Історія поневірянь незалежного дослідника

Оскільки визнання результатів моєї роботи в найближчі роки (а може навіть і десятиліття) не передбачається через їх безглуздість в очах академічних вчених, а між тим основні з них все більше підтверджується як лінгвістичними, так і екстралінгвістичними методами і колись-таки прийдеться визнати їх, незважаючи на дивовижність, очевидними, то тоді неодмінно постане питання, чому це сталося так пізно.

Не пройшло і 50 років, коли з'явилося перше визнання: I like the fact that you are a military engineer and a retired lieutenant colonel by education and occupation, so you bring a different and original perspective to this subject without worrying about a monetary interest like pursuing a tenure, free of chains, so to speak. I also find it interesting that of all the non-Slavic languages, you are interested in the Turkic languages. Haldun Haznedar. 24.02.25

Можна передбачити, що науковий істеблішмент аби уникнути обвинувачень у короткозорості та ретроградстві, покладе усю вину на самого автора, який нібито не проявив належної наполегливості при популяризації своєї роботи або у невмінні переконати впливових у науці осіб у своїй правоті.

Отож, історична справедливість заздалегідь вимагає від автора представити на суд майбутніх поколінь ті зусилля, які він приклав у спробах переконати науковців як в Україні, так і в інших країнах світу. При цій нагоді одночасно можна торкнутись самого процесу досліджень у хронологічному порядку. Це у якійсь мірі може також пояснити, чому дослідження так довго не визнавалися.