Гармонія фізичних характеристик і фізіологічних потреб

Продовження розділу: Гармонія душі і тіла

В 20-му столітті фізична культура стає популярною, хоча її значення було оцінено раніше:

“Битва при Ватерлоо була виграна на спортивних майданчиках Ітона” (Артур Велслі Веллінгтон, 1986, 138).

Поступове усвідомлення цієї метафоричної оцінки активізувало громадський рух за поширення фізичної культури і спорту в масах. В наш час різноманітні чемпіонати континентального і світового масштабу викликають зацікавлення як спортсменів, так і глядачів, вони введені в ранг державної політики. Однак дуже скоро було забуто, що ентузіастам 19-го ст. йшлося не просто про фізичний розвиток людини, а про гармонію душі і тіла. В останні десятиліття організатори великих спортивних змагань далеко відійшли від тих принципів, якими користувалися їхні попередники і мають на меті далеко не пропаганду спорту як здорового способу життя і тим більше не як засобу для досягнення гармонії душі і тіла, а розглядають його як можливість досягнення політичних та економічних цілей великих держав світу без особливих моральних зобов’язань. Спортсмени, вживаючи допінг, шкодять своєму здоров'ю, а самі спортивні змагання, перетворившись у шоу-бізнес, замість розвивати в людині потяг до фізичної і духовної досконалості, демонстрації вищих чеснот, потурають її нездоровим нахилам і виховують риси, визнані християнством гріховними – пиху, заздрість, непоміркованість. Ще більше ніж тридцять років тому Еріх Фром писав:

… популярність Олімпіад — символічний вияв західного язичництва. Вболівальники прославляють язичницького героя-переможця, а втім не помічають брудної суміші з бізнесу й реклами, що характеризують сучасну імітацію давньогрецьких Олімпійських ігор. У (Фромм Еріх, 2010, 155).

Щоправда, певні моральні засади спортивної боротьби все-таки існують, інакше б вона, незалежно від виду спорту, найчастіше закінчувалася бійкою між переможцями і переможеними. Однак ці засади мають більше ритуальний характер і не розвивають у спортсменів особливі чесноти. У боротьбі за досягнення найвищих результатів (а відповідно, і великих грошей) менеджери, тренери і самі спортсмени вдаються до обману, фальсифікації, підкупів, взаємних образ. Хоча постійне зростання спортивних рекордів з того часу, як ведеться їх регістрація, теж може свідчити в якійсь мірі про фізичне вдосконалення людини, заняття професійним спортом нерідко приносять шкоду здоров’ю, це стається тоді, коли фізичними вправами займаються виключно для досягнення максимальних результатів. Тривожним сигналом є те, що останнім часом почастішали випадки наглої смерті спортсмені просто на спортивному майданчику. Слід додати також, що досі ще не було помічено, щоби професійні спортсмени відрізнялися особливою тривалістю життя. Статистичні дані такого характеру могли би дати цікавий матеріал для роздумів.

Звичайно, негативні риси професійного спорту не залишаються непоміченими людьми, які шукають у фізичних вправах засіб для покращення свого здоров’я і фізичного стану, і вони вдаються до практикування фізичної складової східних філософських шкіл часто без уваги на їхню морально-етичну сторону (абсолютно у європейському дусі). Очевидно, вони не досягають такими заняттями великого успіху, якщо не слідують рекомендаціям такого типу, які дає, наприклад, хатха-йога: “Ніколи не давайте доторкнутися до вашої душі заздрощам, ненависті, презирству, ревнощам, захланності”.

Говорячи про гармонію між тілом і душею, Гайне мав на увазі не тільки фізичний розвиток людини, але також і віддання належного тілесним насолодам. Статевий потяг людини, закладений як інстинкт, з самого початку був культурно ангажованим, що підтверджують сексуальні ігри приматів. В людському суспільстві секс приймає сакральні або містичні форми, оскільки люди ставились до них з великою пересторогою:

"Що ж стосується переконання, ніби статеві взаємини ховають в собі якусь небезпеку для людини, то воно має воістину універсальне поширення" (Бромлей Ю.В., 1986, 79).

Креативна діяльність Творця переосмислюється як сексуальний акт. Про це говорять грецька, римська та східні міфології. Але в християнській традиції статеві стосунки вже розглядається як смертельний гріх, якщо вони не освячені церквою як шлюб (Mann A.T., Lyle Jane, 1997). Очевидно таке трактування було обумовлене поважними соціальними причинами, бо християнський ригоризм набув крайніх форм. У Давній Греції в дохристиянські "сексуальний потяг і сексуальні дії аж ніяк не пов'язувалися з моральним злом, а лише із наслідками для суспільства" при тому, що завдяки необмеженій сексуальній моралі панувала велика свобода і сексуально-еротична фантазія не мала жодних меж (Дінцельбах Петер, 2004, 95). Гомоеротика, яка в різних грецьких містах мала свій розквіт з кінця 7-го до 2-го ст., незважаючи на заперечення її противниками, стала певним соціальним і культурним феноменом і як раз на середину цього періоду припадає розквіт еллінської науки і культури. Причини подальшого згасання творчої діяльності греків неясні, але наслідки завжди хронологічно відстають від причини, тому знайти між ними взаємозв’язок складно. Практика гомосексуальних стосунків в Греції майже остаточно зникає вже після розповсюдження християнства. Чи була така зміна в сексуальності наслідком впливів римської культури, чи вона може бути пов’язана з усвідомленням наслідків гомоеротики для суспільства, невідомо.

В Римі в часи ранньої Республіки ставлення до сексуальності не мало тої легкості, яку можна бачити у давніх греків. Незважаючи на подібність міфології, такого пошанування до богів кохання, яке мали греки, у римлян довший час не було:

"Римляни завжди вбачали в анархічній (тому що вона відволікає від громадських обов’язків) владі Амуру загрозу для всіх римських чеснот, які ґрунтувалися на базових для держави gravitas… Повязані зі шлюбними стосунками божества римлян характеризуються насамперед особливою віддаленістю від сексуальності і еротики"(там же, 100-101).

Однак вже в часи пізньої Республіки, не без впливу художніх творів, орієнтованих на грецькі зразки, безладні сексуальні стосунки поширилися і у нижніх, і у верхніх прошарках суспільства. Щоправда в римській літературі мав місце і інший напрямок (наприклад "Енеїда" Вергілія), який ставив державну справу вище всього іншого. Очевидно, подібні ригористичні настрої забезпечили остаточну перемогу християнства.

Впродовж середньовіччя тілесне кохання чоловіка і жінки засуджується церквою як диявольська спокуса. Проте з часів Ренесансу секс вже артикулюється в європейській культурі і з часом необхідність виправлення колишньої помилки християнських теологів стає все більш очевидною, а з поширенням атеїзму, відділенням церкви від держави і школи починається практично неконтрольований процес звільнення від встановлених церквами моральних норм. Розпочавшись як виправлення помилки, цей процес подібно вагадлу ще раз проминув точку рівноваги і пішов у протилежний бік у напрямку до гедоністичного екстремізму. Попередня дисгармонія на користь духу перетворилася у дисгармонію на користь тіла. Вона проявляється як у бездуховності сучасного спорту, так і у всіляких конкурсах чоловічої та жіночої краси. Ці конкурси, які вже починають поширюватися серед дітей, неспроможні продемонструвати гармонію тіла і духу, бо моральні якості людини за своєю природою, власне, є непоказними і тому не можуть бути продемонстровані за кілька хвилин зі сцени, незважаючи на те, що їх організатори намагаються якось оцінювати інтелектуальні якості конкурсантів. Проте інтелект і мораль – це різні речі.

Так звана сексуальна революція останнього часу розвинулася як наслідок поступового поширення в світі ідей екзистенціалізму з абсолютизацією пріоритету особистої свободи людини над її обов’язками перед суспільством. У цьому процесі позитивними можна вважати намаганні побороти лицемірство і святенництво, які нерідко проявлялися під зовнішньою цнотливістю, але неконтрольована мораллю сексуальна практика може нашкодити здоров'ю людини і в значній мірі звузити коло її інтересів. На відміну від тварин сексуальність людини вийшла за межі репродуктивного інстинкту і стала не тільки одним із засобів отримання насолоди, але і вагомим фактором у формуванні суспільної поведінки людини. Одночасно сексуальні стосунки чоловіка і жінки зведені до технічних прийомів і втратили духовні радощі тілесного контакту. Спрощення погляду на сексуальність ставалося через поступову втрату авторитету релігій і занепад вироблених віками моральних норм, які мали метою контролювання людської природи, що є властивим для культурної людини. Як вже вказувалося, люди, на відміну від тварин, мають почуття совісті і сорому, і ці почуття закладені в людині Творцем, тому свідомо тлумити їх означало би вступити з Ним у протиборство.

Попри свої особливі якості людина все таки не може ставити межу між собою і тваринним світом. Будучи вінцем природи, вона має містити в собі усі надбання попередніх форм і розвивати в собі нові корисні якості. На жаль, людина дещо втрачає з того, що раніше вже було досягнуто у тваринному світі. Наприклад, у людському суспільстві ми маємо тепер у порівнянні з тваринним світом непомірну велику кількість людей з різними фізичними вадами, і це має турбувати людство. Вказуючи на це явище, де Шарден у відповідності зі своїми гуманістичними поглядами висловлює думку про необхідність заміни сил природного добору іншими факторами і розвитку шляхетної форми евгенізму. (Тейар де Шарден, 1987, 221). Цю думку можна доповнити. Ми побачили, що людина сама може впливати на свій фізичний розвиток, тому факт надмірної кількості людей з фізичними вадами може бути пояснений і тим, що Творець перекладає питання фізичного вдосконалення людини на неї саму, але вона поки що з цим завданням не справляється.

Оглядаючись назад, не можна стверджувати, що релігійний пуризм у сексуальній сфері заважав розвиткові науки і культури, але які наслідки матиме сексуальна революція, передбачити важко. Треба звернути увагу на загрозу перенаселення нашої планети. Вже тепер в деяких країнах Азії та Африки стоїть проблема зменшення народжуваності, ефективного вирішення якої ще не знайдено. Тому деякі вчені, прогнозуючи подальше зростання тривалості життя, не виключають редукцію деяких біологічних функцій людини (і серед них також сексуальних) в процесі мутацій, пов’язаних із змінами в нематеріальній суті людини (Flechtheim Ossip, 17). Вже є дані, що число безплідних чоловіків і жінок зростає, але причини цього явища не з’ясовані. А чи не пов’язане безпліддя із сексуальною розбещеністю, надміру раннім початком сексуального життя молодих людей? І як впливає підвищена сексуальність батьків на здоров’я дітей? Від відповідей на ці питання багато в чому залежить майбутнє населення планети. Адже зменшування народжуваності через безплідність і дитячу смертність – це не той шлях, яким би мало розвиватися людство. Мова може йти лише про зменшення сексуальної активності, адже вона може в якійсь мірі бути керованою людською психікою і, відповідно, панівними у суспільстві поглядами. Цікавим є повідомлення про зростання чисельності нової “сексуальної меншини” – людей, які не ведуть сексуального життя взагалі. Більше того, виникають теорії лабораторного зачаття дітей без сексуального акту чоловіка і жінки, а насолода від їх взаємин перейде у віртуальну реальність. Розвинені країни, в яких контрольований процес зачаття і розвитку людських ембріонів може бути забезпечений технічними можливостями, дістануть можливість вибору з них найбільш життєздатних екземплярів, що забезпечить їм подальшу перевагу у світі.

З другого боку, можна спостерігати певне „розкріпачення” людини від панівного впродовж віків погляду на сексуальність як виключно фізіологічно орієнтований феномен, притаманний людині незалежно від будь-якого культурного контексту. Пошанування індивідуальності, плюралістичні принципи трактування соціальних явищ, які поширюються в європейській культурі, дозволяють людям проявляти самоорганізацію в сексуальних питаннях. Секс набуває деверсифікованих форм, адаптація яких є сугубо приватною справою і число представників сексуальних меншин очевидно зростає і хоча їх зв’язки є неприродними, вони теж є проявом тенденції до зменшування народжуваності. Спроби взяти народжуваність під контроль поширенням вживання контрацептивних засобів не тільки не є природними, але і розвивають сексуальність людей, що може збільшувати число потенційних зачать, що в принципі ускладнює завдання зменшення народжуваності. Між тим, сучасна глобалізована масова культура, поширення порнографічної літератури і фільмів особливо у неконтрольованому Інтернеті, популяризація згадуваних вже конкурсів краси тощо розвивають надмірну сексуальність.

Підсумовуючи розділ, робимо висновок, що антропологічний процес розвивається в напрямку до вдосконалення фізичних якостей людини, але гармонія її фізичного і духовного розвитку людини в теперішньому часі порушена. З цим погоджується багато сучасних філософів. Згадавши про саморегульовані системи в техніці можна припускати, що взаємини між тілом і душею, зробивши кілька коливань, прийдуть до стану рівноваги. Це станеться тим скоріше, чим швидше людина усвідомить природу цих стосунків і цілеспрямовано піде на пошук гармонії. З другого боку, фізичний розвиток все-таки визначається в більшім ступеню Богом, ніж людиною, тому вона мала би більше слідкувати за своїм морально-психічним обличчям. Якщо ж говорити про фізіологічні потреби людини, то тут все залежить тільки від людини і вона повинна знати норму і міру для їх задоволення. Сучасна медицина дає необхідні рекомендації, але не всі їм слідують. Людина наділена Богом свободою волі і питання в тому, чи повинна ця воля обмежуватися і, якщо так, то ким. Будемо сподіватися, що відповідь на це питання проясниться при нашому подальшому аналізі.