Трансформаційні процеси на Середньому Дністрі.
Опубліковано у "Віснику екологічної адвокатури. Екологія. Право. Людина". Ч. 32 (2-3). 2007 р. під назвою "Трансформаційні процеси на Середнеьому Дністрі очима екологічної експедиції „Дністер”.
Вже кілька років поспіль громадська екологічна експедиція „Дністер” організується спільними зусиллями Товариства Лева і Партії зелених України. Цей альянс партійних і безпартійних природоохоронців знаменує певну переорієнтацію ПЗУ від політичних спекуляцій в бік практичної роботи, що не може не піти їй на користь. Цього року експедиція пустилася Дністром на байдарках і катамаранах в 19-й раз і її учасники вперше за багато років позбавилася відчуття своєї ексклюзивності – Дністер цього року переживав справжній туристський бум. Цілі флотилії мандрівників на різноманітних плавзасобах можна було спостерігати щодня на дністровських хвилях, а на берегах – багатолюдні табори більш заможних любителів природи, які віддають перевагу автомобільному транспорту. Очевидно, в країні стаються певні соціальні зрушення – можливо, чисельно зростає середній клас, якому ще не по кишені їхати десь на Канарські острови або навіть до Криму, але стає грошей на купівлю старенької іномарки або на оплату послуг спритних організаторів приватних водних турів. Так чи інакше, але антропогенне навантаження на річку і особливо на її береги помітно зросло, чому серед іншого причиною є низький загальнокультурний рівень туристів, які не тільки лишають після себе купи порожніх пляшок і відпадків, але і не відчувають жодного дискомфорту в умовах, позначених таким знаком „цивілізації”.
Складається враження, що найбільш культурна частина любителів природи залишається вдома або їде відпочивати туди, де традиція дбайливого ставлення до довкілля розвинена більш виразно. В таких умовах першою реакцією наших природоохоронців було бажання повизбирати весь непотреб на берегах Дністра і поховати його глибоко під землю. З цього і почала свою роботу експедиція, відклавши вбік заплановані екологічні та соціологічні дослідження. Хоча, правду кажучи, експедиція давно не має грошей на проведення хімічних аналізів води і мулу, що робилося в попередні роки. Та і без аналізів опосередковані дані свідчать про те, що вода в Дністрі за останнє десятиліття стала чистішою. Скажімо, наявність у воді раків, які не живуть у забрудненій воді, вже свідчить про її чистоту, а раки в Дністрі після довгої відсутності вже з’явилися. Їх ми бачили на власні очі, а одного навіть злапали на вудку. У декого з екологів було бажання взнати, чи дійсно раки червоніють в окропі, але любов до природи взяла гору і рака відпустили туди, де вони зазвичай зимують, тобто у річку. Отож дністровська вода в умовах економічної стагнації стає хімічно чистішою, але механічних домішок типу пластикових пляшок в ній більшає.
Особливо багато пливе їх після повеней. Знову ж таки постає питання про культуру як туристів, так і прибережних жителів. Не маючи альтернативи, люди скидають порожні пляшки в яри, які після дощів перетворюються в потічки і порожній посуд замість цілеспрямованого перетворення на сировину чи новий товар переробляється природою. Скляні пляшки після недовгого плавання падають на дно річки, де вони через тисячу років поступово перетворяться на пісок, перед тим встигнувши нанести різані рани ніг необережним купальникам. Пластикові пляшки здебільшого з течією допливають до Дністровського водосховища, яке починається зразу від Хотина, і тут заповнюють прибережні яри або викидаються на береги, де разом з іншим сміттям утворюють довгі смуги, що своїм виглядом псують враження від в цілому приємного крайобразу. Пізніше все це заростає бур’янами, а далі верболозом, перетворюючи заплавні луки і пляжі у непролазні хащі. Можливо, через тисячу років ці хащі перетворяться на затишні прибережні гаї, але, на жаль, більшості з нас дожити до тих часів не вдасться.
Крім подання туристам і місцевому населенню прикладу як поводитися з використаним сміттям та відпадками, експедиція також на власному прикладі намагалася привчати людей дбайливо ставитися до джерел питної води, яких є досить на дністровських берегах і деякі з яких мають славу помічних, особливо на очі. Часто потічки, що з них витікають, засмічені або заболочують місцевість. В таких випадках учасники експедиції з ентузіазмом проводили гідротехнічні роботи – поглиблювали і чистили джерела та русла струмочків, викладали цямриння з каменів якнайбільшого розміру. В деяких випадках прокопувалися невеличкі канали до Дністра для відведення надлишків води із заболоченої місцини. На радість місцевим коровам ці заходи збільшували площу зелених угідь і одночасно підвищували повноводність Дністра, нехай навіть на мізерну величину, але в даному випадку процес важливіший від результату. Адже експедиція має на меті також і екологічне виховання самих учасників, особливо новачків. Деякі з них зізнаються, що після експедиції вони починають більше контролювати свою поведінку на природі в інших місцях.
Однак експедиція славна не тільки своїми практичними природоохоронними заходами і виховними функціями. Традиційно в ній проводяться також різноманітні наукові дослідження. Цього року найцікавішими з них були палеонтологічні. Один з учасників експедиції, аспірант київського інституту, шукав і успішно знаходив скам’яніли рештки особливого виду челюсних хробаків, які жили в морях силурійського періоду, відклади якого можна знайти на Дністрі. Деякі науковці пов’язують з цією фауною родовища нафти, тому, оскільки тих решток було знайдено досить, не дивуйтеся, якщо невдовзі неподалік Хотина будуть знайдені великі поклади вуглеводних енергоносіїв.
Отож, незважаючи на відсутність не тільки державної підтримки, але навіть і фінансового забезпечення від національних чи інтернаціональних фондів експедиція продовжує працювали завдяки приватним пожертвам та внескам учасників і наступного року відправиться у свій похід 20-й раз. Гроші на його організацію вже почали поступати і, користуючися можливістю, учасники експедиції щиро дякують колишньому члену Товариства Лева, а нині директорові Львівського відділення Приватбанку Орестові Блащуку за щедрий внесок в скарбницю експедиції. Сподіваємося, що його прикладу послідують інші директори, і не тільки банків. Адже у збереженні української природи мали би бути зацікавлені усі.
