Початкова сторінка

Валентин Стецюк (Львів)

Персональний сайт

?

Іранські племена в Східній Європі за часів бронзи


Історія іранських мов дуже складна для відновлення через взаємы впливи, запозичення з арабської та тюркських. Питання також ускладнюється відсутністю або недостатністю писемних пам'яток при тому, що деякі мови і досі залишаються безписемними або малопісьменнимі. Впевнено можна говорити про розвиток перської мови (фарсі), історія якої може бути простежена з VI ст. до Р.Х., про тісний зв'язок з нею таджицької, а також про продовження согдийскої мови в сучасному ягнобській. Навіть на запитання про діалектологічну належність мови Авести досі немає однозначної відповіді (Оранский И.М. 1979, 33). З іншого боку, перська мова протягом багатьох століть справила великий вплив на інші іранські мови і перські запозичення нерідко витісняли з безписемних і малопісьменних мов споконвічну лексику, яка тепер втрачена назавжди.

В групу іранських в теперішньому часу входять близько 40 мов. (там же, 17). Серед них такі окремі як осетинська (з дігорським і іронським діалектами), ягнобська, пушту (пашто) з діалектом ванеці, язгулямська, курдська (з діалектами заза, курманджі, сорані і горані), белуджська (балучі), гілянська, мазендеранська, сарикольська, парачі, ормурі, мова Семнану. Інші мови об'єднуються в групи. Це талиська з близькою до неї мовою таті, персько-таджицькі діалекти (фарсі, хузестані, бандарі, хазара та ін.), малі мови Центрального Ірану, лурські і бахтіярські діалекти, діалекти Південного Ірану (башкарді, кумзарі та ін.), памірські мови, серед яких шугнансько-рушанська та ішкашимсько-ваханська групи мов. Крім того, існували ще мова Авести, бактрійська, парфянська, соґдийська і саксько-хотанські мови і мови або діалекти, незафіксовані в історичних джерелах, про що може свідчити лінгвістичний аналіз текстів Авести і давньоперської мови. Сучасне поширення іранських мов мало що говорить про їх первинну спорідненість (див. мапу нижче).



Поширення сучасних іранських мов


Мапа складена на підставі роботи д-ра Колумбійського університету (Нью-Йорк) Майкла Ізаді (оригінал тут).


Перша спроба встановити родинні відносини іранських мов з використанням графоаналітичного методу была сделана еще в конце прошлого столетия (Стецюк Валентин. 1998, 73-77). Ідея методу полягає в геометричній інтерпретації взаємозв'язків споріднених мов, а точніше в побудові графічної моделі їх спорідненості на підставі підрахунку спільних мовних одиниць в парах мов досліджуваної мовної сім'ї або групи. Для отриманої моделі знаходиться відповідне місце на географічний карті з досить чітко вираженими межами етноформуючих ареалів.

Найбільш зручною для підрахунку є лексика як найбільш численне зібрання мовних одиниць. Для зручності підрахунку робиться етимологічна таблиця-словник, яка складається з гнізд слів, що відносяться до одного етімону. У зазначений час необхідні для складання таблиці етимологічні словники ще не були опубліковані, за винятком історико-етимологічного словника осетинської мови (Абаев В.И. 1958-1989), тому лексичний матеріал відбирався з двомовних словників. Внаслідок цього в словник були включені запозичення з мов інших груп, які не вдалося виявити. Крім того, встановлення споконвічнї спорідненості між іранськими мовами утруднювали пізніші взаємні запозичення, особливо з фарсі. Вплив перської на інші іранські мови легко пояснити, але поширені також запозичення з таджицької і дарі, а міграції змінювали початкове просторове розташування мов, що мало наслідком взаємні запозиченнями в уже сформованих раніше мовах нових сусідів. Таким чином, структура древніх взаємин іранських мов в сьогоденні спотворена і її справжня графічна модель не може бути відтворена на основі сучасної лексики досить точно.

При побудові схеми спорідненості було чітко видно, що для деяких мов явно бракує лексичного матеріалу. Дійсно, деякі використані словники були досить малого обсягу. Особливо це стосується словника гілянської мови, лексичний склад якої ще вивчений недостатньо (Керимова А.А., Мамедзаде А.К., Расторгуева В.С. 1980, 4). Однак наближена схема взаємин була складена без особливих зусиль при деяких умовності – там, де суперечать дані одних пар мов, на допомогу приходять дані інших пар. Це особливість графоаналітичного методу.


Ліворуч: Первісна схема родинних взаємин іранських мов.


У принципі отримана схема повинна відповідати розташуванню ареалів формування досліджуваних мов. Проведений експеримент з навмисно спотвореними даннмі показав, що при відносній їх похибці на рівні 40% побудова схеми можлива, і вона практично не відрізняється від отриманої за коректними даними (Стецюк Валентин. 1998. 19-21).


Таким чином, похибки в даних не спотворюють існуючу закономірність в лексичній структурі мов, що виникла на початковому етапі їх формування, і ця структура не порушується в процесі його подальшого розвитку. Сама побудова моделі спорідненості мов говорить про збереження споконвічної закономірності в використаних даних.

Конкретно в нашому випадку не усунуті з таблиці-словника запозичення мали безсистемний характер і тому не могли істотно спотворити структуру спорідненості іранських мов. Безсумнівна відмінність отриманої моделі від реальних взаємин пов'язана скоріше з неповнотою даних з деяких мов, ніж з впливом запозичень.

Прабатьківщина іранців була визначена після дослідження родинних взаємин індоєвропейських мов за допомогою графоаналітеческого методу. На загальній індоєвропейській території іранці займали ареал між Десною і Окою, обмежений на півночі річкою Угрой, а на півдні – Жиздрою (див. мапу нижче).


Загальна територія розселенняя індоєвропейців у Східній Європі


Як вже показали попередні дослідження передісторії іранців, після завершення "Першого Великого переселення народів" вони залишилися на своїй прабатьківщині, але так само, як і слов'яни, балти і германці з часом значно розширили свою територію, на якій відбулося членування спільноіранської прамови. Фахівці вважають, що спільноіранська прамова, або «мова-основа», в якийсь час диференціювался на дві основні діалектні групи, умовно звані «західною» і «східною». Основними ознаками такого поділу є деякі історико-фонетичні риси їх консонантизма.


Праворуч: Прабатьківщина іранців і напрямки міграцій індоєвропейських племен



Від західних діалектів утворилися такі мови: мідійська, парфянська, балучі, курдська, талиська, перська, таджицька, татська та ін. Східні діалекти дали початок согдійській, хорезмійській, афганській, осетинській, памірським мовам та ін. (Оранский И.М. 1979, 88). Такий поділ треба мати на увазі при інтерпретації результатів дослідження іранських мов графоаналітичним методом.

Після виходу в світ перших томів Етимологічного словника іранських мов, етимологічних словників курдської і ваханскої мов (Стеблин-Каменский И.М. 1999; Расторгуева В.С., Эдельман Д.И. 2000-2004, Эдельман Д.И. 2011-2015; Цаболов Р.Л. 2001, 2010).Стеблин-Каменский И.М. 1999; Расторгуева В.С., Эдельман Д.И. 2000-2004, Эдельман Д.И. 2011-2015; Цаболов Р.Л. 2001, 2010) з'явилася можливість скласти таблицю-словник іранських мов на більш надійному лексичному матеріалі. Хоча «надійність» залишилась все ще досить умовною, що усвідомлювали також укладачі словників, які зіткнулися з непереборними труднощами:


Доводиться… миритися з неминучими лакунами, які пояснюються або недостатністю відомого матеріалу тієї чи іншої мови (наприклад, відсутністю фіксації слова в текстах вимерлих мов, відсутністю словників деяких живих мов і діалектів), або втратою слова в будь-якій мові при заміні його інноваційним власним словом або запозиченням (Эдельман Д.И. 2005, 8).


З іншого боку, укладачі словників виходили з традиційних, але до певної міри помилкових уявлень про історію розвитку іранських мов. Зокрема, вони не брали під сумнів існування індоіранської мовної спільноти, яка виявилася фікціею, що стало ясно при дослідженнях індоєвропейських мов за допомогою графоаналітичного методу. Також добре видно намагання укладачів при відборі лексичного матеріалу або знаходити відображення іранським словам неодмінно в індоєвропейських коренях, або відновлювати їх загальноіранське утворення. Новоутворення без індоєвропейських коренів, представлені тільки в декількох мовах, здебільшого залишалися без уваги, мабуть, апріорі прийняті за запозичення. Однак запозичення бувають різні. Деякі з них можуть стосуватися ще часу формування мови, і тому можуть бути споконвічними, навіть якщо їх коріння не індоєвропейські. Через це кидається в очі надмірна диспропорція між обсягами споконвічних слів, взятих до аналізу з різних мов, що не могло мати місця, оскільки їх первинні носії перебували на однаковому рівні культурного розвитку, і це повинно було знайти відображення в мовах. У згоді з такою уявою, диспропорція усувалася поповненням лексиконів недостатньо представлених мов за рахунок виявлених відповідностей в двомовних словниках. Крім того, в етимологічних словниках нерідко зустрічалися посилання на якусь скіфо-сарматську мову, якої насправді ніколи не існувало. Протягом багатьох десятиліть, головним чином зусиллями В.І. Абаєва, тривали спроби відновлення "скіфського мови" і визначення їй місця серед іранських (Абаев В.И. 1965, 1979). Більш того, в припущенні існування окремих скіфської і сарматської мов робилися спроби встановлення між ними певних фонологічних закономірностей у твердій впевненості, що як скіфи, так і сармати розмовляли мовою, близькою до осетинської (Витчак К.Т.1992, Кулланда С.В. 2005, 2016). Такі «дослідження» не можна сприймати інакше, ніж як схоластику (див. Мова скифів ). Природно, посилання авторів словників на скіфсько-сарматську мову залишалися без уваги.


З огляду на всі ці особливості, нова етимологічна таблиця-словник була складена в числі 1674 лексичних гнізд. Вона подана на моєму сайті Etymological Table Database и і містить дані з таких мов:

фарсі разом з таджицькою – 1002 слова,

пушту – 773 слова,

мови шугнано-рушанської підгрупи – 766 слів,

ягнобська разом з согдійською – 726 слів,

курдська (курманджі і сорані) – 697 слів,

язгулямська – 644 слова,

талиська – 531 слово,

осетинська – 530 слів,

сарикольська – 506 слів,

ваханська – 465 слів,

гілянська – 464 слова,

белуджська – 308 слів,

ішкашимська – 306 слів.

Из общего количества гнезд 148 из них были признаны общеиранскими словами, а для 19 этимонов было найдено соответствие только в одном из принятых для исследования языков. Общими иранскими словами считались такие, которые имели дериваты этимона в большинстве иранских языков (по большей части в двенадцати из тринадцати). После этого было подсчитано количество общих слов во всех возможных парах языков. Результаты подсчетов приведены в таблице 1. В ней по большой диагонали проставлено количество слов, взятых для анализа из каждого языка, в ячейках, соответсвующих парам языков подано количество общих слов, а также расстояния в миллиметрах между их ареалами на схеме при коэффициенте пропорциональности 1500.


Таблиця 8. Кількість спільних слів у парах іранських мов мов


Мова бел. осет. курд. ягн. афг. фарсі шуг. язг. тал. сар. гіл. вах. ішк.
белуджська 308 10 6,5 7,3 6,6 5,5 8 9,6 8,9 11,5 13,9 10,3 20,8
осетинська 149 530 5 4,1 4,7 3,8 5,7 6,5 7,7 8,9 8,9 9 13,5
курдська 231 297 697 3,7 3,2 2,5 4,1 4,9 3,8 6,3 7,6 4,6 11,8
ягнобська 205 362 402 726 3,2 2,6 3,6 4,2 5,2 5,5 6 5,8 8,6
пушту 226 320 458 455 773 2,4 3,4 4,1 4,1 5,3 4,4 5 8,6
фарсі 275 397 606 567 631 1002 3 3,6 3,3 4,7 5 3,7 7,7
шугнанська 187 261 365 422 445 503 776 2,9 5,3 3,6 4,6 5,4 6,7
язгулямська 156 229 303 352 368 412 516 644 6,5 4,4 5,2 6,3 7,6
талиська 168 194 395 290 347 455 284 231 531 8,5 10,7 5,1 16,3
сарикольська 130 169 238 271 285 324 421 343 176 506 5,7 8,6 8,2
ваханська 108 168 196 251 276 304 327 288 138 261 465 11,5 6
гілянська 145 165 323 258 302 402 277 239 292 174 131 464 18,3
ішкашимська 72 111 127 174 175 195 222 197 92 182 247 82 304

За отриманими даними була побудована модель спорідненості іранських мов, яка представлена на схемі нижче.


Конфігурація отриманої схеми в цілому повинна відображати розташування ареалів на загальноіранській території, на яких відбувалося формування окремих мов. Однак неповнота лексики периферійних мов, представленої в таблиці-словнику, позначилася на схемі занадто великими відстанями між їх ареалами і меншою щільністю точок, що їх визначають. У зв'язку з цим схема недостатньо точно відповідає тій частині мапи, на яку вона мала бути покладена. Схеми спорідненості індоєвропейських і тюркських, які формувалися тут раніше, накладаються значно краще, і вони дали можливість виділити на мапі етноформуючі ареали, на яких могли формуватися іранські мови. При такому припущенні іранську схему можна віднести до великого простору між Дніпром і Верхньої Окою і Доном, аж до берегів Азовського моря.

Краще відповідає карті верхня частина схеми і при її локалізації враховуються особливості осетинської мови, які відмічав В.І. Абаєв:


її особлива близькість до мов європейського ареалу – слов'янських, балтійських, тохарскої, германських, італьських, кельтських. За рядом ознак – лексичних, фонетичних, граматичних – осетинська мова, пориваючи з іншими індоіранськими мовами, змикається із зазначеними індоєвропейськими мовами (Абаев В.И., 1965, 3)


Після завершення "Першого Великого переселення народів" поблизу місць своїх первісних поселень лишилися слов'яни, балти, іранці і германці. Для дослідження подальшого етногенезу цих народів знову спробуємо застосувати графоаналітичний метод. Для германських і балтійських мов використання цього методу проблематичне через їхню малу кількість, тому треба почати з іранських або слов'янських. Ми знаємо, що давня іранська прамова розчленувалася на велику кількість мов вищого порядку, на трохи меншу кількість розчленувалася праслов’янська, але велика подібність слов’янських мов одна до одної дає підстави вважати, що поділ праслов’янської мови на окремі діалекти стався пізніше, ніж формування іранських мов (первісно діалектів). Отож, дотримуючись хронології, дослідження треба починати саме з іранських.

В групу іранських в теперішньому часу входять близько 40 мов. (там же, 17). Серед них такі окремі як осетинська (з дігорським і іронським діалектами), ягнобська, пушту (пашто) з діалектом ванеці, язгулямська, курдська (з діалектами заза, курманджі, сорані і горані), белуджська (балучі), гілянська, мазендеранська, сарикольська, парачі, ормурі, мова Семнану. Інші мови об'єднуються в групи. Це талиська з близькою до неї мовою таті, до яких, очевидно, треба долучити татську, персько-таджицькі діалекти (фарсі, хузестані, бандарі, кухістані, хазара та ін.), малі мови Центрального Ірану (раджі), лурські і бахтіярські діалекти, діалекти Південного Ірану (башкарді, кумзарі та ін.), памірські мови, серед яких шугнансько-рушанська та ішкашимсько-ваханська групи мов. Крім того існували ще авестійська, бактрійська, парфянська, согдійська і саксько-хотанська мови та мови або діалекти, незафіксовані історичних джерелах, про що може свідчити лінгвістичний аналіз священних текстів Авести і давньоперської мови.

Історичну тяглість переважної більшості іранських мов теж неможливо прослідити за відсутністю або недостатністю писемних пам’яток при тому, що деякі мови і досі залишаються безписемними або малописемними. Впевнено можна говорити про розвиток перської мови, історія якої може бути простежена з VI ст. до н.е., про тісний зв’язок з нею таджицької мови і про продовження согдійської мови у сучасній ягнобській. Навіть питання діалектологічної приналежності мови Авести досі не має однозначної відповіді (Оранский И.М., 1979, 33). З другого боку перська мова на протязі багатьох століть зробила великий вплив на інші іранські і часом неможливо вилучити з них перські запозичення, які нерідко витісняли з безписемних або малописемних мов питому лексику, яка тепер вже втрачена назавжди.

Отже, дослідити родинні стосунки іранських мов надзвичайно важко. Відбір лексичного матеріалу для дослідження почався ще до виходу в світ чотиритомного Етимологічного словника іранських мов(Расторгуева В.С., Эдельман Д.И. 2000-2004, Эдельман Д.И. 2011). У цій роботі зустрілися ті самі труднощі, з якими зіткнулися укладачі зазначеного словника:

Крім Етимологічного словника іранських мов, для відбору лексики були використані чотири томи Історико-етимологічного словника осетинської мови (А. Абаев В.И., 1958-1989), Етимологічний словник пушту (Morgenstierne Georg Valentin, 1927) та двомовні словники таких мов: осетинська, курдська, талиська, гілянська, перська, пушту, таджицька, дарі, язгулямська, шугнанська, рушанська (з хуфською), бартанзька, ягнобська, сарикольська. Дані про основні закономірності фонетичних відповідностей між іранськими мовами були взяті з роботи Соколова (Соколов С. Н., 1979, 127-235), особливості талиського консонатизму враховувалися за роботою Міллера (Миллер В.В., 1953, 53-57). В процесі аналізу було виявлено, що мову дарі, перську і таджицьку можна об’єднати в одну, як такі, що мають спільне походження. Спільне походження також мають шугнанська, рушанська і бартанзька мови. Вони теж були об’єднані в одну групу памірських мов. Очевидно другу групу памірських мов складають ваханська і ішкашимська, лексика яких невивчена через відсутність словників. Зведені Етимологічні словники-таблиці для різних мовних сімей і груп, за яким велися підрахунки, подаються на моєму сайті "Альтернативна історична лінгвістика".

Всього до аналізу іранських мов було взято 1805 ізоглос. 276 з них було визнано спільноіранськими, ще кілька – похідними. Спільними іранськими словами вважалися такі, що зустрічалися в переважній більшості іранських мов (здебільшого у дев’яти з десяти), а також слова, спільні для всіх індоєвропейських мов у припущенні, що ці слова належать у більшості своїй до спільного іранського лексичного фонду. Після цього аналізу було складено таблицю-словник і підраховано кількість спільних слів в парах окремих іранських мов. Результати підрахунків наведені в таблиці 8. Тут по великої діагоналі проставлено кількість слів, взятих для аналізу з кожної мови. На основі цих підрахунків була складена схема родинних взаємин іранських мов, показана на малюнку 36.


Те, що схема недостатньо добре відбиває просторове розташування деяких іранських мов, стало очевидним при пошуку відповідних для них ареалів. При відомому розташуванні прабатьківщини було ясно, що територія, на якій розселилися іранці в наступному часі і на якій відбулося членування їх раніше спільної мови, мала б знаходитися десь на схід від верхнього і середнього Дніпра, і саме тут була зроблена спроба розміщення отриманої моделі спорідненості.

Маючи на увазі цю особливість, можна припускати, що ареал осетинської мови розташовувався по сусідству з ареалами індоєвропейських мов і, крім того, предки осетин мали довше інших іранців залишалися в контакті і індоєвропейцями, залишаючись останніми в русі іранців на південь. У зв'язку з цим отримана модель спорідненості іранських мов була розташована таким чином, щоб ареал осетинської мови розташувався по сусідству з тохарським, тобто накладався на етноформуючий ареал в басейні Сожу між Дніпром і Іпуттю. Це визначало локалізацію етноформуючих ареалів інших іранських мов. Ареал ягнобської мови повинен розташовуватися між Іпуттю, Дніпром і Десною, а ареал курдської мови – між Десною, Сеймом і верхів'ями Оки. При цьому ареал белуджської мови слід розмістити на прабатьківщині іранців в басейні Жиздри між Десною, Угрой і Окою. Більш-менш добре розміщується ареал мови пушту між Дніпром, Сулою та Десною і ареал талиської у верхній течії Оскола на правому березі Дону між річками Сосною та Тихої Сосною.

Ареал перської мови знаходиться в самому центрі схеми, обмежений річками Оскіл і Сейм. Південно-західна межа йде по Сіверському Донцю, а далі до Сейму природний кордон чітко не виражений. При цьому ареал по обох берегах Псла виявляється порожнім. Очевидно на цих маленьких ареалах сформувалися діалекти, які дали початок деяким памірським мовам, споріднених шугнанскій. Ареал гілянської мови повинен розташовуватися між Осколом і Доном. Однак його південно-східний кордон позначити складно, бо він залежить від розташування ареалу мазандеранської мови, яка не включена в модель спорідненості через відсутність даних. З огляду на сучасні місця поселень мазандеранців, їх прабатьківщину можна припускати на схід від ареалу гілянців.

В результаті виявилося, що так звані "східноіранські" мови в дійсності розташовані на заході іранської території і тягнуться вздовж лівого берега Дніпра. Відповідно, "західноіранські" тяглися вздовж лівого берега верхньої Оки і правого берега Дону по сусідству з поселеннями фінно-угрів.


Рис. 37. Територія формування іранських мов в ІІ тис. до н.е.


На карті кордони етноформуючих ареалів позначені червоними і синіми цятками. При цьому сині цятки маркують також кордон між "західними" і "східними" іранськими мовами.

Прийняте розміщення ареалів іранських мов підтверджують виявлені факти впливу мовного субстрату попереднього населення.

Ми бачимо, наприклад, що ареал афганської мови (пушту) розташований там же, де раніше формувалася вірменська мова. І незрозумілі досі зв'язки цих мов як раз і є наслідком впливу вірменського субстрату. Більш докладно ця тема розглядається в розділі "Мовний субстрат".

Через відсутність даних для деяких з сучасних іранських мов та їх недостатності для інших особливі труднощі виникають з розміщенням ареалів для сарикольської, язгулямської і мов памірських народів. Для групи мов, в яку ми включили шугнанську, бартангську і рушанську немає іншого місця як між Ворсклою і Осколом. Сіверський Донець, що розділяє цей ареал, міг бути границею між діалектами, що дали початки якимось мовам цієї групи ще за часів перебування іранців в цих місцях. Ареал язгулямської повинен бути десь південніше, а ареал сарикольської, місце якого на в моделі спорідненості далеке від інших мов, повинен би був знаходитися в закруті Дону. Більш точне його розміщення залежить від зв'язків з мазандеранською, ступінь яких залишається під питанням. Уздовж узбережжя Азовського моря є ще кілька ареалів, на яких могли формуватися інші іранські мови, які не були взяті для аналізу. Можливо, в одному з них ближче до прабатьківщині першої групи памірських народів була прабатьківщина предків сучасних ваханців і ішкашимців.

Розміщення ареалу белуджської мови по сусідству з ареалом вепсів, базоване на наявних скупих даних її зв’язків з іншими іранськими, підтверджується наявністю спільних слів у вепській і белуджській мовах. Наприклад вепському слову naine «невістка» добре відповідає бел. na'ānē «дочка» при janaine «жінка». Ясно, та сама жінка для батьків-белуджів була дочкою, а для сім'ї її чоловіка – невісткою. Таким чином, не тільки лексична паралель, але таке свідоцтво про шлюбні зв’язки між вепсами і белуджами підтверджують їх сусідство. Можливо бел. pērok "дід" відповідає вепс. per’eh "родина". К. Гяккинен вважає, що фін. paksu, ест. і вепс. paks "грубий" запозичені з іранських мов, але приводить у відповідність тільки бел. baz "густий, щільний" (Häkkinen Kaisa. 2007, 860). З інших іранських подібне слово виявлено тільки в осетинській – bæz "огрядний, жирний". Предки осетинів і белуджів були сусідами на прабатьківщині. Лексичного матеріалу з белуджський мови поки недостатньо, але був проведений порівняльний аналіз лексики вепської мови з іншими іранськими мовами. В результаті цього аналізу з'ясувалося, що найбільша кількість спільних слів з вепською має курдська мова – 76, далі йдуть осетинська – 65 спільних слів з вепською, перська – 62, талиська – 61 слово, гілянська – 56, пушту – 45 спільних слів. На карті можна побачити, що ареали курдської і осетинської мов лежать найближче до ареалу вепської мови, і мовні контакти між населенням цих ареалів також повинні були бути тісними.

Ось приклади курдсько-вепських мовних зв’язків, яким можуть бути відповідності в інших прибалтійсько-фінських мовах:

курд. çerk "крапля" – вепс. čirkištada – "капати",

курд. cirnî "корито" – вепс. kurn "жолоб";

курд. e'ys "радість" – вепс. ijastus "радість",

курд. hebhebok "паук" – вепс. hämähouk, фін., карел. hämähäkki "павук" та ін.;

курд. henase "дыхання" – вепс. heńktä, фин. hengittää, ест. hingake "дихати",

курд. hîrîn "іржання" – вепс. hirnaita, фін. hirnua, ест. hirnuma "іржати",

курд. kusm "страх" – вепс. h’ämastoitta "лякати";

курд. semer "темрява" – вепс. hämär "присмерк", фін. hämärä "присмерковий".

Остання паралель добре відповідає закономірностям фонології прибалтийско-фінських мов, що може свідчити про запозичення фінських слів з курдської. В етимологічному словнику сучасної фінської мови, навпаки, стверджується, що джерелом запозичення є давньогерманське слово, нібито представлене ісландським sámur "темний, брудний" (Häkkinen Kaisa. 2007, 238). Однак в авторитетному словнику давньоісландського мови слово sámr вважається запозиченим з фінської (Cleasby Richard, Vigfusson Gudbrand. 1874). Є також курдсько-вепські паралелі, яким наявні відповідності в одній або двох інших іранських мовах:

Є також курдсько-вепські паралелі, котрим є відповідники в одній або в двох інших мовах:

курд. çeqandin "встромляти", тал. čəgətəq "колоти" – вепс. čokaita "встромляти";

курд. xerez "швидкість" – вепс. hered "швидкий", эрз. эрязи "моторний";

курд. miraz, тал. myrod, гил. məriz "бажання" – вепс. mairiš "потреба";

курд. pirtîn "трепет", лтс. purinat "трясти" – вепс. pirpitada "трясти".

Крім того є кілька десятків слів, спільні для курдської, вепської та ще для трьох або більше іранських мов.

З ареалом мордовської мови межують ареали курдської і талиської мов. Відповідно, з усіх іранських мов, крім осетинської, талиська і курдська мають найбільшу кількість спільних слів з мовами мокша і ерзя – по 62. В осетинській мові таких слів 67, але частина з них походить від часів пізніших мовних контактів між мордвою і предками осетин в скіфський час. Слід принагідно зазначити, що наведені тут чисельні дані про зв'язки окремих пар мов не вичерпують їх справжньої кількості і використовуються лише до порівняння між собою, будучи взятими з тої самої представницької вибірки сем. При збільшенні обсягу вибірки ми отримаємо нові дані, які повинні зберегти своє співвідношення. Приклади сепаратних зв'язків між талиькою і мовами мокша і ерзя наведені в таблиці 9.


Таблиця 9. Мордовсько-талиські сепаратні лексичні зв’язки.


талиська мова значення мордовські мови значення
arə подобатись ёрамс хотіти
kandul дупло кундо дупло
kandy бджола кенди оса
kәvәlә бекас кавал шуліка
küm дах комачамс покрити
latə клин лачо клин
mejl хотіти мяль бажання
se взяти саемс взяти
tiši паросток тише трава, сіно
tyk кінець тюк кінець
vədə дитя эйде дитя
vəšy голод вача голодний

З числа можливих курдсько-мордовських сепаратних зв’язків можуть бути наведені такі приклади:

курд. leyi "потік" – мок. ляй, эрз. лей "річка",

курд. çêl "корова" – мок. скал "телиця", эрз. скал "корова",

курд. sutin "терти" – мок. сюдерямс "гладити",

курд. ceh "ячмінь" – мок. чуж, эрз. шуж "ячмінь".

Як було показано в розділі Міграції індоєвропейських племен в світлі фонетичних особливоостей їх мов., фракійці, тобто предки албанцв, поселились в етноформуючім ареалі між річками Тетерев, Рось і Дніпро. На протилежному березі Дніпра розташовувалися ареали предків пуштунів і ягнобців. Відповідно, албанська мова найбільше відповідностей з усіх іранських мов повинна мати в афганській (пушту). Ось деякі приклади:

пушт. bus "полова" – алб. byk "полова",

пушт. gah "час" – алб. kohё "час",

пушт. ləg’ər "голий" – алб. lakurig "голий",

пушт. peca "частина" – алб. pjesё "частина",

пушт. tar. əl "в'язати" – алб. thur "в'язати",

пушт. xwar "рана" – алб. varrё "рана",

Знайдені також нечисленні (через малий обсяг словника) приклади сепаратних мовних зв’язків фракійців з іншими сусідами – предками согдійців та ягнобців:

алб. hingеllin "іржати" – ягн. hinj'irast "те саме",

алб. anё "берег" – ягн. xani "те саме",

алб. kurriz "спина" – ягн. gûrk "те саме".

Як вже зазначалося, західною границею іранської області був Дніпро. За Дніпром в лісовій і лісостеповій смузі на той час мали би лишатися ще предки тохарців, балтів, слов’ян, германців, кельтів, фрігійців, вірменів, фракійців. Раніше ми визначили ареал формування тохарської мови між Дніпром і Березиною. Отже, тохарці мали би межувати з предками осетинів. Давні мовні контакти між цима двома народами підтверджують це. В своїх роботах В. Абаєв надавав такі приклади лексичних збігів осетинської з тохарською:

тох. ānkar "ікло" – осет. assyr "те саме",

тох. eksinek "голуб" – осет. äxinäg "те саме",

тох. aca-karm "удав" – осет. kalm "змія",

тох. káts живіт – осет. qästä "те саме",

тох. kwaš "село" – осет. qwä "те саме",

тох. menki "менший", лит. meñkas "малий" – осет. mingi "маленький, мало",

тох. porat "сокира" – осет. färät – "те саме",

тох. sám ворог" – осет. son "те саме" (А. Абаев В. И., 1965),

тох. witsako "корінь" – осет. widag "те саме".

Правда, Абаєв вважав, що ці збіги походять зі скіфських часів, але на той час вже би мали досягти Центральної Азії.

Коли вже тохарці полишили свою прабатьківщину, їх ареал зайняли балти, поширивши свою територію до Дніпра. В цей час стався поділ балтійських мов на два діалекти – східний і західний. На території старої прабатьківщини балтів на захід від Березини сформувався західний діалект, з котрого пізніше розвинулися мови пруська і ятвязька, а в ареалі між Дніпром і Березиною сформувався східний балтійський діалект, з котрого розвинулися литовська, латиська, земгальська, куронська мови.



Карта поселений иранских и германских племен в ІІ тыс. до н.э..


Таким чином, східні балтійці увійшли у прямий контакт з предками сучасних осетинів. Звичайно, це відбилося на їх мові, і певні мовні зв’язки осетинської мови із східнобалтійськими можна виявити. Багато з них наводить Абаєв у своєму історично-етимологічному словнику осетинської мови, але відносить їх до скіфської доби (А. Абаев В. И., 1958-1989), що теж, в принципі, можливо для якоїсь частини з них. Приклади лексичних паралелей східнобалтійських мов з іншими мовами говорять про те, що давні східні балти мали найтісніші контакти з предками північних германців та осетинів.

Перебування іранців на визначеній нами території залишило свої сліди і в топоніміці. Іранська топоніміка на території України і Росії в принципі досить численна, але залишена переважно предками сучасних курдів і осетинів, і ця тема розглядається окремо. Тут дається лише дані на Google Map (див. нижче)




Про міграцію іранських народів в Азію див. в розділі Кіммерійці


Про міграцію іранців у Центральну Європу див. в розділі Кімври