До витоків броварництва у індоєвропейських народів.

До Східної Європи в V тис. до н. е. з Кавказу прибули індоєвропейські, тюркські та фінно-угорські племена. Тут вони поступово розселилися великому просторі від Вісли до Волги. У III тис. до зв. е. предки чувашів, тобто проточуваші, залишивши свою прабатьківщину в приазовських степах, перейшли Дніпро і, змішавшись із місцевим населенням трипільської культури, заселили територію сучасного Поділля.

Так вони вступили у контакт з індоєвропейськими племенами, що населяли басейн середнього Дніпра та його приток (див. Карту зліва).

Індоєвропейці на своїй другій прабатьківщині не були знайомі з виноробством і не знали вина, проживаючи далеко від тих місць, де кліматичні умови дозволяли людям займатися виноградарством і виноробством. З вином вони познайомилися вже в процесі своїх міграцій в південному і південно-західному напрямках. Не так було з пивоварінням. Хміль, необхідний для виробництва пива виростав в місцях їх поселень, принаймні міг культивуватися. Співзвучні слова для позначення хмелю широко поширені в багатьох індоєвропейських і фінно-угорських мовах (слов. *x(ŭ)melǐ, рос. хмель, болг. хмель, укр. хміль’, пол. chmiel, ч., слвц. chmel, пн.-герм. humli, humall, д.-анг. hуmеlе, ср.-нж.-нім. homеlе, ср.-лат. humulus, ср.-гр. χουμελι, фин. humala, угор. komló, мансі kumli). Ф. Клюге відносить до цих слів і нім. Hopfen «хміль». Вчені вважають, що шляхи розповсюдження слова для назви хмелю дуже складні і час їх появи в різних мовах різний, але широка його розповсюдженість свідчить про його практичну цінність. В наш час хміль найбільше використовуеться в броварницві як консервант з 8-9-го ст. н.е, спочатку в Німеччині і Нідерландах (Braudel Fernand. 1985, 238). Оскільки іншого широкого застосування хмілю не засвідчено, таке пізнє залучення його до воготовення напою, що існує тисячоліття, викликає сумнів. Це ж підтверджує розуміння слова хмільний у значенні "алкогольний" у слов'янських мовах, бо консервант не може використовуватися для характеристики специфічних особливостей напою. Очевидно броварники таку особливість рецепту пива була настількт широко відома, що її згадувати просто не було сенсу і вона потрапила в історичний документ випадково через необізнаність хронікера.

Вчені сходяться на думці, що повинне бути одне спільне джерело запозичення цього популярного слова і дехто з них бачить його в мові так званих булгарів (пор. чув. хămla «хміль»), інші ж сумніваються в можливості проникнення чуваського слова далеко в Європу. Безумовно, підстави для сумнівів дають уявлення про пізню появу чувашів в Європі. Однак близьке сусідство проточувашів з індоєвропейськими народами, яке існувало насправді, і пізніше з фіно-угорськими може пояснити походження назв як хмелю, так і деяких слабких алкогольних напоїв у багатьох сучасних європейських мовах.

Багато вчених довгий час вважали, що слов'янське брага було запозичене з кельтської (пор. ірл. braich "солод", кімр. brag – те саме, bragod "перемішане пивне і медове сусло"). Фасмер не бачив такої можливості і пов'язував слов'янське слово з чуваським pεraGa "вичавки" (раніше "півпиво, рідке пиво"), котрому відповідають назви слабких спиртних напоїв boza/buza в інших тюркських мовах (Фасмер Макс, 1964, 205). Насправді давньочуваське *bĕraga могло потрапити в кельтську мову безпосередньо або через іллірійську, ареал котрої в якийсь час розділяв місця поселень проточувашів і кельтів (див. карту другої індоєвропейської прабатьківщини). Іллірійська мова не зберігся, але схоже слово могло в ній бути. Таким чином, не виключено, що первісна гіпотеза про запозичення слов'янами слова брага з кельтського повинна здаватися справедливою, хоча і не виключено, що слов'яни запозичили його безпосередньо у проточувашів, коли вступили з ними в контакт.

Можна звернути увагу на певну співзвучність тюркських слів не тільки зі слов'янськими назвами браги, але також і з германськими назвами пива (пор. пн.герм. bjorr, нім. Bier, анг. beer "пиво"), походження яких до цих пір залишається неясним . Германські племена в II тис до РХ. заселили колишні ареали іллірійців і італіків і таким чином вступили в контакт з проточувашами, чому є свідчення як в топоніміці Західної Україні, так і в чувасько-німецьких лексичних відповідностях. Від проточувашів германці навчилися варити пиво і разом з пивом запозичили у них і назву. Беручи до уваги існування шиплячого вібранта rz як в тюркських, так і в індоєвропейських мовах, праформа слів для назви хмільних напоїв мала звучати як *borz-, з якої розвинулися усі вказані вище назви пива.

Очевидно у проточувашів був і інший слабоалкогольний напій, технологія якого повинна була відрізнятися від технології пивоваріння, бо є чув. кăрчама "брага" і тат. кäрчемä «скислий катик» (національний напій). Це слово потрапило в слов'янські мови і балтійські мови і з часом прийняло інше, але близьке значення (укр., рос., блр. корчма, болг. кръчма, пол. karczma, ч., слвц. krčma, лит. karčiama та ін. "питний заклад"). Форма литовського слова підтверджує його зв'язок з чуваськи. А. Брюкнер вказував, що у церковно-слов’янській слово мало значення не тільки «шинок», але і хмільний напій (Brückner Aleksander. 1996, 220). Запозичення сталося тоді, коли слов'яни стали сусідами проточувашів після відходу основної частини германців на захід. Власне кажучи, відсутність подібного слова в германських мовах і дає підставу говорити, що цей напій з'явився пізніше. Якщо для пива необхідний хміль, то брагу можна виготовляти із застосуванням кисломолочних продуктів, як це відбувається при виготовленні кумису. Останній напій не був поширений у індоєвропейців, можливо, тому, що конярство не грало у них великої ролі. Як випливає з наших досліджень, думка про індоєвропейську належність племен шнурової кераміки, які швидко розселилися по просторах Європи завдяки використанню коней, помилкова.

Слід сказати, що на території Східної Європи існувала й інша назва пива, сліди якої є в германських та іранських мовах (анг. ale, пн.-герм. öl, осет. äluton та ін. "пиво"). Це слово має індоєвропейське походження і сходить до кореня *alu-, який наявний у словах зі значенням 1. "гіркий", "кислий" і 2. "магічний". Проте схожі назви відсутні в інших індоєвропейських мовах (в литовській воно запозичене з якоїсь германської), тому його появу слід відносити до пізнішого часу.