Міграції індоєвропейських племен в світлі мовних відповідностей

У подальшому викладі треба мати на увазі, що сучасна албанська мова генетично виходить з фракійської (див. розділ Определение ареалов формирования протоалбанского и "мертвых" индоевропейских языков

Скорочення, прийняті в тексті

Як відомо, за принципом рефлексації палаталізованих велярних (задньоязичних) або у вигляді африкат і фрикативних, або у вигляді чистих велярних всі індоєвропейські мови поділяються на групи "сатем" і "кентум". До сатемної групи належать індійська, іранська, фракійська, балтійська, слов’янська, албанська, вірменська, фрігийська. До групи "кентум" – хетто-лувійська, грецька, італьська, германська, кельтська, тохарська, іллірійська (Pokorny Julius, 1954, 376). Однак є невеликі розбіжності щодо такого поділу, Г. Крае, наприклад, відносив фрігійську мову до групи "кентум", хоча і під сумнівом (Krahe Hans, 1966, 30). В даний час такого ж погляду дотримується Ф. Кортландт (Kortlandt Frederik, 2016).

В принципі цей поділ міг би відбиватися і в розташуванні ареалів окремих індоєвропейських мов таким чином, щоб між цима двома групами йшла достатньо чітка границя, але такої границі нема. Дійсно, можна було б припустити, що поділ йшов за принципом "захід-схід", як це вважав Порціг (Порциг В., 1964, 315), при чому границя могла йти приблизно по Дніпру, бо більшість ареалів "сатемних" мов розташовано на лівому березі Дніпра, а всі "кентумні" – на правому, але цьому суперечить розташування ареалу кентумної тохарської мови між сатемними індійською і балтійською, а також ареалу гаданої кентумної фригійської на лівому березі Дніпра. Складність ситуації з поділом індоєвропейських мов на групи "сатем" і "кентум" в міру притягнення інших нових даних змусила деяких науковців навіть відмовитися від цього поділу взагалі як певного "гальма наукового прогресу" (Горнунг Б. В. 1963, 14; Виноградов В. А., 1982, 259). Але суперечності можуть бути здебільшого розв’язані після прийняття і розвитку пояснення даного поділу, запропонованого Десницькою:

Протоалбанська належала до групи мов "сатем", які зберегли палатальний ряд гутуральних і здійснили їх асибіляцію. Однак для неї, як і для балтійських мов (для слов'янських в меншій мірі) була характерна ‘непослідовна сатемність’. ‘Непослідовну сатемність’ можна вважати ознакою досить широкої перехідної смуги в центральній частині індоєвропейського ареалу, до якої крім балтійської і протобалканської, можливо, належали також іллірійська (з месапською) і фракійська мови. Тенденція до асибіляції палатальних – потужна інновація періоду, який передував розриву територіальних контактів між окремими частинами індоєвропейської спільноти. Ця іновація, яка рухалася зі сходу, в центральній зоні слабшала, зустрічаючися з тенденцією нейтралізації протиставлення палатальних і велярних, яка рухалася із заходу (Десницкая А. В., 1966, 11-12).

Іллірійська не могла входити в центральну частину індоєвропейського ареалу і хвиля ассібіляціі палатальних досягти його не могла, вона так і лишилась вираженою кентумною мовою. Зазначена хвиля, на думку Десницької, виникла під впливом фінно-угорських мов, які мали багатий набір сибілянтів s, s’, š, а гутуральних тільки k і q’, в той час як у індоєвропейських мовах був один спірант s і великий набір гутуральних з дзвінкими, глухими і аспірованими звуками (Десницкая А. В., 1968, 12). Оскільки в албанській мові проявлялася "непослідовна сатемність", Десницька розміщує її в центрі європейського ареалу, де вплив фінно-угорських мов відчувався менше. Центральне положення албанської мови серед індоєвропейських мов підтвердується ще двома іншими фактами, котрі наводить Десницька :

Уся діалектна область, до котрої належала протоалбанська, за ознакою зведення праіндоєвропейської схеми трьох коротких голосних *e, *o, *a до схеми з двох голосних *e, *a (в слов. *o) протиставляється широкій області на південному заході і півдні індоєвропейського ареалу (кельт., італ., гр., фріг., вірм.), де трьохчленна схема збереглася, і індоіранській області, де трьохчленна модель була зведена до одночленної *o (Десницкая А. В., 1966, 10).

Тобто було три області – область А, котра зберегла всі три давні індоєвропейські короткі голосні, в області В (протоалбанська, або фракійська мова) вони відбилися двома голосними, а в області С – однією.

Другий факт дуже важливий також і для відтворення порядку міграції носіїв окремих індоєвропейських мов з їх історичної прабатьківщини :

Індоєвропейські дзвінкі аспіровані проривні *bh, *dh, *gh в протобалканській перейшли в прості дзвінкі проривні b, d, g і збіглися з дзвінкими проривними, які збереглися від індоєвропейського стану. В цьому відношенні протоалбанська мова еволюціонувала однаково з великою кількістю мов, в тому числі опріч балтійських, слов’янських, германських, іллірійської та фракійської, також і кельтської, і іранської. За цією ознакою зазначені мови виявилися протиставлені італьським, венетській і грецькій, які втратили дзвінкість аспірованого ряду, але зберегли різницю трьох рядів. Важливою інновацією широкого ареалу, який простягнувся від іранської мовної області на сході до кельтської на заході, було об’єднання в один двох рядів індоєвропейських проривних – простих дзвінких і дзвінких аспірованих. В центрі зазначеного ареалу лише германська діалектна область не провела цієї інновації, здійснивши зміщення приголосних і зберігши вихідну дистантність відношень між трьома рядами індоєвропейських проривних (Десницкая А. В., 1966, 11-12).

Отож, в кельтських, германських, слов’янських, балтійських, іранських, вірменській, фракійській, албанській та іллірійській мовах сталося об’єднання дзвінких аспірованих і дзвінких простих в один ряд дзвінких простих. В грецькій, італьських, індійській (про тохарські та хетто-лувійські не можна сказати певно) дзвінкі аспіровані збереглися, інакша справа, що вони пізніше рефлексувалися в кожній мові по-різному. З цього випливає, що предки італіків, греків та індійців мали би в числі перших залишити свою історичну прабатьківщину і тому зберегти старий індоєвропейський звуковий склад. Втративши контакт між собою і потрапивши у сусідство з носіями мов інакшого звукового складу, вони могли підпасти під різні мовні впливи і тому, скажімо, в грецькій мові дзвінкі аспіровані bh, dh, gh перейшли в φ, θ, χ, а у латинській bh, gh – у f, h відповідно. Глухі аспіровані ph та th у грецькій мові рефлексувалися як φ s θ, в іранських як f, а у латинській збіглися з простими p і t відповідно. Мова решти індоєвропейських народів, які залишилися на своїх старих місцях поселень розвивалася за більш-менш спільними фонетичними законами, і тому всі вони втратили аспірованість звуків bh, dh, gh, ph, th, kh (включаючи і германські мови, хоча тут і стався відомий зсув приголосних).

Рефлексація проривних в окремих індоєвропейських мовах.

Розташування первинних ареалів італіків і греків та їх пізніші місця поселень, а також час прибуття їх туди підтверджують припущення, що вони були в числі перших, хто залишив свою прабатьківщину слідом за тими невідомі нам індоєвропейцями, які могли заселяти найпівденніший ареал індоєвропейської території між ріками Дніпро, Тетерів і Рось . Не можна виключати, що ця перша міграційна хвиля індоєвропейців досягла Малої Азії в кінці III тис. до н.е., прийшовши туди з Балканського півострова:

В малоазійських археологічних культурах останньої чверті III тис. до н.е дійсно наступили суттєві зміни. Ці зміни говорять про появу нових етнічних елементів, котрі можна ідентифікувати з давніми анатолійцями, – але швидше за все про їх появу із заходу, ніж зі сходу. (Дьяконов И.М., 1968, 26-27).

Більш впевнено можна говорити про міграцію греків, які у своєму русі на Балкани могли використовувати водні шляхи. Натомість італіки мандрували суходолом. Рухові індійців мали би заважати фрігійці і вірмени, отже ці останні мігрували так, що не завадили рухові індійців і одночасно лишилися поблизу індоєвропейської області. Тохарці певний час ще мали залишатися на своїй прабатьківщині, коли вже італіки, греки та індійці полишили свою (Порциг В., 1964, 319). В цей рух індоєвропейського населення включилися і фракійці (протоалбанці) і, перейшовши на правий берег Дніпра недалеко від Києва, опинились в центрі індоєвропейської області, чим можна пояснити локалізацію їх прабатьківщини Десницькою:

Виявлення зв’язку албанської з північноіндоєвропейськими мовами – балтійськими, слов’янськими, германськими – дають підстави шукати добалканську батьківщину тої групи індоєвропейських племен, до якої належали предки албанців десь по-сусідству з областю поселень відповідних північноєвропейських племен (Десницкая А. В., 1984, 220).

Можна припустити, що раніше цим шляхом пройшли фрігійці і протовірмени і далі відійшли десь недалеко на південь, оскільки вони все ще залишалися в зоні загальноіндоєвропейських мовних впливів. Очевидно ці впливи були меншими, ніж на албанську мову, бо вірменська так і лишилася "сатемною".У той же час, при такому припущенні кентумность фрігійської слід вважати проблематичною. фракійці ж поселилися в трикутнику між Тетеревом, Россю і Дніпром. Цим був припинений процес "сатемізації" фракійської мови, оскільки Дніпро як потужний кордон заважав контактам її носіїв з іранськими племенами, які говорили мовами групи "сатем". Таким чином, у фракійській мові взяли гору західні впливи. І навпаки, після відходу тохарців предки балтів, рухаючись на схід, вступали в прямий контакт з носіями іранських мов, а пізніше і з фінно-уграми і тому в їх мовах ставався перехід палаталізованих задньоязичних k’, g’ в передньоязичні африкати. Тобто ці мови, первісно кентумні, підпали під процес сатемізаці пізніше, ніж решта сатемних мов. При цьому закономірно, що сатемізація, а точніше, асибіляція палаталізованих прогресувала у більш східних мовах. Наприклад, західнобалтійські мови здебільшого зберегли звук k там, де в східнобалтійський він рефлектувався в c, пор.: лит. kelis – лтс. celis "коліно", лит. kepure – лтс. cepure "шапка", лит. kietas – лтс. ciets "твердий", лит. kilpa – лтс. cilpa "петля", лит. kiltis – лтс. cilts "плем’я" і т.д. У слов'янських мовах подібне явище можна спостерігати у рефлексації kv – cv. В.Георгіев, згідно з твердженням В.І. Абаєва вважав, що асибілізація палатальних в індоіранській мові сталася не пізніше ІІІ тис. до н.е., тоді як у слов’янській – "в епоху не дуже віддалену від давніших писемних пам’яток" (А. Абаев В.И., 1965, 141). Очевидно сатемізація слов'янських мов сталася ще пізніше, ніж в балтійських при заселенні території балтів під впливом місцевого субстрату.

Індоєвропейські племена в Східній Європі в ІІ тис. до н.е..

Згідно лексико-статистичних даних, за якими була побудована модель спорідненості індоєвропейських мов, найбільшу кількість спільних слів (без урахування спільного індоєвропейського лексичного фонду) албанська мова має з грецькою. На своїй прабатьківщині протоалбанці, тобто фракійці, не мали прямих контактів з греками, тому в загальне число албансько-грецьких відповідностей увійшли грецькі запозичення в албанську з грецької вже за часів перебування фракійців на Балканах. Якщо виключити ці запозичення, то виявиться, що найбільше лексичних відповідностей албанська має з германськими мовами. Фракійці також не мали контактів з германцями в період формування їх мови, але перейшовши Дніпро, вони опинилися безпосередній близькості до ареалів поселень прагерманців (см. раздел Германські племена в Східній Європі в епоху бронзи). Це сусідство визначило германо-албанські зв'язки, які проявляються в фонетиці, лексиці і граматиці албанської мови.

Нижче наводиться кілька характерних випадків албано-германських лексичних відповідностей, наведених Десницькою (Десницкая А. В., 1965, 33-38). Лише частина з них врахована в етимологічному словнику Ю. Покорного. У деяких з цих відповідностей беруть участь і інші мови північноіндоєвропейського ареалу:

1. алб. barrё (і.-є. *bhorna) «» — гот., д.-в.-н., д.-ісл. barn «дитина».

2. алб. гег. bri (основа brin-) «рог» (і.-є. *bhr-no-) — швед. діал. brind(e) (*bhrento), норв. bringe «лось». Також пор. лтс. briedis, лит. briedis «лось».

3. алб. bun «пастуша хижа в горах», первісно «житло», buj/bunj «ночувати» від і.-є *bheu, *bhu-. Близк за значенням: гот. bauan, д.-ісл. būа, д.-в.-н., д.-сакс. būаn «жити, мешкати, обробляти (землю)»; д.-ісл. būа, д.-англ.bū «житло».

4. алб.dhi, «коза» (праалб. *diga) — д.-в.-н. ziga, і.-є *digh "коза".

5. алб. gjalm, gjalmё «шнурок, мотуз» — д.-в.-н. sell, д.-сакс. sel, д.-англ. sal «канат, шнурок», гот insailjan «прив'язати шнуром».

6. алб. kale «риб'яча кісточка, ость у колоса» (і.-є. *skel «різати») — гот. skalja «черепиця», д.-ісл. skel «луска», д.-в.-н. scāla «оболонка у злака». Утворення від цього кореня представлені і в інших індоєвропейських мовах. Але лише в албанській і германських відзначається спеціальна схожість в будові основи і в значенні.

7. алб. helm «яд, отрута, печаль, горе» — д.-в.- н. scalmo «зараза, чума», skelmo «злочинець». Від і.-є. *skel «різати».

8. алб. hedh «кидати» — д.-сакс. skiotan, д.-в.-н. skiogan, д.-англ. sceotan «кидати, стріляти».

9. алб. гег. lâ, тоск. le (*lədnō) «залишати, відпускати», дієприкм.. lane (*lədno-) «залишений» — гот., д.-англ. lētan, д.-сакс. lātan, д.-ісл. lāta «залишати, пускати»; прикм. гот lats, д.- ісл. latr «лінивий».

10. алб. (i)lehtё «легкий» (і.-є. *legik-, *length-) — гот. leihts, д.-в.-н. līhti), д.-англ. leaht «легкий». Прикметники з подібним значенням, утворені від того самого кореня, представлені в ряді індоєвропейських мов, але тільки в германських і албанській основа прикметника має суфікс -t-.

11. алб. lesh «шерсть, руно» — нідер. vlies, с.-в.-н. vlius, д.-англ fleos «овеча шкура, руно». І.-є *pleus- «щипати шерсть, пір'я».

12. алб. miell, «мука» — д.-в.-н. melo, melaues, д.-англ. melu"мука". Це випадок повної тотожності в будові основи і значення.

13. алб. mund 1) "могти, бути на силі" 2) "перемагати»; mund «зусилля, напруження сил, тяжка праця». Ці слова, що дають в албанській безліч похідних утворень, зазвичай зіставляються з д.-в.-н. muntar «бадьорий, жвавий», munt(a)rī «старанність, завзяття», гот. mundrei «мета» і співставляються з і.-є. *mendh «направляти думки, бути жвавим». Наведені албанські слова, що передають значення «фізичній потужності, фізичних зусиль, перемоги в боротьбі», явно стоять особняком серед безлічі індоєвропейських утворень, пов'язаних з коренем *men-. Розвиток як германських, так і албанських значень добре пояснюється з первинного значення «рука» (герм. mundō "рука, захист", албанське дієслово mund «Бути в силах, перемагати» є давнім похідним утворенням).

14. алб. гег rū, rūni, тоск. rёndёs «сичуг» — с.-в.-н. renne «сичуг».

15. алб rē «хмара» – д.-в.-н. rouh, д.-сакс rōк, д.-ісл. reykr «дим», прагерм. *гauki "дим".

16. алб. shparr (*sparno-) — порода дубу (Quercus conferta) — д.-в.-н., д.-сакс, sparro, с.-в.-н. sparre «колода, балка, кроква», д.-ісл spari, sparri «колода, балка» (загальногерм. *spar(r)an), д.-в.-н. sper, д.-англ. spere, д.-исл. sparr «спис».

17. алб. shpreh «висловлюю» (*spreg-sk-) – д.-в.-н. sprehhan, д.-сакс., д. -англ. sprēcan «говорити».

18. алб lapё, lapēr «в'ялий шматок шкіри; ремінний, неїстівний шматок м'яса; шкіра, що звисає на шиї у вола; клапоть» – д.-в.-нем. lappo, lappa «шматок шкіри, матерії, що звисає», д.-сакс., lapp «пола одягу», суч. нім. Lappen «клапоть».

19. алб flakё «полум'я», flakёroj «мерехтіти, палахкотіти», flakoj «вспыхивать» – с.-в.-н. vlackern, суч. нем flackern «тремтіти (про полум'я), мерехтіти, палахкотіти», д.-англ. flacor «летючий», пор. англ. flakeren «пурхати». Тут маємо яскравий випадок аналогії в експресивному словотворенні, що дав настільки подібні у всіх відносинах утворення, що навряд чи можна вважати аналогію випадковою. Ймовірно, ці подібні утворення виникли в обстановці територіальних контактів прагерманських і фракійських племен давньої пори. Сказане стосується і до наступної групи слів:

20. алб. flater, fletё, -a «крило», flatroj «пурхати», flutur «метелик», fluturoj, fluroj «літати, пурхати». Пор. суч. нім. flattern «пурхати», англ. flutter, flitter «пурхати, тріпотіти крилами». Є варіанти з дзвінким интервокальним проривним: ранньоновонім. vladern, пор. Fledermaus (англ. flittermouse) «кажан». Експресивне звуконаслідування, що порушує закономірності звукових відповідностей, привело до створення разюче схожих лексичних одиниць в нині територіально віддалених один від одного, але колись (в доісторичну епоху) таких, що контактували між собою германських і албанської мов. Відповідні утворення широко поширені як в германських, так і в албанських діалектах, що свідчить про їх давнину.

В області граматики зв'язки албанської мови з германськими проявляються в збереженні деяких специфічних особливостей індоєвропейських флексій, в типах морфологічних структур, в розвитку фонологічної ладу:

У розвитку чергувань голосних і їх морфологічному функціонуванні германські та албанська мови дуже подібні. Подібність не обмежується залишками індоєвропейського кількісного аблаута в деяких дієслівних парадигмах… Особливо виразно схожість ця проявляється в хронологічно пізніших перегласовок асимілятивного характеру, дуже поширених в албанській мові і представляють, в їх морфологічному використанні, повну аналогію подібним явищам германських мов. Можна помітити, що вона виглядає більш яскравою і переконливою, ніж подібність процесів асимілятивного варіювання в германських і кельтських мовах, що відзначається авторами «Порівняльної граматики германських мов» в якості однієї з изоглосс кельто-німецького ареалу. Зіставлення морфологічних структур сучасних албанської і гернманських, наприклад німецької, мов показує близькі аналогії в розподілі і функціонуванні явищ внутрішньої флексії як засобу вираження граматичних значень. В іменній словозміні чергування голосних (точніше – умлаут) в обох мовних типах використовуються при утворенні основ множини іменників, наприклад алб. dash «баран»— мн. deske, natё «ночь» — мн. netё, пор. нем. Gast «гість» — мн. Gäste, Nacht «ніч» — мн. Nächte (Десницкая А. В., 1965, 40)

Вивчення балтійської топонімії (див. розділ Давні балти за межами етнічних територій) дало підставу для висунення гіпотези про міграцію частини балтів на Балкани здогадно в I тис. до н.е. Приклади топонімічних відповідностей на території Румунії, де могли перебувати фракійці, наведені нижче:

Балта-Албе (Balta Albă), комуна і село в жудеці (районі) Бузеу – найбільш переконливий балтійський топонім в Румунії, оскільки подвійна назва складається з балтійського і румунського слів, що мають однакове значення "білий" (лит. baltas, лтш. balts, рум. alb).

Вирлені (Vârleni), село в жудеці Вилча – лит. varlė "жаба".

Сувейка (Suveica), село в жудеці Муреш – село Сувейка (Suviekas) в Зарасайському районі Литви. Пор. лит. suvaikyti "загонять (скотину").

Цецора (Țuțora), село в жудеці Яссы – добру відповідність назві можна бачити в топонімах Прибалтики: озеро Чічіріс (Čičirys) на північному сході Литви неподалік від села Сувейкі в Зарасайском районі, річка Ціецере (Ciecere), пп Венти в Латвии. В Україні є село Цицори (Тернопільська область).

Присутність балтів на Балканах пояснює спеціальні фракійсько-балтійські та даксько-балтійські мовні зв'язки, які досліджував болгарський учений І. Дуріданов Іван. Він знайшов 60 переконливих сепаратних лексичних відповідностей між дакською і балтійськими мовами і ще 16 можливих, а між фракийською і балтійськими – 52 і 19 відповідно. При цьому спільних фракийско-дакско-балтійських відповідностей виявилося разом 14. (Duridanov Ivan. 1969, 100). Ці числа можуть здаватися малими, але слід мати на увазі, що лексика фракійського і дакско мов збереглася в дуже незначній кількості, тому важливі не абсолютні цифри, а їх порівняння з даними про зв'язки фракійської і дакської мов з іншими, близькими до балтійським. В першу чергу маються на увазі слов'янські мови, проте спеціальних даксько-слов'янських або фракийсько-слов'янських зв'язків не виявлено (там же), що цілком зрозуміло за відсутності для цього будь-яких передумов. Дані Дуріданова підтверджуються протоалбанської і протобалтійскімі зв'язками. Особливо вражаючими, по думку Десницкой, є лексичні відповідники, які виділяються своєю характерністю.

алб. ligё «хвороба» (< праалб. *ligā), i lige «хворий, поганий» (< праалб. *ligas), i ligfhte «безсилий, слабий» (< праалб. *ligustas) – пор. лит. ligà, лтс. liga «хвороба», лит. ligustas «хворий»;

алб. mal «гора» (< праалб. *malas) – лтс. mala «берег»;

алб. mot «рік; погода» (< праалб. *metas) – лит. *metas «час», мн.: metai «рік»;

алб. i thjermё «сірийй, попелясто-сірий» (< праалб. *sirmnas) – лит. sirmas, siřvas «сірий» (Десницкая А. В., 1990, 10).

Тривалі міграції фракійців зі своєї прабатьківщини до адріатичного узбережжя і їх тривале перебування в зоні контактів з носіями мов різних груп мали наслідком рідкісні типологічні риси албанської граматики. Як стверджує А.Ю. Русаков, албанська мова має вісім-дев'ять з дванадцяти ознак ареалу SAE (Standard Average European) і, крім того, характеризується також певними типологічні сходження з іранськими, балтійськими і тюркськими мовами. (Русаков А.Ю. 2004, 259-274). Все це ускладнювало встановлення генетичних зв'язків албанської мови з іншими індоєвропейськими.

Тепер ми, знаючи походження албанської мови з фракійськоъ, можемо знайти пояснення тому факту, чому албанська мова має так багато спільних слів німецькими та балтійськими мовами (див. Дані про кількість загальних слів в албанською мовою з іншими індоєвропейськими мовами вище) – фракійці довгий час перебували в безпосередній близькості з поселеннями прагерманців і прабалтів. Їх складний шлях міграції і тривале перебування в зоні контактів з носіями мов інших груп пояснює рідкісні типологічні риси албанської граматики.

Детальніше про міграції індоєвропейців у розділі
Перше "Велике переселення народів"