Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Етнічність трипільців.


Вважаю своїм обов'язком висловити щиру подяку професору германістики та теоретичної лінгвістики Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана Тео Феннеманну, який люб'язно погодився прочитати матеріал цієї статті і, хоча утримався від критичних зауважень, уточнив цитований пасаж з однієї його роботи. Одночасно дякую професорові Петеру Райке (Peter Reijke) за можливість ознайомлення з роботами Тео Феннеманна і надану його адресу.


У принципі майбутнє детерміноване минулим. Але історія п'ятитисячолітньої давнини має на наше майбутнє вплив мізерний. Суттєво на нього впливають наші уявлення про сиву давнину. З цієї точки зору дослідження історії трипільців буде мати практичну цінність, якщо її етнічна база перестане бути загадковою.

Між тим, питання про походження та етнічність трипільської культури здавна викликали і досі викликають суперечки у науковому світі, хоча тривалий час серед її дослідників в цілому превалювали концепції про її автохтонність. Історія проблеми цієї культури з часу її відкриття В. Хвойкою детально описана (Бурдо Н.Б.. 2003), однак, оскільки питання етнічності трипільців досі не вирішене, в інформаційному просторі Україні воно стало предметом спекуляції на національному ґрунті, що проявляється у численних міфологемах:


Поглядів на проблему трипільської спадщини є досить багато: від прямого ототожнення українців з творцями трипільської культури до повного заперечення останніх як предків українського народу. Так само є варіативність погляду на саму трипільську культуру: від проголошення її найблискучішою та найрозвинішою культурою, навіть першою цивілізацією стародавньої епохи і до того, що ця культура взагалі не належить до видатних і розвинутих (Балушок Василь. 2011, 29).


Щоправда, більшість науковіців (здебільшого археологи) не ототожнюють трипільців з українцями а деколи навіть доводять, що вони не можуть бути їхніми предками (там же, 30). Витоки трипільсьскої культури визначили румунські вчені в Румунському Прикарпатті, де існувала культура Кукутені, і перша її фаза, так звана Прекукутені, започаткувала трипільську. Мігранти з басейну ріки Сирет, лп Дунаю принесли культуру Прекукутені на Середній Дністер і Південний Буг, а українські археологи надали їй назву ранньотрипільської [Залізняк Л.Л. (ред.) 2005, 107. Рис. 1]



Ліворуч: Мапа міграцій носіїв культур Прекукутені – Раннє Трипілля на території України
Оригінал мапи [там же, 108. Рис. 1] тонований кольором автором].


Умовні позначення: I – поселення формативної фази, II – поселення типу Ларга-Жіжія – Флорешти – Бернашівка, III – поселення Дністро-Бузького межиріччя та Надбужанщини, IV – перший етап міграцій, V – другий етап міграцій.
Поселення: 1- Сфинту-Георге; 2 – Ерестегін; 3 – Банку; 4- Борлешти; 5 – Траян-Дядул-Вієй; 6 – Извоаре; 7 – Гігоєшти-Трудешти; 8 – Яси; 9 – Ларга-Жіжія; 10 — Вледені; 11 — Цигенаши; 12 — Кетрищ; 13 — Стольничени; 14 — Фундурь; 15 — Бернашівка; 16 — Флорешти; 17 — Рогожани; 18 — Гайворон; 19 — Сабатинівка; 20 — Вишнопіль; 21 — Костянтинівка; 22 — Олександрівка (за В. Г. Збеновичем).


Отож, енеолітична культура, яка існувала на території Правобережної України і Молдови в VI-III тис. до н.е., має мати більш точну назву Типілля-Кукутені. Вона залишила після себе численні археологічні пам'ятки з багатим краніологічним матеріалом, який дозволяє відтворити зовнішній вигляд трипільців.


Ліворуч: Антропологічнеі тип трипільців.
Жінка і чоловік середземноморського антропологічного типу з вихватинского могильника. Поховання 35 і 19.
Графічна реконструкція М. М. Герасимова за знайденими черепам. (Массон В.М., Мерперт Н.Я. 1982).


Розглядаючи контакти між індоєвропейськими і тюркськими мовами ми зробили припущення, що посередником у цих контактах могла бути мова населення трипільської культури, яке займала територію по сусідству з поселеннями тюрків і індоєвропейців, але стояло на більш високому рівні розвитку, ніж ті й другі (Стецюк Валентин, 1998, 59) Дослідження останніх років, проведені українськими археологами спільно з британськими колегами новітніми високоточними геомагнітними методами, показали, що трипільське населення було організовано в громади, які проживали іноді у великих поселеннях, що налічували понад 10 тис. осіб (Rassmann Knut a.o. 2014, 97-133). Якщо в Україні відомо більше двох тисяч стоянок трипільської культури площею від 0,5 до 400 га (Бурдо Н.Б, Полищук Л.Ю. 2013, 45), то загальна кількість населення території її поширення мала би складати кілька мільйонів. Щільність трипільських поселень привернула увагу археологів невдовзі після початку досліджень


В районі Трипілля на середньому Дніпрі, місцевості найкраще обслідуваній археологами, виявлено, що поселення одне від одного розташовувалися на відстані коло пів кілометра. Якщо нанести виявлені пункти трипільських поселень на карту і зіставити цю археологічну карту з картою сучасної заселеності цього району, то з'ясується той своєрідний і зовсім, на перший погляд, несподіваний факт, що поселень в ІІІ тисячолітті було більше, ніж нині. Вони були розташовані ближче одне від одного, ніж за наших часів. Вони були менші, ніж теперішні, але траплялися далеко частіше (Петров В. 1947, 3).


Після ретельних підрахунків може виявитися, що теперішні оцінки можуть бути замалі. Така маса людей не могла щезнути без слідів і мала би справити великий культурний вплив на новоприбуле населення.



Село Майданецьке в Черкаській області.
Реконструкція трипільського поселення з місцевого музею від 1998 р.
Хати розміщені у лісовій місцевості.
Фото: Johannes Müller, Kiel. (Rassmann Knut a.o. 2014, 118)


Реконструкція поселення Олександрівка за даними розкопок
с. Кирилівка Кодимського району Одеської області.
(Бруяко И.В., Самойлова Т.Л. (Отв. ред.). 2013, Таблица 1).


На думку багатьох фахівців, так само, як і за нашими дослідженнями, трипільці не були ні індоєвропейцями, ні тюрками і в той же час їх предки прибули з Передньої Азії (див. розділ "Перші неолітичні племена у Східній Європі "), тому було зроблено припущення про можливу мовну належність трипільців до семіто-хамітської родини. Існування трипільської культури за часом збігається зі середньостогівською і ямною культурами, які займали територію в межиріччі Нижнього Дніпра і Дону. Їх творцями були древні тюрки (більш докладно про це в розділі "Етнічність неолітичних та енеолітичних культур Східної Європи"). З початком третього тис. до н.е. деякі племена тюрків (головним чином древні булгари) стали масово переходити на правий берег Дніпра, про що свідчать археологічні знахідки з явними ознаками ямної культури.



Трипільці: Літній чоловік передньоазійського європеоїдного типу і дівчинка середземноморського антропологічного типу.
Поховання в поселенні Незвисько ІІІ і поховання 5 вихватинського могильника відповідно. Графічна реконструкція М. М. Герасимова за знайденими черепам (Массон В.М., Мерперт Н.Я. 1982).


Одночасно про перехід тюрків на Правобережжя свідчать і черепи людей зовсім іншого антропологічного типу, які зустрічаються серед трипільських поховань (див. рисунки вище). У ситуації, коли з трипільським населенням могли мати контакт давні булгари, які, що відомо, були предками чувашів, припущення про семітську етнічність трипільців може бути підтверджене присутністю семіто-хамітських коренів в чуваській мові. Крім тюрків з трипільцями сусідили також і деякі індоеврпейскіе племена, що також могло відбитися на їхній мові. Цілеспрямовано проведені пошуки лексичних відповідностей між семітськими, з одного боку, та індоєвропейськими і тюркськими мовами, з другого, дали деякий матеріал для того, щоб більш впевнено говорити про семітське походження трипільців. Ця думка не нова і висловлювалася вже раніше деякими дослідниками, з роботами яких автор не знайомий, а лише знає про них з газетних публікацій.

Серед чувашів тепер поширена думка про шумерські корені цього народу, сформована у великій мірі Геннадієм Єгоровим. В його книзі (Егоров Геннадий, 1993) багато сумнівного і явно надуманого, але, очевидно, підстави для такого припущення він мав, знайшовши якісь паралелі між чуваськими і близькосхідними мовами і міфами, які насправді відбивали булгарсько-трипільські культурні зв'язки.


Якась частина тюркських слів, в тому числі і чуваських, які мають відповідники в семітських мовах, може бути віднесена до спільного ностратичного фонду. Наприклад, спільнотюркське слово adam “людина” або тат., узб., кірг. та ін arča "сосна", якому відповідають ар. erze, гебр. arez "кедр" і т. д. Значно більше слів семітського походження було запозичено в тюркські мови з арабської в процесі ісламізації. Наприклад: ар. maskharah “насмішка” – чув. myskara “забава”, ар. miškin “бідний, нещасний” – чув. měskěn “бідолаха”, ар. iman „віра” – чув. ěnen „вірити”, ар. nasl „нащадки” – чув. nesěl „рід, плем'я”, ар. šabaka “сітка” – чув. sapaka “гроно”.

Однак ісламізація населення Середньої Волги, яка почалася прриблизно на початку 10-го ст., не охопила чувашів у своїй масі. За свідоцтвом Ібн Фадлана в мусульманство переходила лише верхівка чуваського народу – феодальна знать, купці, городяни (Скворцов М.И., 1995, 14). Тому багато арабських слів могло проникнути в чуваську мову через татарську. В той же час деякі запозичення з арабської дуже старі і відносяться до сфери язичницьких вірувань. Наприклад, в чуваської міфології є бог достатку Перекет тура (від ар baraka «благодать»). Виникає питання, чому язичники запозичили найменування одного зі своїх богів з мови арабів, які сповідують іслам, чужий широким масам. І таких запозичень чимало. Р.Г. Ахметьянов пише:


"… в чуваській мові багато арабо-перських слів, які не зустрічаються, або не активні в сучасних татарських діалектах і говірках або ж різко відрізняються за звучанням від татарських паралелей. Чуваські дослідники вважають їх словами, запозиченими в древній період булгарами, тобто прямо не пов'язують з татарським впливом" (Ахметьянов Р.Г., 1978, 121).


Цей же автор у бібліографії призводить роботу протоієрея Євфімія Малова "Про вплив єврейства на чуваш" (Малов Е., 1882). Мені не вдалося познайомитися з цією книгою, але назва говорить сама за себе.


Ліворуч: Титульний лист книги Малова. Книгу можна скачати на сайті РУКОНТ за 90 руб.


Слів явно семітського походження в чуваській мові занадто багато. Не виключено, що якась частина з них, а саме та, яка належить до найдавнішого семітського фонду, потрапила в мову булгарів саме через трипільців і збереглася до цих пір в чуваській. Ще якась частина з них могла через древніх булгар потрапити до індоєвропейців.

Таким чином, в зробленій спробі знайти в чуваській мові можливі запозичення з семітських, що зберегли аналоги як в арабській, так і в давньо-єврейській, зверталася увага на присутність цих же коренів в індоєвропейських. Зокрема, є підстави говорити про культурно-мовні зв'язки між семітами і германцями:


Давня Германія виказує певну кількість вражаючих подібностей до давнього семітського світу у мові і культурі".

Такі протогерманські слова як *fulka "підрозділ армії", *sibjo “велика родина”, *aþal-l/aþili “шляхта, шляхетний”, *maguz/*magaþ(i)z “хлопець/дівчина”, які присутні тільки в германських мовах або у кращому випадку у близько споріднених і які не мають загальноприйнятої індоєвропейської етимології, мають інтригуючу семітську етимологію (Vennemenn Door Theo, gen. Nierfeld, 2012, vıı-vııı)


Роглянемо коротко ці прилади

Тео Феннеманн порівнює герм. *fulka (нім. Volk, анг. folc "народ"), а також нім. Pflug, анг. ploug "плуг" з гебр. plC з родини споріднених коренів, включаючи plg, які всі мають значення "розділяти" (Vennemann Theo. 2005, 27). Цьому семітському кореню маємо добрі відповідники у чуваській: Пўлĕх "розділювач", "провидіння", давнє чуваське божество, яке роздає людям щасливу або нещасливу долю, і пулккǎ "стадо", "зграя", "юрба".

2. Д.-герм. *sibjō (гот. sibja, д.-анг. sibb, нім. Sippe "родина", "рід", "клан" мають відповідність в чув. сып “покоління”, сыпă “коліно” (як "покоління" теж)

3. Д.-герм. *magaþi (гот. magaþ-s, д.-анг. mæged, нім. Magd "молодиця", "дівчина" – пор. чув. “мăкка “лагідне звернення, переважно до дітей”.

4. Д.-герм. *aþal-l/aþili (д.-анг. æđel “шляхетний”, нім. Adel "шляхта") – пор. чув. “аталан “розвиватися, рости”.

Таким чином, семітські запозичення в чуваській мові набирають у вазі, коли вони мають відповідники не тільки в арабській або/і у гебрейській мовах, але і в сучасних європейських. Пошуки таких запозичень були проведені і в їх процесі було знайдено декілька слів в українській, угорській та румунській мовах без надійної етимології, які не мають відповідників у чуваській, але їм можна поставити у відповідність семітські слова. Таким чином був складений лексикон гіпотетичних слів мови трипільців, який наводиться нижче (як прийнято у лінгвістів, такі слова позначені зірочкою – *). Звичайно, деякі паралелі можуть виглядати більш-менш сумнівними, але, як завжди, ми будемо дотримуватися принципу: випадковий збіг завжди можна викинути, краще розглянути сумнівні відповідності, ніж ризикувати втратити цікавий випадок.



Можливі семіто-хамітські корені в тюркських та індоєвропейських мовах, запозичені в часи трипільської культури


Трип. *afuna “горох” [гебр. אֲפוּנָה (афуна) “горох”, ар. حفنة (hafna) "гроно"] – рум. afina “чорниці”, уг. fekete afonya “чорниці”, vörös afonya „брусниці”. Укр. діал. афини “чорниці” запозичене з румунської. Сюди ж стосуються слова деяких тюркських мов, що мають значення “зерно”, “сім'ячко” (напр. тур. evin).

Трип. *arb “ячмінь” [гебр. בָּר (бар) “злаки”] – чув. урпа, сп. тюрк. arpa “ячмінь”, алб. elb “ячмінь” (фрак. *alb “ячмінь”), гр. αλφι“ячмінь”.

Трип. *arex “павук” [гебр. אָרוּג (аруґ) “тканий”, אָרַג (араґ) “ткати”] – чув. эрешмен “павук”, гр. αραχνη “павук”, лат. araneus “павук”.

Трип. *aruz “жито” [гебр. אוֹרֶז (орез) “рис”, ар. أرز (arz) “рис”] – чув. ыраш, каз. арыс та ін. под. тюркські “жито”, рус. рожь та ін. под. слов. “жито”, лит. rugys “жито”, д.-анг. ryge, нім. Roggen “жито”.

Трип. *bajer “джерело” [гебр. בְּאֵר (беер) “криниця, яма”] – укр. баюра.

Трип. *balta “сокира, молоток” [ар. بلطة (balta) "сокира", بلوط (balut) “дуб”, ивр. פְּלָדָה (пелада) “сталь”, בַּלוּט (балут) “желудь”] – повна подоба поширеної в тюркських мовах назви сокири арабському слову може припускає запозичення з тюркської в арабську, але етимологія тюркського слова не встановлена (Левитская Л.С. и др. 2003, 108). У зв'язку з цим слід визнати семітське походження цього слова. Перші молотки люди могли робити з обрізка дубової гілки з відгалуженням, яке служило за ручку, тому назва молотка була подібна до назви дуба. Пізніше назва молотка поширилася і на кам'яну і металеву сокиру. Назви молотка, сокири та інших знарядь в багатьох мовах різних мовних сімей базуються на дещо подібних коренях balt, bolt, molt, bart, palt, purt тощо (поширене тюркське balta “сокира, молот”, хет. malatti “бойова зброя”, гр. παλτρον “спис”, тох. peret “сокира”, лат. martellum “молот”, bardicum “спис, топірець”, спільне слов'янське moltъ “молот”, анг. bolt “болт”, “стріла”, нім. Barte “топірець” Bolzen “болт”, “коротка стріла”, порт. balde “лопата”, осет. färät “сокира”, чув. пуртă “сокира”, удм., комі purt “ніж”, уг. bárd “сокира” і т. д.)

Трип. *burg “циліндр, башта” [ар. برج (burǰ) “башта”, гебр. בֹּרֶג (бораґ) “гвинт, болт”] – гр. πυργοσ “вежа”, лат. burgus “замок, вежа”, д.-тюрк. barq “будинок, будівля”, чув. пурак “(циліндричний) короб, козуб”, карач. buruu “паркан”, герм. *burg (нім. Burg “бурґ, місто), алб. burg “в’язниця”.

Трип. *fahar “білий” (гебр. פַּחַר (фагар) “біла глина”, בָּהִיר (

ба