Дитячий варіант

Шановний, юний читачу, ти напевно знаєш, що існують різні народи, які послуговуються різними мовами і помітно відрізняються одні від одних зовнішньо. Можливо у тебе виникає питання, чому так склалося і чи це є добре. Можливо би було ліпше, якби люди говорили однією мовою і були більш подібні між собою. Також тебе може цікавити життя перших людей. В цій книзі ти знайдеш відповідь на ці та інші питання. Ти побачиш, що люди пройшли довгий шлях розвитку. Перші люди були подібні до тварин і жили як тварини. Але вони вже мали розум більш розвинений від розуму тварин і це допомагало їм покращити умови свого життя.

Вступ

Науковці підрахували, що в світі існує приблизно різних сімсот народів, а мов – у десять разів більше. Хоча насправді кожна людина має свою окрему мову, бо має улюблені свова, не вживані іншими. Тим не менше, люди об'єднуються в народи завдяки мові, яку можуть розуміти всі. Але існують групи людей, які не мають потреби або можливості об'єднатися в один великий народ. До того ж об'єднати людей у народ може мова, яку розуміють усі, хоча окемі групи можуть користуватися власними мовами. Це тому, що люди об'єднуються в народ не тільки завдяки мові. Більше або менше люди відрізняються одні від одних за мовами і зовнішністю. За виглядом є подібні між собою настільки, що їх можна розрізнити тільки звернувши увагу на їхню мову. Але і мови бувають між собою дуже подібні і це ми можемо спостерігати в повсякденному житті. Прислухаючись до мови іноземних туристів, ми можемо деколи розуміти про що вони говорять. Однак, коли люди різняться від нас зовнішньо, то ми не сумніваємось у тому, що вони належать до іншого народу, навіть не прислухаючись до їхньої бесіди. Правда, в наш час багато людей володіють різними мовами, тому сама мова не може бути ознакою певної національності.

Оцінити схожість різних мов ми можемо легко тоді, коли вони схожі на нашу. Однак незнайомі нам мови теж можуть бути дуже подібні між собою, але найчастіше ми не маємо ознак їхньої подібності. Проте оцінити подібність народів за зовнішністю ми можемо дуже легко. На допомогу нам приходить в першу чергу колір шкіри, очей і волосся, а також форма очей , носа і дещо інше.

Але з самого початку такого різноманіття серед людей не було. Перші люди з’явилися приблизно мільйон років тому в Африці, де завжди тепло, тому люди не потребували такого одягу, який маємо тепер ми. Та і відрізнялися вони від нас дуже, бо були подібні до мавп, тому їх називають питекантропами (грецькою питек – мавпа, а антроп – людина). Їм на зміни прийшли неандертальці, а за ними – кроманьйонці, які вже були дуже схожі на сучасну людину і були її прямими предками.

Природні умови в Африці різноманітні, наайліпші умови для життя були, звичайно, не в диких джунглях, а в лісо-степовій смузі, у так званих саванах. Тут і для харчування були добрі можливості. Спочатку люди в основному вживали рослинну їжу – плоди хлібного дерева, ягоди, горіхи, фініки, їстивне коріння тощо. У саваннах бували сухі періоди, у цей час трава і чагарники висихали і тому легко займалися після удару блискавки з початком дощів. У вогні гинули дрібні звірята і люди могли скуштували смажене м’ясо. Така їжа їм сподобалася і вони стали вчитися полювати на звірів, спочатку на малих, а потім і на більших. Обробка тушок потребувала певного інструменту і люди навчилися виготовляти його з каменів, б’ючи їх одним по одному. При цьому часом висікалися іскри, які могли запалити суху траву. Так люди навчилися добувати вогонь.

Покрашення харчування мало наслідком збільшення населення саван, тому групи людей пускалися в далекі мандри в пошуках нових місць. Першими в далеку путь рушили жовтої раси, яких ще називають монголоїдами, бо монголи є найбільш типовими її представниками. Напевно тоді біла і чорна раси ще не утворилися. Можна припускати, що вони розвилися з жовтої – я деяких людей шкіра посвітліла, а в інших, навпаки, почорніла.

В результаті мандрів люди потрапили в Азію і почали розселятися по її широких просторах різними шляхами. Одна частина людей, рухаючись вздовж берегів Чорного і Каспійського морів, потрапила в степи Східної Європи. Дехто лишився в цих місцях, інші ж продовжили свій рух на схід у напрямку Сибіру. Рухались люди дуже повільно проходячи за рік ледве кілька кілометрів. Ти не менше за кілька тисячі років вони заселили увесь Сибір і дійшли до берегів морів Тихого океану.

Перші люди були подібні між собою зовнішньо і користувалися однією мовою. Щоправда, слів у цій мові було значно менше, ніж в нашій. І це зрозуміло, бо не було у первісних людей тих речей, які ми маємо тепер. Проте, не мали вони і таких слів як «ніж», «молоток», «лук», «хата». «колесо» і багато інших, які люди навчилися виготовляти не зразу, а поступово в процесі їхнього розвитку. Натомість в їх мові були такі слова як «людина», «дитина», «мати», «батько», «говорити», «знати», «бачити», «день», «ніч», «земля», «вода», «рука», «нога», «око», «зуб», «великий», «малий», «чорний», «білий», «дерево», «трава», «вітер», «дощ» і кілька десятків інших. Вони виникли в числі найперших і досі найчастіше зустрічаються в усіх мовах. Називаються вони основними.

З часом з усієї спільноти людей через різні обставини, які вивчає наука, виділилися три окремі групи, які мали видимі виразні ознаки. Ці групи тепер називають расами. Їх три – біла, чорна і жовта. Люди білої раси мають світлу шкіру, біляве волосся і голубі очі, чорна раса має темну шкіру, чорне волосся і чорні очі, а жовта – жовту шкіру, чорні волосся і очі, які є дещо вужчими, ніж у інших рас. Ці раси розселилися на Земній кулі на великій відстані одні від одних і їхні мови стали дуже різнитися, навіть основні слова стали звучати по іншому. Розділення мов проходило і серед людей одної раси. Це ставалося тому, що окремі групи людей жили ізольовані від інших природними границями – річками, хребтами гір, пустелями, густими лісами і болотами. Такі ізольовані місця ми називаємо ареалами. З самого початку люди жили великими родами, які кочували в пошуках придатних для життя місць. Рід вів спільне господарство – збирання диких плодів, ягід, грибів, полювання на диких звірів і риболовлю. Не всюди були для цього добрі можливості, тому за кращі місця між родами часто виникали сутички. В таких сутичках перемагали сильніші, більш численні, тому окремі роди об’єднувалися у більші громади, а пізніше у племена. Племена боронили свою землю від зазіхань інших або самі вдавалися до грабунку і захоплення сусідніх територій.

Покращуючи умови свого життя люди навчилися виготовляти предметі, необхідні у побуті, з наявних рослин і каменів. Наприклад, вони плели з рослинного волокна довгі мотузки і використовували їх у в господарстві, а також для плетіння сіток для ловлі звірів і риби. Пізніше, використовуючи цей досвід, вони навчилися плести широкі полотна. Гілки дерев використовувалися як зброя. Спочатку з них робили списи, дротики, а далі і луки для стрільби стрілами. В господарстві були потрібні сокири, ножі, різні скребки. Люди пристосовували для цього камені, які обробляли різними способами.

Збільшення різноманіття нових предметів потребувало для їх означення нових слів, які виникали різними способами. Основним способом було надання певного сенсу звуком, які виникають природним шляхом при диханні. Наприклвд, при видиху з одночасним розмиканням губ легко утворюється звуки па-, ба-, ма-. Ці звуки легко вимовляє дитина, а їх поєднання могло приймати різне значення. Зокрема так могли називатися старші люди, які опікувалися дитиною, такі як мама або баба. Від цих слів могли утворитися слова зі значенням "піклуватися", "берегти", "захищати", "давати", "старший", "сильний", "провідник", "вождь" тощо. Виконуючи важку роботу, наприклад, рубаючи дерево, людина крякає, видає звуки типу кха-, кхе-. Від них розвинулися слава зі значенням "рубати", "різати", а похідні від них дали назви інструментам, таким як "сокира", "ніж" і подібні. У такий спосіб виникали цілі ланцюги новотворень. Нові слова були потрібні і для вираження різних почуттів, які відчувала людина і мала потребу повідомити про них інших. Так виникали слова зі значенням "радість", "печаль", "страх" тощо. Новоутворені слова поширювалися серед усього племені. Отож кожне плем’я говорило власною мовою. Між племенами існувала ворожнеча, але не рідкими бути і дружні стосунки. Знайомлячись із сусідами, люди обмінювали думками і досвідом, запозичували одні в одних знаряддя праці, а заразом і слова, які їх позгачали. Нові слова, і власні, і запозичені вживалися менш часто, ніж основні. Так було і далі – більш нові слова часто вживалися не так часто, як ті, що виникли раніше. Хоча деякі нові слова починають вживатися дуже часто і це ми бачимо у своєму житті, коли між людей поширюється новий прилад, а разом з ним і його назва.

З часом деякі племена розросталися і це потребувало переселення частини племені на нове місце. Нові місця можна було знайти поблизу, але деколи треба було переселятися досить далеко. Так з одного племені виникали нові і в кожного з них зі спільної первісної мови розвивалися нові через нові умови життя. Однак майже усі основні слова в нових мовах залишалися ті самі. Тому мови, які розвилися з одної спільної називаються спорідненими. Спорідненість між ними може бути більша або менше. Це залежить від того, наскільки близько між собою проживали племена. Ті, котрі були у тісному сусідстві, зустрічалися між собою частіше, ніж ті котрі проживали далі. Чим ближче одні до одних проживали люди, які говорили на споріднених мовах, тим більше у них було спільних слів.

З часом деякі племена розросталися і це потребувало переселення частини племені на нове місце. Нові місця можна було знайти поблизу, але деколи треба було переселятися досить далеко. Так з одного племені виникали нові і в кожного з них зі спільної первісної мови розвивалися нові через нові умови життя. Однак майже усі основні слова в нових мовах залишалися ті самі. Тому мови, які розвилися з одної спільної називаються спорідненими. Спорідненість між ними може бути більша або менше. Це залежить від того, наскільки близько між собою проживали племена. Ті, котрі були у тісному сусідстві, зустрічалися між собою частіше, ніж ті котрі проживали далі. Чим ближче одні до одних проживали люди, які говорили на споріднених мовах, тим більше у них було спільних слів.

Через багато віків споріднені мови набирали так багато нових слів, що вони ставали мало подібними одна на одну. Однак ті самі основні слова дозволяють нам говорити про їхнє походження з одної прадавньої мови, яку звичайно називають прамовою. Префікс пра- тут подібний до того, який ми вживаємо коли говоримо «прадід», «прабаба» для означення батьків діда і баби. В мовознавстві його використовують для означення тої мови, з якої походять усі мови однієї мовної сім’ї. Такі мови складають сім’ю мов. Мовні сім’ї були визначені вченими-мовознавцями за більше, ніж двісті років досліджень багатьох різних мов. Подальше вивчення дозволило розділити сім’ї мов на групи, які більше подібні між собою.

Найпершою була виявлена індоєвропейська сім’я, в яку входять більшість європейських мов і мов населення Індії. Через це ця сім’я і отримала таку назву. В її складі є слов’янські мови, до яких відноситься українська, а також мови наших найближчих сусідів – білорусів, поляків, словаків і росіян. До цієї групи відносяться також чеська, болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська і дві лужицькі мови. Іншими групами є германська, в яку входять англійська, німецька, нідерландська, шведська і подібні до них, численна кельтська, іранська, яку складають мови багатьох народів Центральної Азії, невелика балтійська. В окремі групи виділяються латинська, грецька і вірменська. Також до індоєвропейської сім’ї належать деякі мови, які тепер вже вимерли, буває і таке явище в історії мов.

Розселення людей по Землі

На Землі в ті часи мали місце довготривалі періоди зледеніння. Великі льодовики покривали північні частині Європи, Азії і Америки. В них були зосереджені величезні маси води, тому рівень моря був значно нижчий, ніж тепер. Через це Азія і Америка були поєднали перешийком у тому місце, де тепер існує Берингова протока. Цим перешийком пройшли імовірно лише кілька десятків людей, які дали початок відгалуженню жовтої раси, яку назвали червоною. Люди червоної раси дещо відрізняються від більшості монголоїдів. Шкіра у них, дійсно, має дещо червонуватий колір, а очі не є вузькими. Традиційно ми їх називаємо індіанцями, хоча до Індії вони не мають жодного відношення. Таку назву їм дав Колумб, бо він думав, що він доплив до Індії, коли вперше ступив на американську землю.

Ті монголоїди, які лишилися в Азії, розмовляють тепер на мовах, які поділені в основному на дві великі сім’ї – алтайську і сино-тібетську. Алтайська розділяється на дві гілки, котрі також називаються сім’ями – тунгусо-маньчжурські і монгольські мови. До них долучаються також японська і корейська мови. На тунгусо-маньчжурських мовах розмовляють тепер малі народи Сибіру і Далекого сходу, найбільш численними з яких є евенки, евени, нанайці, маньчжури, ульчі, удегейці. На різних мовах монгольської сім’ї розмовляють власне монголи, буряти, калмики і ще деякі народи Монголії і Китаю. Як показали дослідження, корейська мова сформувалася на Корейському півострові, тобто там, де проживають корейці і тепер, а решта алтайських мов – неподалік ареалах, утворених притоками великої ріки Амур. Зокрема предки японців проживали на території, обмеженій Амуром, його правою притокою Уссурі та морським узбережжям. В якийсь час вони преселился на острови, які тепер називаються Японськими.

У сино-тібетську сім’ю входять китайська, бірманська, тібетська і ще декілька інших мов. Вони зовсім не схожі на алтайські. Так сталося тому, що велика група монголоїдів рухалася в напрямку до Китаю не північним, а південним шляхом – через Іран і Індію. Про місце їх формування ми поговоримо пізніше.

Поки монголоїди розселялися в Азії і Америці, в Африці сформувалася біла раса, яка склалася з двох типів людей. Один тип мав світле волосся і блакитні очі, а другий – чорні очі і темне волосся, але шкіра у обох типів була світла. Очевидно це сталося через змішування білявих людей з людьми чистої чорної раси. Спостерігаючи за своїми нащадками впродовж довгого часу, люди побачили, що діти від батьків різко відмінної зовнішності ростуть здоровішими і міцнішими. Тому звичай брати чоловіків і жінок з іншого племені або роду увійшов у практику багатьох народів на довгі віки. Це є одним зі свідчень користі різноманітності, яку ми можемо спостерігати в живій природі і серед людей.

Розселення людей на поверхні земної кулі

1. Сучасна людина. 2 Неандерталець. 3. Питекантроп.

Цифри на карті означають роки до нашое ери.

Люди чорної раси здебільшого лишилися в Африці, але їх невелика частина вздовж берегів Індійського океану рушила у Південну Азію. Звідти люди частково морем, частково суходолом дісталися до Австралії.

Біблійні місця

В певний час на Землі почалося поступово потепління, сухі періоди в саваннах Африки ставали довшим . Через брак води і високу температуру рослинний покрів на півночі Африки скорочувався, саванна перетворювалася в пустелю Сахару. Відповідно погіршилися і умови життя людей. Вони мусили шукати нові місця, здатні до проживання. Незважаючи на початок потепління, льодовики не могли розтанути швидко і на місці теперішніх Гібралтарської і Сицилійської протік існували перешийки. Таким чином, люди могли потрапити в Західну Європу суходолом і вони використовували таку можливість. Це були здебільшого люди білявого типу.

Про спосіб життя цих людей нам дають уяву археологічні розкопки, але їхня мова залишається нам невідомою. Натомість люди білої раси чорнявого типу рухались в протилежному напряму. Через суецький перешийок вони потрапили в Малу Азію і Закавказзя.

Ця територія складається з численних гірських пасом, плоскогір’їв, а між ними розташовані глибокі улоговини. В найдавніші часи внаслідок величезних підземних вибухів, потоки лави заповнили безодні та провалля, вирівняли обриси землі і одночасно підняли її. Наносні ж відклади надали землі надзвичайну плодючість. Отож, ці місця були дуже вигідні для проживання людини.

Однак клімат тут був не такий теплий, як в Африці. Для притулку в холодну пору року люди використовували печери. В Закавказзі їх було багато.

Ліворуч: Азихська печера в Азербайджані, місце поселення людей преандертальського типу. Фото з Вікіпедії.

Деякі гори в Закавказзі мають вулканічне походження. Типові з них Арарат і Арагац. Висота Арарату 5156 метрів моря, а перед ним простягається широка і плодюча Араратська долина. Арагац має пологі схили, джерела і річки, що беруть початок біля його снігових вершин або в гірських озерах. Вони живлять рослинність навколишніх полів.

В цілому система Арагаца за багатством своїх зручністю місцевості для полювання і запасів води була дуже добрим середовищем для життя. Тут же часто зустрічаються поклади обсідіану. Це один з тих каменів які добре надаються для виготовлення інструментів і зброї.

Очевидно не даремно в Біблії уся історія людства починається від гори Арарат. Оскільки вчені вияснили, що людина появилася на світ не біля цієї гори, а в Африці, то дані Біблії не приймаються вченими до уваги. Проте, як виявилося, вони мають велику історичну цінність.

Як вже зазначалося, найперше мовознавці визначили індоєропейську мовну сім’ю, але досягнути результати заохотили їх досконально вивчати також інші мови. Вивчення показало, що, крім індоєвропейської мовної сім’ї існують також кілька інших. При цьому виявилося, що мови різних сімей не рідко мають деякі спільні риси, в першу чергу спільні слова. Їх знайти не легко, бо вони бувають мало подібні одні на одних. Тим не менше, існують певні закони, за якими одні звуки можуть переходити в інші. Це можна побачити на прикладі української мови, коли чергуються звуки к і ц, г і з: рука-руці, нога-нозі тощо. Подібні закономірності можуть бути і між іншими, але спорідненими мовами, і не тільки для приголосних, але і для голосних. Одну із закономірностей для голосних у слов’янських мовах можна бачити на такому прикладі: українському «хліб» відповідає російське «хлеб» і болгарське «хляб». В будь-яких споріднених мовах можуть бути різні закономірності, це і є однією з тем дослідження мовних сімей. Знаючи їх, можна відновити те одне слово, з якого розвилися подібні слова у споріднених мовах. Наприклад, в усіх індоевропейських мовах є подібні слова для означення сестри (англійське sister, німецьке Schwester, латинське soror, прусське swestro, давньоіндійське svasar і т.д.). Усі вони походять зі слова suesor, яке існувало праіндоєвропейській мові.

Використовуючи такі фонетичні закони, вчені збирали дані про спільні слова мов різних сімей. Звичайно, при цьому не зверталася увага на ті слова , про які відомо, що вони виникли досить недавно і могли розповсюдитися по цілому світі. Такими словами можуть бути ті, що мають складне значення або означають назви недавно винайдених предметів. Звичайно вони бувають присутні в багатьох сучасних мовах. Ось приклади таких слів: культура, прогрес, гуманізм, фізика, атом, електрон, генетика, космос , телефон, авто і т.д.

В процесі такої роботи виявилося, що слова можуть бути не тільки у двох неспоріднених мовах, а у трьох-чотирьох, а навіть і у більшої кількості мов. Коли назбиралося багато таких спільних слів, то виявилося, що вони є мовах таких мовних сімей: індоєвропейська, фінно-угорська, тюркська, афразійська, дравідійська і картвельська. Про індоєвропейську ми вже говорили. Тепер коротко розглянемо інші сім’і.

Як видно з назви, у фінно-угорську сім’ю входять фінська і угорська, а також естонська і мови деяких народів, які проживають в Росії: комі, мордва, марійці, удмурти, ханти, мансі та деякі інші. В тюркську сім’ю входить мови багатьох народів Азії – азербайджанська, балкарсько-карачаївська, казахська, киргизька, кумицька, турецька, туркменська, тувинська, узбецька, хакаська, якутська. До тюркських мов відносяться також мови народів, яких традиційно називають татарами, хоча їхні мови різні. В Україні живуть кримські татари, в Росії – казанські, сибірські і ще кілька інших з різними означеннями. Окремо треба виділити серед тюркських чуваську мову. Вона мало подібна на інші і про причини цього та про її історію ми ще будемо багато говорити, так само, як і про самих чувашів або їхніх предків.

До афразійської сім’ї належать різні арабські мови, мова євреїв, яка називається іврит, а також мови деяких сучасних і давніх народів Північної Африки і Західної Азії. Народи, які говорять на дравідійських мовах тепер проживають у південній Індії та у Шрі-Ланці. Картельська сім’я невелика, в неї входить грузинська мова і мови малих народів, які теж проживають в Грузії.

Ці шість сімей узагальнено називають ностатичними, вони утворюють одну велику макрородину. Оскільки в них є спільні основні слова, то це означає, усі ці мови походять з однієї мови яка існувала приблизно 20 тисяч років тому. Вона походила з тої єдиної мови, якою говорили найперші люди. Проіснувавши кілька тисяч років, ностратична прамова розпалася на шість окремих мов – праіндоєвропейска, прауральська, пратюркська, праафразійська, прадравідійська і пракартвельська. Вчені-мовознавці відновлюють слова кожної з цих прамов за даними окремих мов, які входять у відповідну сім’ю.

Коли підрахували кількість спільних слів у парах окремих ностратичних прамов, то виявилося, що їх найбільше у таких трьох парах праафразійська-пратюркська, пратюркська-прауралька, прауральська- праафразійська. І кількість таких слів у цих парах приблизно однакова. Ми вже говорили, що чим більше спільних слів у мовах, тим ближче між собою проживали люди. які говорять на цих мова. Це означає, що люди, які говорили на прааразійській, праюркській і прауральскій мовах, проживали на однаковій відстані між собою. Інакше кажучи, центри ареалів цих прамов є вершинами правильного трикутника. Розташування центрів інших трьох прамов визначається на підставі кількості спільних слів з іншими прамовами. В результаті графічно стосунки між ностратичними прамовами можна відобразити графіком на рисунку нижче.

Графічна схема взаємин ностратичних мов.

Отримана схема відповідає певним ареалам, які десь знаходяться на земній кулі. В центрі схеми ми маємо правильний трикутник. Можна сумніватися, що на Землі можна знайти місце, де б центри ареалів утворювали правильний трикутник, але це не так. Таке місце є і воно знаходиться саме довкола гори Арарат. Розташовані тут озера Севан, Ван і Урмія таки утворюють правильний трикутник. І вся місцевість тут так розділена гірськими хребтами, що вони утворюють природні границі між цими і сусідніми ареалами. На доказ цьому є і міждержавні кордони, які зручно встановлювати саме по природних границях.

Розміщення графічної схеми на географічній карті

На карті ми бачимо, що картвельські народи, тобто грузини і споріднені з ними свани, менгрели, лази проживають неподалік своєї прабатьківщини. Натомість інші, мови яких походять з ностратичної, розселилися на великому просторі. Носії дравідійської та індійської мови рушили в напрямку на півострів Індостан. Натомісь індоєвропейці, фінно-угри і тюрки почергово перейшли у Східну Європу вздовж західного узбережжя Каспійського моря. Місця їх поселень були тим самим методом, яким ми скористалися при визначенні місць формування ностратичних мов. В Європу ці мандрівники культуру неоліту, тобто нової кам'яної доби. Неоліт харктеризується більш досконалими кам'яними інструментами, виробленням кераміки методом спікання глини. одомашнення диких тварин і початками землеробства. Подальшим щаблем їх культурного розвитку стала бронзова доба.

Бронзові часи

Спочатку ми прослідкуємо мандри тюркських народів. Шляхи їх міграцій можуть бути визначені після знаходження місця розпаду їхніх прамов на окремі. Це було зроблене тим самим методом, яким ми скористалися при визначенні місць формування ностратичних мов. Спочатку ми прослідкуємо мандри тюркських народів.

Схема спорідненості тюркських мов показана нижче. Завдяки характерній формі знайти для неї відповідність на географічній карті можна досить легко. Схема добре накладається на карту в межиріччі Дніпра і Дона, де характерний вигін обидвох рік підказує, як треба її розташувати.

Схема родинних взаємин тюркських мов.

Ареали формування окремих первісних тюркських мов лежать головно в межиріччях тепер невеличких, але колись повноводих річок. Тим не менше, і в ті часи через них можна було переправлятися досить легко. Їхня роль як границь ареалів формування окремих діалектів була обумовлена необхідністю мати чіткі межі для пасовиськ худоби різних родових громад. Непорозуміння, які виникали з сусідами при випасанні худоби приводили до сутичок і ворожнечі, що сприяло консолідації близьких общин в племена і одночасно до певного відчуження між племенами, які у той час формувалися. Значення границь при кочовому веденні господарства добре розумів Гумильов:

Розділ угідь і суворе дотримання границь – це єдиний спосіб стримати кочовиків від жорстоких братовбиччих сутичокк за водопої, пасовиська і мисливські угіддя (Гумилев Л.Н., 2003, 80).

Карта поселень давніх тюрків.

Умовні позначення: Алт. – південні алтайці, Булгар. – предки сучасних чувашів і давніх хозарів, Кар. – карлуки (предки сучасних узбеків), Кир. – предки киргизів, Кипчаки. – предки сучасних кумиків, кримських татар, карачаївців, балкарців, Ног– ногайці, предки сучасних казахів, каракалпаків, Огуз. – огузи, предки сучасних гагаузів, Сельдж. – сельджуки, предки тюрків та азербайджанців, Тат. – предки сучасних казанських татарів, Туба – предки тувінців, Туркмен. – предки туркменів, Хакас – предки сучасних хакасів, щорців, камасинців та деяких інших малих народів Алтаю.

Отож, на території між Дніпром і Доном колишня тюркська спільнота розділилася на окремі народи. Вони тут займалися скотарством, землеробством, полюванням, рибальством. Знаряддя виробництва виготовлялися переважно з кременя, а також з рогу і кістки. З кременя вироблялися сокири, ножі, і з рогу – бойові молоти, мотики, гарпуни, рибальські гачки і т.д. З часом тюрки почали видобувати мідь в копальнях Донбасу, але вона використовувалася в основному для прикрас – браслетів, кульчиків, перснів, намист. Для вироблення інструментів вона була занадто м'яка, ножі і сокири з міді не були достатньо гострими і гнулися при роботі. В якийсь час люди побачили, що сплав міді з іншими металами був досить твердий. Цей сплав називається бронза і найчастіше вона виплавлялася із суміші міді і олова. На давніх поселення археологи нерідко знаходять бронзові сокири, ножі, мечі. Гостротою вони поступалися сучасним сталевим, але вповні годилися для використання.

Поруч з покладами міді можна було знайти срібло і золото. Ці метали здебільшого використовувалися для прикрас, але з них зрідка виготовлявся також і посуд. Проте найчастіше люди ліпили посуд з глини, а потім після висхання його обпалювали для міцності на вогні. Звичайно це були горщики різних розмірів, а також тарелі. Тюрки додавали до глини товчені черепашки і це відрізняло посуд тюрків від посуду інших народів. Така особливість дозволяє прослідкувати мандри тюрків на великі відстані. Іншою особливістю тюркської кераміки був шнуровий орнамент. Такий орнамент утворювався притисканням плетених шнурків на сиру глину. Найраніше частина тюрків перейшла на правий берег Дніпра, де проживали люди іншої мовної належності. Очевидно вони говорили на якомусь відгалуження афразійської мови, бо прийшли на територію Молдови і України через Балканський півострів з Малої Азії. Вони були творцями так званої археологічної трипільської культури, тому їх звичайно називають трипільцями. Основною формою господарювання трипільців було землеробство. Тваринництво мало допоміжний характер, вони розводили головним чином велику і малу рогату худобу.

Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, горох. Вони обробляли землю мотиками з рогу, які іноді забезпечувалися кам'яним наконечником. Такі примітивні знаряддя змушували людей селитися на м'яких грунтах по заплавах річок. В ті часи береги річок були порослі лісами. Трипільці підсікали кору дерев і через рік-два вони висихали. Тоді їх спалювали і очищену таким способом площу засівали зерном. Попіл був добрим добривом і посіви давали високі врожаї. Однак через кілька років земля виснажувалася і люди мусили переселятися на інше місце.

Така форма землеробства забезпечувала людям стале джерело харчування. Трипільці не знали голоду тому їх численність постійно зростала. Про це говорить велика кількість досліджених їхніх поселень і їх розміри. Чисельність окремих поселень складала від п'яти до двадцяти п'яти тисяч осіб. На території України виявлено близько тисячі трипільських стоянок. Це означає, що загальна кількість трипільського населення могла становити кілька мільйонів.

Праворуч: Село Майданецьке в Черкаській області. Реконструкція трипільського поселення з місцевого музею від 1998 р. Хати розміщені у лісовій місцевості. Фото: Johannes Müller, Kiel. (Rassmann Knut a.o. 2014, 118)

Назви деяких поселень могли зберегтися до наших часів. В Україні і Молдові є багато назв неясного походження. Деякі з них можуть бути розшифровані на допомогою давньоєврейської (гебрейської) мови. Наприклад, назвe села Бакота, яке затоплене нині водами Дністровського водосховища, можна пов'язувати з гебр. бекота "хижа, халупа, хата". Для розшифровки назви річок Серет, приток Дністра і Дунаю добре підходить гебр. серет "стрічка, вузька смуга". В античні часи в гирлі Дністра існувало місто-фортеця Тіра. Місто з такою самою назвою існує в Ізраїлі. Гебрейською слово тіра означає "замок". Звичайно, у трипільців замків не було, але укріплене поселення могло мати таку назву. Назву столиці Молдови Кишинев можна перекласти за допомогою гебр. каше "терпкий" і анав "виноград". Виноград, так само як і абрикоси та яблука, трипільці вирощували. Можливо, вони були не такі солодкі, як тепер, бо люди виводили культурні сорти плодових дерев з первісно диких видів.

Господарство тюрків мало принципово інший характер. При загальній перевазі скотарства серед домашніх тварин у них переважали коні. Дикий кінь, або тарпан, був поширений у степах України і він був приручений тут саме тюрками. Спочатку кінь використовувався лише для верхової їзди. Вершникам було значно зручніше випасати великі кінські табуни на розлогих пасовищах степу. Кількість кісток, знайдених при розкопках деяких стоянок, засвідчує, що кінь займав більше 50% домашнього стада тюрків. Широкий розвиток конярства у них підтверджують лінгвістичні дані – серед спільних тюркських слів є два слова для позначення коня, крім того, окремо для кобили і жеребця; є також спільні слова для позначення вершника, сідла, вуздечки, стремена, батога, гриви, копита, іноході, масті.

Відповідно до характеру господарства тюрки вели кочовий спосіб життя і не мали постійних поселень. Лише на зиму вони зупинялися на одному місці, на якому заздалегідь запасали стоги сіна для худоби. Між окремими громадами тюрків при випасанні худоби часто виникали непорозуміння, які приводили до сутичок і ворожнечі. Це сприяло консолідації близьких громад в племена і одночасно до певного відчуження між ними. Міжплемінна ворожнеча, суворі умови життя, постійна загроза худобі від хижаків, облаштування для нього зимових стійбищ, водопоїв, пошук запасів ґрунтових вод вимагали від племені доброї організації життєвого укладу. Наслідком цього було формування племінної верхівки та висуненню з неї племінних вождів. В цьому відношенні тюрки дуже відрізнялися від трипільців.

Досить вузький характер господарювання тюрків обумовив розвиток їхньої торгівлі з трипільцями. У них тюрки купували хліб, молокопродукти, свіжі і сушені фрукти, предмети розкоші, такі як вироби із золота, срібла чи бурштину. Тюрки взамін могли пропонувати шкіри, в'ялену рибу, деякі деякі знаряддя праці, ремісничі вироби, сіль. Кухонна сіль, без сумніву стала одним з перших товарів на продаж, оскільки знаходила в житті людини різноманітне застосування. З давніх давен вона була основним консервантом ключових харчових продуктів (м’яса, риби, сирів). Це усунуло залежність людини від сезонної наявності харчів і уможливило подорожі на значні відстані. Одночасно сіль була ліками для людей і свійської худоби. Так само вона була необхідна при обробці шкір і в деяких інших технологіях. У різних народів вона символізувала дружбу та нетлінну чистоту, тому нерідко фігурувала в поховальних і весільних обрядах.

Поклади солі були практично невідомі на території заселеній трипільцями. Натомість її видобуток не був проблемою для тюрків. В Україні великі запаси солі на невеликій глибині зосереджені на території Донбасу в районі Слов'янська та Бахмуту. Крім того, методом випарювання тюрки видобували сіль з озер і лиманів на узбережжі Азовського моря. Найбільш успішно цим промислом займалися давні булгари, поселення яких як раз були розташовані впритул до затоки Сиваш. чув. тăвар "сіль", тавăр "повертати борг", "мстити", "відповідати", "повертати" та ін. При цьому дуже показовими є чуваські слова. Предки чувашів булгари, заселяли ареал впритул до затоки Сиваш, де з давніх пір існував соляний промисел. Отже, для булгарів сіль була основним предметом експорту і характерно, що її назва набула значення "товар", "предмет обміну". Предками булгар є сучасні чуваші і чуваське слово тăвар означає "сіль". Споріднене слово тавăр має значення "повертати борг", "мстити", "відповідати". Багато інших народів запозичили у булгарів ці слова, надавши їм різні значення, котрі можуть в певних випадках мати значенні "товар". Наприклад, вірменське tavar означає "вівця", "стадо овець", в тюркських мовах йому відповідають: кум. tuuar "стадо", тур. tavar "майно", "худоба", балк., кр.-тат. tu'ar "те саме". У багатьох іранських мовах є слово у формах tabar / teber / tevir "сокира", а в фінно-угорських слова цього кореня мають значення "тканина" (саам. тавяр, мар. тувир, хант. tаgar). В картвельських мовах подібні слова мають значення "мед" (мегр. topur-i, лаз. topu(r)-i, груз. tapl- i). Усі ці слова мають одне й те саме походження, оскільки як знаряддя праці, так і продукти виробництва були предметами торгівлі. До цього гнізда слів можна віднести германські слова неясного походження зі значенням "дорогий" (нім. teuer, анг. dear, гол. duur), а також слав. туръ, лат. taurus і гр. τυροσ , "бик".

Археологічні дані свідчать, що 5 тисяч років тому на території Центральної Європи поширюються подібні культури, характерними ознаками яких є шнурова кераміка і бойові топірці. Ми знаємлошнурова кераміка була ознакою тюркської кераміки. Так само і бойові топірці були характерною зброєю тюрків.

Ліворуч: Бойові топірці як одна з характерних ознак культур шнурової кераміки.

Комплекс культур шнурової кераміки був поширений на території від Волги до Рейну і від Південної Швеції до передгір'я Альп і Карпат. Тюрки швидко розселялися на такому широкому просторі завдяки використанню верхових коней і примітивних возів. Тягловою силою могли бути як коні, так і бики.

Поширенню тюрків також сприяли кліматичні зміни у тогочасному посушливому періоді, коли степова зона наступала на захід і північ, і разом з нею рухалися племена кочових скотарів. Про масштаби цього руху говорить той факт, що лише сході Нічеччини пам'яток шнурової кераміки було відкрито близько 1500.

Ліворуч: Окремі типи шнурової кераміки з українських пам'яток.

Опановуючи нову територію, тюрки робили певні впливи на культури місцевого населення, започатковуючи нові культурні традиції.

Найбільш виразно ці впливи можна спостерігати на Правобережній Україні, особливо на пам'ятках довкола Одеси. Зокрема похоронний обряд був безумовно пов'язаний з давньою тюркською традицією. Крім того , по берегах річок Синюха та Інгулець зустрічається трипільська кераміка з домішкою піску і товчених черепашок. Скелет людини, похованої на спині із зігнутими колінами, тобто в позі, характерній для поховань тюрків, знайдений неподалік від села Незвисько Івано-Франківської області, свідчить про подальше просування булгарів на захід.

Тюрки як кочовики були в значно меншому числі і не могли розселитися на тому величезному просторі Європи, на якому виявлені сліди їхньої культури шнурової кераміки. Однак завдяки притаманній кочовикам войовничості і кращої організації вони підкорили трипільців, нав'язати їм свій спосіб життя і мову. Таким чином, трипільці набагато збільшили чисельність булгарськіх племен, які у короткому часі заполонили Центральну та Північної Європу. Їх розселення засвідчує топонимія, тобто назви географічних обєктів, які можна розшифрувати за допомогою чуваської мови. Таких назв населених пунктів і річок нараховується більше двохсот, а насправді їх значно більше. Необхідно тільки провести цілеспрямовані пошуки. При розшифровці треба враховувати особливості чуваської мови, яка дуже різниться від української. Зокрема в питомо чуваських словах нема дзвінких звуків, хоча деякі глухі в положенні можуть вимовлятися біль-менш дзвінко, чуваська мова має також певні особливості в морфології. Нижче наведені деякі приклади.

Бахарах (Bacharach), місто в землі Райнлянд-Пфальц – чув. пăхăр "мідь", ах "злий дух". В сорока кілометрах на південний захід від міста знаходяться історичні мідні копальні Фішбах, відкриті для відвідувань. У самому місті є ресторан "При мідному дзбані".

Варта, права притока Одри – чув. вăрт "швидко, прудко";

Варшава, столиця Польщі – до чув. шывĕ (у присвійних конструкціх шывĕ відповідно до граматики чуваської мови). „річка” може підійти чув. вар „яр”, але за сенсом ліпше вăра „гирло”, бо Варшава лежить на Вислі в гирлі Західного Бугу;

Жашков, село в Жилінському краї, північно-західна Словаччина – Chuv шашкă "норка".

Йена (Jena), місто в Тюрингії – чув. йĕнĕ "барліг".

Качава (з Катшава), ліва притока Одри – чув. хǎт „затишок” і шывĕ „річка”;

Кіль (Kiel), столиця землі Шлезвіг-Гольштайн – чув. кил "дім, родина, житло, двір". На гербі міста Кіль (див. праворуч) зображена мурована стіна, котра символізує міський мур як огороджену житлову площу.

Коливань, старовинна назва Таллінну, столиці Естонії – чув. кüлĕ "озеро", вăн імітація гудіння, дзижчання. Пояснення назви: Хмари комарів, які дзижчать над озером.

Мандал, комуна у фюльку Ауст-Агдер, Норвегія – чув. мăн "великий", тул "простір поза приміщенням, двір", "зовнішній".

Осло, столиця Норвегії – чув. aslă "старший, головний, вищій".

Онсала, місцевість у в лені Галланд, Швеция – чув. ан "широкий", сулă "пліт", "паром".

Панков (Pankow), округ в Берлині – чув. панкав "дурний".

Сало, місто у Фінляндії – чув. сулă "пліт", "паром". Пор. Онсала.

Сёсдала, місцевість в Гесслеголмському муніципалітеті, лен Сконе, Швеція – чув. сüс "волокно, коноплі", тăла "домоткане сукно"

Тарту, місто в Естонії – чув. тăрă "вершина" і ту "гора". У місті є гора Тоомяги.

Таршава, колонія на північ від Єнджейова у Свентокшиському воєводстві – чув. тăрă „чистий” і шыв „річка”;

Харта (Hartha), місто в Саксонії – чув. хăрта – 1. латка, 2. нерівності.

Хураньов, селище в Богемії – чув. хурăн "береза".

Цорге (Zorge), громада в Нижній Саксонії – сп. тюрк. jorğa/jurğa "іноходець" (чув. çăрха). На гербі громади зображений кінь (див. малюнок ліворуч). Значення назви поселення збереглося в пам'яті людей впродовж довгих віків.

Подальшу долю населення тюркського походження в Центральній і Північній Європі реставрувати складно, для цього потрібні цілеспрямовані археологічні дослідження з урахуванням наявних топонімічних матеріалів. Можливо тлумачення географічних назв, даних тюрками, довший час залишалося в пам'яті місцевого населення іншої мовної і культурної традиції. Тюрки протягом двох-трьох тисячоліть сусідували і мали контакти з новими поселенцями, серед яких були кельти, пізніше германцями, кімври (про них буде далі), тому є також надія, що можна знайти тюркські мотиви у фольклорі, звичаях і віруваннях цих народів. Це цілеспрямована і кропітка робота, але спершу повірити в те, що носіями культур шнурової кераміки були саме тюрки.

Дещо раніше від тюрків в Східну Європу прийшли індоєвропейці, але їхня історія розвивалася дещо повільнішим темпом. Вони спочатку поселилися в степах України, але пізніше їх витіснили тюрки, які прибували в степи України з-за Дону. Змушені відійти на північ, індоєвропейці мусили заселили місцевість поділену на ареали розгалуженою річковою системою Середнього Дніпра. Ці ареали були названі етноформуючими від грецького слова етнос "народ", бо на них неодноразово з одної батьківської мова формувалася група дочірніх мов. Деякі з них ми вже згадували на самому початку, але детальніше про це буде йти мова пізніше, а поки що зазначимо, що на цих ареалах спочатку утворилися такі мови: балтійська, вірменська, грецька, іллірійська, індійська, іранська, італьська, кельтська, слов'янська, тохарська, фракійська, фригійська і, можливо, ще якісь, що не залишили жодних слідів. Територія формування цих мов на етноформуючих ареалах показана на мапі нижче.

Спільна територія розселення індоєвропейців у басейні Середнього Дніпра.

Місцевість заселена індоєвропейцями мала на перший погляд непривабливий характер. На ній переважали мішані лісів, серед яких тут і там траплялися трясовиння боліт і багнисті, зарослі очеретом озера. Люди тих часів не мали уяви про природні умови і кліматичні зони. Переселяючись з місця на місце у повільному темпі, вони робили у середньому приблизно один кілометр на рік, вони просто не помічали істотних змін у навколишньому середовищі. Тим не менше, шукаючи засоби харчування, люди знаходили нові можливості. Оскільки умов для розвитку тваринництва і землеробства тут не було, індоєвропейці почали поповнювати свою продовольчу базу розвиваючи різні способи рибальства, для розвитку якого тут були прекрасні умови.

Уявімо собі, як заняття рибальським промислом впливає на розвиток психологію рис людей, які ним займаються. Природні ресурси сприймалися людиною інакше, ніж продукти власного виробництва, особливо, коли вони є в достатній кількості. Якщо продукти землеробства і скотарства тісно пов’язані з виробником і формують поняття власності, яку треба захищати від зазіхань агресивних чи заздрісних сусідів, то рибні запаси річок і озер сприймаються людьми як дар небес, за володіння яким не треба боротися з сусідом, бо рибних угідь на той час на вказаній території було вдосталь. Така ситуація не розвивала в людях надмірної агресивності, скоріше вела до формування відносно миролюбних рис характеру. Рибальством можна займатися як індивідуально, так і колективно. Це формує в людях риси незалежності, самодостатності, а разом з тим забезпечує при потребі вміння досягати мети об’єднаними зусиллями. В таких умовах роль одного лідера в господарському життя суттєво зменшується. Натомість свої лідерські якості людина може проявити в духовній сфері. Рибалка в очікуванні улову має багато часу для роздумів і міркувань про самого себе, явища навколишнього середовище і зв'язок між ними. Не знаючи причин природних загадок давала волю своїм фантазіям, формувала своє світобачення і передавала його іншим. З таких людей розвиваються лідери, які дають своїй діяльності переконливе і зрозуміле людям пояснення.

Рибальство як основа господарювання індоєвропейців забезпечувало стабільне і надійне джерело харчування їхнім племенам. Завдяки цьому їх чисельність поступово збільшувалася, приводячи до певного демографічної напруги. Це стало однією з причин, які привели в рух індоєвропейців з території між Віслою і верхів'ями Оки на захід, південь і схід. Таким напрямкам сприяли і природні умови Європи. Хоча величезні простори тоді були вкриті пралісами і важкопрохідними болотами, рух полегшували річки, які розтікалися в різні боки. Ними можна було просуватися влітку на човнах і плотах, а взимку на санках, тим більше, що зими не були в Європі настільки суворі, щоб перешкоджати проживанню в час вимушених зупинок.

Будувати човни люди навчилися також через потреби рибальства. Вони їх просто видовбували зі стовбурів грубих дерев м'яких порід – липи або верби. Тому їх назвали однодеревками і такий спосіб виготовлення човнів тримався тисячолітя. Навіть запорозькі козаки використовували однодеревки для побудови своїх кораблів, так званих чайок. На фото dujhs показаний такий викопний слов'янський човен.

На пошуки нових місць для поселення відходив надлишок населення, а досить велика його частина, особливо в ізольованих місцях лишалася. Так само на шляху переселення з різних причин у зручних місцях час від часу якась частина людей залишалася на постійне проживання, у той час як більшість рухалася далі. Коли пізніше в такі місця приходили інші племена, то залишки попереднього населення змішувалися з ними, переймали їхню мову, але збагачували її деякими своїми словами. Такими словами могли бути означення понять і предметів, яких не було у мові новоприбульців. В першу чергу ними були назви поселень, річок та інших географічних об'єктів, але також і невідомі прибульцям назви рослин і матеріалів і подібне. Наприклад, залишки греків, прабатьківщина яких була на лівому березі притоки Дніпра Прип'яті, залишалися на Україні до приходу слов'ян. Українці перейняли від них багато слів, зокрема для означення парусу, яке в грецькій мові звучало як "фарос". З подібними прикладами ми зустрінемося ще не раз

Оскільки в степах панували тюрки, індоєвропейці в пошуках вільної землі змушені були рухатися далі, вибираючи напрямки обумовлені розташуванням первинних місць поселення. Греки спустились на човнах по Дніпрі і вздовж берега Чорного моря дійшли до гирла Дунаю. Верх проти його течії на парусах і веслах вони дійшли до ущелини, яка називається "Залізні ворота". Далі вони вже мусили рухатися суходолом і так дійшли до острова Пелопоннес. Там вони проживають і досі. Кельті, що проживали в західній частині індоєвропейских території так і рушили на захід і основна їх маса осіла у Франції. Натомість їхні сусіди іллірійці, рушивши спочатку на захід, далі через проходи у Карпатах повернули на південь і досягли узбережжя Адріатичного моря. Їхній шлях у значній мірі повторили італіки і остаточно поселилися на Апеннінському півострові. Ця країна від і отримала назву Італія. Вірмени і фригійці, мали свої ареали на лівому березі Дніпра. Вони рухалися слідом за греками, а за ними через деякий час – фракійці. Давні індійці, яких звичайно називають індоаріями обрали шлях на схід і через Середню Азію потрапили на півострів Індостан, який теж отримав свою назву від них.

Спорожнілі на Лівобережжі ареали зайняли споріднені з індоаріями іранські племена. Більшість з них затрималася у Європі на ціле тисячоліття, і тоді пройшли шляхом індоарїв і поселилися на великій території, прилеглій до Індостану. Тільки предки осетинів не пішли так далеко, а оселилися в горах Кавказу.

Іранці на нових землях зуміли взяти верх над попередніми міцевими державами. На противагу традиційному деспотизму азійських монархів вони продемонстрували більш м'які форми правління. Найбільш успішними серед іранців були перси. Перси завоювали всю Передню Азію і об'єднали її в одній імперії, яка досягнув стабільності не завдяки воєнному терору, а завдяки толерантному ставленню до місцевого населення. Зокрема, перська влада дозволила євреям повернутися на свою батьківщину, звідки вони були виселені правителями Вавилонського царства. Це зберегло їх національну і релігійну ідентичність, так важливу для подальшої історії людства. Одночасно тоді ж перси дозволили реставрацію деяких єгипетських і грецьких храмів. Перські "царі царів" не претендували на божественне походження, як це до того мало місце в Азії, а лише стверджували своє божественне призначення. Щоправда, вони мали абсолютну спадкову владу, але в державному апараті існувала також рада, яку складали сім представників вельможного панства, а в провінціях великі повноваження мали губернатори, так звані сатрапи, хоча за їх правлінням спостерігали спеціальні інспектори – “очі і вуха царя”. Таким чином ми на прикладі цього державного утворення бачимо не тільки прояв толерантності, але і також елементів демократизму, невідомих в інших азійських державах. Така різниця у формі державного будівництва очевидно вже тоді була обумовлена різницею в ментальності і психології тодішніх європейських і азійських народів.

Але повернімося до індоєвропейскої прабатьківщини. Тут ще лишалися германські, слов'янські, балтійські і тохарські племана. Останні мали свій ареал між річками Березиною і Дніпром, але через деякий час вони теж пішли на схід за індоаріями, правда їхні сліди загубилися десь у Середній Азії. Тепер такого народу не існує, від розчинився серед пізніших прибульців. До речі, таку саму долю мали іллірійці, фрігійці та фракійці, але їхня історія достатньо відома завдяки історичним джерелами. Отож на старій прабатьківщині залишилися тільки германці, слов'яни і балти. Германці значно розширили свою територію, зайнявнши спрожнілі ареали кельтів, іллірійців, греків і італіків. Про них далі і піде мова.

Сучасні германські мови беруть початок від п'яти таких первісних мов: північногерманська (з неї розвилися мови данців, шведів, норвежців, ісландців), давньонімецька, давньоанглійська, давньофризька і давньонідерландська, яка лежить в основі сучасної нідерландської і фламандської. Існувала ще східногерманська мова, на діалектах якої говорили племена вандалів, бургундів і готів. Тепер ці народи не існують, але збереглася готська мова, за якою можна оцінити спорідненість східногерманської мови з іншими германськими. Графічна схема спорідненості германських мов подається нижче.

Схема родинних взаємин германських мов.

Отриману схему можна розмістити на мапі таким чином, щоб ареал предків англійців (будемо називати їх англосаксами) лягав на колишній ареал італіків між Тетеревом, Прип’яттю та Случчю, ареал предків сучасних німців (тевтонів)– на ареал іллірійців між Случчю, Бугом і Прип’яттю.

Тоді предки нідерландців (назвемо їх умовно франками) мали зайняти частину ареалу кельтів по лівому березі Бугу до Вісли, а давні фризи стали їх сусідами по правому березі. Носії східногерманських були рештками германців на їхній давні прабатьківщині, а предки сучасних північних германців зайняли ареал греків між Прип’яттю, Дніпром і Березиною. У греків вони, так само, як і пізніше слов'яни запозичили кілька слів.

Своє перебування на вказаних ареалах германські племена залишили в топонімії. Переконливимїх тлумачення може бути тоді, коли вони мають якесь логічне пояснення. Наприклад, добрим свідченням перебування тевтонів на Волині є загадкова назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині, як раз навпроти Острога. Назва складається з двох давніх німецьких слів вельбен “виводити склепіння” і ovan “піч”. Виникає питання – для чого ще давати визначення для слова "піч"? Очевидно це мала бути не проста пічка.

Праворуч: Схема сиродутного горна.

Пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю могла бути сиродутним горном для виплавки заліза. В цьому місці вздовж правого берега Горині і тепер на багато кілометрів простягнулися непрохідні багниська. Болотна руда є доброю сировиною для чорної металургії. Поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин (первісно Нетешин), назва якого теж може бути німецького походження. Ситуативно для місцевості з металургійними печами для другої частини назви найбільше підходить німецькі слова ніте, яке колись мало значення "кувати" і аше "зола". В сиродутному горні вироблялося не чисте залізо, а так звана криця пористої будови з домішками сірки, фосфору та інших металів та шлаку (це давнє слово пізніше отримало значення "сталь"). Для отримання заліза крицю треба було перековувати, в процесі чого домішки відділялися як зола. Таким чином, мала місце спеціалізація – у Вельбовному видобувалася криця, а у Нетішині вона перековувалася на чисте залізо.

На прабатьківщині англосаксів про їхнє перебування в тих місцях теж переконливо свідчить топонімія. Особливо прозорі англосаксонські корені назви річки Ірпінь, що правда, вона знахадиться дещо за межами прабатьківщини англосаксів, але вона, як і багато інших свідчит про їхні шляхи міграцій.

Праворуч: Річка Ірпінь.
Фото з сайту Foto.ua

Ця річка має широку заболочену заплаву, тому earfenn, складене з д.-анг. ear “озеро” і д.-анг. fenn “болото, мул”, може бути перекладене для назви Ірпіня як “замулене озеро”. Таке тлумачення підходять вповні тим більше, що в давні часи заплава річки мала би бути більш заболоченою, ніж тепер.

Кінець першої частини. Продовження дивіться під знаком "плюс".