Іранські племена в Східній Європі за часів бронзи

Історія іранських мов дуже складна для відновлення через взаємні впливи, запозичення з арабської та тюркських. Питання також ускладнюється відсутністю або недостатністю писемних пам'яток при тому, що деякі мови і досі залишаються безписемними або малописьменнимі. Впевнено можна говорити про розвиток перської мови (фарсі), історія якої може бути простежена з VI ст. до Р.Х., про тісний зв'язок з нею таджицької, а також про продовження согдійскої мови в сучасному ягнобській. Навіть на запитання про діалектологічну належність мови Авести досі немає однозначної відповіді (Оранский И.М. 1979, 33). В мові Авести настільки багато індоарійских форм, яким нема відповідностей в іранських мовах, що її можна вважати просто писемною мовою на основі індоарійської з широким використанням питомих іранських слів. У зв'язку з цим пов'язувати мову Авести з якоюсь сучасною мовою немає можливості, бо досвід досліджень показав, що досить численні древні народи не зникають, а зберігаються під іншим ім'ям і зберігають свою мову. Це ж стосується мідійської мови, про яку не збереглося жодної письмової пам'ятки (Дьяконов І.М. 1956, 9), що не дозволяє говорити про її спорідненість з іншими іранськими досить точно. Проте одна з ним може бути її продовженням. З іншого боку, перська мова протягом багатьох століть справила великий вплив на інші іранські мови і перські запозичення нерідко витісняли з безписемних і малописьменних мов споконвічну лексику, яка тепер втрачена назавжди.

В групу іранських в теперішньому часу входять близько 40 мов. (там же, 17). Серед них такі окремі як осетинська (з дігорським і іронським діалектами), ягнобська, пушту (пашто) з діалектом ванеці, язгулямська, курдська (з діалектами заза, курманджі, сорані і горані), белуджська (балучі), гілянська, мазендеранська, сарикольська, парачі, ормурі, мова Семнану. Інші мови об'єднуються в групи. Це талиська з близькою до неї мовою таті, персько-таджицькі діалекти (фарсі, хузестані, бандарі, хазара та ін.), малі мови Центрального Ірану, лурські і бахтіярські діалекти, діалекти Південного Ірану (башкарді, кумзарі та ін.), памірські мови, серед яких шугнансько-рушанська та ішкашимсько-ваханська групи мов. Крім того, існували ще мова Авести, бактрійська, парфянська, соґдійська і саксько-хотанські мови і мови або діалекти, незафіксовані в історичних джерелах, про що може свідчити лінгвістичний аналіз текстів Авести і давньоперської мови. Сучасне поширення іранських мов мало що говорить про їх первинну спорідненість (див. мапу нижче).

Поширення сучасних іранських мов

Мапа складена на підставі роботи д-ра Колумбійського університету (Нью-Йорк) Майкла Ізаді (оригінал тут).

Перша спроба встановити родинні відносини іранських мов з використанням графоаналітичного методу була зроблена ще в кінці минулого століття (Стецюк Валентин. 1998, 73-77). Ідея методу полягає в геометричній інтерпретації взаємозв'язків споріднених мов, а точніше в побудові графічної моделі їх спорідненості на підставі підрахунку спільних мовних одиниць в парах мов досліджуваної мовної сім'ї або групи. Для отриманої моделі знаходиться відповідне місце на географічний карті з досить чітко вираженими межами етноформуючих ареалів.

Ліворуч: Первісна схема родинних взаємин іранських мов.

У принципі отримана схема повинна відповідати розташуванню ареалів формування досліджуваних мов. Проведений експеримент з навмисно спотвореними даними показав, що при відносній їх похибці на рівні 40% побудова схеми можлива, і вона практично не відрізняється від отриманої за коректними даними (Стецюк Валентин. 1998. 19-21).

Таким чином, похибки в даних не спотворюють існуючу закономірність в лексичній структурі мов, що виникла на початковому етапі їх формування, і ця структура не порушується в процесі його подальшого розвитку. Сама побудова моделі спорідненості мов говорить про збереження споконвічної закономірності в використаних даних.

Конкретно в нашому випадку не усунуті з таблиці-словника запозичення мали безсистемний характер і тому не могли істотно спотворити структуру спорідненості іранських мов. Безсумнівна відмінність отриманої моделі від реальних взаємин пов'язана скоріше з неповнотою даних з деяких мов, ніж з впливом запозичень.

Прабатьківщина іранців була визначена після дослідження родинних взаємин індоєвропейських мов за допомогою графоаналітичного методу. На загальній індоєвропейській території іранці займали ареал між Десною і Окою, обмежений на півночі річкою Угрою, а на півдні – Жиздрою (див. мапу нижче).

Загальна територія розселення індоєвропейців у Східній Європі

Як вже показали попередні дослідження передісторії іранців, після завершення "Першого Великого переселення народів" вони залишилися на своїй прабатьківщині, але так само, як і слов'яни, балти і германці з часом значно розширили свою територію, на якій відбулося членування загальноіранської прамови. Фахівці вважають, що загальноіранська прамова, або «мова-основа», в якийсь час диференціювалася на дві основні діалектні групи, умовно звані "західною" і "східною". Основними ознаками такого поділу є деякі історико-фонетичні риси їх консонантизму.

Праворуч: Прабатьківщина іранців і напрямки міграцій індоєвропейських племен

Від західних діалектів утворилися такі мови: мідійська, парфянська, балучі, курдська, талиська, перська, таджицька, татська та ін. Східні діалекти дали початок согдійській, хорезмійській, афганській, осетинській, памірським мовам та ін. (Оранский И.М. 1979, 88). Такий поділ треба мати на увазі при інтерпретації результатів дослідження іранських мов графоаналітичним методом.

Після виходу в світ перших томів Етимологічного словника іранських мов, етимологічних словників курдської і ваханскої мов (A. Стеблин-Каменский И.М. 1999; A. Расторгуева В.С., Эдельман Д.И. 2000-2004, A. Эдельман Д.И. 2011-2015; A. Цаболов Р.Л. 2001, 2010). з'явилася можливість скласти таблицю-словник іранських мов на більш надійному лексичному матеріалі. Хоча «надійність» залишилась все ще досить умовною, що усвідомлювали також укладачі словників, які зіткнулися з непереборними труднощами:

Доводиться… миритися з неминучими лакунами, які пояснюються або недостатністю відомого матеріалу тієї чи іншої мови (наприклад, відсутністю фіксації слова в текстах вимерлих мов, відсутністю словників деяких живих мов і діалектів), або втратою слова в будь-якій мові при заміні його інноваційним власним словом або запозиченням (Эдельман Д.И. 2005, 8).

З іншого боку, укладачі словників виходили з традиційних, але до певної міри помилкових уявлень про історію розвитку іранських мов. Зокрема, вони не брали під сумнів існування індоіранської мовної спільноти і впевнені, що кожен індоарійський корінь присутній також в іранських мовах. Відповідно, вони намагаються знайти його сліди, але так буває не завжди. Наприклад др.-інд. añg "згинати", який виводиться з і.-є. *ank має численні відповідності в багатьох індоєвропейських мовах, але не в іранських, якщо не звертати увагу на осет. æng°yr "вудка", запозичене з германських в пізніші часи. Намагання залучити сюди назви виноградної лози виглядають надуманими. Що індоіранська спільнота виявилася фікціею, стало ясно при дослідженнях індоєвропейських мов за допомогою графоаналітичного методу. Звичайно при укладанні словника спочатку бралося слово из Авести при припущенні існування подібного слова в давньоіранській. Йому знаходилися відповідники в давньоіндійський та інших індоєвропейських мовах і на підстваві їх порівннняння утворювався гаданий давньоіранський корінь, якому шукалися відповідники в сучасних іранських. Можливість існування давньоїранських слів без відповідників в індоєвропейських мовах не припускалася. Якщо такі слова були представлені тільки в декількох мовах, вони здебільшого залишалися без уваги, мабуть, апріорі прийняті за запозичення. Однак запозичення бувають різні. Деякі з них можуть стосуватися ще часу формування мови, і тому можуть бути споконвічними, навіть якщо їх коріння не індоєвропейські. Через це кидається в очі надмірна диспропорція між обсягами споконвічних слів, взятих до аналізу з різних мов, що не могло мати місця, оскільки їх первинні носії перебували на однаковому рівні культурного розвитку, і це повинно було знайти відображення в мовах. У згоді з такою уявою, диспропорція усувалася поповненням лексиконів недостатньо представлених мов за рахунок виявлених відповідностей в двомовних словниках. Крім того, в етимологічних словниках нерідко зустрічалися посилання на якусь скіфо-сарматську мову, якої насправді ніколи не існувало. Протягом багатьох десятиліть, головним чином зусиллями В.І. Абаєва, тривали спроби відновлення "скіфського мови" і визначення їй місця серед іранських (Абаев В.И. 1965, 1979). Більш того, в припущенні існування окремих скіфської і сарматської мов робилися спроби встановлення між ними певних фонологічних закономірностей у твердій впевненості, що як скіфи, так і сармати розмовляли мовою, близькою до осетинської (Витчак К.Т.1992, Кулланда С.В. 2005, 2016). Такі «дослідження» не можна сприймати інакше, ніж як схоластику (див. Мова скіфів ). Природно, посилання авторів словників на скіфсько-сарматську мову залишалися без уваги.

З огляду на всі ці особливості, нова етимологічна таблиця-словник була складена в числі 1674 лексичних гнізд. Вона подана на моєму сайті Etymological Table Database и і містить дані з таких мов:

фарсі разом з таджицькою – 1002 слова,

пушту – 773 слова,

мови шугнано-рушанської підгрупи – 766 слів,

ягнобська разом з согдійською – 726 слів,

курдська (курманджі і сорані) – 697 слів,

язгулямська – 644 слова,

талиська – 531 слово,

осетинська – 530 слів,

сарикольська – 506 слів,

ваханська – 465 слів,

гілянська – 464 слова,

белуджська – 308 слів,

ішкашимська – 306 слів.

Із загальної кількості гнізд 148 з них було визнано загальноіранськими словами, а для 19 етимонів було знайдено відповідність лише у одній з прийнятих на дослідження мов. Спільними іранськими словами вважалися такі, які мали деривати етимону в більшості іранських мов (здебільшого у дванадцяти із тринадцяти). Після цього було підраховано кількість спільних слів у всіх можливих парах мов. Результати підрахунків наведено в таблиці 1. У ній по великій діагоналі проставлено кількість слів, взятих для аналізу з кожної мови, в комірках, відповідних парам мов подано кількість спільних слів, а також відстані в міліметрах між ареалами на схемі при коефіцієнті пропорційності 1500.

Таблиця 8. Кількість спільних слів у парах іранських мов мов

За отриманими даними була побудована модель спорідненості іранських мов, яка представлена на схемі нижче.

Конфігурація отриманої схеми в цілому повинна відображати розташування ареалів на загальноіранській території, на яких відбувалося формування окремих мов. Однак неповнота лексики периферійних мов, представленої в таблиці-словнику, позначилася на схемі занадто великими відстанями між їх ареалами і меншою щільністю точок, що їх визначають. У зв'язку з цим схема недостатньо точно відповідає тій частині мапи, на яку вона мала бути покладена. Схеми спорідненості індоєвропейських і тюркських, які формувалися тут раніше, накладаються значно краще, і вони дали можливість виділити на мапі етноформуючі ареали, на яких могли формуватися іранські мови. При такому припущенні іранську схему можна віднести до великого простору між Дніпром і Верхньої Окою і Доном, аж до берегів Азовського моря.

Краще відповідає карті верхня частина схеми і при її локалізації враховуються особливості осетинської мови, які відмічав В.І. Абаєв:

її особлива близькість до мов європейського ареалу – слов'янських, балтійських, тохарскої, германських, італьських, кельтських. За рядом ознак – лексичних, фонетичних, граматичних – осетинська мова, пориваючи з іншими індоіранськими мовами, змикається із зазначеними індоєвропейськими мовами (Абаев В.И., 1965, 3)

В своїх роботах В. Абаєв надав досить багато прикладів лексичних збігів осетинської з тохарською. Ось деякі з них:

тох. ānkar "ікло" – осет. assyr "те саме",

тох. eksinek "голуб" – осет. äxinäg "те саме",

тох. aca-karm "удав" – осет. kalm "змія",

тох. káts живіт – осет. qästä "те саме",

тох. kwaš "село" – осет. qwä "те саме",

тох. menki "менший", лит. meñkas "малий" – осет. mingi "маленький, мало",

тох. porat "сокира" – осет. färät – "те саме",

тох. sám ворог" – осет. son "те саме" (А. Абаев В. И., 1965),

тох. witsako "корінь" – осет. widag "те саме".

Правда, Абаєв вважав, що ці збіги походять зі скіфських часів, але на той час вже би мали досягти Центральної Азії.

Беручи до уваги особливі зв'язки між осетинською і тохарськими мовами, отримана модель спорідненості іранських мов має бути розташована так, щоб ареал осетинської мови опинився по сусідству з тохарським, тобто накладався на етноформуючий ареал в басейні Сожу між Дніпром і Іпуттю. Це визначало локалізацію етноформуючих ареалів інших іранських мов. Гадане їх розміщення показано на карті нижче.

Рис. 37. Територія формування іранських мов у ІІ тис. до н.е.

На карті кордону етноформуючих ареалів позначені червоними і синіми цятками. При цьому сині сині маркують також кордон між "західними" і "східними" іранськими мовами.

У відповідності зі схемою, ареал белуджської мови слід розмістити на прабатьківщині іранців на північ від річки Жиздра між Десною, Угрой і Окою.

Ареал ягнобської мови повинен був бути розташований по сусідству з ареалом осетинською, тому він поміщений між Дніпром, Іпуттю і Десною, а ареал курдської мови, близький до ягнобської, – між Десною, Сеймом і верхів'ями Оки. Більш-менш добре розміщуються також ареал мови пушту між Дніпром, Сулою і Десною і ареал талиської у верхній течії Осколу на правому березі Дону між річками Сосною і Тихій Сосною. Ареал перської мови, який знаходиться в самому центрі схеми, обмежується річками Оскіл і Сейм. Південно-східна його межа йде по Сіверському Донцю, а далі до Сейму природний кордон чітко не виражений. При цьому маленькі ареали по обох берегах Псла і Ворскли були місцем формування мов шугнано-рушанської групи. Між річками Оріллю, Самарою і Сіверським Дінцем повинна була формуватися язгулямська мова. На протилежному березі Дінця між Осколом і Доном є місце для формування гілянської мови. Однак її південно-східну границю позначити складно, бо вона залежить від розташування ареалу мазендеранської мови, яка не була включена в модель спорідненості через відсутність даних. З огляду на сучасні місця поселень мазендеранців, а також особливу близькість гілянської і мазендеранскої мов, можна припускати, що прабатьківщина мазендеранцев знаходилася на схід від ареалу гілянців. Однак в цій частині карти можна виділити ще два або навіть три ареали, на яких формувалися мови, що не увійшли до складу досліджуваних. Ваханська і ішкашімська мови повинні були формуватися на лівому березі Нижнього Дніпра.

При такому розташуванні етноформуючих ареалів іранських мов так звані "східноіранські" в дійсності розташовані на заході іранської території і тягнуться вздовж лівого берега Дніпра. Відповідно, "західноіранські" знаходяться по лівому березі верхньої Оки і правому березі Дону по сусідству з поселеннями фінно-угрів. Чіткою межею між ними був Сіверський Донець.

Прийняте розміщення ареалів іранських мов підтверджують виявлені факти впливу мовного субстрату попереднього населення. Ми бачимо, наприклад, що ареал афганської мови (пушту) розташований там же, де раніше формувалася вірменська мова. І незрозумілі досі зв'язки цих мов як раз і є наслідком впливу вірменського субстрату. Більш докладно ця тема розглядається в розділі "Мовний субстрат".

Розміщення ареалу белуджської мови по сусідству з ареалом вепсів, базоване на наявних скупих даних її зв’язків з іншими іранськими, підтверджується наявністю спільних слів у вепській і белуджській мовах. Наприклад вепському слову naine «невістка» добре відповідає бел. na'ānē «дочка» при janaine «жінка». Ясно, та сама жінка для батьків-белуджів була дочкою, а для сім'ї її чоловіка – невісткою. Таким чином, не тільки лексична паралель, але таке свідоцтво про шлюбні зв’язки між вепсами і белуджами підтверджують їх сусідство. Можливо бел. pērok "дід" відповідає вепс. per’eh "родина". К. Гяккинен вважає, що фін. paksu, ест. і вепс. paks "грубий" запозичені з іранських мов, але приводить у відповідність тільки бел. baz "густий, щільний" (Häkkinen Kaisa. 2007, 860). З інших іранських подібне слово виявлено тільки в осетинській – bæz "огрядний, жирний". Предки осетинів і белуджів були сусідами на прабатьківщині. Лексичного матеріалу з белуджський мови поки недостатньо, але був проведений порівняльний аналіз лексики вепської мови з іншими іранськими мовами. В результаті цього аналізу з'ясувалося, що найбільша кількість спільних слів з вепською має курдська мова – 76, далі йдуть осетинська – 65 спільних слів з вепською, перська – 62, талиська – 61 слово, гілянська – 56, пушту – 45 спільних слів. На карті можна побачити, що ареали курдської і осетинської мов лежать найближче до ареалу вепської мови, і мовні контакти між населенням цих ареалів також повинні були бути тісними.

В цілому є кілька десятків слів, спільних для курдської, вепської і ще для трьох або більше іранських мов. Ось приклади курдсько-вепських лексичних паралелей, для деяких з яких є також відповідності в інших іранських або прибалтійсько-фінських мовах:

курд. çeqandin "встромляти", тал. čəgətəq "колоти" – вепс. čokaita "встромити";

курд. çerk "крапля" – вепс. čirkištada – "капати";

курд. cirnî "корито" – вепс. kurn "жолоб";

курд. e'ys "радість" – вепс. ijastus "радість",

курд. hebhebok "паук" – вепс. hämähouk, фін., карел. hämähäkki "павук" та ін.;

курд. henase "дихання" – вепс. heńktä, фин. hengittää, ест. hingake "дихати",

курд. hîrîn "іржання" – вепс. hirnaita, фін. hirnua, ест. hirnuma "іржати",

курд. kusm "страх" – вепс. h’ämastoitta "лякати";

курд. miraz, тал. myrod, гіл. məriz "бажання" – вепс. mairiš "потреба";

курд. pirtîn "тремтіння" – вепс. pirpitada "трясти".

курд. semer "темрява", xumar "похмурий", xumari "темний", xumri „червоний” – вепс. hämär "присмерк", фін. hämärä "присмерковий".

курд. xerez "швидкість" – вепс. hered "швидкий", эрз. эрязи "моторний".

Наведені тут відповідності мають різну природу, не виключені і випадкові збіги, тому кожна з них може бути темою окремого дослідження. Передостання паралель є особливо складним випадком. Фасмер звертав увагу на відповідність фінському hämärä «темний» укр. хмара, але не бачив можливого зв'язку між цими словами «з географічних міркувань» (Фасмер Макс. 1987. Том 4, 249). Згідно фонології прибалтийсьо-фінських мов, вихідним словом мало бути semer, і це може свідчити про запозичення фінських слів з курдської. В етимологічному словнику сучасної фінської мови, навпаки, стверджується, що джерелом запозичення є давньогерманське слово, нібито представлене ісландським sámur "темний, брудний" (Häkkinen Kaisa. 2007, 238). Однак в авторитетному словнику давньоісландської мови слово sámr вважається запозиченим з фінської (Cleasby Richard, Vigfusson Gudbrand. 1874. ). Курдське semer можна пов'язувати з с курд. samā "тінь", яке вважається запозичення з арабського sama "небо", "дах", "тінь" (Цаболов Р.Л. 2001. Том 2, 231), а курдське xumar має також значення "похмілля" і пов'язується з ар. xumār "хворобливий стан після випивки", "похмілля" (там же, 484). Тим часом, в чуваській мові є слово чув. хăмăр "бурий", "коричневий", що семантично набагато ближче до курдських і прибалтійсько-фінських слів. Українське хмара могло бути запозичене з булгарської або курд. xumar, видозміненого semer під впливом фінських мов.

Так само загадковою є відповідність фін., карел. hämähäkki, вепс. hämähouk, ест. ämblik, вод. hämö, лів. ämriki "павук" – курд. hebhebok "павук". Запозичення з курдської або іншої иранської мови у вепську виключається, бо в курдській це слово є ізольованим і пов'язується з ар. hebbāk "ткач" (там же, 449). Фінські лінгвісти цей зв'язок не помітили і вважають походження прибалтійсько-фінських слів "темним" (Häkkinen Kaisa. 2007, 237).Виходячи з фонології, слово для назви павука було утворено з двох коренів ham и bōk невідомої мови, якою могла бути слов'янська або германська. З огляду на семантику і фонетику, для розгляду можна залучити слов. павук, котре можна пов'язувати з нім. Bauch "черево" (пн.-герм. būk). Те ж походження може мати також слов. пузо (Kluge Friedrich. 1989, 64). У морфології тіла павука чітко виражене черевце, тому його назва могла відображати цю особливість і до значення «пузо» було дано визначення. Відповідне слово є у середньоверхньонімецькій мові hem "злісний, лукавий", тоді назву павука можна розуміти як "злісне черево". Такого слова в німецькій нема, але могло існувати в одному зі зниклих германських мов, наприклад в готській. Пояснення того, яким чином це слово потрапило до арабів, нема. З огляду на, що і для деяких інших наведених тут ірансько-фінських відповідностей Р. Цаболов знаходить відповідність арабську, можна думати, що за всім цим криється велика загадка. Відповіддю на цю загадку може бути історія міграцій курдського народу (див. розділ Кіммерійці)

З ареалом мордовської мови межують ареали курдської і талиської мов. Відповідно, з усіх іранських мов, крім осетинської, талиська і курдська мають найбільшу кількість спільних слів з мовами мокша і ерзя – по 62. В осетинській мові таких слів 67, але частина з них походить від пізніших мовних контактів між мордвою і предками осетин в скіфський час. Слід принагідно зазначити, що наведені тут чисельні дані про зв'язки окремих пар мов не вичерпують їх справжньої кількості і використовуються лише до порівняння між собою, будучи взятими з тої самої представницької вибірки семем. При збільшенні обсягу вибірки ми отримаємо нові дані, які повинні зберегти своє співвідношення. Приклади сепаратних зв'язків між талиською і мовами мокша і ерзя наведені в таблиці 9.

Таблиця 9. Мордовсько-талиські сепаратні лексичні зв’язки.

З числа можливих курдсько-мордовських сепаратних зв’язків можуть бути наведені такі приклади:

курд. leyi "потік" – мок. ляй, эрз. лей "річка",

курд. çêl "корова" – мок. скал "телиця", эрз. скал "корова",

курд. sutin "терти" – мок. сюдерямс "гладити",

курд. ceh "ячмінь" – мок. чуж, эрз. шуж "ячмінь".

Як було показано в розділі Міграції індоєвропейських племен в світлі фонетичних особливостей їх мов., фракійці, тобто предки албанців, поселились в етноформуючім ареалі між річками Тетерев, Рось і Дніпро. На протилежному березі Дніпра розташовувалися ареали предків пуштунів і ягнобців. Відповідно, албанська мова найбільше відповідностей з усіх іранських мов повинна мати в афганській (пушту). Ось деякі приклади:

пушт. bus "полова" – алб. byk "полова",

пушт. gah "час" – алб. kohё "час",

пушт. ləg’ər "голий" – алб. lakurig "голий",

пушт. peca "частина" – алб. pjesё "частина",

пушт. tar. əl "в'язати" – алб. thur "в'язати",

пушт. xwar "рана" – алб. varrё "рана",

Знайдені також нечисленні (через малий обсяг словника) приклади сепаратних мовних зв’язків фракійців з іншими сусідами – предками согдійців та ягнобців:

алб. hingеllin "іржати" – ягн. hinj'irast "те саме",

алб. anё "берег" – ягн. xani "те саме",

алб. kurriz "спина" – ягн. gûrk "те саме".

Зв'язки між осетинською і тохарськими мовами говорять про те, що коли індоарії залишили свою прабатьківщину і рушили в Азію, тохарці все ще залишалися на місці. Коли ж вони залишили свою прабатьківщину, їх ареал зайняли балтійці, розширивши свою територію до Дніпра. У цей час відбувся поділ балтійських мов на два діалекти – східний і західний. На території старої прабатьківщини балтів на захід від Березини сформувався західний діалект, з якого пізніше розвинулися мови прусська і ятвязька, а в ареалі між Дніпром і Березиною сформувався східний балтійський діалект, з якого розвинулися литовська, латиська, земгальська, куронська мови.

Карта поселень іранських і германських племен в ІІ тис. до н.е..

Таким чином, східні балтійці увійшли у прямий контакт з предками сучасних осетинів. Звичайно, це відбилося на їх мові, і певні мовні зв’язки осетинської мови із східнобалтійськими можна виявити. Багато з них наводить Абаєв у своєму історично-етимологічному словнику осетинської мови, але відносить їх до скіфської доби (А. Абаев В. И., 1958-1989), що теж, в принципі, можливо для якоїсь частини з них. Приклади лексичних паралелей східнобалтійських мов з іншими мовами говорять про те, що давні східні балти мали найтісніші контакти з предками північних германців та осетинів.

Перебування іранців на визначеній нами території залишило свої сліди і в топоніміці. Іранська топоніміка на території України і Росії в принципі досить численна, але залишена переважно предками сучасних курдів і осетинів, і ця тема розглядається окремо. Тут дається лише дані на Google Map (див. нижче)

Іранські топоніми на прабатьківщині іранців

На карті червоним кольором позначені топоніми курдського походження, зеленим – осетинським, синім – афганським, коричневим – ті, які розшифровуються іншими іранськими мовами.

Межі загальної іранської території позначені помаранчевою лінією, Прабатьківщина осетин позначена зеленою лінією, курдів – бордовою, а афганців – фіолетовою лінією.

Топонімів іранського походження з часу перебування іранців на прабатьківщині мало. Велика частина осетинських топонімів походить зі скіфських часів, а курдських з більш пізнього часу.

Про міграцію іранських народів в Азію див. в розділі Кіммерійці

Про міграцію іранців у Центральну Європу див. в розділі Кімври