Індоєвропейці

Після зроблених уточнень про процес міграції носіїв ностратичних мов спробуємо визначити нові місця поселень індоєвропейців, тюрків та фінно-угрів. Почнемо з індоєвропейців.

Достаток робіт, присвячених походженню індоєвропейців створює хороші можливості для довільного комбінування думок різних вчених для софістичного доказу все нових теорій, які служать базою для подальших етногенетичних вправ, що добре видно, наприклад на одній з робіт про походження слов'ян (Алексаха А.Г. 2013). Оскільки лінгвісти самі не можуть дати собі раду з етногенезом індоєвропейців, за справу беруться археологи і обравши за основу одне з багатьох припущень про витоки перших індоєвропейских культур далі виключно за даними археології впевнено малюють нам вигадану картину подальшого культурного розвитку індоєвропейців з точних вказанням їх шляхів міграцій і місць поселення, чому теж є добрі приклади (Залізняк Л.Л.. 2016). Зі "знанням справи" стан сучасної індоєвропеїстики охаркатерізовано одним із сучасних вчених мужів так:

Індоєвропейська лінгвістика ніколи не була так добре документована, як сьогодні. Точність опису і аргументація ще ніколи не була такою гарною. Треба продовжувати йти цим шляхом і досліджувати наше лінгвістичне минуле з ще більшою точністю і адекватністю. Відкритість до нових підходів має велике значення (Meier-Brügger Michael, 2003, 15).

Однак, незважаючи на те, що індоєвропейське мовознавство добре документовано, до сих пір переконливого рішення проблеми ындоєвропейської прабатьківщині нема. Складається враження, що індоєвропеїстика віддана в руки бюрократів, які систематизують всі варте уваги тільки з їхньої точки зору, і закликають дотримуватися такого шляху і далі. "Відкритість до нових підходів" згадана заради красного слівця, бо застосовуваний в наших дослідженнях графоаналітичний метод давно описаний, а дослідження, проведені з його допомогою, є в списку Academia.edu, але жодної згадки про цей новий підхід у зазначеній вище роботі немає. Якщо індоєвропеїстика й надалі залишатиметься закритою для свіжих ідей, то вона як наука буде невизначено довго перебувати в підвішеному стані без твердого фундаменту історичної істини. Таким фундаментом є територія, на якій відбувалося формування окремих індоєвропейських мов. Її локалізацію допомагає нам знайти графічна модель їх спорідненості.

Для побудови графічної моделі спорідненості індоєвропейських мов була складена таблиця-словник на базі етимологічного словника Ю.Покорни (А. Pokorny J., 1949-1959), котра була доповнена матеріалами з етимологічних словників інших індоєвропейських мов (А. Fraenkel E., 1955-1965; А. Frisk H., 1970; А. Hübschmann Heinrich, 1972; А. Kluge Friedrich, 1989; А. Walde A., 1965 та ін.) Таблиця подається в розділі Етимологічні словники-таблиці для різних мовних сімей. Всього в неї було внесено 2493 ізоглоси із слов’янських, кельтських, германських, італьських (в основному з латини), грецької, балтійських, індоарійських, іранських, вірменської, тохарських А і В, хетто-лувійських, албанської, фракійської та фригійської мов. Серед них 492 було визнано спільноіндоєвропейськими. Спільними вважались такі, що були зафіксовані в семі найбільш чисельно представлених в таблицях мов (германська, грецька, балтійська, індоарійська, італьська, слов’янська, кельтська, іранська). Підрахунки кількості спільних слів в парах окремих мов дали результати, котрі зведені в таблицю 3.

Таблиця 3. Кількість спільних слів у парах індоєвропейських мов

В таблиці по діагоналі подана загальна кількість слів в кожній з мов, а кількість спільних слів для кожної пари мов можна знайти на перетині відповідної шпальти і рядка. В таблицю не внесені дані з хетто-лувійських, тохарських, албанської, фракійської і фригійської мов через малу наявну кількість слів. Родинні взаємини цих мов з іншими індоєвропейськими будуть розглянуті окремо іншими способами. Слід мати на увазі, що подані тут дані з точністю до одного слова є поточними. Весь матеріал з таблицями знаходиться в роботі і постійно коректується з віднайденням нових ізоглос, доповненням вже існуючих, але ці уточнення ні на що вже не впливають. Коливання в точності на 5-7 % абсолютно не змінюють схему. На ділі ж фактично уточнення ведуть до того, що точки вузлів лягають все більш компактно. Після розрахунків відстані між центрами ареалів поселень носіїв окремих мов на момент їх формувань за формулою L = K/N, де L – відстань, N – кількість спільних слів в окремій парі, а K – масштабний коефіцієнт, було побудовано схему родинних взаємин індоєвропейських мов, котра показана на малюнку 21. При цьому значення коефіцієнту K вибрано таким, щоб розміри отриманої схеми приблизно відповідали масштабу карти, на якій буде вестися пошук відповідного для неї місця. З двох можливих дзеркальних варіантів обрано той, при котрому кельтська область знаходиться на заході, іранська – на сході, балтійська – на півночі, із зрозумілих причин.

Мал. 21. Схема родинних взаємин індоєвропейських мов

Спроби представити родинні взаємини індоєвропейських мов робилися віддавна. Одним з перших це зробив Г. Гирт (Hirt Herman. 1905, 93). Його схема подана на рис. 22.

Мал. 22. Схема родинних взаємин індоєвропейських мов за Гіртом

Зі схеми видно, що німецький вчений припускав поетапне членування індоєвропейських мов, від чого пізніше лінгвісти відмовилися, не залишивши, проте, спроб представити їх родинні стосунки графічно. Серед інших свою схему запропонував також польський вчений Лер-Сплавінскій, взявши до уваги вже більше число самостійних мов (Lehr-Spławiński T. 1946.) І Гірт, і Лер-Сплавінскій, розглядаючи взаємини між мовами, орієнтувалися в основному не на лексику, а на граматику, але, в принципі, всі три схеми в основних рисах подібні, особливо схема, отримана графоаналітичним методом і схема Лєра-Сплавінского. Правда, польський лінгвіст припускав більш тісні зв'язки між декількома мовами і менш тісні між іншими. На малюнку 23 представлена його дещо спрощена схема.

Мал. 23. Схема родинних взаємин індоєвропейських мов за Лер-Сплавинським

Тепер спробуємо сумістити отриману схему з якимось місцем на географічній карті Східної Європи, маючи на увазі, що тут границями ареалів поселень можуть бути річки. Єдиний задовільний варіант розміщення схеми отримуємо в басейні середнього і верхнього Дніпра та його приток Прип’яті та Десни. Навмисні спроби сумістити схему з якоюсь іншою ділянкою були безрезультатні. Ареали поселень індоєвропейців показані на малюнку 24. Схема родинних взаємин і конфігурація центрів ареалів збігаються в достатнім ступеню, що видно з порівняння малюнків 21 і 24.

Карта поселень давніх індоєвропейців, визначених графоаналітичним методом.

Ми бачимо, що грецька мова, котра знаходиться в центрі схеми, почала формуватися в ареалі між нижньою Прип’яттю, Дніпром і Березиною. На захід від нього, за Случчю (лп Прип’яті) між Німаном, Наревом та Ясельдою формувалася прагерманська мова.

Далі до Буга або навіть до Вісли був ареал давніх кельтів. Праслов’яни мешкали на північ від прагерманців на правому березі Німана по берегах невеликих річок Меркіс та Вілія. На схід від них до Березини були землі прабалтів. Індоарії заселяли басейн Сожу між Дніпром та Іпуттю, а далі в ареалі між верхньою Десною та верхньою Окою з північною границею по Угрі мешкали праіранці. Предки вірменів мали свої землі між Дніпром, Десною та Сулою, а давні італіки – між Прип’яттю, Тетеревом та Случчю (лп Прип’яті). Між окремими ареалами давніх індоєвропейців чітко видні ще інші можливі ареали поселень (між Березиною і Дніпром, між Десною і Сеймом, між Десною та Іпуттю, між Бугом і Случчю (пп Прип’яті). Можна припускати, що в цих ареалах почали формуватися пратохарська, прафригійська, прафракійська, праіллірійська, праалбанська мови, бо ціла індоєвропейська територія мала би бути суцільною і компактною без вклинювання в неї ареалів мов іншого походження. Через однакові природні умови уся площа мала розширюватися поступово і рівномірно в різні боки з початком розселення з первісного ареалу, і іншомовні прибульці неодмінно б асимілювалися в індоєвропейському оточенні. Складно говорити про трикутник між Дніпром, Тетеревом і Случчю. Його південна границя по річці Рось є легкою до подолання і, навпаки, Дніпро, Прип'ять і Случ могли б ускладнювати проникнення в цей ареал індоєвропейців. Як буде видно далі ця територія ніколи і у майбутньому не виконувала ролі етноформуючого ареалу.

Ідентифікацію поки що "порожніх" ареалів проведемо пізніше, коли визначимо місця формувань "мертвих" індоєвропейських мов. А поки ж спробуємо довести, що ціла індоєвропейська територія лежала саме в цьому обшарі. Підтвердження такому розташуванню прабатьківщини індоєвропейських етносів досить багато. Пошуком прабатьківщини слов'ян займалися багато вчених, і більше всього точних вказівок щодо її розташування є саме для неї. Ще на початку 20-го ст. А.А. Шахматов, розглянувши зв'язки слов'янських мов з іншими індоєвропейськими і фінськими, прийшов до висновку, що «споконвічну батьківщину слов'ян треба припускати в басейнах західній Двіни і нижньої течії Немана» (Шахматов А.А. 1911, 707). Цікаве дослідження провела В.Т. Коломієць. Проаналізувавши споконвічно слов'янські й запозичені назви риб у слов'янських мовах і взявши до уваги річки, в яких водяться рідкісні види, вона визначила слов'янську прабатьківщину так:

… праслов'яни займали порівняно невелику територію на захід від Березини, на південь від Західної Двіни, на схід від Німану і на північ від середньої та нижньої течії Прип'яті (Коломієць В.Т. 1983, 140-141).

Як бачимо, визначена В.Т. Коломієць територія прабатьківщини слов'ян сусідує з ареалом, визначеним графоаналітично, і більше його за розмірами. Можливо, це територія пізніших поселень слов'ян. Територія ж ще більш пізніх їхніх поселень була визначена польським ученим К. Мошинський, але його робота Буті розглянута у відповідному місці. Відносно ж підтвердження місця прабатьківщини балтів можна брати до уваги таку думку:

У Європі ми знаходимо тепер найбільш архаїчну з існуючих індоєвропейських мов – литовську. Це пояснюється тим, що литовська розвивалася в рамках своєї досить давньої батьківщини (або недалеко від неї) і підлягала впливам тільки з боку найближчих споріднених мов – слов’янських та германських і тільки в дуже малому ступеню – угрофінських (Георгиев В.И., 1958, 247).

Оскільки носії литовської мови залишалися весь час поблизу своєї давньої батьківщини і тепер заселяють землі частково розташовані саме там, де ми визначили прабатьківщину балтів, то це є додатковим доказом на користь зробленого визначення.

Щодо первинних поселень інших індоєвропейців таких точних даних не знайдено, але для знайденої прабатьківщини кельтів (галлів) важливим буде таке зауваження:

Суттєво нагадати, що сам корінь gal- виступає як поширений географічний апелятив, зокрема (що вельми важливо з лінгвогеографіческой точки зору), як тельмологічний термін не тільки на північ, але і на південь від Прип'яті (Топоров В. Н., 1975 , 140).

Дж. П. Меллорі звів безліч гіпотез щодо індоєвропейської прабатьківщини до чотирьох основних моделей, що мають в свою чергу ряд варіантів. Жодну з моделей він не визнав задовільною, тому тут не місце їх розглядати, але можна згадати, що одна з них найбільш близька до визначеної тут за допомогою графоаналітичного методу. Мова йде про балтійсько-причорноморську (+ каспійську) області. Оцінюючи цю гіпотезу Меллорі серед іншого пише:

Часова глибина цієї гіпотези зазвичай співвідноситься з мезолітом. Тому важко зрозуміти, яким чином у населення на території від Балтійського моря до Чорного (або Каспійського) могла в цей час існувати загальна лексика для позначення домашніх рослин, тварин, а також термінів, пов'язаних з технологією пізнього неоліту/ранньої бронзи, таких, як для колісного транспорту. Не більше ймовірно і допущення запозичення цих слів (які ніяк не відбилися на їхньому вигляді) через тисячоліття….
   З точки зору археології територія прабатьківщини є штучним конструктом і складається щонайменше з двох відмінних один від одного культурних ареалів починаючи вже від епохи мезоліту. Іншими словами, немає жодних культурно-історичних підстав припускати використання єдиної мови мезолітичних населенням від Прибалтики до Каспійського моря. Немає також підстав говорити про наявність зони контактів в цьому ареалі, про подібний фізичний тип чи якісь інші явища, які дозволяли б зробити висновок про існування мовної спільності. (Дж. П. Меллорі. 1997, 61-82)

Меллорі повторює помилку багатьох лінгвістів, вважаючи, що розпад загальної індоєвропейської мови відбувся на прабатьківщині індоєвропейців і нічого не говорить про можливість існування двох прабатьківщин – однієї, де спільна мова сформувався, та іншої, де вона розчленувалася на множину первинних діалектів. Але в цілому він розуміє, що на такій величезній території спільної мови не могло бути. Що ж стосується археології, то він тут має рацію, кажучи про абсолютно різні культурні ареали і, як ми побачимо далі, ці ареали відповідають двом різним мовним спільнотам. Це ми побачимо коли знайдемо території поселень також для фінно-угрів і тюрків.

Додаткові дослідженння іншими методами дозволии визвначити ареали формування тих індоєвропейських мов, для яких це не вдалося зробити графоаналітичним методом (дивись мапи нижче). Таким чином ми отримали безперервний простір в басейні Верхнього і Середнього Дніпра як другу прабатьківщину індоєвропейців. Уважний розгляд наведених дає підставу виділити на ньому ще два ареали для інших індоєвропейських мов. Можна припускати, що невеликому ареал між Дніпром, Угрою і Рястою відбувалося формування дардскої прамови, яка дала початок дочірнім мовам однаково близьких як до іранських, так і до індоарійських. Якщо таке припущення вірне, то тоді між дардскими і вепською мовами повинні бути сліди мовних контактів, оскільки їх ареали були сусідніми. Для ареала між Днівпром, Россю і Тетеревом жодної мови не знайшлося, можливо, вона зникла без слідів

Загальноіндоєвропейська територія у Східній Європі.

На мапі границя загальної індоэєропейської території позначена червоною лінією. Ареал грецької мови тонований бордовим кольором, ареал італьської – червоним, германської – рожевим, іллірійської – світлозеленим, кельтської – жовтою, сов'янської – світложовою, балтської – помаранчевою, тохарської – коричневою, індоарійської – темнозеленим, іранської – синім, фригійської – світлофіолетовим, фракійської -фіолетовив, вірменської – блакитним.

Оскільки індоарійська та іраноарійська прамови сформувалися у двох різних чітко виражених ареалах, немає жодної можливості говорити про існування особливої ​​індоіранської мовної спільноти аріїв. Ця помилкова ідея породжує багато питань, на які не буде знайдено відповіді, якщо не визнати отримані нами результати за допомогою графоналітичного методу. До цих пір існують теорії автохтонності аріїв на сучасних місцях перебування їхніх нащадків і відповідно знаходяться варіанти шляхів міграцій їхніх предків при тому, що їх прародина видається гаданою. Спроби окремих лінгвістів на прикладах відмінностей між індоарійськими та іранськими мовами переконати прихильників ідеї індоіранської спільності не дають результатів, незважаючи на те, що їх багато та кількість таких прикладів зростає, як показують роботи останніх років (Witzel Michael. 2012).