Тюрки як носії культур шнурової кераміки

Докази про тюркську етнічність творців культури шнурової кераміки, яка розвинулася з давньоямної, наведені в окремому розділі (див. "Етнічність неолітичних та енеолітичних культур Східної Європи"). Так само окремо розглядається присутність тюркського племені булгар на території Західної України (див. розділ "Полеміка"). Тут же будуть розміщатися матеріали про подальшу експансію тюрків як носіїв культур шнурової кераміки.

Археологічні дані свідчать, що з початком III тис. до Р.Х. на території Центральної Європи поширюються подібні культури, характерними ознаками яких є шнурова кераміка і бойові топірці. Принаймні їх появу в Малопольщі (Краківсько-Сандомирська ті інші групи) радіовуглецевий метод дозволяє датувати 2900/2800 рр. до Р.Х. (Wŀodarczak Piotr, 2001, 106). Свідоцтва про наявність чи відсутність мідних виробів на пам'ятниках культур шнурової кераміки (далі КШК) з урахуванням абсолютних датувань дають підстави передбачати виникнення цих культур у пізньому неоліті (Ткач Е.С. 2019-1, 91).

Ліворуч: Бойові топірці як одна з характерних ознак культур шнурової кераміки.

Кам'яні і мідні сокири, випадково знайдені на території Передкарпаття і Поділля.
1. – Раковчик, 2. – Пистинь, 3. – Комарів, 4. – Дерев'яне, 5. – Бедриківці, 6. – Богородчани, 7. – Галич, 8. – Дашава (Свєшніков І.К. 1974, рис. 18)

Комплекс культур шнурової кераміки, окремим з яких були дані назви фатьянівська, баланівська, дзвоноподібних келихів, одиночних поховань, човникоподібних топірців та інші, був поширений на території від Волги до Рейну і від Південної Швеції до передгір'я Альп і Карпат.

Тюрки швидко розселювалися на такому широкому просторі завдяки використанню верхових коней і примітивних возів. Тягловою силою могли бути як коні, так і бики. Поширенню тюрків також сприяли кліматичні зміни у посушливому суббореальному періоді, коли степова зона наступала на захід і північ, і разом з нею рухалися племена кочових скотарів. Про масштаби цього руху говорить той факт, що лише в Саксонії і Тюрінгії пам'яток шнурової кераміки було відкрито 1300 (Herrmann Joachim. 1982, 61).

Ліворуч: Окремі типи шнурової кераміки з українських пам'яток.

1, 10, 13 – Стжижівська група; 2, 3, 4, 7, 14. – Верхньодністровська група; 5, 6, 8, 9, 11, 12. – Здовбицька група. (Свєшніков І.К. 1974, з рис. 4, 5, 6, 9, 26, 38, 39, 48)

Незважаючи на те, що трипільці стояли на той час на високому рівні розвитку і робили певний ідеологічний вплив на сусідів, які запозичили у них, наприклад, символ "Древа життя", тюрки дали початок новим європейським культурним традиціям. Вони принесли з собою образ бика і фалічний культ в якості символів чоловічої сили і, як наслідок, патріархально-родовий лад, а також культ предків і похоронний обряд (Алексеева, И.Л. 1991, 20-21).

Найбільш виразно ці впливи можна спостерігати на Правобережній Україні, особливо в групі усатівських пам'яток довкола Одеси. Хоча вони і були пов'язані з культурами балкано-дунайської традиції, «але одна з важливих і характерних ознак, що дозволяють виділити цю групу – похоронний обряд – безумовно пов'язаний з давньоямною традицією» (Массон В.М., Мерперт Н.Я., 1982, 329). Крім того , по берегах річок Синюха та Інгулець зустрічається трипільська кераміка з домішкою піску і товчених черепашок, особливість, що відрізняє середньостогівську і ямну культури (там же, 211 ). Скелет людини, похованої на спині із зігнутими колінами, тобто в позі, характерній для носіїв так званих «курганних» культур, який був знайдений неподалік від села Незвисько Івано-Франківської області, може свідчити про подальше просування тюрків на захід. У теж час, антропологічне вивчення археологічних пам'яток Північно- Західного Причорномор'я дає підставу говорити про процес схрещування і взаємної асиміляції трипільського населення і переселенців з лівого берега Дніпра. (Алексеева И.Л. 1978, 56)

Про можливості формування особливостей пам'яток Усатівська типу на основі трипільської культури під пануванням чужих вождів-скотарів писав ще Г. Чайлд. В даний час його гіпотеза знаходить послідовників (Петренко В.Г.. 2013, 208)

Праворуч: Первісна територія тюрків у межиріччі Дніпра і Дону (позначена жовтими цятками) і область поширення середньостогівської культури (обмежена червоною лінією).

Території поселень тюрків і середньостогівської культури, з якої розвинулася ямна, в основному збігаються. Однак поширення середньостогівської культури на досить великій площі Правобережної України може свідчити про те, переселення тюрків за Дніпро сталося значно раніше, ніж вони почали масовий рух на широкому просторі Європи. Певний час вони мали мирно сусідувати з трипільцями.

Трипільське населення було дуже численне. Про це говорить не тільки велика кількість досліджених поселень трипільської культури, але і їх розміри. Дослідження британських учених, проведені разом з українськими колегами геомагнітним методом, дозволяють оцінювати чисельність окремих трипільських поселень в кількості від п'яти до двадцяти п'яти тисяч осіб (Rassmann Knut. 2014). На території України відомо більше двох тисяч стоянок трипільської культури площею від 0,5 до 400 га (Бурдо Н.Б, Полищук Л.Ю.. 2013, 45), тоді загальна кількість населення території її поширення мала би складати кілька мільйонів. Така маса людей не могла зникнути безслідно, тому треба припустити, що трипільці були залучені в масовий міграційний процес тюркських племен. За підрахунками археологів чисельність трипільського населення, яке пережило навалу кочовиків, скоротилась в три-чотири рази (Videiko Mykhailo. 2011, 379), що свідчить на користь цього припущення. Так само типовий мальований трипільський посуд, який можна знайти в комплексах шнурової кераміки (Петров В. 1947, 35) виказує присутність трипільшів серед шнуровиків. Самі тюрки як кочовики були в значно меншому числі і не могли розселитися на тому величезному просторі Європи, на якому виявлені сліди КШК.

Проживаючи серед землеробів, скотарі-тюрки виступали як клас-етнос та спецфічна ксенокрвтична (від гр. ξένος "чужинець", "гість", "господар" та κράτος "сила", "влада") політична система. Образно кажучи, вони являли собою щось на кшталт "надбудови" над осідло-землеробським "базисом" (Крадин Н.Н.. 1999, цитується за Крадін Н.М. 2007, 29). Таким чином, тюрки встановили над трипільцями режим ксенократії, нав'язавши їм свій спосіб життя та мову, про що говорять численні топоніми тюркського походження Центральної та Північної Європи. Мовна експансія буває різною. Як відбувається засвоєння мови завойовників автохтонним населенням, описав американський антрополог так:

Військове завоювання, інший вектор мовної експансії, супроводжується засвоєнням мови завойовників тільки тоді, коли це надає переможеним доступ до нової системи престижного стану при відносно низьких соціальних витратах – в інших словах, коли є трохи негативу в сенсі сорому або приниження для сім'ї людини, якщо цей людина співпрацює з завойовником, і досить позитиву в суспільному визнанні або винагороді для більшості тих, хто співпрацює, включаючи можливвсть просування на більш високу соціальну позицію їх дітям (Anthony David W.. 2008, 3).

Очевидно, семітський мовний субстрат, засвоєний булгарами, перейшов як спадок у німецьку мову, коли новоприбулі тевтони нашарувалися на носіїв КШК, і це дає підставу Тео Феннеманну говорити про семітські впливи на німецьку мову в лексиці і типології.

Звичайно, численні трипільці в окремих випадках, там де їх поселення налічували по кілька тисяч жителів, могли чинити серйозний опір навалі і уникнути повного поневолення. Аналіз археологічних знахідок того часу підтверджує таке припущення і є підстави вважати, що трипільська культура ще досить довго продовжувала своє існування, проходячи різні процеси своєї трансформації (Videiko Mykhailo. 2011, 375-380).

Ліворуч: Концентрації знахідок КШК у південно-східній Польшщі Західній Україні та Східній Словаччині (За Й. Махніком з модифікацією). a – окремі кургани та їх згромадження, b – ґрунтові поховання та їх згромадження. Римськими цифрами Махнік позначає три стадії розвитку культури КШК в Польщі. Мапа взята з публікації The absolute chronology of the Corded Ware culture in the south-eastern Poland Петра Влодарчака (Piotr Włodarczak) і тонована кольором автором.

Локальні культури комплексу шнурової кераміки в значній мірі різняться одна від одної, але мають багато спільних рис, головні з яких такі:

1. розповсюдження у лісовій та лісостеповій смугах;

2. первісний скотарський характер;

3. короткочасні поселення з невеликими наземними житлами типу куренів;

4. переважна курганні поховання;

5. посудини типу чаш і кубків з нерівним (часто сферичним) дном, прикрашених шнуровим і ялинковим нарізним орнаментом;

6. крем'яні чотирикутні в розрізі сокири та кам'яні сокири різних типів;

7. значна кількість предметів озброєння;

8. патріархально-родовий склад;

9. сліди культу сонця і землі;

10. спільні (протоєвропейські) антропологічні риси (Свєшніков І.К. 1974, 170).

Трипільська культура розвивалася головно на основі землеробства, яке втратило свою ефективність без застосування добрив і сівозміни. На той час кочове тваринництво давало більший додатковий продукт, оскільки могло краще використовувати степові ресурси. В результаті взаємна асиміляція трипільців і ямників супроводжувалася переходом до ведення кочового тваринництва. Однак зі зростанням населення і початком використання більш передових методів обробки землі зворотний перехід до землеробства став неминучим. Приблизно через п'ять століть населення в басейні середнього і верхнього Дністра вже вело осілий спосіб життя. Археологічні пам'ятки комарівської культури, поширеної від Південного Буга до Волині, свідчать про осілий спосіб життя із землеробством і тваринництвом в основі економіки носіїв цієї культури.

Поширення окремих варіантів КШК на території Східної і Середньої Європи
Мапа складена на основі схеми Л.Залізняка [Залізняк Л.Л. (Ред.) 2005, 165. Рис. 19]

Цифрами позначені окремі варіанти КШК: 1 – культура човниковидних топірців, 2 – естонська група, 3 – вісло-неманська (жуцевська) культура, 4 – культура поодиноких поховань, 5 – одерська група, 6 – культура верхньорейнських кубків, 7 – саксоно-тюрінгська культура, 8 – культура нижньорейнських кубків, 9 – польська група КШК, 10 – городоцько-здовбицька культура, 11 – краківсько-сандомирська група (культура Злота), 12 – межановицька культура, 13 – стжижовська культура, 14 – підкарпатська культура, 15 – богемсько-моравська культура, 16 – середньодніпровська культура, 17 – фатьянівська культура, 19 – баланівська культура

При висвітленні теми тюркської експансії широко використовуються дані булгарсьеої топоніміки, переважна більшість якої виявлена за допомогою чуваської мови, що й дає підставу говорити про переважання булгарського етнічного елементу серед шнуровиків. Дані топоніміки наносяться на карту в системі Google Map, що зручно можливістю легко вносити зміни та доповнення, необхідність в яких неминуче буде виникати при подальших студіях. Карта подається нижче.

Значками у вигляді фіолетових цяток позначені населені пункти з назвами булгарського походження, які можуть відповідати часам шнурової кераміки або близьким до них.
Зірочками позначені відомі пам'ятки культури шнурової кераміки або їх групи.

Загалом топонімів гаданого булгарського походження в Європі було знайдено біля 1700 одиниць, але кілька сотень з них відносяться до скіфського часу. Вони на наведеній вище карті показані лише частково. Про них мова йде окремо. Тут же ми зупинимося на топонімах, які корелюються з пам'ятниками КШК, розташування яких було нанесено на карту за даними розрізнених джерел. Найповніші дані були отримані в стосунку до Німеччини та Австрії (Hecht Dirk. 2007). Вони в основному узгоджуються з розташуванням булгарської топонімії, але даних по пам'ятках КШК в Чехії та Словаччині мало для того, щоб говорити про їх кореляцію з топонімією. Тим часом, на території Чехії спостерігається скупчення топонімів, які можуть бути розшифровані за допомогою чуваської мови. Серед них близько двох десятків містять в основі корінь opat (Opatovce, Opatov і под.). Ці назви можуть походити від чеського або словацького слова opat «абат», але вони занадто поширені, тому мотивація назви населених пунктів від цього слова викликає сумнів. Принаймні, велика їх частина може мати булгарське походження від слова, яке має значення корм (пор. чув. апат "їжа, корм, кормовий"). Таке припущення тим більш обґрунтоване тому, що топоніми з таким коренем зустрічаються в Польщі і на Балканах. Для скотарів, якими були булгари, місця з рясним кормом для худоби повинні були відзначатися особливо.

Більша частина топонімів булгарського походження в Чехії є продовженням ланцюжка, що йде через Польщу із Західної України. Цей ланцюжок, який може маркувати шлях руху булгар, приводить до скупчення пам'яток КШК в районі Праги. Саме звідси по долині Ельби ця культура поширилася в Нижню Саксонію, де її пам'ятники тягнуться ланцюжком від Дрездена за течією Ельби вниз: Weinböhla, Göhrisch, Riesa, Liebersee. Назву Ельби (слав. Лаба) можна співвідносити з чув. лапа "улоговина, лощина", а в місці її проходу по улоговині між Рудними і Ельбськими пісковиковими горами розташоване село Хренско, назва якого теж розшифровується за допомогою чув. хрен "шуліка". Так само і назва міста Пірна на Ельбі перед самим Дрезденом може мати булгарське походження (пор. чув. пырăн "сходитись").

Рухаючись на захід, булгари зустрілися з носіями культури кулястих амфор, тому мало затримувалися на території Польщі і Східної Німеччини. В цілому вони обходили їхні поселення південніше і лише пізніше почали освоювати також і їхню територію.

Дані по пам'ятниках фатьянівської культури були взяті з робіт російських археологів (Кренке Н.А. 2014, Гадзяцкая О.С. 1976 та ін.). Приблизно від Києва до Москви уздовж берегів Десни, Сейму і Оки тягнеться ланцюжок булгарських топонімів, але точних даних про пам'ятки КШК на цьому шляху поки немає, хоча українські археологи доводять, що творці фатьянівської культури просунулися в басейн Волги саме c берегів Десни, де був поширений середньодніпровський варіант КШК. Очевидно, булгари, заселивши Правобережну Україну і збільшивши свою чисельність за рахунок асиміляції трипільців, продовжили свою експансію не тільки на захід, але і в північному напрямку. У прибалтийско-фінських мовах є слова зі значенням "пагорб, вершина, висота" (фін. kukkula, ест. kukal та ін.), а Карпатах є вершина Кукаль. Для пояснення цих назв добре підходить чув. кукăль "пиріг". Невідомо, якої форми пироги пекли давні булгари, але семантичне відповідність прибалтийсько-фінських слів і назви гори в Карпатах свідчать про спільне джерело запозичення. В чуваській мові є слово мăкăль як загальна назва різного роду опуклостей на тілі. Йому відповідають хант. möγǝl, манси мыгыл, венг. mell "груди". Того ж походження фін. mukula та ест. mugul "бульба". Вепс. parz' "колода" відповідає чув. пăрăс "балка, брус". Подбние слова в близькому значенні є в інших прибалтійсько-фінських мовах. Мають бути знайдені й інші чувасько-фінські лексичні відповідники.

Можна було б припустити, що не булгари, а інші тюркські племена були творцями фатьянівської культури, але спроба розшифрувати явно не слов'янські назви на території її поширення засобами татарської, турецької та інших мов не мала успіху. Навпаки, творцями баланівської культури, були, очевидно, інші групи тюрків, які рухалися від нижнього Дону вгору по Волзі. Етнічна належність приволзької топоніміки не розглядалася, оскільки її стратифікація неможлива, з уваги постійну присутність в Поволжі тюрків, які співвідносяться з волзькими татарами.

Найбільш ранні пам'ятки середньодніпровської культури зосереджені в ареалі, обмеженому Дніпром, Тетеревом і Россю, який раніше входив область трипільської культури. І саме тут є декілька топонімів булгарського походження (Боярка, Кагарлик, Кодаки, Узин, Улашівка). Північніше, на території розселення індоєвропейців пам'яток культури шнурової кераміки, за винятком Волині, дуже мало. Очевидно, для тюрків тут не було придатних для поселення місць. Кілька памяток середньодніпровської групи виявлено на території Білорусі вздовж берегів Дніпра. Тут же є ланцюжок топонімів, який маркує шлях руху невеликої групи тюрків через індоєвропейську територію на північ:

Солтаново, агромістечко в Речицькому районі Гомельської обл. – чув салтăн "розв'язуватися, розгоратися".

Мадора, село в Рогачівському районі Гомельської обл. – чуваські язичницькі імена Маттур, Матур, тат матур "гарний".

Дашкаўка, агромістечко в Могильовському районі – чув. тăшка "змішувати, перемішувати".

Старыя Чамаданы, село в Шкловському районі Могильовської обл. – чув. чама "розмір, міра", тан "рівний, однаковий".

Орша, місто у Вітебській обл. – чув. ăрша "імла, марево".

У Білорусі є велике скупчення гаданих булгарських топонімів в районі Мінська, проте поблизу пам'ятки КШК не виявлені. Якщо булгари населяли цю територію, то виникає питання, яким шляхом вони сюди потрапили. Чи була це група носіїв середньодніпровської культури, чи ці булгари прийшли з басейну Північної Двіни, ще належить з'ясувати археологам.

Значно більша група тюрків, рухаючись уздовж Десни, Сейму і далі по берегах Оки, досягла басейну Клязьми і влаштувалася в найближчих місцях, створивши тут фатьянівську культуру. Творцями баланівської культури, були, очевидно, інші тюркські племена, які рухалися від нижнього Дону вгору по Волзі. Етнічна належність приволзької топоніміки не розглядалася, оскільки її стратифікація неможлива, з увагу на постійну присутність в Поволжі тюрків, які співвідносяться з волзькими татарами.

Від переконливості тлумачення європейської топонімії за допомогою чуваської мови залежить достовірність мальованої далі картини експансії "шнуровики" тюрків як в Центральну і Північну Європу, так і в Поволжя. Як завжди, випадкові збіги назв з чуваськими словами можуть мати місце, тому правдоподібність тлумачення місцевої топоніміки може бути більш високою тоді, коли назви зв'язуються з місцевими умовами і до того ж складаються з логічно пов'язаних між собою слів. Більш детально ця тема розглядається у розділі"Булгарська топонімія в Центральній і Північній Європі"

На фото справа: Гора Тоомемяги в Тарту

Наприклад, досить переконливо розшифровується за допомогою чуваської мови назва другого за величиною міста Естонії Тарту. Семантично пов'язані чув. тăрă "вершина" и ту "гора" відповідають особливостям місцевості, оскільки в місті є гора Тоомемяги. Коли подібних випадків знаходиться досить багато, в цілому ймовірність правдоподібності всієї множини розшифровок зростає, незважаючи на окремі несистематичні помилки. Деякі приклади інших ситуативних мотивувань назв розглядаються нижче.

Часом трапляються такі топоніми, коли їх складові знаходяться у настільки тісному семантичному і логічному зв'язку і при цьому відповідають особливостям місцевості, що випадковість збігу задається неймовірною. От, наприклад, у Німечччині, Франції, Швейцарії і Австрії є близько десяти населених пунктів з назвою Ашпах (Aspach). Коли ми розіб'ємо це слово на дві складові і перекладемо їх як чуваські слова, то переконаємося, наскільки вони підходять одна до одної – чув. аш "місити грязь, болото; йти потопаючи у болоті, снігу" і пăх "грязь, кал, гноївка". Вказані населені пункти розташовані у місцевості, яка колись була багнистою.

Серед мазурських боліт поруч розташовані два села з незрозумілими для поляків назвами Шури і Шурипіли. Якщо взяти до уваги чув. шур "болото", то пошук розшифровки другого слова обіцяє бути успішним. Якщо до чув. шур додати чув. пиле "гудіти, дзижчати" (про комарів), то його можна зрозуміти як "комарине болото". Хмари комашні над болотом своїм дзижчанням давали хороший привід для такої назви. Така здогадка підтверджується подібним тлумаченням давньої назви Таллінна Коливань за допомогою чув. кÿлĕ "озеро" і вăн , що імітує дзижчання комах. Озеро Юлемісте знаходиться зовсім поруч з Таллінном, і це є додатковим аргументом на користь такого тлумачення. Назва німецького міста Нюрнберг добре пояснюється за допомогою чув. нÿр "сирий, вологий" та ен "сторона", і таке пояснення підтверджується алювієм, відкладеним під час розливів річки Пегніц у північній і північно-західній частині міста. Для розшифровки назви іншого німецького міста Барут в Бранденбурзі, розташованого в місцевості Флемінг, багатій на масивні крейдяні відклади, добре підходить чув. пур "крейда", утă "долина".

Нерідко булгарские топоніми розташовані в безпосередній близькості від пам'ятників КШК, як це має місце в районі Сесдала (Sösdala) у Швеції, назва якого розшифровується за допомогою чув. сÿс "пенька, волокно" і тăла "домоткане сукно".

Будучи вихідцями із Закавказзя, первісні тюрки були європеоїдами. Вивчення черепів з поховань культур шнурової кераміки дає підстави говорити, що її носіями були,дійсно, люди європеоїдного типу (див. малюнки нижче).

Ліворуч: Портрет похованого хлопчика 14-15 років на поселенні Зозів І. Реконструкція за черепом зроблена Г.В. Лебединською (Свєшніков І.К. 1974, рис. 33).
Праворуч: Портрет похованого чоловіка 20-22 років в с. Почапи Львівської обл. Реконструкція за черепом зроблена М.М. Герасимовим (Свєшніков І.К. 1974, рис. 21)

Для неупередженого читача цих фактів достатньо для того, щоб погодитися з тим, що далекі предки сучасних чувашів заселили половину Європи, тому ж, хто в це не хоче повірити, ніякі докази не допоможуть.

Кочовики не мали постійного місця проживання, стаціонарні поселення з'являються у них після переходу до змішаної форми економіки, що включала в себе тваринництво і землеробство. Культура шнурової кераміки, безумовно, залишена кочовиками, тому назви населених пунктів, що ми відносимо до булгарських, відповідають більш пізньому часу, коли тюрки вже перейшли до осілості. Хоча місця їх поселень в цілому могли залишатися тими самими.

Зіставляючи на карті розташування булгарських топонімів та пам'яток КШК, а також беручи в увагу те, що тюрки спочатку заселяли степову зону, можна простежити напрямки їх міграцій.

Найбільше скупчення топонімів булгарської належності спостерігається в Західній Україні. При цьому східна границя скупчення, якщо не брати до уваги поселення часів чорноліської культури, проходить по річці Збруч. Східніше її не виявлено і пам'яток КШК. В принципі кочовики–тюрки повинні були повністю заселити мало заліснене Поділля, але вони рушили далі на захід в лісову зону Верхнього Дністра, яка починається за Гнилий Липою. Тут діяла та ж причина, що і при русі на північ – місцевість була досить густо заселена хліборобами трипільської культури, пам'яток котрої тут зафіксовано більше трьох сотень. Кочовикам тут просто неможливо було знайти пасовищ для худоби необхідних розмірів. За річкою Збруч на лівобережжі Дністра щільність трипільського населення поступово падає, і тут починають селитися булгари. Поселення трипільців перемежовуються з тюркськими, стають рідше, хоча по правому березі Дністра все ще тягнуться густою смугою до гирла Гнилої Липи, а далі зникають практично зовсім. Судячи з численної топоніміки, яка збереглася до наших часів, основна частина булгар зупинилася в цих місцях надовго, лише поступово розселяючись на сусідніх землях. Інша частина двома окремими групами рушила на захід уздовж Карпат і на північ в обхід поселень індоєвропейців. Відокремившись від основної маси, якась частина мігрантів, пройшовши через Моравські ворота, оселилася в Моравії і Богемії, звідки вони просунулися і в Баварію.

На території Західної України булгари залишалися до скіфських часів, коли почалася нова хвиля їхньої експансії за Карпати, на Лівобережну Україну і в причорноморські степи, про що мова ще піде попереду. У цих же місцях вони стали творцями культур комарівської (15-12 ст. до н.е. ) і висоцької (11 – 7 ст. до н.е.) і, очевидно, брали участь у створенні більш пізніх культур, яких саме сказати важко без цілеспрямованого аналізу археологічних пам'яток другої половини 1-го ст. до н.е. Але немає сумніву, що певна частина булгарського населення залишалася на своїх місцях до приходу сюди слов'ян, про що свідчать подібні мотиви в народних культурах чувашів і українців. Очевидно, можуть бути знайдені і надійні матеріальні сліди їхньої присутності такі, як, наприклад, рунічні знаки в печерному святилищі на Дністрі. Їх подоба відомим тюркським дає підставу думати, що вони залишені булгарами. Більше того, один напис, викарбуваний на вівтарі храму, навіть вдалося розшифрувати засобами чуваської мови.

Мовні зв’язки слов’ян і булгар будуть розглядатися окремо. Тут же для більшої переконливості подаємо деякі топоніми Німеччини, які розшифровуються засобами чуваської мови.

Аїш (Aisch), річка в Баварії і місто Нойштадт ан дер Аїш – чув. uj "поле", йыш "сім'я, господар, господарство" (в інших тюркських мовах jiš "ліс").

Аша (Ascha), громада в Нижній Баварії – чув. ăшă "теплий".

Баар (Baar), місто в західній Баварії і кілька громад в Баварії та Швейцарії – чув. пăхăр "мідь"

Бахарах (Bacharach), місто в землі Райнлянд-Пфальц – чув. пăхăр "мідь", ах "злий дух". В сорока кілометрах на південний захід від міста знаходяться історичні мідні копальні Фішбах, відкриті для відвідувань. У самому місті є ресторан "При мідному збані".

Базель (Basel), місто в Швейцарії на кордоні з Німеччиною – чув. пăсăл "псуватися, погіршуватися, пошкоджуватися".

Бель-Иґґельгайм (Böhl-Iggelheim), громада в землі Райнлянд-Пфальц – чув. ikkĕle "подвоювати, роздвоювати", ikkĕllĕ "двоїстий".

Борна (Borna), місто в Саксонії – чув. парне "подарунок, дар, жертва".

Ганновер (Hannover), столиця Нижньої Саксонії – чув. хăна "гість", вере "звичай, порядок, обряд".

Гомбург-на-Майні (Homburg am Main), складова частина громади Тріфенштайн в районі Майн-Шпессарт (Баварія) – чув. хум "хвиля".

Йена (Jena), місто в Тюрингії – чув. йĕнĕ "барліг".

Кандель (Kandel), місто в землі Райнлянд-Пфальц і гора Кандель, найвища точка Шварцвальду – чув. кăн "поташ", тĕл "місце, місцевість". В Шварцвальді здавна виробляли поташ із золи дерев.

Кіль (Kiel), столиця землі Шлезвіг-Гольштайн – чув. кил "дім, родина, житло, двір".

Кіркель (Kirkel), місцевість в землі Саар –
чув. хыр "сосна", кĕл "попіл".

Кірітц (Kyritz), місто у Бранденбурзі – чув. кĕр "осінь, осінній", уç "робота".

Котбус (Cottbus), місто в Бранденберзі – чув. кат "гатка" і пăс "ламати, порушувати".

Нохра (Nohra), громада в Тюрингії – чув. діал. нахра "ріжок".

Нюрнберг (Nürnberg , первісно Нюренберг) – чув. нÿр "вологий, сирий", ен "сторона".

Панков (Pankow), округ в Берлині – чув. панкав "дурний".

Пархім (Parchim), місто в землі Мекленбург – Передня Померанія – чув. пар " давати, платити", хĕм "жар, вогонь, полум'я".

Перкам (Perkam), громада в Баварії – чув. пĕр "одно-, однаковий, рівний, цілий", кăм "зола, накип".

Салем (Salem), громада в землі Баден-Вюртемберг – чув. селĕм "добрий, прекрасний, чудесний".

Тартун (Tarthun), село в Саксонії-Ангальт – чув. тăртан "пухнути, розпухнути", туртăн "тягтися, натягатися", туртам "вантаж, поклажа"

Хам (Cham), місто в Баварії – чув. хум "хвиля". Елементом герба міста з часів середньовіччя є гребінь, який має певну подібність з хвилястою поверхнею води (див. праворуч). Місто розташоване в долині, яку перетинає гірський хребет Богемського лісу хвилеподібної форми. Припускається, що назва має кельтське походження і означає "кривина, хвилястість" (Вікіпедія). Тюрки заселяли Центральну Європу ще перед кельтами. тому і кельтське слово могло бути запозиченим з тюркського діалекту.

Харта (Hartha), місто в Саксонії – чув. хăрта – 1. латка, 2. нерівності.

Цорге (Zorge), громада в Нижній Саксонії – сп. тюрк. jorğa/jurğa "іноходець" (чув. çăрха).

Ютербог (Jüterbog), місто в Бранденбурзі – чув. йÿте "змучитися, вибиватися із сил", пăк "заснути, вмирати"

Знайдено багато назв, які походить від чув. пулăх "родючість". Тільки в Баварії є вісім населених пунктів під назвою Пуллах. В Україні є місто Болехів і два села Булахівка, в Польщі – три села Болеховіце і села Болехова і Болехув, в Росії – міста Болохово і Болхов, села Булахи в Україні та Білорусі, місто Бюлах в Швейцарії. Родючі землі були цінувалися як хліборобами, так і скотарями.

Те, що землеробство в економіці древніх тюрків відігравало велику роль, кажуть назви російських сіл Акулово, Окулово, Акулино та інші того ж кореня. Для розшифровки цих назв, котрих налічується понад шістдесят, добре підходить чув. ака "рілля, оранка", оформлене афіксом -ла, що створює від іменної основи прикметники з з подібним значення.

Про особливості ведення кочового скотарства кажуть поширені в Росії, Україні, Білорусі, Польщі назви Черкаси, Черкасси, Чаркаси, котрі можна розшифрувати як "осіннє поселення" (чув. кĕр "осень, осенний" и кассы "село, вулиця, виселок"). Таке тлумачення за змістом відповідає поширеному тюркському кишлак, которое переводится как "зимовье" (от киш "зима" того же происхождения, что и чув. кĕр). Скотарі-тюрки влітку випасали худобу кочовим способом а з приходом осені зупинялися на одному місці, в якому заздалегідь запасалися сіно на зиму. Про рівень розвитку соціальних відносин говорять назви, утворені від слова, схожого на чув. пайăр "власний", таких як Боярка і Бояри, або Баварія (нім. Bayern).

Про значення торгівлі в єкономіческой діяльності древніх булгар говорить велика кількість населених пунктів, в назвах яких міститься корінь турк/тург (Турково, Турка, Турку, Туркеве, Тюрков, Турги, Торгау та ін.). У Росі], Україні, Польщі, Угорщині, Німеччині, Нідерландах, Швейцарії, Фінляндії їх налічується більше двадцяти. Всі вони походять від д.-булг. *turku «місце обміну, торгівлі» (пор. чув. турхи "торги").

Назви Баар в Швейцарії і Бахарах в Німеччині пов'язані з видобутком або обробкою міді. (чув. пăхăр"мідь"). Про ткацьке ремесло говоритб назва шведського міста Сесдала (чув. сÿс "пенька, волокно" і тăла "домоткане сукно"), а про гончарне – назва українського села Гавареччина (чув. кăвар "гаряче вугілля, жар", ěççыни "трудівник"). Про практику куріння дьогтю говорять численні назви Ям і Ямпіль (чув. ям "куріння, перегонка дегтю"), а выработке поташа такие названия как Кандаурово, Кандель, Кантелина (чув. кăн "поташ") .

На перший погляд існування в Європі багатьох населених пунктів протягом чотирьох тисячоліть виглядає неймовірним, але факти переконують, що так воно і було. Більш скрупульозний аналіз булгарской топонімії може в значній мірі доповнити відтворювану картину подій доісторичних часів. Повний список булгарської топонімії привести тут не представляється можливим. Він приводиться по окремим країнам (див. посилання нижче)

Давньобулгарська топонимія в Белорусі та Росії (повний список)

Давньобулгарська топонимія в Українв (повний список)

Давньобулгарська топонимія в Центрально-Східній Европі
(повний список на английській мові)

Давньобулгарська топонимія в Центральній і Північній Європі
(повний список на английській мові)