Причини добровільної русифікації українців

Неприємна правда не усім корисна. Серед слабких людей вона сіє зневіру, тому для душевного спокою правду їм ліпше її не відкривати. Однак неприємну правду мають знати люди сильного характеру, які можуть сприйняти її як неминучу реальність, шукати її причини і намагатися усувати їх власними зусиллями. Якщо розглядати процес русифікації українців, то можна бачити, що вона має багато складових, в тому числі цілеспрямовану державну політику Росії:

Жодна країна світу не зазнавала впродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по своїй культурі і мові (Зубков М. 2004, 17)

Однак цілеспрямована русифікація українців не була би настільки ефективною, якби частина самих українців свідомо не переходила на російську мову. Це могло бути через місце проживання, соціальні умови і заради успішної кар’єри. Але є ще одна причина, про яку не говориться і саме вона є неприємною правдою. Більшість українців відповість на поставлене питання, що українська мова багатша за російську. Ця поширена думка не тільки відповідає власній оцінці, але і спирається на оцінки спеціалістів чи іноземних мандрівників:

Ось свідчення про нашу мову турецького мандрівника XVII ст. Елвія Челебі:

Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші (там же, 13).

Українська мова завдяки свому багатству зробила великий вплив на російську, не тільки в лексиці, але і в граматичних конструкціях. Це тема окремого дослідження складних процесів взаємних запозичень, але відомо, що не тільки питомо українські слова, але і польські, німецькі, французькі потрапили в російську через українську. Причина впливу української мови на російську криється у вищому рівні української культури на час поєднання України з Росією. Після цього в пошуках заробку з України в Москву переселилося велике число представників інтелігентних професій, переважно з духівництва. Вони увійшли у верхи московського суспільства, а наука, яку поширювали в Москві українські вчені, стала великим кроком вперед у порівнянні зі станом наукових знань у московській державі. В той час було престижно мати у боярських домах гувернерів українців для виховання і навчання дітей іноземним мовам. Українці були головними діячами церковної реформи. Необхідність правильно поставити державну школу змусила уряд Москви взяти за взірець українські училища. А Київська академія давала вчителям не тільки богословську, але і гуманітарну освіту. В 1682 році була створена за типом українських братських шкіл школа при Спаському Монастирі, в якій переважав латинський напрямок (Греков Б.Д. (Ред.). 1947, 472-474)

Петро перший, прийшовши до влади, почав намагатися виростити в надрах дворянства кадри для державних установ, армії і флоту. На традиційній московській основі це було зробити неможливо, настільки далеко відставала московська культура від європейської. Йому прийшлося шукати шляхи для подолання цього відставання в Україні. Князь Н.С. Трубецкой (1890-1939) писав:

Петро перший поставив собі за мету європеїзувати руську [за його термінологією московську – В.С.] культуру. Ясно, що для виконання цього завданняч могла годитися тільки західноруська, українська редакція руської культури (у польській редакції цієї останньої), яка проявляла тенденцію до подальшої еволюції в тому ж напрямку. Навпаки великоруська редакція руської культури, дякуючи своєму підкресленому єврофобстві і тенденції до самодовлення, була не тільки не придатна для цілей Петра, але навіть заважала здійсненню цих цілей (Трубецкой Н.С.. 1926/1990).

Трубецкой вживає слова "руська", що є історичним непорозумінням. Москва не входила до складу Київської Русі (Насонов А.Н., 1951, 29, 41, 55-56), але, тим не менше, шукала витоки московської культури в Києві. Це непорозуміння стало основою російської великодержавної ідеології. І її закладав, як не дивно, українець Феофан Прокопович. Він був ідеологом реформ Петра першого, сформував принцип централізації держави і першим, хто піддався русифікації:

У пізнішу добу своєї творчості, перебуваючи в Росії, Прокопович щораз далі відходив від стихії української мови, і тодішні його твори належать уже російській літературі К-й.. 1996, 2354

Цей і подальші приклади свідчать, що етнічна належність не гарантує від інфекції патріотизму при служінні іншій державі. У 1709 році цар Петро видав указ про запровадження цензури під час друкування українських книжок у Москві. Цей указ і причинився до відходу Прокоповича від "української стихії". Потрібне цілеспрямоване щеплення національної свідомості, усвідомлення чого з'явилося тільки після початку формувань держав за національним фактором і цей процес триває досі. В час правління в Росії Анни Іванівни при її дворі почалося засилля німців. Вона ж вимагала вилучити книгу старого українського друку, "а науки вводить на собственном российском языке" (Зубков М. 2004, 17). Така була подяка Росії за її українську просвіту. Однак усвідомлення українцями переваги власної культури і мови викликало у них зверхнє, часом навіть зневажливе ставлення до всього російського. Це нікому не подобається, тому реакцію російської влади можна зрозуміти.

Між тим, частина з прибулих у Росію німців, а більше їхні нащадки ставали патріотами, навіть не знаючи добре російської мови. Це особливість людської психології: патріотом можна вважати себе не знаючи державної мови. Так після проголошення незалежності України мислила велика частина етнічних українців зрусифікованих російською політикою. Передумови переходу на українську в той час були, але свою роль зіграла культура в тому самому сенсі як і в минулому Москви. Здобутки російської культури були оцінені у світі вище, ніж українські, а Росія не могла не використати цю оцінку у власних інтересах. Люди взагалі тягнуться до вищої культури інстинктивно і тільки цілеспрямоване виховання формує у них нехіть і зневагу до іншої культури, заперечення її здобутків. Таке ставлення поширюється і на мову. Від віків поширена серед українців думка про багатство української мови підстави для існування має. Українську мову збагачували діалекти, які вивчали мовознавці і складали словники. Але далеко не всі діалектні слова були засвоєні суспільством, бо не стали широковживаними в літературі. Література формує фразеологію, яка через свою виразність і яскравість поширюється в масах. Коли ходячих словесних штампів такого роду мало, то це вина літератури, кіно і телебачення. Коли ж ми говоримо про вищу культуру, то приходимо до потреби вживання і лексики "високого стилю". Назв картоплі серед українців приблизно стільки ж як назв різних видів снігу в ескімосів, але коли заходить мова про вираження складніших понять, душевних переживань і думок, то виявилося, що українська мова не задовольняє усіх потреб культурної людини. Культура не стоїть на місці, за нею слідує вдосконалення мови. Російська мова "високого стилю" збагачувалася, але ставлення до неї збоку українців не змінювалася, тобто має місце запізнення, відставання реакції на поточні зміни в будь-якій системі. Таке явище називається гістерезисом.

В існуванні гістерезису в самооцінці українців я переконався перекладаючи з української на російську або навпаки в процесі власних досліджень. Я побачив, що багатство літературної української мови у порівнянні з російською не відповідає дійсності, хоча я бачив, що і російська мова бідніша від інших, наприклад, німецької і ще більше англійської. Прихильники чистоти мови борються з поширенням запозичень, але воно має свої об'єктивні причини. Відсутність необхідних слів для вираження нових понять в рідній мові змушує шукати його в іноземних мовах. Таке явище мимоволі змушує людину робити власну оцінку якості вивчених мов і вибір для повсякденного вжитку одної з них. Поширенню такої практики сприяє і її престижність. Крім того, самовихваляння українців не сприяє українізації, переходу на українські мову людей, які не знаходить в ній необхідних слів. Треба вдосконалювати рідну мову, але для цього необхідно знати, яких слів в ній може бракувати. Нижче я подаю прийняті в літературі приклади перекладів російських слів, які не мають повної відповідності в українській або не мають їх взагалі:

Алчность – укр. "жадібність" відповідає "жадность", яке має інакше значення, ніж алчность.

Благовоние, благоухание – укр. "аромат", те саме в російській, але вказані російські слова відзначають вища ступінь пахощів.

Вожделение – укр. "бажання" має аналог в рос. "желание".

Восторг, Восхищение, Упоение – укр. тільки "захоплення", якому відповідають ще рос. "увлечение", "водушевление", "пыл". Все неточно.

Громадный, огромный, огромнейший, громаднейший, большущий – тільки "величезний"

Дерзание, дерзновение "стремління до чого-небудь благородного високого, нового" – неточний відповідник укр. "сміливість", аналог рос. "смелость".

Дерзить, "поводитись нешанобливо, зухвало, кажучи комусь грубі, образливі слова" – неточно укр. "грубіянити", "грубити", якім є відповідник рос. "грубити".

Дерзкий – укр. "зухвалий", якому також відповідає рос. "наглый" (див.)

Дерзновенный – укр "відважний", якому також відповідає "отважный".

Запечатлеть – "зберегти", "відбити" неточні відповідності, які мають добрі російські аналоги.

Зной, жара – тільки укр. "спека".

Изобилие, обилие – укр. "достаток", "багатство" мають добрі російські відовідники

Изящный – укр. "витончений", має російський відповідник "утонченный".

Итог – укр. "підсумок" від "сума", як є і в російській.

Корысть – для укр. "користь" є російський відповідник "польза".

Ликовать – укр. "тріумфувати" запозичене, яке є і в російській.

Мишура в переносному значенні – української відповідності нема. Укр. "сусаль", "сухозлітки" мають лише конкретне значення.

Наглый – укр. "нахабний", якому є російський відповідник "нахальный"

Наитие – укр. "натхнення" неточно і відповідає рос. "вдохновение"

Недоумевать – укр. "не розуміти" або "дивуватися" далекі за значенням, бо російське свово означає одночасно і нерозуміння, і здивування.

Нравоучение – укр. "мораль", але воно є і в російській

Нравственность – укр. рос. "мораль".

Обуять, Охватить, Объять – тільки укр. "охопити".

Одухотворенный – укр. "натхненний" відповідає також рос. "вдохновенный"

Похищать – укр. "красти" подібне до рос. "красть"

Пошлый – укр. "вульгарний", "банальний", обидва запозичені.

Предвкушать – укр. "засмакувати наперед" занадто штучна калька.

Предвосхищать – укр. "угадати", "випередити" неточно передають зміст і мають росйські відповідники.

Предназначать, ПредначертатьПредопределять – укр. "визначати", "призначати" не передають ісіх тонкощів російських слів.

Предзнаменовение – укр. "призвістка" має приблизне значення, але мало вживане слово.

Предоставить – укр. "давати" звучить банально.

Предосторожность – укр. "обережність" відповідає російському "осторожность" в загальному значенні, але не перебачене наперед.

Предписывать – бюрократичний вираз наказового порядку, який має неточні заміни.

Предпринять – укр. "почати", не тої урочистості, яку має російське слово.

Предрешать – укр. "вирішувати наперед" занадто громіздкий вираз.

Предсказать – укр. "напророкувати" має вужчий сенс.

Признательный – укр. "вдячний" має інший російський відповідник.

Странник – укр. "мандрівник" має інший росіський відповідник.

Тлетворный – укр. "згубний", "згубливий" відповідає рос. "губительный" того ж кореня.

Угрюмый – укр. "похмурий" має відповідних рос. "хмурый", але не та експресія.

Унылый – укр. "сумний" може відповідати рос. "грустный".

Устрашающий, Устрашаемый – відповідників нема. Активні дієприкметники недоконаного виду уживаються рідко і без залежних слів. Коли вони вживаються із залежними словами, то вважаються штучними і звичайно замінюються підрядним означальним реченням (Зубков М. 2004, 249-250). Пасивні дієприкметники мають тільки форму минулого часу і ніколи не керують іменниками без прийменників (Русанівський В.М. та ін. 1978, 131-132). Ці особливості української не шкодять при написанні оригінальних творів, але приносять багато незручностей при перекладах без порушення сенсу авторського тексту.

Ухаживать – укр. "ходити", "упадати", "услуговувати", "залицятися" вживаються при різних обставинах і мають відповідності в російській мові, але в українській нема узагальнюючого слова.

Чаять – укр. "сподіватися", якому є інші відповідники в російській.

Чопорный – укр. "манірний", таке саме слово є в російській

Щекотливый, Щепетильный – укр. "педанитичний", "скрупульозний", "делікатний", усі запозичені.

В списку наведено близько п'ятдесяти слів без похідних, які при неупередженому погляді можуть говорити про певне багатство російської мови. Вони подані тут як пожива для роздумів. Подібних слів може бути значно більше, але для цього потрібні спеціальні дослідження. Для пересічної людини, яка стикається з браком українських слів для висловлення власних думок їх може бути досить для того, щоб віддавати добровільну перевагу російській мові. З другого боку, піддавшись закликам, російськомовна інтелігентна людина, перейшовши на українську, сильніше відчує незручність у спілкуванні і це тільки переконає її, що цього було робити не слід. Це повинні брати до уваги українські літератори і у своїй творчості шукати нові слова, орієнтуючись на наведений список.

Російська мова збагачувалася на протязі трьох століть не за рахунок народної мови а цілеспрямованим введенням новотворів. Особливо використовувалися запозиченнях з церковнослов'янської мови, яка була багатим джерелом випробуваної на практиці і знайомої християнам лексики. Навпаки, як свідчать українські лінгвісти, "значення старослов'янської мови та її українського церковнослов'янського варіанту не тільки належним чином не оцінено, але навіть проігноровано при становленні української літературної мови в переважній орієнтації на народну мову" (Белей Любомир, Белей Олег , 2001, 5-6). Другим джерелом була німецька мова, яка використовувалася для творення кальок. Особливо плідним був префікс пред- як переклад з німецького vor- "перед". Таких новотворів в російській мові близько трьохсот із загальної кількості 106000 слів словника, тобто 0,3% (Бархударов С.Г. (Ред.) 1988). В аналогічному українському словнику при приблизно такій самій кількості слів, слів з префіксом перед- приблизно стільки ж, але переважна частина з них відповідає російським словам з тим же префіксом і не набереться і десятка слів, які би відповідали тим російським, що префіксом пред-. Якусь частину новотворів внесли в мову російські письменники, те саме могли зробити і українські письменники, але відслідкувати їх внески практично неможливо.

Практика збагачення літературної мови відома в Українській Державі з 1918 року. Це була спрямована політика, розрахована на довгі роки, яка могла бути продовжена і продовжувалася в радянські часи, але без натиску з боку влади. Вона уього не усвідомлювала і боялася обвинувачень в націоналізмі. В результаті говірки Західної України письменники не рішалися використовувати.

Добре розуміння причин русифікації українців при обережній практиці реукраїнізації може сприяти консолідації суспільства, в той час як "кавалерійська атака" може цьому тільки нашкодити. Прикро, що екстремісти знаходять розумння серед багатьох завзятих націоналістів.

Література

Бархударов С.Г. (Ред.) 1988. Орфографический словарь русского языка./АН СССР. Москва. "Русский язык".

Белей Любомир, Белей Олег. 2001. Старослов’янсько-український словник. Львів.

Головащук С.І., Русанівський В.М. . 1977. Орфографічний словник української мови. Київ. "Наукова думка".

Греков Б.Д. (Ред.). 1947. История СССР. Том. І. ОГИЗ. Государственное издательство политической литературы.

Зубков М. 2004. Українська мова. Універсальний довідник. Харків. ВД. "Школа".

К-й І. 1996. Прокопович Теофан. Енциклопедія українознавства. Том 6. Львів.

Насонов А.Н. 1951. «Русская земля» и образование территории древнерусского государства. Москва.

Русанівський В.М., Пилипинський М.М. Єрмоленко С.Я. 1978. Українська мова. Київ. "Радянська школа".

Трубецкой Н.С. 1926/1990. К украинской проблеме. Вестник Московского университета. №4.