Етнічність найдавнішого населення Кавказу

Науково встановлено, що заселення Північного Кавказу пhоходило від раннього або нижнього палеоліту "в межах від 1.8 млн. до 600 тисяч років до наших днів" (Савенко С.Н. 2011, 58). Північний Кавказ включає європейський простір між берегами Чорного і Каспійського морів обмежений Головним Кавказьким хребтом і Кумо-Маничською западиною (там же, 59).

У пошуках притулку в холодну пору року палеолітична людина освоювала печерні житла на Кавказі значно раніше, ніж в сусідніх районах Близького Сходу. Кавказ займає одне з перших місць (а можливо і перше) за кількістю стоянок давньокам'яної людини (Любин В.П. 1998, 49). Інтенсивне заселення Кавказу відбувалося в ашельський час (ранній палеоліт), хоча є археологічні знахідки і ще більш раннього шельського часу. До кінця ашельського періоду людина вже заселила територію сучасної Вірменії, Грузії, Азербайджану та Північного Кавказу (стоянки в Азихській печері, Дманісі, Кударо, Цона, Мурадово, Карахачі та ін.)

Ліворуч: Азихська печера в Азербайджані, місце поселення людей преандертальського типу. Фото з Вікіпедії.

Люди європеоїдного типу заселили Кавказ та Закавказзя за часів мезоліту та розвинули тут свої власні неолітичні культури. Останні палеогенетичні дослідження показали, що основні анатомічні особливості Homo sapiens були присутні в Африці не менше як 150 тис. років тому (Stringer Chris. 2007: 15). Африканський палеонтологічний літопис показує, що заселення Євразії з Африки тривало кілька десятків тисяч років, а основний шлях поширення людини пролягав уздовж східного узбережжя Середземного моря.

Початок поширення ранньої сучасної людини в Леванті близько 100 тисяч років тому підтверджується аналізами датування матеріалів зі Схула та Кафзеха (там же: 15-16).

Так вихідці з Леванту почали розселятися Євразією, під час чого формувалися етноси та їхні мови. Дослідження ностратичних та сино-тибетських мов за допомогою графоаналітичного методу показало, що вони формувалися в тому самому місці, а саме в районі трьох озер: Севан, Ван і Урмія (Стецюк Валентин. 1998; 27-32; Родинні взаємини сино-тибетських мов). Спочатку цю територію заселяли люди монголоїдного антропологічного типу, потім витіснили європейці. З кінця неолітичної революції за даними археологічних досліджень на Кавказі можна виділити три культурні зони. Лінгвісти співвідносять їх із носіями картвельських, абхазо-адизьких та нахсько-дагестанських мов (A. Климов Г.А., Халилов М.Ш. 2003, 17). Картвельські мови, що відносяться до ностратичених,носії яких спочатку проживали в Закавказзі, розглядаються окремо, тут же ми наводимо тільки карту їх розселення (див. карту нижче) і далі спробуємо з'ясувати можливість присутності на Кавказі древнього населення іншої мовної власності. При цьому ключовим є питання, чи є частина сучасного населення цієї території автохтонними жителями. Хоча дані античних істориків відображають строкату поліетнічну картину Кавказу, спроби дати відповідь на це питання не призводять до успіху:

……точна локалізація та ідентифікація із сучасними народами та етнічними групами згаданих у античних письменників племен у більшості випадків утруднена або навіть неможлива (Гаджиев М.С. 2019, 18).

Праворуч: Ареали формування ностратичних мов

Скорочення

Дравід. – дравидійські мови

Інд. – індоєвропейські мови

Карт. – картвельські мови

Семіт-хаміт. – семіто-хамітсьі (афразійські) мови

Тюрк. – тюркські мови

Урал. – уральські мови

Локалізація прабатьківщин мов сучасних народів Північного Кавказу за допомогою графоаналітичного методу дозволяє відновлювати їх історію більш точно. Нині тут проживають носії нахських, дагестанських, абхазо-адигських і тюркських мов. Як це буде показано далі, балкарці, карачаївці, кумики і ногайці є населенням прийшлим. Тому нам слід встановити родинні зв'язки нахських, дагестанських і абхазо-адигських мов і за допомогою графічних моделей цих мов спробувати знайти прабатьківщину їх носіїв.

Багато лінгвістів об'єднують абхазько-адизькі і нахсько-дагестанські мови в одну північно-кавказьку сім'ю, яка іноді називається просто кавказькою. Південно-кавказькими мовами можна назвати мови картвельської групи, що належать до ностратичної макросем'ї. Відношення абхазько–адизьких і нахсько-дагестанських мов до якоїсь макросім'ї ще не визначено. Оскільки їх носії з найдавніших часів проживають на Кавказі в тісному сусідстві з носіями мов картвельської групи, можна припустити, що ці мови також відносяться до ностратичних.

Лексичні дані про північно-кавказькі мови були зібрані в таблиці групою вчених під керівництвом Миколи Старостіна в проектіThe Tower of Babel. Дані, взяті з таблиць були використані дослідження цих мов графоаналитическим методом, але побудувати їм загальну модель спорідненості зірвалася. Однак окремі моделі абхазько-адизьких та нахсько-дагестанських мов були побудовані успішно. Розглянемо мови цих мовних сімей окремо.

Абхазо-адизькі мови

Абхазо-адизькі мови представлені живими мовами абхазькою, абазинською, адигейською, кабардино-черкеською та мертвою убихською, про яку, однак, залишилися задокументовані свідчення. При цьому кабардино-черкеська та адигейська настільки близькі, що можна припускати їхнє спільне походження з однієї прамови. Менш упевнено можна говорити про спільну прамову абхазької та абазинської. Проте, для побудови графічної моделі спорідненості було прийнято дані Сергія Старостіна, представлені всім зазначених вище п'яти абхазо-адигских мов.

За цими даними схема спорідненості будується дуже легко (див. ліворуч).

Ліворуч: Графічна модель спорідненості абхазо-адизьких мов.

Здогадно, місце для отриманої схеми на карті слід шукати десь поблизу сучасних поселень абхазо-адизьких народів, проте невелика кількість мов цієї групи не дозволяє точно локалізувати їхню доісторичну прабатьківщину. При такому припущенні схема може бути співвіднесена з територією Західного Кавказу, де на узбережжі Чорного моря можна виділити п'ять досить виражених географічних ареалів, поганених річками та Головним Кавказьким хребтом. При цьому предки адигейців, яких назвемо умовним ім'ям адиге, повинні були проживати в ареалі між річками Мзимта та Бзиб, а предки убихів – між річками Мзимта та Шахе.

Така локалізація графічної моделі (див. мапу на малюнку нижче) дозволяє стверджувати, що на місцях свого первісного поселення між річками Бзиб і Кяласур залишились абхазці, дещо розширивши до теперішнього часу свою споконвічну територію за річки Бзиб і Кодорі.

Ареали формування абхазо-адизьких мов в західій частині Кавказу.

Наявність ареалу між річками Кяласур і Кодорі, який відповідає моделі спорідненості, дає підставу стверджувати, що абазінська мова розвилася саме там, по сусідству з ареалом абхазької і це зумовили особливу близькість цих мов. Абазинці є предками історичних абазгів (абасків), країна яких розташовувалася приблизно в цих же місцях.

Нахсько-дагестанські мови

Згідно з класифікацією С. Старостіна до складу нахсько-дагестанських мов входять лазька та даргінська (даргва) мови, а також такі групи мов: нахська (вейнахська), цезі, аваро-андійська, лезгінська.

Очевидно, колись спільна для всього населення Дагестану мова розчленувалася на шість окремих прамов, які відповідають зазначеній класифікації. За матеріалами Tower of Babel була побудована графічна модель їх спорідненості, яка має вигляд, показаний на малюнку праворуч.

Графічна модель спорідненості нахсько-дагестанських прамов.

Вже сама можливість побудови схеми підтверджує таке членування нахсько-дагестанських мов, але є також можливість її розміщення на карті Північного Кавказу. У долинах обмежених хребтами гірської країни Дагестану сформувався комплекс етноформуючих ареалів, на якому отримана схема розміщується добре (див. мапу на малюнку нижче).

Ареали формування нахсько-дагестанських прамов уздовж північно-східних схилів Головного Кавказького хребта.

Як видно по карті, ареал нахської прамови можна розмістити в долинвх приток річки Алазані, по бегегах верхньої течії річки Андійське Койсу і його лівого припливу Перікательська Алазані на північному сході Грузії. Носії мови, що дала початок мовам цезі (дідойським), мали населяти долину річки Андійське Койсу, а по берегах річки Аварське Койсу проживати предки носіїв авароандійських мов. У її верхів'ях, що носять назву Джурмут, очевидно, сформувалася лакська мова. У долинах річки Кара Койсу та її приток могли сформуватися початкові діалекти лезгінських мов, а на берегах річки Цамтичай даргінська мова. Густа мережа гірських хребтів, хоч і створювала досить велику кількість ізольованих етноформуючих ареалів, залишала населенню можливість міграції через доступні перевали. Зі зростанням чисельності населення мала виникнути необхідність міграцій та подальшого розселення носіїв нахсько-дагестанських мов уздовж хребта Великого Кавказу. Відповідно, на нових місцях поселень деякі мови кожної із зазначених чотирьох груп розчленувалися на окремі діалекти, що дали початок новим мовам. Для існуючих близькоспоріднених мов цих груп за тими ж матеріалами були побудовані графіки їх спорідненості і спроба пошуку відповідних етнофромирующих ареалів на місцевості найближчій до ареалів початкових мов. За результатами цієї спроби було складено карту ареалів формування всіх цих мов (див. нижче).

Ареали формування сучасних нахсько-дагестанських мов

На карті назви вейнахських мов показані чорним кольором, мови аваро-андійської групи позначені коричневим кольором, дідойської групи – червоним, лезшинської – синім. Для лакської та даргінської мов було прийнято зелений колір.

Наскільки отримана карта відповідає дійсності, слід перевірити можливість розміщення отриманих графіків на карті та шукати додаткові свідоцтва про таке розміщення. Ними можуть бути сучасні місця розселення носіїв мов розглянутих мов та їх груп. Розглянемо таку пожливість почергово.

Мови, що розвинулися з нахської прамови.

З нахської прамови розвинулися сучасні чеченська, інгуська, бацбійська та кистинська мови. Очевидно, предки чеченців та інгушів залишили свою прабатьківщину під тиском аваро-андських племен, що прийшли через Цунтинський перевал (2464 м над рівнем моря) з долини річки Аварське Койсу. Пройшовши через прохід між горою Велике Борбало на Головному Кавказькому хребті та хребтом Нукатль нахські племена вийшли у верхів'я річок Аргун та Шароаргун та заселили долини обох річок. У цих долинах остаточно сформувалися чеченська та інгуська мови, що об'єднуються у вейнахську групу. Не суперечить розселенню інгушів і чеченців нині. Предки бацбійців та кистинців залишили на місцях старих поселень та їхні мови розвинулися тут під впливом грузинської

Мови, які розвилися з аваро-андійської прамови

Побудована схема спорідненості сучасних мов гаданої аваро-андійської групи показана на малюнку нижче.

Ліворуч: Графічна модель спорідненості аваро-андійських мов.

Отриману модель можна розмістити у верхів'ях річок Аварське та Андійське Койсу, припустивши, що частина носіїв колись спільної мови піднялася вгору за течією річки Аварське Койсу і через перевали в Богосському хребті перейшла до долині Андійського Койсу.

Такому припущенню досить добре відповідають ареали формування індійської та ботліхської мов, носії яких здебільшого проживають тепер у Ботліхському районі, і ареал чумалинського, носії якого проживають у сусідньому Цумадинському районі і трохи поруч у Чечні. Певною мірою це стосується також багвалинської мови, яка сформувалася в тому самому ареалу, де раніше виникла нахська прамова, тобто на території Грузії. Тепер носії мови багвала (інакше багулали) в жодному з районів Дагестану не утворюють більшості, але проживають у місцевості, яка саме примикає до їхньої історичної батьківщини, у Цумадинському районі Дагестану. Місця поширення каратинської і годоберійської мов загалом схемі спорідненості не суперечать, оскільки їх мова поширена у сусідніх районах, так само як і сусідствують їх ареали на схемі. Про відповідність схеми сучасним місцям проживання носіїв аварської та тиндинської мов не можна сказати нічого певного. Аварська мова є в Дагестані лінгва франка, і до авар відносять себе багато інших народностей, а нечисленні носії тиндинської проживають розсіяно в різних районах. Єдиним серйозним протиріччям схемою є поширення ахваської мови далеко від місця їхньої гаданої прабатьківщини. Причиною цього можуть бути пізні міграції ахвахців, але не виключени і помилки лінгвістів при вивченні спорідненості мов цієї групи.

Мови, які розвилися з дідойської прамови

Побудована за наявними даними схема спорідненості сучасних дідойських мов показана на малюнку нижче. До них належать бежтинський (бежіта), гінухський, гунзибський, інхокварінський, цезі та хваршинський.

Ліворуч: Графічна модель спорідненості дідойських мов (цезі).

Згідно з моделлю спорідненості дідойські мови мали сформуватися в нижній течії річок Андійське і Аварське Койсу. Саме тут вона може бути розміщена досить добре. Таке припущення також відповідає розташуванню дідойської мови на схемі загальної спорідненості нахсько-дагестанських мов. Це Гунібський, Гумбетівський, Гергебільський, Хунзахський та Унцукульський райони, населення яких відносить себе до аварців.

Однак носіїв дідойських мов тут практично немає, їх більшість проживає далеко на півдні, зокрема, у Цумадинському, Цунтинському та Біжитському районах. Там же зустрічається відповідна топонімія (Бежта, Гунзіб, Інхокварі та ін.) Можна припускати, що в якийсь час групи носіїв дідойських мов мігрували на південь через нашестя нових прибульців. Рухаючись вгору долиною Андського Койсу, переселенці не могли знайти собі місця серед аваро-андійців, поки не прийшли до верхів'я Метлюди та інших приток Андійського Койсу. Вони оселилися в їхніх долинах і живуть розсіяно окремими селищами впереміш одні з одними та аварцями, зберігаючи рідні мови. Прибульцями, які змусили їх пуститись у тривалу подорож, очевидно, були племена кипчаків, нащадками яких є сучасні кумики. Цю гіпотезу підтверджує місцева топонімія, зокрема назви річок, що мають у своїй назві елемент Койсу, явно тюркського походження (quj, qoj "лити, литися, текти", su "вода"). Згодом тюрки мали рушити назад, тому що ні в басейнах Андського та Аварського Койсу, ні в басейні Каракойсу тюрків нині немає.

Лакська і даргинська прамови.

Зважаючи на все, частина лакців залишилася на своїй прабатьківщині і проживає там досі в Чародинському районі, а також у Лакському та Кулінському районах Дагестану, зберігаючи свою єдину мову з мінімальними змінами. Навпаки, предки даргінців мали розселитися найближчою місцевістю на північний схід і південний захід. Безперечно, вони заселяли місцевість у пониззі річок, що прямують до Каспійського моря. Тут немає особливих географічних перешкод, тому мова даргва не пройшов процес членування. Його носії розселилися на широкому просторі, очевидно, до річки Сулак. Згадані вже кипчаки, прийшовши в Передкавказзі, просунулися до Каспійського моря на південь від гирла Терека і зайняли частину території даргінців у степовій частині в передгір'ях і вздовж моря, відтіснивши даргінців за Дербент. Свідченням цього є сучасні поселення кумиків у передгірних районах середнього Дагестану.

Лезгинські мови

Витіснені з долини Каракойсу лакцями, предки носіїв лезгинських мов перейшли у верхів’я річок Самур і Хунніх. Сучасні поселення народів цієї групи відповідають моделі споріденості їхніх мов лише частково.

Праворуч: Графічна модель спорідненості лезгинських мов.

С. Старостін включив хіналузьку мову в лезгінську гілку дагестанських мов, але за даними останніх досліджень вона є окремою гілкою. Невелика кількість носіїв цієї мови проживає в Азербайджані. (Климов Г.А., Халилов М.Ш. 2003, 13)

Підсумовуючи отримані дані, ми можемо відтворити лінгвістичну ситуацію на Кавказі у час формування початкових мов. Вважається, утворення лінгвістичних спільностей Північного Кавказу відбувалося в пізньому неоліті та енеоліті (Савенко С.Н. 2011, 61), а його заселення відбувалося доступними проходами та перевалами із Закавказзя (там же, 60). Також передбачається, що абхазо-адизькі та нахсько-дагестанські мови походять від одного спільного предка, який С. Старостін називав прасеверокавказькою мовою (ППК). На доказ її існування він наводив фонетичні та лексичні відповідності між нахсько-дагестанськими та абхазо-адизькими мовами (Старостин С.А. 2007, 290-305). Як виявилось, ці відповідності великою мірою можна відносити до спільного ностратичного фонду. Існування численних індоєвропейсько-севернокавказьких ізоглосс відоме давно (там же, 312-358), а дослідження складу лексичного ядра обох мовних сімей, що містить у собі найдавніші слова, показало, що їхні мови мають досить багато відповідностей також у тюркських мовах. При цьому таких відповідностей більше в абхазо-адизьких, у той час як індоєвропейських відповідностей більше в нахсько-дагестанських мовах (див. До питання про спорідненість ностратичних і кавказських мов. Це дає підстави припускати близьке сусідство носіїв нахсько-дагестанських та індоєвропейських прамов у передісторичний час на території сучасного Азербайджану. Річка Кура могла бути кордоном між їхніми ареалами.

Покинувши з невідомих причин прабатьківщину в долині Кури, носії нахсько-дагестанської прамови перейшли перевалами Кавказький хребет. Одна частина переселенців знайшла зручним для проживання Дагестан, а інша частина мала спуститися далі на рівнину і стати творцями так званої майкопської культури, яка існувала в Передкавказзі до кінця 3-го тис. до н. Це населення можна умовно назвати майкопцями. Досі жодних слідів, які б говорили про етнічну приналежність майкопців, не збереглося. У якийсь час вони під тиском прибульців іншої tnysxyj] належності мігрували в невідомому напрямку, ймовірно, на схід. Навпаки, автохтонне населення Дагестану збереглося і до наших днів проживаючи по сусідству з цими і пізнішими прибульцями (про це далі).

Таким чином, об'єднані під загальною назвою північнокавказьких, абхазо-адизькі та нахсько-дагестанські мови спільного предка не мають, родинні зв'язки окремих прамов обох цих родин належить до великої ностратичної спільності, склад якої слід розширити і віднести її існування до біблійних часів. Всі отримані дані наносяться в систему Google My Maps і складена мапаа показана на малюнку нижче<

Лінгвістична мапа Кавказу приблизно на період VII-V тис. до н.е

Проведені дослідження дозволяють також зробити висновок, що аж до наших днів найдавніше населення Кавказу, за винятком майкопців, залишалося на місцях свого проживання або поблизу них. Тут стародавня картвельська прамова пройшла процес свого членування на окремі діалекти, з яких пізніше розвинулися сучасні грузинська, мегрельська (мінрельська), лазська і сванський мови. Однак іноді на Кавказ прибували нові поселенці

Ліворуч: Населення Кавказу в скифські часи

Дослідження дозволяють також зробити висновок, що аж до наших днів найдавніше населення Кавказу, за винятком майкопців, залишалося на місцях свого проживання або ж поблизу них. Тут давня картвельська прамова пройшла процес свого членування на окремі діалекти, з яких пізніше розвилися сучасні грузинська, мегрельська(мінгрельська), лазька і сванська мови. Однак час від часу на Кавказ прибували нові поселенці.

На межі 3-го і 2-го тис до н.е. Північний Кавказ заселили тюркські племена (предки сучасних турків, кумиків, карачаївців і балкарців, туркменів і гагаузів) а пізніше в Закавказзі оселилися вірмени та іранське плем'я мидян, до яких приєдналися пізніше інші іранці: талиші , гілянці, белуджі, мазендаранци. Відомі з історії албани і каспії, які населяли Закавказзя в скіфські часи, очевидно, належали до тієї частини носіїв гіпотетичної північнокавказької мови, які залишилася на своїй історичній прабатьківщині. Згадувані в історичних документах колхи були предками сучасних мегрелів і лазів.

Лінгвістична мапа карта Кавказу приблизно на період VII-V тис. до н.е.

В даний час найбільш впевнено вважається, що заселення Північного Кавказу відбувалося доступними проходами і перевалами із Закавказзя там же, 60).

Залишивши з невідомих причин прабатьківщину в долині Кури, носії ПАА рухалися на захід і остаточно оселилися на території сучасної Абхазії, а носії ПНД перейшли перевалами Кавказький хребет. Одна частина переселенців знайшла зручним для проживання Дагестан, інша частина спустилася на рівнину. Пізніше ці останні стали творцями так званої майкопської культури, яка існувала в Передкавказзі до кінця 3 тис. до н. Це населення умовно далі називатимемо майкопцями. Досі жодних слідів, які б говорили про етнічну належність майкопців, не збереглося. Якогось часу вони залишили свої місця. Навпаки, автохтоьне населення Дагестану збереглося і до наших днів проживаючи у сусідстві з пізнішими пришельцями (див. мапу нижче).

Праворуч: Етно-лінгвістична мапа Дагестану на середину 20-го ст.

Картвельські мови 1. Грузинська
Нахські мовии 7. Чеченська 8. Ингуська 9. Кисті 10. Бацбійська
Дагестанські мови 11. Аварська 12. Лакська 13. Даргинська 14. Табасаранська 15. Лезгинська 16. Агулі 17. Рутульська 18. Цахурська 19. Киналуги 20. Кризька 21. Будуська 22. Уди
Тюркські мови 34. Азербайджанська 35. Карачаївська 36. Балкарська 37. Кумицька 38. Ногайська 39. Туркменська 40. Татарська 41. Казаська
Індоєвропейські мови 23. Росийська 24. Українська 25. Вірменська 26. Осетинська 27. Курдська 28. Талиська 29. Татська 30. Єврейсько-татська 31. Грецька 32. Немімецька 33. Молдавська

Порівняння мап ареалів формування нахсько-дагестанських мов із сучасними місцями поселень їх відповідних носіїв показало, що вони дійсно формувалися на території Дагестану і ми бачимо, що споріднені абхазо-адизькі і нахсько-дагестанські мови проходили процес членування на достатньо великій відстані одні від одних, тобто ці території вони заселяють історично довгий час. Очевидно, як ми і припустили, в глибокій давнині дві групи носіїв спільної північнокавказької мови розселилися зі спільної прабатьківщини по різних напрямках, а саме – предки абхазо-адигейців мігрували в напрямку до Чорного моря північніше поселень картвелів, а предки вейнахів та дагестанців поселились в гірській країні Дагестану.