Водосховище.

Про початок водосховища не можна сказати однозначно. Наявність чи відсутність течії мало про що говорить, бо вона залежить від рівня води та інших факторів. В один рік вода тече біля Білівців ще, в інший вона вже стояча. Коли ж на греблі спускають воду, то маленька, майже непомітна течія є всюди. Через ці спуски рівень води у водосховищі дуже міняється. Інколи вода така низька, що відкриваються ознаки колись затоплених сіл – залишки бідівель, зруйновані могили, пні зрубаних дерев. Береги замулюються так, що приставання до берега стає великою проблемою – катамарани приходиться волочити загрузаючи у мул мало не по коліна, а на другий день їх засмоктує так, що неможливо зрушити з місця без колективних зусиль. Таке замулення наново форує берегову лінію, вона спрямлюється все більше, бо колишні бухточки перетворюються у виярки, які заростають буйними бур'янами на родючому ґрунті. Під час повеней вони знову перетворюються в затоки і в них вода наносить масу пластикових пляшок, яки там і залишаються, покриваються мулом і таким чином поступово на березі утворюються широкі улоговини. Але в цілову водосховище дуже мальвниче. Пейзажі тут різноманітні і часом нагадують то Карпати, то Крим, то пустельні відлоги Тянь-Шаню.