який частково відповідає ареалу ботліхської мови, в той час як ареал андійської мови визначено південніше і чіткої границі між цими ареалами нема.

У тому ареалі, в якому відбулося формування аварської мови, що знаходиться в Тляратинському районі Дагестану, аварці становлять тепер абсолютну більшість населення (99, 07%), так само, як і в більш північному сусідньому Шамільському районі, де імовірно сформувалася мова годобери. Але годоберінців тут немає, вони здебільшого проживають у кількох селах Ботліхського району (Верхній та Нижній Годобери та ін.). Дані про їхню чисельність, так само як й інших невеликих етнічних груп аваро-андійської мовної належності суперечливі.

Мови, які розвилися з первісної дідойської (цезі) мови

Графічна модель спорідненості дідойських мов (цезі).

Відповідно до моделі спорідненості дідойських мов, вони мали сформуватися в нижній течії річок Андійське і Аварське Койсу. Це Гунібський, Гумбетівський, Гергебільський, Хунзахський та Унцукульський райони. Проте населення цих районів відносять себе до аварців. У той же час більшість носіїв цих мов у незначній кількості проживає значно південніше. Однак поблизу старих місць поселень у Хасавюртівському, Кизилюртівському, Кизлярському районах залишилося по кілька сіл, в яких проживають люди, які розмовляють мовами цезі, хварші та інхокварі. Можна припускати, що певний час частина дідойців, бежитинців, гунзибців і гінухців мігрувала на південь через нашестя нових прибульців, тоді як носії мов хварші та інхокварі залишилися на місці.

Праворуч:Гунібське плато. Фото Андрія Шликова.

Рухаючись вверх по долині Андійського Койсу переселенці не могли знайти собі місця серед аваро-андійців, аж поки не дійшли у верхів'я Метлуди і поселилися на території, яка тепер входить у Цунтинський та Цумадинський райони і Бежитинську ділянку Дагестану. Тут вони живуть розсіяно окремими групами в перемішку одні з одними та аварцями, зберігаючи рідні мови. Прибульцями, які змусили пуститися у мандри дідойців, бежитинців, гунзібців та гинухців очевидно були племена кипчаків, нащадками яких є сучасні кумики. Цю гіпотезу підтверджує місцева топонімія, зокрема назви річок, що мають у своїй назві елемент Койсу, явно тюркського походження (quj, qoj "лити, литися, текти", su "вода"). З часом міг початися зворотній рух населення, бо ні в басейнах Андійського і Аварського Койсу, ні в басейні Каракойсу тюрків в теперішньому часі нема. Тепер тут проживають аварці.

Лакська і даргинська мови.

Під тиском аваро-андійців носії лакської мови залишили свою прабатьківщину у верхів'ї Джурмута і перейшли в долину Каракойсу та його приток. Тут вони мешкають досі в Лакському та Кулінському районах Дагестану, зберігаючи свою єдину мову, хоча невелика частина лакців залишилася на прабатьківщині, яка входить до Чародинського району. Предки даргінців заселяли місцевість у пониззі річок, що течуть до Каспійського моря. Тут немає особливих географічних перешкод, тому мова даргва не пройшла процесу членування. Її носії розселилися широкому просторі очевидно до річки Сулак. Згадані вже кипчаки, прийшовши в Передкавказзя, просунулися до Каспійського моря на південь від гирла Терека і зайняли частину території даргінців у степовій частині в передгір'ях і вздовж моря, відтіснивши даргінців за Дербент. Свідченням цього є сучасні поселення кумиків у передгірних районах середнього Дагестану.

Лезгинські мови

Праворуч: Графічна модель спорідненості лезгинських мов.

Витіснені з долини Каракойсу лакцями, предки носіїв лезгинських мов перейшли у верхів’я річок Самур і Хунніх. Сучасні поселення народів цієї групи відповідають моделі споріденості їхніх мов лише частково. Відповідно до схеми рутульці і цахури проживають в Рутульському районі Дагестану, лезгинці – в Ахтинському, Магарамкентському і Курахському районах, агули – в Агульському, табасарани – в Хивському. Абсолютно не відповідають схемі місця поселень малочисельних народів. Так, представники народу арчі разом з аварцями проживають у Чародинському районі Дагестану, народи будух і криз заселяють кілька сіл в Азербайджані, а удинці проживають в різних місцях в Азербайджані, Грузії, Дагестані, навіть в Казахстані.

С. Старостін включив хіналузьку мову в лезгінську гілку дагестанських мов, але за даними останніх досліджень вона є окремою гілкою. Невелика кількість носіїв цієї мови проживає в Азербайджані. (Климов Г.А., Халилов М.Ш. 2003, 13)

В даний час вважається, що формування лінгвістичних спільнот Північного Кавказу, хоча не зовсім ясно, що під ці мається на увазі, відбувалося в пізньому неоліті та енеоліті (Савенко С.Н. 2011, 61) Підсумовуючи отримані дані, ми можемо відтворити лінгвістичну ситуацію на Кавказі цього періоду (див. мапу нижче).

Лінгвістична мапа карта Кавказу приблизно на період VII-V тис. до н.е.

В даний час найбільш впевнено вважається, що заселення Північного Кавказу відбувалося доступними проходами і перевалами із Закавказзя там же, 60).

Залишивши з невідомих причин прабатьківщину в долині Кури, носії ПАА рухалися на захід і остаточно оселилися на території сучасної Абхазії, а носії ПНД перейшли перевалами Кавказький хребет. Одна частина переселенців знайшла зручним для проживання Дагестан, інша частина спустилася на рівнину. Пізніше ці останні стали творцями так званої майкопської культури, яка існувала в Передкавказзі до кінця 3 тис. до н. Це населення умовно далі називатимемо майкопцями. Досі жодних слідів, які б говорили про етнічну належність майкопців, не збереглося. Якогось часу вони залишили свої місця. Навпаки, автохтоьне населення Дагестану збереглося і до наших днів проживаючи у сусідстві з пізнішими пришельцями (див. мапу нижче).

Праворуч: Етно-лінгвістична мапа Дагестану на середину 20-го ст.

Картвельські мови 1. Грузинська
Нахські мовии 7. Чеченська 8. Ингуська 9. Кисті 10. Бацбійська
Дагестанські мови 11. Аварська 12. Лакська 13. Даргинська 14. Табасаранська 15. Лезгинська 16. Агулі 17. Рутульська 18. Цахурська 19. Киналуги 20. Крызька 21. Будуська 22. Уди
Тюркські мови 34. Азербайджанська 35. Карачаївська 36. Балкарська 37. Кумыцька 38. Ногайська 39. Туркменська 40. Татарська 41. Казаська
Індоєвропейські мови 23. Росийська 24. Українська 25. Вірменська 26. Осетинська 27. Курдська 28. Талиська 29. Татська 30. Єврейсько-татська 31. Грецька 32. Немімецька 33. Молдавська

Порівняння мап ареалів формування нахсько-дагестанських мов із сучасними місцями поселень їх відповідних носіїв показало, що вони дійсно формувалися на території Дагестану і ми бачимо, що споріднені абхазо-адизькі і нахсько-дагестанські мови проходили процес членування на достатньо великій відстані одні від одних, тобто ці території вони заселяють історично довгий час. Очевидно, як ми і припустили, в глибокій давнині дві групи носіїв спільної північнокавказької мови розселилися зі спільної прабатьківщини по різних напрямках, а саме – предки абхазо-адигейців мігрували в напрямку до Чорного моря північніше поселень картвелів, а предки вейнахів та дагестанців поселились в гірській країні Дагестану.

Ліворуч: Населення Кавказу в скифські часи

Дослідження дозволяють також зробити висновок, що аж до наших днів найдавніше населення Кавказу, за винятком майкопців, залишалося на місцях свого проживання або ж поблизу них. Тут давня картвельська прамова пройшла процес свого членування на окремі діалекти, з яких пізніше розвилися сучасні грузинська, мегрельська(мінгрельська), лазька і сванська мови. Однак час від часу на Кавказ прибували нові поселенці.

На межі 3-го і 2-го тис до н.е. Північний Кавказ заселили тюркські племена (предки сучасних турків, кумиків, карачаївців і балкарців, туркменів і гагаузів) а пізніше в Закавказзі оселилися вірмени та іранське плем'я мидян, до яких приєдналися пізніше інші іранці: талиші , гілянці, белуджі, мазендаранци. Відомі з історії албани і каспії, які населяли Закавказзя в скіфські часи, очевидно, належали до тієї частини носіїв гіпотетичної північнокавказької мови, які залишилася на своїй історичній прабатьківщині. Згадувані в історичних документах колхи були предками сучасних мегрелів і лазів.