Етнічність трипільців.

Вважаю своїм обов'язком висловити щиру подяку професору германістики та теоретичної лінгвістики Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана Тео Феннеманну, який люб'язно погодився прочитати матеріал цієї статті і, хоча утримався від критичних зауважень, уточнив цитований пасаж з однієї його роботи. Одночасно дякую професорові Петеру Райке (Peter Reijke) за можливість ознайомлення з роботами Тео Феннеманна і надану його адресу.

У принципі майбутнє детерміноване минулим. Але історія п'ятитисячолітньої давнини має на наше майбутнє вплив мізерний. Суттєво на нього впливають наші уявлення про сиву давнину. З цієї точки зору дослідження історії трипільців буде мати практичну цінність, якщо її етнічна база перестане бути загадковою.

Між тим, питання про походження та етнічність трипільської культури здавна викликали і досі викликають суперечки у науковому світі, хоча тривалий час серед її дослідників в цілому превалювали концепції про її автохтонність. Історія проблеми цієї культури з часу її відкриття В. Хвойкою детально описана (Бурдо Н.Б.. 2003), однак, оскільки питання етнічності трипільців досі не вирішене, в інформаційному просторі Україні воно стало предметом спекуляції на національному ґрунті, що проявляється у численних міфологемах:

Поглядів на проблему трипільської спадщини є досить багато: від прямого ототожнення українців з творцями трипільської культури до повного заперечення останніх як предків українського народу. Так само є варіативність погляду на саму трипільську культуру: від проголошення її найблискучішою та найрозвиненішою культурою, навіть першою цивілізацією стародавньої епохи і до того, що ця культура взагалі не належить до видатних і розвинутих (Балушок Василь. 2011, 29).

Щоправда, більшість науковіців (здебільшого археологи) не ототожнюють трипільців з українцями а деколи навіть доводять, що вони не можуть бути їхніми предками (там же, 30). Витоки трипільсьскої культури визначили румунські вчені в Румунському Прикарпатті, де існувала культура Кукутені, і перша її фаза, так звана Прекукутені, започаткувала трипільську. Мігранти з басейну ріки Сирет, лп Дунаю принесли культуру Прекукутені на Середній Дністер і Південний Буг, а українські археологи надали їй назву ранньотрипільської [Залізняк Л.Л. (ред.) 2005, 107. Рис. 1]

Мал. 1. Мапа міграцій носіїв культур Прекукутені – Раннє Трипілля на території України
Оригінал мапи [там же, 108. Рис. 1] тонований кольором автором].

Умовні позначення: I – поселення формативної фази, II – поселення типу Ларга-Жіжія – Флорешти – Бернашівка, III – поселення Дністро-Бузького межиріччя та Надбужанщини, IV – перший етап міграцій, V – другий етап міграцій.
Поселення: 1- Сфинту-Георге; 2 – Ерестегін; 3 – Банку; 4- Борлешти; 5 – Траян-Дядул-Вієй; 6 – Извоаре; 7 – Гігоєшти-Трудешти; 8 – Яси; 9 – Ларга-Жіжія; 10 — Вледені; 11 — Цигенаши; 12 — Кетрищ; 13 — Стольничени; 14 — Фундурь; 15 — Бернашівка; 16 — Флорешти; 17 — Рогожани; 18 — Гайворон; 19 — Сабатинівка; 20 — Вишнопіль; 21 — Костянтинівка; 22 — Олександрівка (за В. Г. Збеновичем).

Отож, енеолітична культура, яка існувала на території Правобережної України і Молдови в VI-III тис. до н.е., має мати більш точну назву Типілля-Кукутені. Вона залишила після себе численні археологічні пам'ятки з багатим краніологічним матеріалом, який дозволяє відтворити зовнішній вигляд трипільців.

Мал. 2. Антропологічнеі тип трипільців.
Жінка і чоловік середземноморського антропологічного типу з вихватинского могильника. Поховання 35 і 19.
Графічна реконструкція М. М. Герасимова за знайденими черепам. (Массон В.М., Мерперт Н.Я. 1982).

Розглядаючи контакти між індоєвропейськими і тюркськими мовами ми зробили припущення, що посередником у цих контактах могла бути мова населення трипільської культури, яке займала територію по сусідству з поселеннями тюрків і індоєвропейців, але стояло на більш високому рівні розвитку, ніж ті й другі (Стецюк Валентин, 1998, 59) Дослідження останніх років, проведені українськими археологами спільно з британськими колегами новітніми високоточними геомагнітними методами, показали, що трипільське населення було організовано в громади, які проживали іноді у великих поселеннях, що налічували понад 10 тис. осіб (Rassmann Knut a.o. 2014, 97-133). Якщо в Україні відомо більше двох тисяч стоянок трипільської культури площею від 0,5 до 400 га (Бурдо Н.Б, Полищук Л.Ю. 2013, 45), то загальна кількість населення території її поширення мала би складати кілька мільйонів. Щільність трипільських поселень привернула увагу археологів невдовзі після початку досліджень

В районі Трипілля на середньому Дніпрі, місцевості найкраще обслідуваній археологами, виявлено, що поселення одне від одного розташовувалися на відстані коло пів кілометра. Якщо нанести виявлені пункти трипільських поселень на карту і зіставити цю археологічну карту з картою сучасної заселеності цього району, то з'ясується той своєрідний і зовсім, на перший погляд, несподіваний факт, що поселень в ІІІ тисячолітті було більше, ніж нині. Вони були розташовані ближче одне від одного, ніж за наших часів. Вони були менші, ніж теперішні, але траплялися далеко частіше (Петров В. 1947, 3).

Після ретельних підрахунків може виявитися, що теперішні оцінки можуть бути замалі. Така маса людей не могла щезнути без слідів і мала би справити великий культурний вплив на новоприбуле населення.

Мал. 3. Село Майданецьке в Черкаській області.
Реконструкція трипільського поселення з місцевого музею від 1998 р.
Хати розміщені у лісовій місцевості.
Фото: Johannes Müller, Kiel. (Rassmann Knut a.o. 2014, 118)

Мал. 4. Реконструкція поселення Олександрівка за даними розкопок
с. Кирилівка Кодимського району Одеської області.
(Бруяко И.В., Самойлова Т.Л. (Отв. ред.). 2013, Таблица 1).

На думку багатьох фахівців, так само, як і за нашими дослідженнями, трипільці не були ні індоєвропейцями, ні тюрками і в той же час їх предки прибули з Передньої Азії (див. розділ "Перші неолітичні племена у Східній Європі "), тому було зроблено припущення про можливу мовну належність трипільців до семіто-хамітської родини. Існування трипільської культури за часом збігається зі середньостогівською і ямною культурами, які займали територію в межиріччі Нижнього Дніпра і Дону. Їх творцями були древні тюрки (більш докладно про це в розділі "Етнічність неолітичних та енеолітичних культур Східної Європи"). З початком третього тис. до н.е. деякі племена тюрків (головним чином древні булгари) стали масово переходити на правий берег Дніпра, про що свідчать археологічні знахідки з явними ознаками ямної культури.

Мал. 5. Трипільці: Літній чоловік передньоазійського європеоїдного типу і дівчинка середземноморського антропологічного типу.
Поховання в поселенні Незвисько ІІІ і поховання 5 вихватинського могильника відповідно. Графічна реконструкція М. М. Герасимова за знайденими черепам (Массон В.М., Мерперт Н.Я. 1982).

Одночасно про перехід тюрків на Правобережжя свідчать і черепи людей зовсім іншого антропологічного типу, які зустрічаються серед трипільських поховань (див. рисунки вище). У ситуації, коли з трипільським населенням могли мати контакт давні булгари, які, що відомо, були предками чувашів, припущення про семітську етнічність трипільців може бути підтверджене присутністю семіто-хамітських коренів в чуваській мові. Крім тюрків з трипільцями сусідили також і деякі індоеврпейскіе племена, що також могло відбитися на їхній мові. Цілеспрямовано проведені пошуки лексичних відповідностей між семітськими, з одного боку, та індоєвропейськими і тюркськими мовами, з другого, дали деякий матеріал для того, щоб більш впевнено говорити про семітське походження трипільців. Ця думка не нова і висловлювалася вже раніше деякими дослідниками, з роботами яких автор не знайомий, а лише знає про них з газетних публікацій.

Серед чувашів тепер поширена думка про шумерські корені цього народу, сформована у великій мірі Геннадієм Єгоровим. В його книзі (Егоров Геннадий, 1993) багато сумнівного і явно надуманого, але, очевидно, підстави для такого припущення він мав, знайшовши якісь паралелі між чуваськими і близькосхідними мовами і міфами, які насправді відбивали булгарсько-трипільські культурні зв'язки.

Мал. 6. Етнічні спільноти у Східній Європі у IV-III тис. до н.е.

Якась частина тюркських слів, в тому числі і чуваських, які мають відповідники в семітських мовах, може бути віднесена до спільного ностратичного фонду. Наприклад, спільнотюркське слово adam “людина” або тат., узб., кірг. та ін arča "сосна", якому відповідають ар. erze, гебр. arez "кедр" і т. д. Значно більше слів семітського походження було запозичено в тюркські мови з арабської в процесі ісламізації. Наприклад: ар. maskharah “насмішка” – чув. myskara “забава”, ар. miškin “бідний, нещасний” – чув. měskěn “бідолаха”, ар. iman „віра” – чув. ěnen „вірити”, ар. nasl „нащадки” – чув. nesěl „рід, плем'я”, ар. šabaka “сітка” – чув. sapaka “гроно”.

Однак ісламізація населення Середньої Волги, яка почалася прриблизно на початку 10-го ст., не охопила чувашів у своїй масі. За свідоцтвом Ібн Фадлана в мусульманство переходила лише верхівка чуваського народу – феодальна знать, купці, городяни (Скворцов М.И., 1995, 14). Тому багато арабських слів могло проникнути в чуваську мову через татарську. В той же час деякі запозичення з арабської дуже старі і відносяться до сфери язичницьких вірувань. Наприклад, в чуваської міфології є бог достатку Перекет тура (від ар baraka «благодать»). Виникає питання, чому язичники запозичили найменування одного зі своїх богів з мови арабів, які сповідують іслам, чужий широким масам. І таких запозичень чимало. Р.Г. Ахметьянов пише:

"… в чуваській мові багато арабо-перських слів, які не зустрічаються, або не активні в сучасних татарських діалектах і говірках або ж різко відрізняються за звучанням від татарських паралелей. Чуваські дослідники вважають їх словами, запозиченими в древній період булгарами, тобто прямо не пов'язують з татарським впливом" (Ахметьянов Р.Г., 1978, 121).

Цей же автор у бібліографії призводить роботу протоієрея Євфімія Малова "Про вплив єврейства на чуваш" (Малов Е., 1882). Мені не вдалося познайомитися з цією книгою, але назва говорить сама за себе.

Мал.7. Титульний лист книги Малова. Книгу можна скачати на сайті РУКОНТ за 90 руб.

Слів явно семітського походження в чуваській мові занадто багато. Не виключено, що якась частина з них, а саме та, яка належить до найдавнішого семітського фонду, потрапила в мову булгарів саме через трипільців і збереглася до цих пір в чуваській. Ще якась частина з них могла через древніх булгар потрапити до індоєвропейців.

Таким чином, в зробленій спробі знайти в чуваській мові можливі запозичення з семітських, що зберегли аналоги як в арабській, так і в давньо-єврейській, зверталася увага на присутність цих же коренів в індоєвропейських. Зокрема, є підстави говорити про культурно-мовні зв'язки між семітами і германцями:

Давня Германія виказує певну кількість вражаючих подібностей до давнього семітського світу у мові і культурі".

Такі протогерманські слова як *fulka "підрозділ армії", *sibjo “велика родина”, *aþal-l/aþili “шляхта, шляхетний”, *maguz/*magaþ(i)z “хлопець/дівчина”, які присутні тільки в германських мовах або у кращому випадку у близько споріднених і які не мають загальноприйнятої індоєвропейської етимології, мають інтригуючу семітську етимологію (Vennemenn Door Theo, gen. Nierfeld, 2012, vıı-vııı)

Роглянемо коротко ці прилади

1. Тео Феннеманн порівнює герм. *fulka (нім. Volk, анг. folc "народ"), а також нім. Pflug, анг. ploug "плуг" з гебр. plC з родини споріднених коренів, включаючи plg, які всі мають значення "розділяти" (Vennemann Theo. 2005, 27). Цьому семітському кореню маємо добрі відповідники у чуваській: Пўлĕх "розділювач", "провидіння", давнє чуваське божество, яке роздає людям щасливу або нещасливу долю, і пулккǎ "стадо", "зграя", "юрба".

2. Д.-герм. *sibjō (гот. sibja, д.-анг. sibb, нім. Sippe "родина", "рід", "клан" мають відповідність в чув. сып “покоління”, сыпă “коліно” (як "покоління" теж)

3. Д.-герм. *magaþi (гот. magaþ-s, д.-анг. mæged, нім. Magd "молодиця", "дівчина" – пор. чув. “мăкка “лагідне звернення, переважно до дітей”.

4. Д.-герм. *aþal-l/aþili (д.-анг. æđel “шляхетний”, нім. Adel "шляхта") – пор. чув. “аталан “розвиватися, рости”.

Таким чином, семітські запозичення в чуваській мові набирають у вазі, коли вони мають відповідники не тільки в арабській або/і у гебрейській мовах, але і в сучасних європейських. Пошуки таких запозичень були проведені при тому, що за гебрейську приймалася мова івриту, і в результаті було знайдено декілька слів в українській, угорській та румунській мовах без надійної етимології, які не мають відповідників у чуваській, але їм можна поставити у відповідність семітські слова. На зібраному матеріалі був складений лексикон гіпотетичних слів мови трипільців, який наводиться нижче (як прийнято у лінгвістів, такі слова позначені зірочкою – *). Звичайно, деякі паралелі можуть виглядати більш-менш сумнівними, але, як завжди, ми будемо дотримуватися принципу: випадковий збіг завжди можна викинути, краще розглянути сумнівні відповідності, ніж ризикувати втратити цікавий випадок.

Можливі семіто-хамітські корені в тюркських та індоєвропейських мовах, запозичені в часи трипільської культури

Трип. *afuna “горох” [гебр. אֲפוּנָה (афуна) “горох”, ар. حفنة (hafna) "гроно"] – рум. afina “чорниці”, уг. fekete afonya “чорниці”, vörös afonya „брусниці”. Укр. діал. афини “чорниці” запозичене з румунської. Сюди ж стосуються слова деяких тюркських мов, що мають значення “зерно”, “сім'ячко” (напр. тур. evin).

Трип. *arb “ячмінь” [гебр. בָּר (бар) “злаки”] – чув. урпа, сп. тюрк. arpa “ячмінь”, алб. elb “ячмінь” (фрак. *alb “ячмінь”), гр. αλφι“ячмінь”.

Трип. *arex “павук” [гебр. אָרוּג (аруґ) “тканий”, אָרַג (араґ) “ткати”] – чув. эрешмен “павук”, гр. αραχνη “павук”, лат. araneus “павук”.

Трип. *aruz “жито” [гебр. אוֹרֶז (орез) “рис”, ар. أرز (arz) “рис”] – чув. ыраш, каз. арыс та ін. под. тюркські “жито”, рус. рожь та ін. под. слов. “жито”, лит. rugys “жито”, д.-анг. ryge, нім. Roggen “жито”.

Трип. *bajer “джерело” [гебр. בְּאֵר (беер) “криниця, яма”, ар. مدح (ma') "вода", jura "яма" ? (Rajki András. 2005)] – укр. баюра.

Трип. *balta “сокира, молоток” [ар. بلطة (balta) "сокира", بلوط (balut) “дуб”, гебр. פְּלָדָה (пелада) “сталь”, בַּלוּט (балут) “жолудь”] – повна подоба поширеної в тюркських мовах назви сокири арабському слову може припускає запозичення з тюркської в арабську, але етимологія тюркського слова не встановлена і є припущення про ассиро-вавилонське походження цього слова (Левитская Л.С. и др. 2003, 108). У зв'язку з цим слід визнати семітське походження цього слова. Перші молотки люди могли робити з обрізка дубової гілки з відгалуженням, яке служило за ручку, тому назва молотка була подібна до назви дуба. Пізніше назва молотка поширилася і на кам'яну і металеву сокиру. Назви молотка, сокири та інших знарядь в багатьох мовах різних мовних сімей базуються на дещо подібних коренях balt, bolt, molt, bart, palt, purt тощо (поширене тюркське balta “сокира, молот”, хет. malatti “бойова зброя”, гр. παλτρον “спис”, тох. peret “сокира”, лат. martellum “молот”, bardicum “спис, топірець”, спільне слов'янське moltъ “молот”, анг. bolt “болт”, “стріла”, нім. Barte “топірець” Bolzen “болт”, “коротка стріла”, порт. balde “лопата”, осет. färät “сокира”, чув. пуртă “сокира”, удм., комі purt “ніж”, уг. bárd “сокира” і т. д.)

Трип. *burg “циліндр, башта” [ар. برج (burǰ) “башта”, гебр. בֹּרֶג (бораґ) “гвинт, болт”] – гр. πυργοσ “вежа”, лат. burgus “замок, вежа”, д.-тюрк. barq “будинок, будівля”, чув. пурак “(циліндричний) короб, козуб”, карач. buruu “паркан”, герм. *burg (нім. Burg “бурґ, місто), алб. burg “в’язниця”.

Трип. *daba “природа” [ар. طبيعة (tabia), гебр. טֶבַע (тава) “природа, натура”] – хороша відповідність є в літ. daba "природа, рід, спосіб", лтс dāba "природа", до них відносяться слав. слова доба з різними часовими значеннями (у білоруській "характер"), чув. тапă "молодіжне свято на початку літа"; схожі слова в іранських мовах зі значенням "природа", очевидно, запозичені з арабської.

Трип. *fahar “білий” [гебр. פַּחַר (фахар) “біла глина”, בָּהִיר (бахир), ар. فخار (fahar) „гончарна справа, порцеляна”] – угор. feher "білий". Походження угорського слова невизначене, але й можливий зв'язок із семітськими мовами теж незрозумілий. Очевидно, слід розглядати його зв'язок із каб.фагъуэ "блідий".

Трип. *faida “користь” [гебр. פדיון (підйон) "виручка", "викуп", ар. فائدة (faida)„користь”] – чув. пайта "користь, вигода, дари", тел., шор. пайда "користь". У багатьох тюркських мовах є це слово, але воно могло бути запозичене разом з ісламом. Але чуваші, телеути, шорці та інші малі народи Алтаю не мусульмани.

Трип. *farakh “літати” [гебр. פֶּרַח (парах “пурхати, літати”, ар. فراشة faraša "метелик"] – чув. пăрах “кидати”.

Трип. *gaba, gabal “велике тіло” [гебр. גַב (гав) “спина”, ар. كفل (kafal) “круп коня”, фнк. gebal “гора”] – дикі коні водилися у степах України ще за часів Геродота, а набагато раніше вони були одомашнені трипільцями, які передали коня разом із назвою давнім тюркам (заг. тюрк. jaby “кінь”). Щоправда, у тюрків є й інша, власна назва коня – at. З тюркських мов слово було запозичене до протогрецької (гр. ιπποσ “кінь”) та до фінно-угорських мов (вепс. hebo, фін. hepo, ест. hobu, мансі low, угор. ló (з lova) “кінь”). Є воно і в осетинській – jäfs "кінь". Розширений трипільський корінь gaval також дав назву коня, яке індоєвропейці запозичували від трипільців без тюркського посередництва (лат. caballus кінь, гр. καβαλλησ “робочий кінь”, лит. kumele"кобила", слов. кобила, перс. kaval “бистрохідний кінь”. Очевидно, сюди ж треба віднести чув. хавал “сила”.

Трип. *gavr, kaur “розпечені вугілля” [ар. جمر (ǰamr) “розпечені вугілля”, гебр. כּוּר (кур) “плавильна піч, горнило”] – чув. кăвар “гаряче вугілля, жар”.

Трип. *gaz “гусак” [ар. وظ (vaz) "гуси", герб. אַוָזָה (аваз) “гусак”] – тур., туркм. gaz, чув. хур (відповідно до фонології) та ін. под. тюркські "гусаке". Звідси також індоєвропейські назви гусів.

Трип. *habak "якась трав'яниста рослина" (ар. حبق (habaq) бот. “базилик”) – чув. хупах “лопух”.

Трип. *haman "вірний, надійний" [гебр. אָמוֹן, (амун), ар. أمين‎ (amin) “вірний”] – чув. хаман "міцність, вірність".

Трип. *hom “тесть” [гебр. חָם (хам) “тесть”, "свекор", ар. حمو (khamu) "тесть"] – чув. хунь “тесть”.

Трип. *hota- “сватати” [ар xatan, гебр. חוֹתֵן (хотен) “тесть”, “сват”] – Chuv хăта “сват”.

Трип. *huša “хижа” [ар. huša “хижа”] – чув. хӳшĕ "хижа, хатинка", нім. Haus, анг. house "дім".

Трип. *kad “горщик” [ар. гебр. כַּד (кад) “глек”] – укр. кадь та ін. подібні слов'янські слова, гр. καδοσ “глек, ведро”, алб. kade “діжка”, венг. kád “діжка”.

Трип. *kart “селище” [фнк. kart, гебр. קֶרֶת (керет) “місто”] – чув. карта “огорожа”, герм. *garda, (гот. gardon “дім”, д.-анг. geard “двір”, нім. Garten “сад”). Подібні слова є в багатьох слов'янських, кельтських, грецькій, латинській та деяких інших індоєвропейських мовах, але на думку Клюге вся ця група слів має деякі фонетичні невідповідності, і це дає підстави сумніватися, що корінь є споконвічно індоєвропейським (Kluge Friedrich, Seebold Elmar. 1989, 246).

Трип. *kemel “рівноцінна плата” [гебр. גְמוּל (гемул) “відплатити”, ар. كمال (kamal) “досконалість”] – чув. кěмěл “срібло”, в інших тюркських мовах срібло називається kümüš у повній відповідності до фонології цих мов. Докладніше про зміну значення у розділі Начерк розвитку торгівлі у Центрально-Східній Європі у передісторичні часи.

Трип. *keser “морква” [ар. جزر (ǰazar), гебр. גֶזֶר (гезэр) “морква”]. Слово було запозичене лише західними тюркськими племенами, які більше за інших контактували з трипільцями – чув. кишĕр, тат. кишер, туркм. kešer “морква”.

Трип *kors “корж” [ар. القرص qurs "диск", “корж”] – укр., блр. корж. фин. kyrsä “хлsб”, вепс. kürz “оладrf”, можливо, афг. kulča “печиво”. Слова цього кореня дуже поширені в різних мовах і прийняли значення "хліб", "сніп", "просо", "віник" і т.д.: вірм. xurdz, курд. gurz, осет. kyris “сніп”, чув. kurăs “мочало” (як „пучок”), xuraç “їжа”, коми korös’, манси kuras’ “віник”, нім. Hirse “просо”, лтс. garsa “яглиця, Aegopodium podagraria” (зонтична їстивна рослина), cers “кущ”, рус. (диал.) корос, корост “скирта снопів льону”, гр. koros “ситість”, д. анг. kors “очерет”. Із заміною r на l: гр. κολλιχ “круглий хліб”, угор. köles “просо”, лтс. kulis “сніп”, слов. kolsъ (укр., рос. колос, ч. слвц. klas і т.д.). Сюди треба віднести імена богів: латинська богиня рослинності Ceres, східнослов'янський бог Хорс. Можливо, сюди ж укр. користь, осет. xorz “добрий”, рус. хороший, нем. Horst “хмиз” і рос. хворост.

Трип *lavh “дошка, планка” [ар. لوح (lavh) “дошка”, гебр. לוּחַ (луах) “дошка, таблиця”] – слов. lava, lavka, чув lapka “полиця”, lav “віз” (первісно віз був просто дошкою на колесах).

Трип. *lis “злодій” [ар لص (lis) “злодій”] – слов. lis, lisa “лисиця”. Походження слов'янського слова неясно. У фольклорі лисиця нерідко зображується злодійкою. Можливо, спочатку алегоричне, воно витіснило у слов'ян споконвічну індоєвропейську назву лисиці, як це сталося також у інших народів (германців, балтів).

Трип. *masa “обмацувати” [ар. يلمس (massa) “торкатися”, гебр. מישש (машаш) “обмацування”] – чув. маса “зовнішність”, укр. мацати , слц. macat.

Трип. *nur „світло, вогонь, червоний” [ар. نور (nur) „світло, сяйво”, гебр. נור (нур) "вогонь"] – чув. нар "рум'янець", "красивий".

Трип. *peruti “шкіра” [гебр. פַּרוָתִי (перути) “хутро, шкіра”] – чув. pětrě “шкіряний мішок”, герм. *fodra “хутро” (нім. Futter “хутро”).

Трип. *rešet “сітка” [ар. رشفة (rashfa) "цідити",гебр. רשת (рэшет) “сітка”) – слов. rešeto "решето".

Трип. *sabon “мило” [ар. صابون (sabun), гебр. סַבּוֹן (сабон) "мило"] – чув. супăн, лат. sapo, sapōne, анг. soap, нім. Seife та ін. под. герм. – усі “мило”.

Трип. *sak “мішок” [ар. saki „бурдюк”, гебр. שַׂק (шак) “мішок”] – чув. шак “верша”, лат. saccus “мішок”, гр. σακκοσ “мішок”, укр., рос., сак "рибальська снасть у вигляді мішка" та ін. слов'янські слова цього типу.

Трип. *sameh “радість, веселощі” [гебр. שַׂמֵחַ (самеах) “щасливий, веселий”] – чув. савăк “радість, веселощі”.

Трип. *šap- “розсипати” [гебр. שְׁפּוֹך (шофех) “розсипати”] – чув. сап “сипати”, слав. sypati.

Трип. *šart “умова” [ар. شرط (šart )“умова”, гебр. שָרָת (шарат) "слуга"] – чув. šǎrt “присяга”.

Трип. *seret “стрічка, смуга” [ар.شريط (šarit), гебр. סֶרֶט (сэрэт) "стрічка"] – чув. серете "підлогові дошки", курд. sirat “путь”, рум. Seret, укр. “Серет” (назва кількох річок).

Трип. *tahal “селезінка” [ар. طحال (taal,) гебр. טְחוֹל техол "селезінка"] – чув. тат. та ін. talak, як. taal, хак. tölön, tileen, “селезінка”. У тюркських мовах давню форму представляє периферійна якутська.

Трип. *taham “смак” [ар. ta’am, гебр. טַעַם (таам) “смак”] – чув. тěхěм “смак”.

Трип. *tavar "річ, предмет обміну" [гебр. דָבָר (davar) “слово”, “річ”, “що-небудь”] – чув. tăvar „сіль”, лат. *taber. Як уже зазначалося в попередніх роботах (Стецюк Валентин, 1998, стор. 57 та ін.), для булгар сіль була основним предметом експорту і тому отримала значення „товар”. У вірменській мові տավար (тавар) означає „велика рогата худоба”, у тюркських мовах йому відповідають кум. tuuar „стадо”, тур. tavar „имущество”, „скот”, балкар., кр.тат. tu’ar „те саме”. В багатьох іранських мовах є слова tabar/ teber/tevir „сокира”, а фінно-угорські слова цього кореня мають значення „тканина” (саам. tavar, мар. тувыр, хант. tàgar). Усе це речі були предметами обміну та торгівлі, тобто товаром. Латинське слово *taber невідомого значення зникло, але залишився від нього дериват taberna, походження якого виводиться з trabs “балка, колода”, що непереконливо.

Трип. *tiše “трава” [гебр. דֶשֶׁא (дэше) “трава, зелень, газон”] – чув. тěшě “зерно”, морд. tiše “трава, сіно”.

Трип. *tora “неписанний закон, звичай” [гебр. תוֹרָה (тора) “закон”] – чув. тӳре “суддя”, тат. türä “закон”, “суддя”, тур. töre “звичай” і т.д.

Трип. *vaita “хижа” [ар. بيت (beyt), гебр. בַּיִת (беит] “дім” – чув. вите “хлів”, лат. *baita “хижа, хата”. Реставроване латинське слово представлено тепер у кількох італійських діалектах (Meyer-Lübke, 1992, 70).

Трип. *vakar “бик” або “корова” [ар. بقرة (bakara) "корова", гебр. בָּקָר бакар “велика рогата худоба”, “пастух рогатої худоби] – чув. вăкăр, тур. öküz, тат. ögüz та ін. “бик”, лат. vacca корова”. Укр. діал. вакар “пастух біків (корів)” запозичене з румунської (Мельничук О.С. 1982, 321). Анна Дибо припускає розвиток тюркського слова з пт *(h)öküř, запозиченого з тохарскої (тох. B okso, тох. A ops) "бик, віл". За її визнанням гіпотеза обґрунтовано відкидається Г. Дерфером (Дыбо А.В. 2007, 127). Від того ж трипільського слова походить назва міді baqyr в тюркських мовах.

Трип. *verah “квітка” [ар. فرع (fareh), гебр. פֶּרַח (перах) “квітка”] – угор. virág “квітка”. Ця паралель тягне за собою цілий ланцюжок подальших висновків. Є лат. virga “гілка, лозина” без відповідностей в інших індоєвропейських мовах, але якому відповідають д.-тюрк. bergä "різки, прут, батіг", хаккані, уйгурське berge "батіг". Джерард Клоусон пише: "Припускається, що це запозичення латинського virga 'прут, палиця', прийняте за посередництвом середньоперської, але не видно жодних слідів цього слова у перськый, і теорія необґрунтована" (Clauson Gerard , Sir. 1972). Сюди належить також угор. virgácz “прут, різка”, запозичення якого з латинської сумнівне. У такому разі з ними можна зіставити угор. virgone “швидкий, жвавий, живий”, якому є відповідність у чуваськоій – вірен “мчати”. Очевидно, це мандрівне слово, сліди якого в різних, але близьких значеннях можна виявити в багатьох мовах (напр., ерзя вірка “швидкий”, рус. бірка та інші подібні слов'янські зі значеннями "прутик", "сережка дерева" та ін., нім. Birke і інші подібні германські "береза", курд. wurg "живий"). Беручи до уваги значення "квітка" арабського та гебрейського слів, можна думати, що лат. virgō “незаймана” неясного походження (Walde Alois, Hofmann J.B., Berger Elsbeth. 1965) слід віднести сюди ж (пор. "дефлорація").

Трип. *xarta “шматок тканини, латка” [гебр. חָרוֹת (харут) “вирвзаний”] – чув. хăрта “латка”, гр. χαρτησ “папирусна карта”, лат. charta “папір, аркуш”.

Трип. *zivit “смола” [гебр. זֶפֶת (зэфэт) “смола”, ар. zift, вірм. jivt, сир. zifta “те саме”] – укр. живиця “біла соснова смола”, нім. Saft "сшк", Gift "яд".

Семітське походження трипільців може підтвердити розшифрування "темної" топоніміки Правобережної України засобами івриту. Оскільки населені пункти трипільців налічували по кілька тисяч жителів, принаймні частина з них мала існувати досить довго і зберігати свою оригінальну назву. Якщо буде знайдено достатню кількість назв із тлумаченням на івриті, це свідчить не лише про семітське походження трипільців, а й означатиме, що ці назви існують щонайменше шість тисяч років.

Назва невеликої залізничної станції Адабаш між Помічною та Малою Вискою може походити від івр. תַּפּוּחַ (адамаh) "земля, ґрунт, країна"

Для розшифрування назви нині затопленого водами Дністровського водосховища села Бакота та села Бакоти Кременецького району Тернопільської області підходить гебр. בִּקתָה (бікта, беката) "хижа, халупа, хата".

У назві міста Бершадь Вінницької області можуть ховатись гебр. בַּר (бар) "син, хлопчик" і שֵׁד (шед) 1. "демон, диявол", 2. "пустун, бешкетник". Навряд чи диявол міг бути у назві населеного пункту, але поєднання "хлопчик-бешкетник" вельми можливе.

Розшифрувати схожу назву румунського міста Берладь (Бирлад, рум. Bârlad) засобами івриту складніше. До другої частини слова, яку можна пов'язувати з герб. לָעַד (лаад) "вічність, назавжди" важко знайти прийнятну пару, незважаючи на те, що вибір великий. Найкраще за змістом підходить івр. בִּירָה (біра) "міцний, сильний".

Враховуючи агрикультурну спрямованість господарства трипільців, назву села Дохно та річки Дохна, що протікає тут, можна привести у відповідність гебр. דוֹחַן (дохан) "просо", того ж походження, що і דגן (даган) "зерно, хлібний злак". Те саме походження мають назви Дахнівка мікрорайону Черкас і села в Хмельницькій області. Назва зерна, яке було товаром при міновій торгівлі, в деяких мовах могла бути переосмислена як товар взагалі і бути привласнена також іншим товарам, таким як сіль, худоба та ін., пор. чеч. даьхни "майно, худоба" (аь – голосний переднього ряду). У зв'язку з цим назва села Дахно в Запорізькій області, очевидно, була надана чеченцями, яких ми пов'язуємо з печенігами (див. Печеніги і мадяри)

Переконливого пояснення походження назви столиці Молдови Кишинів немає. Фонетично та ситуативно підходять гебр. קָשֶׁה (каше) "твердий, терпкий" та עַנָב (анав) "виноград"

Велике поселення трипільців виявлено на березі Дністра у Чернівецькій області на околиці села Мошанець. Назва села може мати семітське походження: порівн. гебр. מוֹשָׁבָה (мошава) "колонія, поселення, село".

Поселення ранньої трипільської культури знаходиться також на околицях села Сабатинівка Благовіщенського району Кіровоградської області. Назва добре розшифровується за допомогою гебр. שׁבּת (шабат) "субота".

Для розшифрування назви річок Серет, лп Дністра та лп Дунаю добре підходить івр. סֶרֶט (серет) "стрічка, ремінь, вузька смуга".

Менш імовірно семитське походження назви села Тальянки Черкаської області, поблизу якого виявлено сліди великого трипільського поселення, що налічує 2100 житлових будівель на дослідженій геомагнітним способом площі 170 гектарів (Rassmann Knut. 2014, 110 ). Якщо не знайдеться більш достовірного тлумачення, назву можна пов'язувати з гебр. תִליוֹן (таліон) "дармовис, медальйон, брелок".

В античні часи в гирлі Дністра існувало місто Тіра. Місто з такою самою назвою існує в Ізраїлі. На івриті слово טירה (тира) означає "замок". Звичайно, трипільці замків не мали, але укріплене поселення могло мати таку назву.

Також назви інших населених пунктів можуть мати триаільське походження:

Пасат, село в Одеській обл. – гебр. פָּשַט (пасат) "простягатися".

Перківці, село в Чернівецькій обл. – гебр. פֶּרֶק (перек) ‎‎‎"вершина, голова".

Сахарне, місто Резинському районі Молдови – гебр. סֶכֶר‎‎ (сеhер) ‎‎‎"гребля".

Гаданих топонімів трипільського походження небагато, та й не могли ці назви зберігатися у великій кількості протягом тисячоліть, проте розташовані саме серед пам'яток ранньої трипільської культури показаних на Мал.1 (див.Мал. 8)

Мал. 8. Топоніми і пам'ятки трипільської культури.

Кружечки синього кольору відповідають пам'яткам, а червоного – топонімам.

Гіпотеза про можливу належність трипільців до одного із семітських племен варта серйозного дослідження. Тим більше, що подібна думка виникає у різних дослідників незалежно один від одного. Така несподівана можливість може не сподобатися тим шанувальникам трипільців, котрі бачать витоки української культури у трипільській, але висунуте припущення не суперечить можливим впливам трипільців на давню українську культуру. Як видно з топонімії, деякі поселення лісостепової України існують із часів, близьких до трипільських. Це означає, що вони постійно були заселені, тому трипільські культурні традиції могли передатися українцям через посередників, якими насамперед були стародавні булгари. Ця гіпотеза може бути перевірена порівняльним аналізом чуваської та української народних культур, і особливо слід звернути увагу на чуваську вишивку. Серед усіх народів Російської Федерації чуваші відрізняються найбільшим багатством та різноманітністю цього виду народної творчості. Чуваші говорять про себе: „Ми залишили світові сто тисяч слів, сто тисяч пісень та сто тисяч вишивок”. Приблизно так само оцінюють свої пісні та вишивки українці. Мистецтво чуваської вишивки йде в глибину століть. Відомий факт, коли розшита сукня дочки хозарського кагану вразила своєю розкішшю весь візантійський двір. Окрім художньої вишивки, серед чувашів дуже поширене різьблення по дереву, у чому вони близькі до українських гуцулів. Пам'ятники матеріальної культури свідчать, що у волзьких булгар теслярське та столярні ремесла знаходилися на високому рівні. Дерев'яні церкви в Карпатах також збудовані з великою майстерністю та належать до культурно-історичних пам'яток України. Цікаво також, що в чоловічих чуваських танцях, так само, як і в українських, є такі спільні елементи, як стрибки та присідання. Так само, як і українці, чуваші віддають перевагу хоровому, а не сольному співу, чим вони відрізняються від сусідніх народів. Хоровий спів притаманний багатьом народам, але є також велика ймовірність того, що існує певний зв'язок чуваської пісенного творчості з танцювально-пісенною традицією карпатських українців, зокрема з так званими коломийками та їхніми угорськими аналогами у вигляді пісень свинопасів, які дуже схожі на чуваські та марійські пісні такого типу, про що писав угорський музикознавець та композитор Золтан Кодай ще 50 років тому.

Якщо ми звернемося до деталей української та чуваської вишивок, то побачимо, що одним із основних символів цього (і не лише цього!) виду народної творчості є дерево життя. На цій темі хоча б коротко, слід зупинитися особливо. Дерево життя є одним із варіантів дерева світового, як характерного міфопоетичного образу, що втілює універсальну концепцію світобудови та властивого світовідчування багатьох народів світу на перших етапах їх духовного розвитку. Найдавнішу фіксацію способу древа життя ми знаходимо у книзі Буття Святого Письма. Цей образ перегукується з шумерської версії оповіді про Гильгамеше, тобто ми можемо впевнено припускати, що він був поширеним серед народів Близького Сходу. Звідти на територію України його могли принести творці трипільської культури, якщо вони дійсно належали до семито-хамітської родини. Чітко вираженого способу дерева життя в інших тюркських народів немає, тому у стародавніх булгар він має бути привнесеним (можна припускати саме трипільцями). Від них дерево життя потрапляє до германців, кельтів, слов'ян, балтів та ін індоєвропейців. Правда, у всіх їх, крім слов'ян, дерево життя проявляється у більш загальному вигляді світового дерева, яке могло існувати в індоєвропейській міфології з найдавніших часів, але тільки у слов'ян, саме в українців, дерево життя уособлює триєдиний комплекс народження – родючість – смерть.

У той час, як професійні лінгвісти темою етнічності трипільців не займаються, серед археологів питання про автохтонність вирішено остаточно:

…можна стверджувати, що стара автохтоністська концепція пошуків "місцевого" компонента Трипілля вичерпала свій потенціал і має залишитися в історіографії ХХ ст. Наразі ми вважаємо, що територія України, яку в енеоліті займала трипільська культура, входила до ойкумену землеробських цивілізацій стародавньої Європи. (Бурдо Н.Б.. 2003, 15).

Якщо лінгвісти погодяться з думкою археологів, то все одно вони не знайдуть жодної мовної зачіпки для розгадки етнічносты трипільців, допоки не погодяться з тим, що прародина тюрків була в Європі.

Додаткові відомості про трипільціd можна знайти у розділах
Перше "Велике переселення народів" .

"Тюрки як носії культур шнурової кераміки"

Про трипільські корені в українській культурі див.
Культурнbй субстрат.