Розселення носіїв ностратичних мов у Східній Європі.

Серед громад землеробів, які просувалися на північ зі своєї прабатьківщини у Закавказзі, були індоєвропейці, уральці і тюрки. Вони полишили свою прабатьківщину в VІ тис. до н.е. і, рухаючись у середньому по одному кілометру на рік, поступово дісталися до Східної Європи. Очевидно, першими рухалися індоєвропейці, бо саме вони займали крайню позицію на території первісного поселення, а за ними рухалися уральці і тюрки. В V-IV ст. до н.е. на території України були поширені такі пізньомезолітичні культури: кукрекська, мурзак-кобинська, гребениківська, яніславецька, донецька, та пам'ятки типів Студенок і Платівський Став (див. розділ Перші неолітичні племена у Східній Європі). Нижче подана мапа етно-культурної ситуації в Центрально-Східній Європі, складена Л.Л. Залізняком, напередодні появи тут ностратичних племен і охарактеризована як праіндоєвропейське підгрунтя. Насправді праіндоєвропейцями була створена тільки донецька культура, а пізніше вони під тиском тюрків мігрували в область яніславицької культури. Крім того, в мезоліті фінно-угрів на зазначеній території на мапі ще не було. Цю територію між Волгою і Доном заселили племена уральської мовної належності, які йшли слідом за тюрками і вже пізніше розділилися на фінно-угорські і самодійські племена.

Етно-культурна ситуація в Центрально-Східній Європі в V-IV ст. до н.е..
Оригінал мапи (Залізняк Л.Л. 1995-3, 11. Рис. 5) тонований кольором автором.

Пізній мезоліт: 1. Культура Лейнен (Лейен)- Вартен. 2. Олдеслое (Свадборг). 3. Хойніце-Пеньки. 4. Яніславиця. 5. Пункти знахідок яніславецьких вістер. 6. Донецька культура.
Неоліт: 7. Культури гребінцевої кераміки (очевидно гребінцево-накольчатої – В.С.) 8. Лійчастий посуд. 9. Балканський неоліт. 10. близькосхідна людність. 11. Пракартвели (ширше – кавказоїди – В.С.). 12. Прафіноугри (уральці– В.С.).

На жаль, автор оригіналу карти ніде в текстах своїх робіт не згадує про культури за межами України і при цьому дає їм іноді дещо відмінні назви. Далі ми свої міркування будемо будувати на результатах власних досліджень.

Суперечливе питання генетичної спорідненості тюркських мов із монгольськими та тунгусо-маньчжурськими, тобто їх належності до алтайської мовної сім'ї у зв’язку із отриманими результатами ми вирішили негативно, оскільки формування окремих алтайських прамов сталося в різних місцях. Якщо тюркська прамова разом з іншими ностратичними сформувалася у Закавказзі, то формування монгольських і тунгусо-маньчжурських проходило на Далекому Сході в басейні Амуру одночасно з корейською і японською прамовами. Крім того, спорідненості тюркських та монгольських мов суперечить відсутність переконливих відповідностей між словами лексичного ядра. Як вказував сер Дж. Колосон, базові слова, тобто числівники, базові дієслова, такі як "говорити", "брати", "давати", "йти", базові іменники, такі як "їжа", "кінь", базові прикметники, такі як "добрий", "поганий" в тюркських і монгольських мовах абсолютно різні (Clauson, Sir Gerard, 1956, 182).

Тим часом, лексичне ядро будь-якої мови складається з найдавніших слів і саме їх схожість зі словом іншої мови може говорити про генетичну спорідненість. Особливо це стосується числівників. Розуміючи важливість факту подібності числівників, деякі прибічники алтайського походження тюркських мов намагаються притягти їх за вуха. Для прикладу, вони знаходять подібність між д.-тюрк. otuz "тридцять" і монг. gurvan "три", але подібні фонологічні викрутаси більше нагадують лінгвістичну еквілібристику. Звичайно, алтайська прабатьківщина тюрків багатьом здається самоочевидною істиною, але при уважному розгляді ця самоочевидність позірна, бо виходить з науково не доведеного твердження розвиненого в теорію софістичними умовиводами.

Багато інших лінгвістичні фактів суперечать азійському походженню тюрків, але вчені намагаються знайти їм абияке пояснення, тільки б не відмовлятися від традиційних уявлень. Навіть Клосон, противник генетичного споріднення монгольських і тюркських мов, розглянувши спільнотюркську назву коноплі kendir, писав: "Навряд чи була ця рослина ендемічною на прабатьківщині тюрків, ймовірно, її назва є запозиченням з індоєвропейської (тохарського?) мови" (Clauson, Sir Gerard, 1972). Дивна думка при широкому поширенні цього слова в тюркських мовах і його повній відсутності в індоєвропейських. Тюркські мови характеризуються досить великою схожістю в порівнянні з індоєвропейськими. Це пояснюється невеликим розміром території, зайнятої тюрками при формуванні їх окремих мов і відсутністю на ній кордонів важких до подолання. Поширення на ній новоутворених і запозичених слів охоплювало більшу її частину в порівнянні з індоєвропейськими та фінно–угорськими мовами.

Клоусон приводить також інший цікавий факт. Він вважав,що лат. virga “гілка, лоза” не має відповідностей в інших індоєвропейських мовах, але приводив тюркські – д.-тюрк. bergä “різка, лоза, хлист”, уйгур. berge “батіг”. Він писав:

Припускається, що це запозичення з латинського virga ‘дозина, палиця’, прийняте через посередництво середньоперсидського, але не видно жодних слідів цього слова у персидській, и теорія необґрунтована там же.

Якщо сюди можна віднести virgácz "прут, різка" запозичення якого з латинської сумнівне, з ними можна зіставити угор. virgon "моторний, в'юнкий, живий", якому є відповідність в чуваській – virkěn "мчати". Очевидно, це мандрівне слово, сліди якого в різних, але близьких значеннях можна виявити в багатьох європейських, а не азійських мовах (напр, ерзя verka "швидкий", укр. бирка та інші подібні слов'янські слова зі значеннями "прутик", "сережка, котик" та ін., нім. Birke та інші подібні германські "береза", угор. virag "квіти", курд. wurg "живий "). Якщо носії трипільської культури були, як ми припускаємо, семітами, то першоосновою усіх цих слів може бути слово подібне до ар. firh та гебр. perax "квітка". Тоді лат virgō "діва" неясного походження (W.) треба також віднести сюди (пор. "дефлорация").

Докази європейського походження тюрків будуть розглядатися ще неодноразово і вони настільки численні, що елементи подібності між тюркськими і монгольськими мовами слід пояснювати пізнішими контактами; очевидно те саме стосується і тунгусо-манчьжурських мов. Таке твердження не дає підстав сумніватися у релевантності даних Ілліча-Світича, котрий подавав для алтайської мови факти з монгольських та тунгусо-маньчжурських мов, бо в основному він опирався на матеріал мов тюркських. Мовні факти з монгольських та тунгусо-маньчжурських мов у переважній більшості випадків просто дублюють тюркські. А у тих випадках, коли вони подаються без тюркських аналогів, вони виглядають випадковими, бо їх аналоги в інших ностратичних мовах дуже нечисленні. Це саме стосується і мовних фактів самодійських мов щодо фінно-угорських, щоправда заперечувати їх генетичну спорідненість поки що нема жодних підстав, але надалі дослідження уральських мов буде обмежуватися тільки фінно-угорськими мовами, а дослідження їх стосунків з самодійськими мусить бути окремою темою.

Заради справедливості треба сказати, що в теперішньому часі мейнстрімом європейської науки прийняття тези про "відсутность спорідненості між тюрками, монголами і тунгусами", як мені було повідомлено одним з російських тюркологів в приватному листі.

Для загального огляду розселення ностратичних народів нижче подаються карти з позначеними територіями індоєвропейців, фінно-угрів і тюрків на Східноєвропейської рівнині, на яких відбувалося формування окремих мов.

Прабатьківщина ностратичних народів

Карта ареалів поселень носіїв ностратичних мов.
Позначення ареалів: Драв. – дравіди, Інд.-євр. – індоєвропейці, Картв. – картвели, С.-хам. – семіто-хаміти, Тюрк. – тюрки, Урал. – уральці.

Індоєвропейці

Карта ареалів поселень носіїв індоєвропейських мов.

Спільна територія індоєвропейців була розташована на просторі від Вісли на заході до Оки на сході і на південь від Західної Двини.

Фінно-угри

Загальна фінно-угорська територія чітко обмежена Волгою і Доном, як потужними водними перепонами. Тільки мордва перейшла на правий берег верхнього Дону, тобто там, де він легкий до подолання, впритул наблизившись до поселень індоєвропейців. Як і на індоєвропейській області, на цілій фінно-угорській території теж можна виділити "порожні" ареали. Їх, принаймні, два – на південь від середньої Оки та між Волгою і Медведицею. Можна припускати, що фінно-угорське плем’я, відоме під назвою "мещера", заселяло перший із "порожніх" ареалів у сусідстві з фенами, мордвою та черемісами.

Карта поселень давніх фінно-угрів.

Ареали формування окремих мов здебільшого обмежені великими річками. Ареал фенів лежить між Окою і Клязьмою. На захід від них між Москвою-рікою і Окою до Угри був ареал весі, а ести жили на північ від фінів і вепсів між Верхньою Волгою, Верхньою Москвою-рікою і Верхньою Клязьмою. Дві річки з однаковою назвою Нерль відокремлювали ареал естів від ареалу лопарів, який обмежувався з півночі і сходу Волгою, а з півдня – Нижньої Клязьмою. На південний схід від лопарів був ареал формування мови комі; цей ареал на заході був обмежений Окою, на півночі – Волгою, на сході – Сурою, а на півдні Мокшою і Алатирем. Ареал вогулов був між Волгою і Сурою по обидва береги Свіяги. Річками Мокшою, Сурою і Алатирем був обмежений невеликий ареал остяків, а вотяки заселяли ареал по обидва береги Ворони між Мокшою, Цною і Хопром. Ареал мадярів майже повністю був обмежений Хопром та Медведицею, а ареал черемисов – річками Доном, Воронежем і Нижнім Хопром. І, нарешті, мордва заселяла чотирикутник, обмежений на заході і півночі Окою, на сході – Верхнім Доном, а на півдні – Сосною.

Таке розміщення території поселення фінно-угорських народів в безпосередній близькості від індоєвропейської території пояснює деякі лінгвістичні явища, які приводять вчених у глухий кут, оскільки їм може бути дане різне трактування. Наприклад, лексичні сходження між ындоарыйськими і фінно-угорськими мовами не можуть отримати переконливого пояснення, якщо прабатьківщину індоєвропейців розташовувати в степах України, а прабатьківщину фіно-угрів – за Уралом. Різноманітність цих сходжень така, що навіть ретельний аналіз не допомагаэ привести їх у систему, яка б дозволила визначити час і місце контактів між фінно-уграми і индоариями. Уяву про складність цього завдання можна отримати з наступної цитати:

Коло слів, запозичених фінно-угорськими мовами з індоіранських, дуже різноманітние. Сюди відносяться і числівники (наприклад, «сто» – фін. «сата», ест. «сада», морд. «сада», мансі «сат» та ін., порівняйте: Іран. «сата», інд. «шата» ); терміни спорідненості («сестра» – морд. «сазор», удмурт. «сузер» та ін., порівняйте: інд. «свасар»); назви диких тварин («вовк» – морд. «вергас», порівняйте: інд. «врікас») і т.д. Особливо характерні слова і терміни, пов'язані з господарством, назви знарядь праці, домашніх тварин, культурних рослин, продуктів скотарства і хліборобської праці, металів (наприклад, «мотузка» – мансі «расн», порівняйте: інд. «рашана», перс. «расан», «будинок», «житло» – комі «горт», удмурт. «гурт», хант. «корт», порівняйте: іран. «грда»; «золото» – удмурт. і комі «зарні», хант. і мансі «сорни» та ін., порівняйте: іран. «заранья», суч. осетин. «зерін»; в іранських мовах знаходять відповідності назви срібла, заліза, деяких металевих предметів, озброєння і знарядь в угорських і фінських мовах). Слово, що позначає в фінському і естонською мовами «зерно», запозичене з індоіранських мов, де воно (йава) означало «зерно», «ячмінь»; марій. «шож», морд. «чуж» і «шуж» знаходять відповідності в сучасних іранських мовах Паміру: «чуж» та ін. – і в тих і в інших мовах слово означає «ячмінь», «зерно», «жито». Численні відповідності в області скотарській термінології; з індоіранських мов запозичені існуючі в різних фінно-угорських мовах слова для позначення корови, телиці, кози, вівці, ягняти, овечої шкури, молока і ряд інших (наприклад, «вим'я» – марій. «водар», морд. «одар», фін. та ест. «удар», порівняйте: інд. «удхар» або «удар», «шерсть» – комі «вурун», порівняйте: іран. «варна», інд. «урна»)(Бонград-Левин Г.М., Грантовский Э.А. 1983).

Автори прекрасно розуміють, деякі з відомих сходжень відносяться до спільноарійської епохи, інші ж є наслідком контактів фіно-угрів тільки з іранцями, але не більше того. Тепер же, знаючи розташування індоєвропейської і угро-фінської територій, ми отримуємо базові відомості, на яких можна будувати історію розвитку індоіранських мов.

Тюрки

Карта поселень давніх тюрків.

Завдяки характерній формі схеми знайти для неї відповідність на географічній карті вдалося досить легко, але не там, де можна було передбачати відповідно до існуючих нині поглядів. Ні в горах Алтаю, де гірські пасма могли б грати роль природних рубежів етноформуючих ареалів, ні в районі розгалуженої сітки верхів’їв Обі та Єнісею нічого подібного відшукати було неможливо. Схема накладається на карту тільки в межиріччі Дніпра і Дона, де характерний вигін обидвох рік підказує, як треба розмістити отриману схему (див. мапу). При цьому малося на увазі, що якути мали би заселяти крайній східний ареал, а булгари (предки чувашів та хозарів) – крайній західний.

Тепер розглянемо отримані території поселень давніх індоєвропейців, фінно-угрів та тюрків разом (див. мапи нижче). Ми бачимо, що ці території ніде не накладаються одна на одну, а впритул прилягають одна до одної, охоплюючи простір, чітко обмежений на сході і частково на півночі великою водною перепоною – Волгою. Іншими ділянками північної границі є верхній Дніпро та Західна Двина. На півдні цей простір ще більш чітко обмежується Доном та узбережжям Азовського і Чорного морів. При цьому ареали поселень етнічних формувань тут ідуть впритул до цієї природної границі. Тільки довга і звивиста західна границя простору частково не має чітких географічних кордонів, за винятком течії нижнього Дніпра, а також невеликих ділянок Бугу, Вепша, Вісли, Нарева, Німана.

Розселення носіїв ностратичних мов у Східній Європі.

Скорочення: Ностратичні народи: А-А – абхазо-адиге, Даг – дагестанці, Др – дравіди, Кар – картвели, И-е – індоєвропейці, СК – предки північнокавказької мови, С/Х – семіто-хаміти, Трк – тюрки, Ур – уральці.
Індоєвропейські народи: Вірм – вірмени, Балт – балти, Гр – греки, Герм – германці, Ілл – іллірійці, Інд – індоарії, Ір – іранці, Італ – італіки, Клт – кельти, Слов – слов'яни, Тох – тохарці, Фрак – Фракійці, Фриг – Фригійці.
Фінно-угорські народи: Вог – мансі, Вот -удмурти, Ест – естонці, Фени – фіни, Мад – угорці, Морд – мордва, Ост – ханти, Чер – марійці.
Тюрки: Алт – південно-алтайці, Булг – булгари, Тат – татари, Тркм – туркмени, Хак – хакаси, Як – якути.

View The second Indo-European Urheimat in a larger map

Спільна територія поселень давніх індоєвропейців, фінно-угрів і тюрків у Східній Європі.

Після визначення територій поселень індоєвропейців, фінно-угрів та тюрків закономірно виникає питання: Чому жодна з цих етнічних груп не заселила територію Північного Кавказу та Прикубання? Безумовно, це не відбулося тому, що ця територія вже була заселена численним етносом, який ми умовно називаємо майкопцями, і тому наші мігранти змушені були рухатися далі на північ.