Фактори стабільності складних систем
В одній зі своїх статей бельгійський фізик Ілля Пригожин наводить шокуюче вибачення сера Джеймса Лайтгіла від імені своїх колег-вчених за те, що “на протязі трьох віків освічена публіка вводилася в оману апологією детермінізму, ґрунтованого на системі Ньютона, тоді як можна вважати доведеним, принаймні з 1960 року, що цей детермінізм є помилковою позицією”. (Пригожин И., 1991, 47). Малося на увазі те, що на базі теорії Ньютона була створена теорія “теплової смерті” всесвіту. Сам Пригожин створив теорію дисипативної саморегуляції в спеціальній області термодинаміки, вивчаючи існування нестабільних структур, які залишаються в рівновазі завдяки постійному обміну енергією із зовнішнім середовищем. Дисипативні структури знаходяться в просторово-часовому порядку, який безперестанку сам себе підтримує в стані далекому від рівноваги. Наочним прикладом такої структури може бути людина, яка спіткнувшись попереджає падіння прискореним рухом уперед. Пригожин занадто поширив роль нестабільності, наполягаючи на непередбачуваності поведінки складних систем, на що вказував академік Курдюмов у коментарі до вказаної статті, але його теорія зробила великий вплив на напрямок філософської думки в останні десятиліття 20-го століття. Видатний філософ-еволюціоніст, професор університету в Берклі Еріх Янч писав так:
В дисипативних структурах, як також в структурах біологічних, соціальних і культурних, які можуть бути до таких залічені, йдеться зовсім не про те, щоб певну структуру, певний динамічний режим зберігати назавжди… Жоден порядок не може втримуватися довго, але його еволюція залежить не тільки на сліпому випадку невпорядкованих процесів, що слідують один за одним. Хоча анархічний елемент у формі мікроскопічної зміни дає поштовх для еволюції… Тепер стає зрозумілим, чому був похрещений новий принцип порядку ‘порядком через плинність’. Це не широкий переріз колективу, не ‘демократична більшість’, яку цей новий порядок притягує, а ‘індивідуалізована плинність’, яка може викликати резонанс. Вона скасовує ‘закон великих чисел’… І ще інше стає актуальним: Чим більше свободи в системі, тим більше шансів для виникнення нового порядку (Jantsch Erich, 1981, 55).
Всеосяжний принцип різноманіття, який був згаданий вище, разом з принципом боротьби за виживання регулює всі процеси, які проходять на нашій планеті – як в рослинному і тваринному світах, так і в людському суспільстві теж. Політичний плюралізм, основна ознака демократичного суспільства, є одним з проявів того самого принципу. Як для забезпечення суспільно-економічного розвитку держави потрібний політичний плюралізм, так і для загального процесу людства необхідне різноманіття держав, культур, цивілізацій. У взаємній конкурентній боротьбі на різних рівнях структурована людська спільнота знаходить оптимальний шлях свого розвитку. І це не означає, що ця боротьба має обов’язково носити смертельний характер. Чим більш оптимальний шлях розвитку обиратиме людство, тим він буде безпечніший для усіх учасників боротьби при умові, що вона буде вестися за визначеними правилами.
Таким чином, людська спільнота діє як саморегульована система, відповідно до чого в системі мають діяти фактори, які забезпечують її стабільність і рівновагу. За аналогією з технікою ми можемо припускати що одним з цих факторів є зворотний зв’язок, який є сигналом з виходу системи на її вхід. При цьому, якщо сигнал перетворюється таким чином, що він підсилює вхідний сигнал, тоді зворотний зв’язок називається позитивним. Він може привести до того, що система розхитається і піде в “рознос”. Наприклад, якщо в паровому котлі при збільшенні в ньому тиску зворотний сигнал буде діяти на збільшення палива, яка подається в топку, то процес пароутворення буде протікати все інтенсивніше і котел може вибухнути. Якщо ж сигнал про тиск у котлі буде діяти на зменшення подачі палива, то це вже буде негативеий зворотний зв’язок. Прикладом найдавнішої стабільної системи з негативним зворотнім зв’язком можуть бути також звичайні горизонтальні жорна. В цій системі до жолоба, з якого сиплеться зерно, одним кінцем приєднаний шток, другий кінець якого лежить на поверхні верхнього каменя жорен. Цей шток і виконує функцію зворотного зв’язку. Коли швидкість обертання жорен велика, шток трясеться сильніше і відповідно сильніше трясеться жолоб. Внаслідок цього зерна з жолобу сиплеться більше, і швидкість обертання жорен за рахунок тертя зменшується. В свою чергу, через зменшення швидкості шток і жолоб трясуться менше, зерна у жорна починає поступати менше і вони обертаються швидше. Таким чином система приходить в рівновагу, в якій і зерно сиплеться рівномірно, а жорна рівномірно крутяться. При цьому кількість зерна, яка подається за одиницю часу можна встановлювати відповідним нахилом жолобу або штоку.
У соціології проявом позитивного зворотного зв'язку є революції, коли соціальна напруга в суспільстві не демпфується урядом відповідними заходами, в той час як вона посилюється агітацією екстремістів. Для стабілізації суспільства потрібен негативний зворотний зв'язок, але якщо він занадто "глибокий", то суспільство почне деградувати. Як приклад можна взяти той самий котел. Якщо відповідно до сигналу зворотного зв'язку дуже сильно зменшити подачу палива, то вода в котлі взагалі не закипить. У суспільстві глибокий негативний зворотний зв'язок діє при авторитарних формах правління, коли занадто гальмується творча ініціатива мас. У техніці для ефективної та стабільної роботи системи використовується комбінація позитивного і негативного зв'язків. Зазвичай перед тим як прийти до стану рівноваги, саморегульована система робить кілька періодів коливань, амплітуда яких загасає протягом певного часу, тривалість якого визначається параметрами системи. Подібні "коливання" можуть бути присутні і в різних підсистемах і сферах діяльності всього людського суспільства. Однак, оскільки у суспільстві багато "вхідних сигналів", то стабілізація його на відміну від техніки є надзвичайно складною справою
Якщо ми знову звернемося до біології, то побачимо що в процесі розвитку окремих видів принцип зворотного зв’язку часом не діє. Інколи розвиток негативних процесів веде не до самостійного вдосконалення виду, а лише до його загибелі, як це має місце у випадку із шаблезубим тигром та ірландським лосем, або до витіснення його до ізольованих екологічних ніш, як у випадку сумчастих Австралії. Очевидно і в первісних людських суспільствах зворотний зв’язок проявляв себе невиразно, свобода волі людини реалізовувала себе лише як функція природного інстинкту. Тільки загибель окремого суспільства ставала регулятором розвитку за принципом виживання сильнішого. Але з розвитком культури і науки людина починає зважати на сигнали зворотного зв’язку, хоч на початках не усвідомлює його природи. Розуміння важливості зворотного зв’язку для стабільного функціонування суспільства прийшло лише в наш час. І на яку б сферу людської діяльності ми не звернули увагу, всюди знайдемо дію зворотного зв’язку. Візьмемо для прикладу економіку, і як крайній випадок жорстко детерміновану планову соціалістичну економіку. Уявімо собі, що якийсь державний службовець при складанні свого розділу державного бюджету забув внести в нього фінансування заводів з виробництва мила. Кожна людина може щось забувати, помилятися, або мати злі наміри, тому в цьому прикладі нема нічого дивного, і замість мила можна взяти гребінці чи зубні щітки. Але ми будемо говорити про мило. Отож, без фінансування миловарні зупинилися і мило зникло з продажу. Ось сигнал про зникнення мила з продажу і буде зворотнім сигналом, на який держава має реагувати.
В ринковій економіці сигнали зворотного зв’язку складніші, різноманітніші і, відповідно, складнішою є на них реакція. А для стабільного функціонування цілого суспільства сигнали зворотного зв’язку потрібні ще більш різноманітні – про стан економіки, життєвий рівень і здоров’я населення, про пануючі настрої серед людей, моральність у суспільстві і багато чого іншого. Якщо таких сигналів нема, то і не буде відповідної реакції. Суспільство ослабне і кінець-кінцем або розвалиться або прийде до свого занепаду. З такої точки зору треба і розглядати занепад цивілізацій, які в історії людства не мали свого продовження. Правлячі класи в них не мали уяви про розвиток негативних процесів і навіть не розуміли необхідності якогось прогресу, для того щоб відповідно реагували на занепад цивілізації. Отож, оцінка окремих цивілізацій має даватися не на підставі суб’єктивних оцінок про їх гадані досягнення в культурі чи науці, а тільки за фактом їх тривалості, впливу на інші цивілізації та внесків до світової скарбниці.
