Етноформуючі ареали

Певні частини земної поверхні разом з їхніми мешканцями чітко визначаються природою для формування політичних одиниць. Їх обсяг відокремлений від решти Землі великими річками, морями, недоступними горами.

Fichte, Johann Gottlieb. 1945/1946, 480.

Третій постулат Альтернативної лінгвістики базується на припущенні існування обернено пропорційної залежності між кількістю спільних рис у парі мов і відстанню між ареалами, на яких сформувалися ці мови.

Новітні міждисциплінарні дослідження на стику гуманітарних наук підводять під цей постулат теоретичну базу. Поштовх до нового підходу для таких досліджень дала робота Бенуа Мандельброта «Фрактальна геометрія природи» (Mandelbrot B.B 1982. The Fractal Geometry of Nature. San Francisco. WR Freedman and Comp.), в якій автор ввів у науковий обіг категорію фрактала. Цей термін характеризує геометричну фігуру, що складається з частин, подібних самій фігурі. Використовуючи категорію фрактала в синергетичних природних системах, чеський учений Радан Квет обґрунтував теорію чотирьох взаємопов'язаних природних мереж:

- мережа геологічних розломів;

- гідрологічна мережа;

- мережа передісторичних стежин;

- інформаційна мережа.

Суть цієї теорії полягає в наступному. Розломи в земній корі і, особливо, розломні зони з пониженням від найвищих точок до рівня моря зумовили конфігурацію гідрологічної мережі водних потоків. Переважно на перших терасах вздовж річок людина мимоволі проклали пішохідні стежки, а мережа пішохідних стежок стала одночасно первісною інформаційною мережею. Ця мережа забезпечувала поширення технологічного досвіду, світоглядних ідей, творчих уподобань і т. п. (Květ R. 1998., 43, Květ Radan. 2000, 294) Само собою зрозуміло, що разом з поширенням досвіду та ідей поширювалися також нові слова, які відповідають новоствореним поняттями. Однак при цьому слід мати на увазі, що річкова мережа вельми дискретна і водні потоки можуть як сприяти спілкуванню людей, так і перешкоджати такому спілкуванню. Малі річки і стежки вздовж них утворюють локальний ареал тісного людського спілкування, обмежений більш широкими річками, що представляють собою важко переборні перешкоди для розповсюдження нової інформації. Таким чином в певних ареалах самоорганізується спільність людей, пов'язана реальними господарськими зв'язками, спільною мовою (діалектом) та загальними культурними і світоглядними ідеями.

Усвідомлення людьми цієї спільності стає визначальним чинником для формування первинних етнічних спільнот, що неможливе без наявності спільної мови, про що ще в 1940 р. писав інший чеський учений:

Племінна належність є основною і об'єктивною ознакою народу, бо в ньому втілений повний географічний і генетичний взаємозв'язок. І тільки в цьому взаємозв'язку виникає суспільна організація, що веде до спільної мови і культури…. Є очевидним, що народну самобутність не можна зберігати без своєрідної душевної атмосфери, забезпеченої комунікативною особливістю власної мови" (Jaromír Korčak. 1940, 6)

Плем'я виникає з об'єднання родових общин з тенденцією до ендогамії (Бромлей Ю.В., 1986, 431). Ця тенденція сприяє тому, що деякі антропологічні особливості консолідуються і поширюються в окремих племенах. В одному ареалі може бути одне або кілька племен, які становлять одну етнічну спільність. Географічні особливості ареалів (переважно природні кордони) визначають об'єднання окремих етнічних осередків в єдину спільність з яскраво вираженими мовними, культурними і соціальними особливостями. Як це неодноразово бувало в історії, етнічні громади з часом збільшуються в кількості і залишають свої споконвічні ареали, мігруючи в пошуках нових місць, зручних для проживання. Однак зазвичай частина жителів залишається на старому місці і згодом зливається з новоприбулим населенням. Новачки запозичують елементи культури і мови у корінних народів і так формується новий етнос в тих же природних умовах. При неодноразової зміни населення ареалів такий процес може відбуватися кожного разу, тому такі ареали можна назвати етноформуючими.

Первинні етнічні спільності ґрунтувалися на кровно споріднених зв'язках, тобто складалися з людей спільного походження, які це усвідомлювали. Особливістю цих спільнот була відсутність у них соціального розшарування, що сприяло формуванню єдиної культури в якій соціальна та етнічна специфіка збігалися (Чебоксаров М.М., Чебоксарова И.А., 1985, 70).

Однак первинні етнічні угруповання, що виникають на етноформуючих ареалах, не уникають спілкування з такими ж сусідніми, хоча обмін інформацією вже проходить не так інтенсивно, як всередині ареалу. З виникненням етнічної самосвідомості, обумовленого відчуттям відмінностей в мовах і культурі первинних етнічних угруповань процес їх відокремлення проходить вже свідомо, коли люди на протилежному березі великої річки сприймаються як інші або чужі. При цьому сама річка стає не тільки природним, а й психологічним кордоном між етнічними угрупованнями. Як зазначає В.В.Євсюков, в давніх людських уявах водний простір "мислиться як магічний кордон між світами, межею між минущим і вічним, життям, смертю і безсмертям" (Евсюков В.В., 1988, 47). Звичайно в давньому світогляді свій рід вважається втіленням всього тільки позитивного, інший же – всього негативного. Крім того, інший рід зі своїми звичаями і культурою часто ототожнюється з потойбічним світом. Звідси – мотив водної перепони, яка відділяє "цей" світ від "того" (Евсюков В.В., 1988, 54).

Припущення про існування природних границь між окремими етнічними групами є природним і давно сприймається вченими. Наприклад, Телегін писав, що "природні рубежі (ріки, гори, межі ландшафтних зон) часто і подовгу служили кордонами розселення певних етнічних груп" (Телегін Д.Я., 1968, 21). Важливість існування міжетнічних кордонів викликалася необхідністю регулювання використання території. Посилаючися на Ж.Баланд’є, Л.Е.Куббель стверджує, що така необхідність існувала "навіть на найраніших етапах історії людського суспільства" (Куббель Л.Е., 1982, 126). З цим твердженням можна легко погодитися, якщо згадати відоме в біології існування означених границь поселень окремих індивідів та груп вищих ссавців (ведмідь, вовк і т. д.) та окремих видів птахів. В період же переходу людини до продуктивного господарства роль означених кордонів, за словами Куббеля, стає все більш важливою. Особливо це ставало помітним тоді, коли сусідували і вступали в контакти людські спільноти з різним типом господарювання, частіше всього представники продуктивної і непродуктивної економік. І тим більше виростало значення організації території в тих випадках, коли різні спільноти використовували ту саму екологічну нішу. "При чому, як раз у цих випадках особливо ясно проявлялася обмежувальна роль природних рубежів" (Куббель Л.Е., 1982, 127).

Ріки досить часто є границями археологічних культур, хоча і не завжди достатньо чіткими. Інколи ми зустрічаємося з фактами, коли матеріальні пам’ятки тої самої культури можна знайти по обидвох берегах річки. Очевидно в таких випадках ми стикаємося з явищем етнічної мембрани. Коли формування діалектів зайшло так далеко, що їх носії починають ідентифікувати себе як окрему етнічну одиницю із власними мовою і духовним світом, то природні перешкоди вже грають роль границь між етносами вже не самі по собі, а як усвідомлені людьми зручні кордони між територіями поселень. Такі етнічні кордони згідно С.А.Арутюнова не можуть бути непроникні, однак подібно мембрані така границя може бути проникною для одних зв’язків і непроникною для інших, вона може бути проникна в одному напрямку і непроникна в другому (явище осмосу). Він наводить приклад ханто-ненецьких зв’язків. Шлюбні зв’язки, переміщення індивідуумів і цілих груп, взаємна асиміляція цілих родів є двосторонніми, в той же час етнічна границя лишається достатньо стабільною (Арутюнов С.А., 1982, 77).

Одне з великих скупчень етноформуючих ареалів знаходиться у басейні Дніпра. В результаті геологічних процесів тут сформувалася досить складна гідрологічна система, в якій його притоки і притоки Прип'яті і Десни течуть практично у протилежних напрямках. Так були утворені досить виразно обмежені ними ареали, в яких кількаразово проходило розчленування мов народів, які почергово заселяли цю територію – індоєвропейці, германці, іранці, балти, слов'яни (див. карту нижче).

Карта етноформуючих ареалів у Східній Європі, яка ілюструє почерговість субстратних впливів.
На тих самих ареалах в різний час з первісної мови формувалися діалекти, які пізніше розвивалися у самостійні мови. Сучасними назвами позначені предки відповідних народів. Цифри на ареалах відповідають таким періодам: 1. Формування індоєвропейських мови. 2. Формування германських та іранських мов. 3. Формування слов'янських мов. 4. Східнослов'янські племена часів Київської Русі.

Вказана почерговість заселення цієї території, крім усього іншого, підтверджується мовним субстратом етноформуючих ареалів, коли деякі слова попереднього населення сприймаються новими прибульцями.

Інші скупчення етноформуючих ареалів знаходяться у межиріччі Дніпра і Дону, Дону і Волги, а також в басейні Амуру. Їх існування є свого роду емпірічним узагальненням, яке, за висловом Вернадського, "не відрізняється від науково встановленого факту" (Вернадский В.И. 2004, § 15).

Річкові сітки, які формують етноформуючі ареали, виникли внаслідок тектонічних розломів земної кори. Тектонічні плити перебувають у постійному повільному русі, який пов’язаний з енергетичними процесами, шо мають різне пояснення. Якщо має місце виділення енергії, то особливо чутливі люди можуть зауважити його періодичні сплески. Можливо такою надзвичайно чутливою людиною був апостол Андрій, який відчув енергетику київських гір і передрікав Києву благодать Божу. Наслідком одного зі сплесків виділення енергії могла бути Чорнобильська катастрофа, причини якої не вияснені.

В техніці і в інформатиці кожна добре функціонуюча система складається готових самостійних модулів. Це універсальний закон конструюваггя, який мав би бути застосований при побудові людської спільноти. Важко припустити, що етноформуючі ареали виникли випадково, а не з волі Небесного Архітектора, який керує геологічними процесами на Землі. За його задумом для забезпечення успішного розвитку людство мало бути структуроване за принципом поліморфізму, який ми можемо спостерігати на усіх рівнях у біології.

У населення етноформуючого ареалу природним шляхом формується ендогамія, тобто практика шлюбів в межах племені, але випадки екзогамії не виключаються, а інколи навіть вітаються. Однак при цьому в переважаючій більшості випадків дівчина іншого племені має бути незайманою, чому є фізіологічна ознака у вигляді дівочої пліви. Біологічна роль цього елемента статевого органу невідома, але його специфіка говорить про те, що ця роль особлива і він не міг виникнути природним шляхом. Цнотливість дівчини іншого племені говорить про те, що вона не мала статевих стосунків і тому не може бути вагітна. Можна думати, що такий звичай спрямований на збереження тих характерних особливостей племені, яку забезпечує хромосома Y, якої у дівчини нема. Однак вона могла бути в ембріона чоловічої статі, якщо дівчина була вже вагітна. Звідси випливає два висновки. По-перше, плем’я свідомо зберігає свою самобутність, яку забезпечує певний набір хромосом Y, а, по-друге, знає як це зробити. Такі знання можуть бути лише вродженими без чіткого усвідомлення їх значення і вдруге свідчать, що Господь бачив людський рід структурованим за антропологічними ознаками і наділив людей певними вродженими знаннями. Дівоча пліва обумовлена генетично і не може зникнути в процесі історичного розвитку тіла жінки, але сформоване ставлення до цнотливості в подальшій історії людства регулювалося законами існуючої моралі з метою збереження особливостей певної соціальної або етнічної групи. Зрозуміло, що належність до роду визначалася з патрилінійним принципом. Винятки недотримання цього правила, коли спорідненість визначається з принципом матрилінійності, ускладнюють формування етносу.

Далі ці процеси ускладнюються, і мова втрачає своє значення для етнічної ідентифікації; натомість вплив на процеси етногенезу переноситься на суспільно-політичні формації та релігію. Однак етнічні одиниці, що утворилися в доісторичні часи, визначають розвиток народів у нових історичних умовах.

В наш час превалює ліберальна ідеологія, яка проголошує вищими цінностями права і свободу особистості. Однак індивід може бути байдужий до колективних інтересів людей, об'єднаних на основі широкої різноманітності ознак і ідей, тим більше він байдужий до проблем людства в цілому як невпорядкованого скупчення різних індивідів. Така ідеологія являє загрозу для людської цивілізації, і, передбачивши таку можливість, Творець цілеспрямовано формував поверхню Землі за допомогою геологічних процесів, щоб вони формували людське суспільство як сукупність етнічних одиниць. В цьому проявляється ідея структурування, яка закладається при проектуванні будь-якої складної системи. Пропоновану тему можна розглядати як прелюдію до моєї ширшої статті "Криза ліберального гуманізму."