Герр – давній водний шлях з Дніпра в Азовське море
Геродот у своїх Історіях пише:
І перш за все вони (раби – В.С.) прокопали широченний рів, що починався від Таврійських гір і доходив до Маєтійського озера в тому місце, де воно має найбільшу ширину. (Історії, Книга IV, 3).
У такий спосіб був створений водний шлях, який з'єднував Дніпро з Азовським морем, який Геродот називав Герром:
Сьома ріка – Герр, яка відокремлюється від Борисфена в тому місці, до котрого є відомий Борисфен. В тому місці вона починає віддалятися від нього і має таку саму назву, як і та країна. Герр, прямуючи до моря, відділяє країну скіфів-кочовиків від царських скіфів і вливається в Гіпакірій. (Історії, Книга IV, 56).
Судячи з усього, Герром давні мешканці Приазов'я називали водний шлях, який становили нижня течія Самари, річки Вовча, Мокрі Яли, Кальчик, який впадає в Кальміус недалеко від його гирла. В одному місці Кальчик і Мокрі Яли настільки наближаються, що ще у відносно недалекі історичні часи запорізькі козаки волоком перетягували свої човни-чайки з однієї річки в другу, як це описував Боплан, хоча помилково назвав Кальчик Міусом (Боплан де Гійом ле Вассер, 1998).
Якщо уважно подивитись на топографічну карту Шуберта з 19-го ст., то можна побачити, що перешийок, який відокремлює Мокрі Яли від Кальчика має довжину не більше шести кілометрів. Навіть в ті далекі часи обидві ріки можна було з'єднати каналом так, щоб утворити безперервний шлях з Азовського моря до Дніпра. Канал між було дуже легко прокопати по ярах між річками, які підходять зовсім близько один до одного (див. мапу ліворуч). По тих балках тоді протікали потічки, а між ними могло бути болото яке можна було переходити вбрід, чим і пояснюється загальна назва цього водного шляху "Герр" (на мові чувашів, далеких нащадків скіфів, кěре власне і означає брід).
Більше того, і сучасна назва Кальчик також підтверджує цю гіпотезу (давнє слово кал означає "грязь, багно, гуща"). Геродот писав, що у Скіфії раби прокопали рів від Таврійських гір до Меотійського озера (Азовського моря) в тому місці, де воно має найбільшу ширину. Якщо за Таврійські гори прийняти Приазовську височину, що цілком можливо, судячи з зовнішнього вигляду Бельмак-Могили (див. фото нижче), то рів як раз і був би тим самим каналом. Сліди цього каналу в принципі можна знайти досить легко.
Праворуч: Бельмак-Могила, найвища точка Приазовської височини (324 м.)
А назва річки річки Мокрі Яли може означати саме "водний шлях", бо в тюркських мовах є слово jol/joly „шлях”. Якщо пошукати тюркську відповідність до першої частини назви, залучаючи слова зі значенням "вода", "мокрий", "вологий", то ми несподівано приходимо до річки Каяли, відомої за Іпатіївським літописом і "Слову про Ігорів похід". М. Фасмер та К. Менгес доводять, що правильна форма назви є на Каяла, а Каяли (Менгес К.Г. 1979, 100). М. Фасмер вважав, що ця назва походить від тюрк. qajaly "скелястий" (Фасмер М. 1967, 216), але така розшифровка неприйнятна, оскільки в болотистій місцевості скель бути не може. К. Менгес подає іншу розшифровку назви річки qaj+jaly як "річка із слизькими берегами", запропоновану М.Т. Соколом, але заперечує це пояснення, оскільки qaj "всього лише дієслівна основа", а друга частина слова запозичена "південно-західними" тюркськими мовами з новогрецької gialos „морський берег, пляж” (Менгес К.Г. 1979, 102). Це не так, бо в гагаузькій і турецькій мовах є слово qaj-ğy, де -ğy – суфікс прикметника від іменної основи (в інших тюркських мовах "слизький" – tajğy). Якщо ж залучити тюрк. joly, що перетворився в одному з "акаючих" діалектів в jaly, то отримаємо пояснення назви річки Каяли як "слизький шлях". Семантично це близько до назви "мокрий шлях", якщо наше припущення про існування болота між Мокрими Ялами і Кальчиком вірно. Особливо, якщо тут був волок по вологій місцевості. Таким чином Герр (він же Каяли) був водним шляхом з Дніпра в Азовське море і тоді Гіпакіріс можна ототожнювати з Кальміусом.
Літописну Каялу в кінці 19-го століття ототожнював з Мокрими Ялами А.В. Лонгинов, але К.В. Кудряяшов спростовує це припущення, вважаючи, що Каяли – це річка Макатиха, що впадає в Голу Долину поблизу Торських соляних озер. Він розрахував по днях похід дружини князя Ігоря, користуючись даними "Слова о полку Ігоревім" і, відповідно до зроблених розрахунків, руське військо до річки Мокрі Яли дійти не могло (Кудряшов К.В. 1948, 52-83). Проте, є сумніви щодо автентичності "Слова", тому зроблені розрахунки не можуть бути надійним доказом, а Макатиха занадто маленька річка для того, щоб взагалі мати якусь назву.
Суперечливі і дані Геородота. Якщо вважати описаний нами водний шлях Герром, то тоді виявляється, що Міус взагалі не згадано Геродотом, та й Гіпакіріс відповідно до його порядку перелічення річок Скіфії мав би знаходитися на захід від Герра, а не на схід, як виходить з наших міркувань. Привести в порядок плутані відомості Геродота намагалися багато вчених, але до цих пір це нікому не вдавалося. Очевидно, слід визнати, що вони відповідають істині лише частково. Можна було б припустити, що водний шлях йшов не Кальчиком, а Кальміусом, а волок був на місці сучасного міста Донецька з верхів'їв Кальміусу в річку Вовчу. У такому випадку Гіпакіріс – це Кальчик, і тоді повідомлення Геродота набуває певну логіку. Однак такого припущення суперечить його ж твердження, що Герр (тобто Кальміус) втікає в Гіпакіріс (Кальчик), бо насправді Кальчик впадає у Кальміус. До того ж Кальчик сам по собі не така вже й велика річка і поряд протікає Берда такої ж величини, тому він міг бути гідним згадки лише в тому випадку, якщо по ньому проходив великий водний шлях. З іншого боку, волок з Кальміусу в Вовчу важко здійснити, оскільки і в той час ці річки у своїх верхів'ях були невеликими струмками, з яких неможливо було б здійснювати плавання. До того ж волок з Кальчика міг йти по заболоченій низині, в той час як верхів'я Вовчої знаходяться на пагорбі. Проте, можливий і третій варіант, коли волок був в двох місцях, що і викликало суперечності в повідомленні Геродота. Знайти істину можна було б провівши розкопки на місці передбачуваного волока з Кальчика в Мокрі Яли (верхів'я Кальміусу знаходяться в місті Донецьку, де забудови будуть перешкоджати проведенню розкопок).
Про можливість перевірки гіпотези.
Перевірити гіпотезу про існування водного шляху з Дніпра в Азовське море дуже просто. Для цього потрібно лише прокопати траншею упоперек гаданого каналу екскаватором і відразу все стане ясно. Якщо канал справді існував, то в профілі траншеї буде чітко видно заміщення материкової глинястої породи темними осадами мулу, які з часом зрівнялися з природним дном балки. Що може дати таке відкриття? Для археологів це може бути просто скарб в прямому сенсі слова. У шарі мулу можуть бути зосереджені втрачені і затонулі за століття існування каналу цінні самі по собі і для науки артефакти.
Сергій Миронов (Краматорськ Донецької обл.) у підтвердження гіпотези висловлює власні міркування, з якими можна познайомитися в розділі "Коментарі читачів"
