Назви металів у індоєвропейських, фінно-угорських та тюркських мовах
Індоєвропейські мови
Спільних назв металів в індоєвропейських мовах немає. Індоєвропейська спільнота утворилася в часи, коли люди ще не знали металів, а їх вживання індоєвропейцями починається вже після її розпаду (Mann Stuart E. 1968). Навпаки, в тюркських мовах спільні назви для майже всіх поширених металів є, хоча тюрки як етнос формувалися одночасно з індоєвропейцями. Як показали проведені дослідження, тюрки в IV – ІІІ тис. до Р.Х. займали територію між Дніпром і Доном на південний схід від індоєвропейців і були тісніше пов'язані з металургійними та металообробними центрами того часу. Метали здавна виконували роль товару в міжплемінний торгівлі, так само як інша мінеральна сировина, дари природи, худоба або штучні вироби. Тому їх назви можуть бути порівняні з назвами різних товарів.
Археологічні дані свідчать, що розвиток металургії в Східній Європі починається під впливом більш розвинених культур на Балканах:
Мідний вік характеризувався оформленням Балкано-Карпатської металургійної провінції. Ця система споріднених виробничих вогнищ охоплювала гірничо-металургійні центри Північних Балкан і Карпат, де локалізувалися надзвичайно яскраві енеолітичні землеробсько-скотарські культури Гумельниця-Кораново, Ванча-Плочник, Тисаполгар-Бодрогкерестур, Петрешти та ін Широко відома трипільська культура на південному заході СРСР була лише східною провінцією цього блоку і не знала власної металургії: її майстри користувалися привізною міддю. З часу формування провінції значна частка продукції з Балкано-Карпатських центрів відправляється далі на схід у східноєвропейський степ-лісостеп (Черных, Е.Н., Кузьминых С.В. и др., 136).
Поширення металургії в Європі в 6-2 тис. до н.е.
Мапа складена за даними Атласа до історії (Berthold Lothar (Leiter). 1973, 5.I). На мапу нанесені території поселень ностратичниких народів у Східній Європі в 5-3 тис. до н.е.
Таким чином, тюрки знайомилися з металами через трипільців. У цей час серед них поширилися слова для назв срібла і міді, які стали для них спільними. При цьому для міді в тюркських мовах є два слова, які вживалися по-різному для назв міді, латуні і бронзи. Спільного слова для олова, яке необхідне для виготовлення бронзи, в тюркських мовах нема, і навіть у близькоспоріднених мовах для цього металу вживаються різні слова. Однак металургія міді тюрками була засвоєна завдяки наявним міднорудним покладам на Донбасі, про що свідчать знайдені археологами давні рудники в межах Бахмутської тектонічної зони. Хімічний склад металевих виробів з меж Донбасу дозволяє стверджувати, що метал був отриманий не з привізної сировини, а з місцевої (Клочко В.И., Маничев В.И., Бондаренко И.Н., 2005, 11).
У той час як основна маса тюрків на рубежі ІІІ та ІІ тис. до Р.Х. відійшла на схід, стародавні булгари (предки сучасних чувашів) перейшли Дніпро на територію трипільської культури і вступили в контакт з індоєвропейцями, про що свідчать численні чувасько-індоєвропейські лексичні відповідності та топоніміка Західної України. Вже маючи певний досвід, булгари розвинули ремесло металообробки на основі імпортованого металу з Карпатського регіону і свої металеві вироби експортували північним сусідам. Таким чином деякі з індоєвропейських етносів разом з металевими виробами отримували від давніх булгар також назви деяких металів, переносячи їх на інші метали. Таке явище відоме, схожі назви різних металів у різних мовах можуть бути. Наприклад, у більшості тюркських мов слово altyn означає золото, а в якутській altan – мідь, у той час як золото називається словом, що означає в інших тюркських мовах срібло.
Назва руди в германських мовах (нім. Erz та ін.) вважається запозиченою з шумерської urudu “мідь” (Kluge Friedrich. 1989, 188) невідомим шляхом. Очевидно посередником були трипільці. Ми припустили, що це було якесь семітське плем’я, яке прийшло на Правобережну Україну через Балкани і заселили територію на південь від індоєвропейців в басейнах річок Бог (Південний Буг) і Дністер. В івриті, мові відновленій на базі давньоєврейської, є слово arad “бронза”. Чи відноситься сюди також слов’янські назви руди, залишається неясним.
Назви срібла і сірки. Більша частина індоєвропейців була здавна знайома зі сріблом і мала свою назву для нього, яка походила від і.-є. ar(e)-g "білий, блискучий" (лат. argentum та ін.) Ті ж з них, які займали північно-західну частину загальної індоєвропейської території (германці, балти і слов'яни) познайомилися зі сріблом дещо пізніше. Первісно індоєвропейці запозичили в булгарів назву сірки, яку ті відповідно до її кольору могли називати – sarpur “жовта крейда” (чув. сарă “жовтий”, пурă “крейда”, ă короткий голосний звук, котрий міг випадати при вимовлянні складних слів). Звідси латинська назва сірки sulphur, яка вважається мандрівним словом середземноморського походження (Walde, 1965) і представлене також в германських назвах сірки (нім., Schwefel, анл. swefl, гот. swibl та ін). Германські слова можуть бути запозичені з якоїсь невідомої мови (Kluge Friedrich. 1989, 659). Походження слов'янських назв сірки (sera, sira, siara та ін.) неясно. Можливо, це просто скорочена форма від sarapur.
Ліворуч: Самородне срібло, праворуч: кристали самородної сірки.
Самородна сірка блідо-жовтого кольору і зовнішнім виглядом нагадує срібло (пор. фото вище), тому назва сірки в деяких мовах була перенесена на срібло. (см. фото вище), тому назва сірки була перенесена на срібло. Особливо наочно цей факт демонструє подібність д.-анг. seolfor "срібло" і лат. sulphur "сіркаа". В інших мовах назва срібла могло утворитися як шляхом запозичень, так і модифікацією власних назв сірки – рос. серебро, болг. сребро, пол. srebro, луж. slobro, slabro, нім. Silber, анг. silver, гот. silubr. Можливо сюди ж алб. sёrma. Германські та слов'янські назви срібла та сірки фахівці не пов'язують між собою і вважають назву срібла запозиченою з якоїсь близькосхідної мови. Наприклад, розглядається ассір. sarpu "чисте срібло" (від sarapu "очищати"). Однак і фонетично і семантично ассірійське слово відстоїть далі від індоєвропейських назв срібла та сірки, ніж *sarpur.
Інша назва для срібла. Тюрки називали срібло kümüĺ (чув. кěмěл) і, судячи з усього, це слово було запозичене у тих же трипільців. Дніпро, особливо в зимовий час, не міг бути непереборною перешкодою для сусідів, тому примітивна торгівля і культурний обмін між тюрками і трипільцями мали місце. Сліди трипільських впливів у сфері торгівлі виявляються серед слів, що мають значення «товар», «оплата». Їм можна знайти відповідність в івриті (див. посилання вище). У трипільців могло існувати також слово *kemel, відповідне гебр. gemel "відплатити", оскільки схоже слово кěмěл є у чуваській мові і має значення "срібло". В інших тюркських мовах в повній відповідності з фонологією цих мов йому відповідає слово kümüš «те саме». Безумовно, срібло в ті давні часи могло виконувати функцію грошей, а зміна значення слова пов'язана з тим, що торговці з обох боків обходилися без перекладача і тому могли надавати тому самому предмету різні значення. Що для одних було просто платою, то для інших набувало конкретного значення срібла. Це слово у булгарів запозичили італіки і використовували його для назви срібного посуду, зокрема, срібних блюд (лат. caměl-la "тарілка для супу").
Назва заліза. Тюрки для назви міді, латуні вживають слова jez, žez, čes (чув. йěс), які походять з пт * jEř. Ностратичний шиплячий вібрант ř майже не зберігся в тюркських мовах, хоча існує в чеській і існував у польській (зберігся в написанні rz). У тюркських мовах він більшості випадків перейшов в z. Анна Дибо вважає, що пратюркска назва міді була запозичена з тохарскої (тох. B yasa, тох. A wäs "золото") ( Дыбо А.В. 2007, 125). Але латинські слова aes, aeris (очевидно обидва з * ears) "мідь, бронза, спиж"; "мідна руда" свідчать про існування давньої форми jeř. Цей корінь можна відносити до спільного ностратичного фонду і він вживався для назви як золота, так і міді. У індоєвропейців він з часом в модифікованій формі закріпився для назви золота (лат. aurum, др.-пр. ausis, кімр. awr). Оскільки тюрки освоїли металургію і металообробки бронзи раніше індоєвропейців, то останні отримували бронзові інструменти та зброю саме у тюрків і разом з цим запозичили назву металу, що йшов на виготовлення брозових предметів. Пізніше ця назва в деяких індоєвропейських мовах було перенесена на назву заліза. Давні германці додали до кореня jerz атрибутивний суфікс -an і давньогерманське слово прийняло форму *jerz-an і пізніше воно перетворилося у північногерманській на isarn, в готській eisarn, в німецькій на Eisen, в англійській на iron. В слов’янських мовах первісною формою слова разом із суфіксом -o було *želz-o (r перейшло в l). Звідси укр. залізо, рос. железо, болг. желязо, пол. żelazo та ін. Сюди ж треба віднести укр. жерс-ть, в якому зберігся давній звук rs, в той час як в російській він перетворився в s- жесть. Запозичення українського і російського слів з тюркських не заперечується спеціалістами, але для них залишається неясною поява r в українському слові. В балтійських мовах назви заліза на початку слова мають g: лтс. geležis, лит. dzèlzs і це дає підставу деяким мовознавцям відносити сюди також грецьке χαλκοσ “мідь, бронза”, що виглядає дещо сумнівним. Скорш за все сюди можна віднести грецьке слово ιοσ “іржа”, омонім котрого має значення "яд", що давало підстави А. Фікку розглядати їх спільне, але туманне походження (Frisk H. 1970).
Назва золота. В етимологічних словниках назви золота в індоєвропейських мовах (прасл. *zolto, герм. *gultha) виводяться від кореня *ghel “жовтий, зелений” (Kluge Friedrich. 1989, 271-272, Фасмер Макс, 1971, 103-104). Показово що нім. Gold «золото» и Geld «гроші» між собою не пов’язуються (Kluge Friedrich, 1989, 254; 271-272). Тут виникає сумнів, оскільки індоєвропейський голосний переднього ряду e звичайно не переходить в лабіалізований голосний заднього ряду o або u. Розглянемо припущення, що германці і слов’яни запозичили назву золота від булгарів. В чуваській мові для назви золота вживається слово ылтăн. Для германців початковий голосний y був складним для вимови і вони могли до додати перед ним протетичний gh, що взагалі є типовим для індоєвропейських мов. Нове слово ghyltan має форму прикметника і, очевидно, в такій функції германцями і вживалося (пор. jerz-an), а потім з прикметника вже був сформований іменник ghulta, з якого розвинулися давньоанглійське gold, гот. gulth, нім. Gold. Праслов’янське слово не могло бути запозиченим напряму з булгарської, бо тоді б воно мало форму vylto, бо в слов’янських мовах перед початковим y мало би бути протетичне v. Натомість перехід gh в z можливий. Від германців назву золота запозичили також іранці, але перенесли її на назву жовтого кольору. Наближена до германської форма збереглася в осетинській мові – zäldä. В інших іранських мовах для назви жовтого кольору поширене слово zard. Золото ж називається zar, хоче є і інше слово tilo/telo, походження якого поки ще неясне.
Назва міді. В німецькій мові є слово неясного походження Messing “латунь” (Kluge Friedrich, 1989, 475). Подібні слова є і в інших германських мовах. В багатьох слов’янських мовах є слово міса, миска. Є підстави віднести його до германського слова, бо і досі є діалектне слово мідниця “миска”. Слово міса вважається запозиченим з латини, де є “стіл” mesa, що семантично стоїть дуже далеко. Очевидно, і слов'янські і германські слова запозичені з іранських мов, в яких поширені слова mis/mes і под. “мідь” неясного походження. В гілянській це слово має форму mirs і, очевидно, воно наближене до праформи. В такому випадку його можна співставляти з лат. merx "товар". Давні італіки могли мати контакт з іранським племенами, коли їх частина мігрувала на правий берег Дніпра. Від іранців це слово також запозичили тюрки. Можливо, сюди треба віднести також нім. Messer і гол. mes “ніж” неясного походження.
Інша назва міді. У тюркських мовах є власна назва міді baqyr (чув. пǎхǎр), яку можна пов'язувати з гіпотетичним трип. *vakar “бик” або “корова” [ар. بقرة (bakara) "корова", гебр. בָּקָר (бакар) “велика рогата худоба”]. Зрозуміло, що худоба, як і мідь, була товаром. Давні італіки запозичили це слово у булгарів для назви мідної чаші (лат bacar "кубок"). Подібні слова є також в англійській та німецькій, але вони запозичені з латині.
Особливо складним є питання про походження тюркських слів demir/temir, які вживаються для назви заліза і залізних виробів. Судячи зі значень, ці слова повинні були з'явитися пізніше, ніж назви інших металів. Проте до цих пір немає задовільної етимології слова demir. У черговий раз звернувшись до івриту, ми можемо виявити в ньому слово за звуковим складом і значенням в якійсь мірі відповідного до тюркського слова – гебр. demis «гроші». Що стосується кінцевого приголосного, то він теж міг звучати в ті далекі часи як rs. Сумнів викликає можливість вживання заліза в якості засобу платежу при тому, що таку функцію виконувало срібло. Можна припустити, що довгий час у тюрків гіпотетичне *demirz вживалося просто в загальному значенні цінного предмета і лише згодом, з появою перших залізних виробів, які, дійсно, являли собою велику цінність, відбулася зміна значення. Звертає на себе увагу подібність тюркского слова на гр. θέμερος "солідний, міцний, твердий", яке не має надійної етимології. Можна припустити, що у тюрків слово demir/temir мало більш широке значення, а давні греки запозичили його у тюрків ще на прабатьківщині саме у значенні "солідний", яке вини розвинули в іншому напрямку.
Так само складно дати етимологію тюркських назв свинцю, що мають досить різні, хоча і близькі форми, серед яких можна виділити групу особливо схожих, що можуть бути близькими до праформи: турк. діал. gurğoÿşun, каз. qorğasyn, кар.-балк. qorğašyn, тат. kurgaş, кир. korgošun, узб. korgašin та інші подібні. Слово очевидно складне і складається з двох частин: kur / kor і gošyn / gašyn. Для легкоплавкого свинцю добре підходить гебр. kur «горн, плавильний горщик» і в такому випадку друге слово повинне підходити за значенням. Нічого кращого, ніж košer «придатність» в івриті не було знайдено. За значенням це слово підходить непогано, бо назва свинцю можна було б тлумачити як «добре придатний до плавки», але мають місце певні фонетичні труднощі. Прикметника у формі košen поки не знайдено.
Фінно-угорські мови
Фінно-угорські мови разом із самодійськими складають одну мовну сім’ю, яка називається уральською, що є історичним непорозумінням. Сучасні носії цих мов мали спільних предків, прабатьківщина яких знаходилася не десь на Уралі, а довкола озера Урмія на північному заході Ірану у гірській місцевості. Їхніми південним сусідами були давні дравіди, мова яких разом уральською входила в ностратичну надсім’ю, тобто мала деякі спільні риси з уральськими. Якусь частину дравідів можна пов’язувати з давніми шумерами. В VI тис. до н.е. і уральці, і дравіди мали бути знайомі з золотом, самородки якого могли знаходити в навколишніх горах. Це був перший метал, з яким добре познайомилися люди. Шумери називали золото guškiu, очевидно, уральці називали його подібним словом, а потім після знайомства з іншими металами перенесли цю назву на них: саам. вешшьк, ест. vask, фін. vaski "мідь", морд. уське "залізо", хант. wax "метал, залізо, гроші", ненец. wies’s’ä "залізо, гроші", сельк. kwǝs "метал" та ін. Спільноуральська праформа цих слів відновлюється як *was’k [Алатырев В.И. 1988, 57]. В індоєвропейських і тюркських мовах подібних слів цього кореня нема. Як проходило перенесення назви золота на інші метали добре видно на прикладі удмуртської мови.
Давній уральській корінь зберігся в удмуртській мові для назви срібла азвесь. Перша частина цього слова не має чіткого пояснення [там же]. Однак в прауральскій мові існувало слово *aš, значення якого можна відновити за ерз. ašo, мар. oš "білий" та словами прибалтійсько-фінських мов, які вживаються для означення птаха білого кольору. Це ностратичне слово яке добре зберіглося в тюркських мовах як aq "білий" і менше в індоєвропейських – слов. jas-, іран. ašk (перс. ašekar та інші) "ясний". В удмуртській мові його бачимо в назві срібла, в якій друга частина весь означає просто метал, бо вона присутня також в назві свинцю (узвесь). Для першої частини назви свинцю нічого підходящого в удмуртській мові не було знайдено, крім слова вуз "товар". Однак словосполучення "товар-метал" ліпше підходить для назви срібла, яке здавна було предметом торгівлі, грішми. Можна думати, що первісно удмурти називали срібло і як "білий метал", і як "торгівельний метал" і вже після знайомства зі свинцем, подібним до срібла, перенесли на нього одну з його назв. Пізніше назви свинцю перейшла і в назву олова як тӧдъы узвесь, тобто "білий свинець", а сам свинець для ясності отримав означення сьӧд "чорний" в іншій назві сьӧд узвесь. В мові комі назви эзысь "срібло" і озысь "олово" були запозичені з удмуртської. Серед спеціалістів (В.І. Абаєв, Ніколій Андерсон, Юрьйо Віхманн, В.І. Литкін) панує думка, що ці слова, так само, як і угор. ezüst "срібло" запозичені з осетинської [там же, 58]. Насправді осетинське æвзист "срібло" запозичене з угорської, в якій первісна назва була ezvest, а перша частина слова мала те саме походження, що і удмуртське аз-.
В угорській мові кінцевий приголосний k уральського *was’k не був втрачений, як в удмуртській, а перетворився у t, а первісна форма перетворилася з часом в ezüst. В етимологічному словнику угорської мови походження кінцевого t вважається неясним, так само як і префіксу ez-, а фінно-угорське походження самого слова ezüst вважається малоймовірним, хоча, тим не менше, його друга частина пов’язується з угор. vas "залізо". Угорський лінгвіст відзначає спорідненість цього слова з іншими уральськими, але первісну їх форму виводить як *βas’ke, хоча це майже те саме, що і *was’k [Zaicz Gábor.2006]. Так само, як і в угорській мові, в марійській у праформі *was’k останній звук перетворився у т і таким чином утворене слово вашт, так само, як і в угорській, отримало значення "срібло", але без означення "білий". В сучасній марійській воно прийняло форму ваштыр.
В жодній з фінно-угорських мов первісна назва золота не зберіглася, а для його означення вживаються запозичені слова. Фін. kulta, ест., вепс. kuld запозичені з шв. guld "золото". В більшості решти фінно-угорських мов запозичення сталося з іранських (мок. сырне, удм., комі зарни, мансі сорни, хант. sarn’e, угор. arany від іран. *zaranya – усі "золото").
В прибалтійсько-фінських мовах і в саамській назви срібла не мають задовільної етимології. Походження фін. hopea, ест. hōbe, вепс. hobed, саам. suohpe (усі "срібло") виводиться від значення "м’який" або "гнучкий", але в якій мові існує подібне слово, не подається [Häkkinen Kaisa. 2007, 209-210]. Насправді назва срібла у зазначених мовах була запозичена з якоїсь іранської зі значенням "білий". Найбільше переконливим свідченням цього є подібність вепс. hobed до афг. saped, перс. sefid і гіл. sǝfid "білий". Вепси були найближчими сусідами іранців.
Назва міді у кількох фінно-угорських мовах походить від лат. argentum "срібло": мар. вӱргене, комі ыргöн, удм. ыргон, мансі äргин –усі "мідь". В угорській їм відповідає vörheny "скарлатина", очевидно через те, що раніше це слово означало "червоний".
Кілька назв металів у фінно-угорських мовах ще потребують пояснення, зокрема в мовах ханти і мансі.
