Майкопська загадка

Використання графоаналітичного методу в етногенетичних дослідженнях дозволило знайти місця формувань прамов, на яких розмовляли предки тих народів, які заселяють в наш час Східну Європу. Також це дало можливість пов'язати території поселень тих давніх людей з окремими археологічними культурами. Єдину загадку становить майкопська культура, етнічна належність творців якої залишається невідомою. Почнемо розв'язувати цю загадку з аналізу того, що нам вже відомо.

Мал. 1. Срібна посудина з пейзажем з Майкопського кургану Ошад.
Державний Ермітаж. Росія.

Майкопська культура ранньобронзового віку була поширена в Передкавказзі і на Північному Кавказі в 4-му тис. до Р.Х. Від назви цієї культури приймемо умовну назву "майкопці" для позначення населення, що проживало в Передкавказзі і, можливо, говорило мовою, близькою північнокавказьким, найбільш територіально близьким. Краніологічні дослідження черепів носіїв майкопською культури показали, що вони "відрізняються від всіх груп синхронного і більш пізнього степового і лісостепового населення Східної Європи"(Казарницкий А.А. 2010, 154). Таким чином, генетично майкопці не пов'язані з сусідніми носіями ямної культури, в яких ми визнали тюрків (Стецюк Валентин. 1998, 62-66).

Ностратичні мові, до яких впевнено відносять індоєвропейські, тюркські та алтайські, сформувалися у Закавказзі в гірських котловинах довкола озер Севан і Урмія (там же, 27-31). Мови сучасного населення Північного Кавказу сформувалися в долинах Головного Кавказького хребта, тобто предки носіїв сучасних абхазо-адизької і нахсько-дагестанської груп мов були і є споконвічними поселенцями на своїх теперішніх територіях, а їх спільна колись мова могла бути одним з найдавніших діалектів ностратичної прамови.

На час переселення носіїв вказаних ностратичних мов з Передньої Азії до Східної Європи степи Передкавказької рівнини були заселені майкопцями і щільність їх поселень мала бути досить висока. Саме тому індоєвропейці, тюрки і алтайці повинні були рухатися далі на північ. З тієї ж причини предки вейнахів і дагестанців, перейшовши за Великий Кавказький хребет, залишилися в горах, а не оселилися на рівнині по берегах Терека, Куми, Кубані (див. мапу на Мал. 2).

Мал. 2. Лінгвістична карта Кавказу приблизно на період VII-V тис. до н.е.

На мапі позначений ареал формування гіпотетичної північно-кавказької прамови, яка розділилися на абхізо-адизькі і нахсько-дагестанські, після того як її носії розселилися в різних напрямках.

Переконливих даних, що дозволяли би точніше судити про мову майкопців, нема, але є факти, які говорять про зв'язки між сино-тибетськими та дагестанськими мовами. Російський вчений Сергій Старостін, вивчаючи давньокитайську фонологічну систему, реконструював її досить надійно. Добре ознайомлений з відновленою раніше прадагестанською мовою, він виявив певні сходження між нею і давньокитайською, тому припустив існування у них одного спільного предка. Заглибившись у це питання, Старостін знайшов підтвердження своєму припущенню при тому, що ці мови мали також спільні риси з тібетськими і єнісейськими. Він об'єднав їх та деякі інші в одну мовну макросім'ю, якій дав назву сино-кавказька (Гуцуляк Олег. 2021, 31).

За деякими ознаками краніологічного комплексу майкопці близькі синхронним групам населення Південної Туркменії. Цей та інші факти дозволяють зробити наступний висновок:

… з огляду на своєрідність "майкопців" в Східній Європі і на їх незначну схожість з південними європеоїдами Кавказу і Середньої Азії, а також відоме тяжіння матеріальної культури майкопсько-новосвободненскої спільноти до Близького Сходу [Мунчаев, 1994, с. 170], походження носіїв майкопською культури з певною часткою умовності можна пов'язати з територією Передньої Азії (Казарницкий А.А. 2010, 155).

Беручи до уваги локалізацію прабатьківщини носіїв сино-тибетських мов в Передньої Азії (див. розділ Родинні взаємини сино-тибетських мов), не можна виключати того, що майкопці були монголоїдами, якщо вони проникли у Перекавказя значно раніше предків носіїв нахсько-дагестанських мов, заселивши найбільш родючі степові землі. Однак з часом в процесі метисації вони могли набрати комплекс європейських рис подібно тому, як сформувалася лапоноїдна раса (див. розділ Антропологічний тип автохтонів Європи та їхня мова).

З кінця 3-го тис. до н.е. почалася масова тюркська експансія в усіх напрямках з прабатьківщини на території між Дніпром і Доном. В Європі ця експансія була пов'язана з поширенням культури шнурової кераміки. Деякі тюркські племена рушили на північний схід у басейн Волги. Їхні нащадки відомі в наш час як волзькі татари. Велика частина тюркських народів перейшла Дон і поширилася в Сальських степах і в Передкавказзі (див. мапу на Мал. 3.). Вони витіснили корінних майкопців за Волгу на безлюдні землі Казахстану. Деякі тюркські племена (серед них кипчаки, сельджуки, огузи, туркмени), можливо, зупинилася на території Північного Кавказу, але більша частина тюрків послідувала за майкопцями. Тюрки і майкопці рухалися на схід і південний схід одночасно, але майкопци завжди залишалися південніше від тюрків. Їх шлях можна простежити по андронівській культурі та культурі Заманбаба, створених народами європейської зовнішності, що прийшли із Заходу, як це доведено археологами.

Мал. 3. Розселення давніх тюрків за Доном.

З кінця 3-го тис. до Р.Х. в Монголії виразно простежуються дві великі етнічні спільноти. Одну з них представляли монголоїди, іншу – європеоїди (Новгородова Э.А., 1981, 214), з якими можна пов'язувати майкопські племена, які рухалися попереду тюрків в напрямку до Алтаю, де вони стали творцями афанасієвської культури бронзового віку. Фахівці пов'язують її створення з хвилею пізньоямного-катакомбного населення, що пройшла від Приуралля далеко на схід (Кузьміна Е.Е., 1986, 186). Ця культура існувала c середини III-го і до початку II тис. до Р.Х. на великому просторі, який включав, крім Алтаю, також Монголію і Сіньцзян.

Можна припускати, що частина майкопців через Джунгарські ворота увійшла на територію Сіньцзяну, де зустрілася з людьми монголоїдного типу, які стояли на більш низькому щаблі культурного розвитку. Прибульці принесли з собою племінну організацію, технологію бронзи, навички скотарства та землеробства. Прихід майкопців на територію Китаю ознаменувався створенням урбаністської цивілізації в державі Шань (XVI-XI ст. до н.е.). Будучи на чолі держави, майкопці перемішалися з автохтонами і, приймаючи монголоїдні риси, засвоювали також і мову численного місцевого населення, зробивши на неї, однак, великий вплив. Сліди цього впливу мови майкопців тепер видно в сино-тибетських мовах і цей вплив був настільки суттєвим, що дає підставу говорити про генетичну спорідненість лагестанських мов з сино-тибетськими, але насправді можна говорити про зрідненість, як це має місце також у випадку тюркських і монгольських мов.

Культурний вплив майкопців проявився також в духовній сфері. Спеціалісти вбачають в світогляді китайців відсутність трансцендентного Абсолюту, яким є Небо в європейських цивілізаціях, натомість для них великою цінністю є етико-соціополітичний порядок з з суворою ритуалістикою. На їх думку, це явище виникло саме в часи цивілізації Шань-Інь:

На думку Л.С. Васильєва, мігранти-завойовники, які прибули з далекого Заходу і керували шан-іньським суспільством, потребували заступництва не богів з їх розмитими спорідненими і навіть етнічними симпатіями, але власних предків. На чолі останніх стояв верховний пращур-первототем Шанді (Гуцуляк Олег. 2021, 14).

Очевидно, майкопці прибували на територію Китаю хвилями впродовж кількох століть, оскілки європейські впливи в матеріальній культурі проглядаються і до остаточного оформлення держави Шань. Серед культур Яншао неолітичного Китаю виділяється окрема культура "Баншань з характерною мальованою керамікою періоду 2500-2000 рр. до н.е.

Мал. 4. Мальована кераміка культури Баншань
Фото з Вікіпедії

До цієї культури відносяться великі цвинтарі на пагорбах верхнього басейну річки Хуанхе в провінції Ганьсу. Найбільш поширеними артефактами в них були великі кулясті урни пофарбовані жирними спіралями або іншими кривими лініями в червоний, чорний, фіолетовий, або коричневий кольори.

Зустрічаються геометричні візерунки або стилізовані фігури людей, риб і птахів; поливання відсутнє. Ручки низько посаджені на корпусі урн, а нижня частина корпусу залишається без обробки – як в більшісті грецького похоронного посуду, до якого є певна подібність.

Мал. 5. Трипільська кераміка

Вражаючі паралелі цій кераміці були знайдені в Туркестані, на Кавказі і на Україні (Пор. горщики культури Баншань і трипільської культури на приведених Мал. 4 і 5). Причини подібності досі не мають пояснення. Можна припускати, що стиль і технологію кераміки принесли із собою майкопці. Однак і подібність майкопської і трипільської кераміки теж потребує пояснення.