Царська Скіфія та її столиця

Геродот писав, що серед усіх скіфських племен були "царські скіфи" . Поряд із племенами язигів, ургів, роксоланів, аорсів, сираків та інших Страбон виділяв також "царських сарматів". Очевидно, що визначення "царський" відноситься до панівного племені у племінному союзі. Аргументи на користь того, що таким племенем були англосакси, наведені у статті Алани-англи-сакси і таке становще відповідає загальній парадигмі Anglo-Saxon Superiority. Відповідно, територію, яка була під владою англосаксів, умовно можна назвати Царською Скіфією. Загалом склад населення Скіфії-Сарматії можна визначити за топонімами, які можна розшифрувати за допомогою різних мов. Вони наводяться на Google My Maps (скрин див. на Мал. 2).

Панівне становище англосаксів у племінному союзі пояснюється тим, що частина з них зайняла на Донбасі територію, багату на родовища мідної руди, освоїла їхню експлоатацію, налагодивши видобуток і переробку міді, і це зумовило їх подальшу долю, в чому проглядається певна історична закономірність.

Нові археологічні матеріали дозволяють з упевненістю говорити про те, що в Донбасі принаймні в епоху пізньої бронзи існував великий гірничо-металургійний центр, де не лише добували руди, плавили мідь, а й постачали виготовлені знаряддя, метал і руду у сусідні території. Як слушно зазначав Є.Н. Черних, локалізація мідних родовищ дозволила племенам, які їх розробляли, отримати нове потужне джерело збагачення, і завдяки власному металу гірничо-металургійні центри підпорядкували своєму впливу величезні території (Татаринов С.И. 1977, 206).

Як показує скупчення топонімів англо-саксонського походження навколо мідної копальні Картамиш на південь від м. Попасна, ці англосакси розселилися тут в безпосередній близькості від булгар, тобто предків сучасних чувашів, що заселили цю територію раніше (Стецюк Валентин. 2000, 18-32). Назва Картамиш відповідає д.-англ. ceart "пустош, закинута громадська земля", myscan "спотворювати". Судячи з назви, природний ландшафт у цій місцевості було порушено під впливом діяльності попереднього населення ще до приходу англосаксів. Результати проведених розкопок у Картамиському археологічному мікрорайоні показали, що спеціалізовані на металовиробництві поселення існували вже серед зрубної культурно-історичної спільноти. За середніми показниками калібровані дати знахідок на цьому родовищі укладаються межі XVI ст. до н.е. (Бровендер Ю. М., Отрощенко В.В., Пряхін А.Д. 2010, 92), а їх особливості дозволяють стверджувати, що видобуток та обробка міді мали комплексний характер:

Наукова цінність і вагомість цього історико-культурного та наукового об’єкта полягає в тому, що на обмеженій території, площа 3,2 га, розташовані пам’ятки, які репрезентують усі цикли найдавнішого металовиробництва — відвидобутку мідної руди до виготовлення металевих виробів, а саме гірничодобувного, гірничозбагачувального, металургійного та металообробного циклів. (Бровендер Ю. М., Отрощенко В.В., Пряхін А.Д. 2010, 88)

Мал.1. Міднорудні копальні Картамиш

До кінця І тис. до н.е. ймовірно через кліматичні зміни, що призвели до зменшення продуктивних можливостей степу, місцеве населення іранської етнічної належності було змушене вирушити на пошуки нових зручних для проживання місць. У всякому разі, археологічні дані свідчать про тимчасове запустіння Приазов'я та Причорномор'я:

… в 12-10 ст. до н.е., в порівнянні з попереднім періодом, у степовій зоні між Доном і Дунаєм спостерігається десятикратне зменшення кількості поселень і поховань. Ті ж тенденції скорочення населення проявляються в степовому Причорномор'ї і в подальшу кіммерійську епоху, що знаходить своє відбиття у відсутності на цій же території поселень і стаціонарних могильників (Махортых С.В. 1997, 6-7).

Знелюднення Північного Причорномор'я пояснює той факт, що, за винятком пізніщих курдських та осетинських, тут не збереглися інші топоніми іранського походження. Новий розквіт степу став можливим завдяки приходу в Наддніпрянщину булгар із Західної України, і це ознаменувало початок скіфського часу. Слідом за булгарами почали рух на південь також носії сосницької культури і її пізнішого варіанту лебедівської (XI — перш. пол. VIII ст. до н. е.), яких ми пов'язуємо з англосаксами. Виявивши поблизу Картамишв покинуті мідні рудники, вони відродили міднорудну промисловість а, взявши під свій контроль металообробку, домоглися економічної переваги над іншомовним населенням Північного Причорномор'я і, як наслідок, політичного панування. Цей факт має лінгвістичне підтвердження. В.І. Абаєв, розглядаючи осетинське слово äldar "пан", "князь", писав:

Один з ранніх аланських напіввоєнних, напівстанових термінів… Враження, яке робила на сусідів військова організація алан, сприяло проникненню цього слова до угорської та монгольської. (Абаев В.И. 1958, 126-127).

Абаєв виводив це слово від ос. arm "рука" і dar "тримати". Насправді воно є запозиченням д.-анг. ealdor "князь", "пан", "король", що походить з д.-анг. eald "старий, старший". Термін ватажків англосаксонського походження відповідає першості англосаксів у міжплемінних утвореннях. Коли готи прийшли до Північного Причорномор'я, то, мабуть, вони не знайшли тут самих скіфів, але знайшли сліди, які вони залишили в топонімії. Йордан у своїй "Гетиці" досить скупо описав прихід готів на нове місце поселення, але у нього є таке свідчення:

Коли там [на колишньому місці проживання -ВС] виросло безліч люду, а правив лише п'ятий після Берига король Філімер, син Гадарига, він вирішив, щоб військо готів разом із сім'ями рушило звідти. У пошуках найзручніших областей і відповідних місць [для поселення] він прийшов у землі Скіфії, які їхньою мовою називалися Ойум (Иордан, 25).

Мал. 2. Населення Скіфії правобережжя Сіверського Дінця за топонімією.

Топоніми болгарського походження відзначені червоним кольором, а англо-саксонські – бордовим.

Якою саме мовою називалася країна, з контексту неясно – мовою скіфів чи готів. Коментатори Йордану вважають, що Ойум – слово германське (нібито в готській було ajum, споріднене з нім. Aue „долина, луг”). Якщо ж звернутися до чуваської мови, то ми знаходимо тут слово уçам „площа, територія”, якій є відповідність у тюркських мовах (туркм., кирг., якут.orun, тат. uryn, каз. oryn та ін.) Складний перехід тюрк. r – j – ç відповідає фонологічним закономірностям чуваської мови (пор. чув. ура „нога” – тюрк. ajak „те саме”, чув çĕр „сто” – тюрк. juz „те саме”). Однак, можливо, кращий варіант розшифрування назви Ойум можуть дати чув. ĕç "робота" і ум "ділянка". Готи могли просто запозичити або уçам, або ĕçum назви тієї місцевості, де вони оселилися. Можливість готсько-булгарських мовних контактів у 2-му ст. н.е. на території Північного Причорномор'я випливає із таких слів Йордана:

Далі за ними тягнуться над Понтійським морем місця розселення булгар, яких дуже прославили нещастя, по наших гріхах (Иордан, 37).

Мал. 3. Основні археологічні пам'ятки другої чверті І тис. н.е. на Україні.
(Баран В.Д. (Отв. ред.). 1985, 78).

Умовні позначення: a – поселення та b – могильники черняхівської культури, що пов'язується з готами, c – поселення та d – могильники київської культури, f поселення та g – могильники вельбарської культури, що теж пов'язується із готами, h – поселення та i – могильники культури карпатських курганів, Ojum – гаданий центр місцевості Ойум пов'язуваний з містом Ізюм.

Судячи з контексту, район Ойума знаходився на лівобережжі Дніпра. Цей район можна пов'язати з містом Ізюм (див. карту на рис. 3), назва якого фонетично близька як до чув. uçam, так і ĕçum. У пізніших джерелах готи, як і болгари, найчастіше називаються скіфами за назвою країни, що вони населяли.

На мапі, представленій на Рис. 2, видно, що сучасне місто Ізюм знаходиться ізольовано від інших топонімів булгарського походження. І це викликає сумніви, що саме тут була країна Ойум. Досить щільне скупчення булгарських топонімів розташоване трохи південніше на правому березі річки Сіверський Донець. Однак на мапі Шуберта назва Ізюм зустрічається і тут. Так називалася залізнична станція, яка пізніше була перейменована на Алмазну, а потім на Стаханов, і під цією назвою вона існує досі, хоча місто зберегло назву Алмазна. Це ім'я також може мати булгарське походження – чув. ulma "яблуко" (в інших тюркських мовах alma) і çă (вимовляється приблизно як зя) — чуваський афікс, який служить для утворення іменників від іменних основ зі значенням особистості, інструментів та знарядь, продуктів діяльності, зазначених у основі, тобто слово алмазя могло означати садівника чи продавця яблук. Коли в Росії прокладалися залізниці, назви станціям присвоювалися такі, що вже існували раніше. Це могли бути назви як населених пунктів, так і урочищ, які не нанесені на мапу Шуберта, що ми бачимо і в інших випадках. Наприклад, укладачі зовсім не відзначили гору Карачун, хоча це найвища точка в цій місцевості. Щоправда, є інше пояснення походження назви станції Алмазна. У свиті кам'яновугільних пластів у найближчій до станції шахті серед інших є пласт Алмазний, і ця особливість нібито була використана в місцевій топонімії. Відомий історик Кадіївки Володимир Авілов у своєму блозі наводить назви інших пластів – Товстий, Ніканор, Атаман, Бабаковський. Як бачимо, назви не мають наукового обґрунтування і мають вигляд випадкових. Тому пласт Алмазний міг отримати назву від найближчого населеного пункту.

Багаті поклади вугілля і міді, що виходили на поверхню, не вимагали великих зусиль для їх видобутку та забезпечували добрий економічний розвиток регіону, заснований на виробництві предметів широкого вжитку та зброї з міді і бронзи. Бронза є сплавом міді як основний компонент та інших металів. У Скіфії для отримання бронзи мідь сплавляли з миш'яком і ця технологія виявилася вдалою для місцевих умов:

В епоху ранньої бронзи з'являється нова модель організації металовиробництва, яка фактично закріплюється до закінчення середньої бронзової доби і проявляється у використанні в степовій зоні Східної Європи низьколегованих миш'якових бронз, ковальських, меншою мірою ливарних, технологій виготовлення інвентарю… Простежуються металургійні зв'язки ямних племен Північного Причорномор'я з синхронними культурами шнурової кераміки, що виявляються, зокрема, у поширенні знарядь ямного вигляду на пам'ятках зі шнуровою керамікою та можливому надходженні з центрально-європейського ареалу олов'яно-миш'якових лігатур у вигляді злитків (Рындина Н.В., Дегтярева А.Д. 2018, 317-318).

Хоча миш'як у невеликій кількості супроводжує мідні руди, місцеві підприємці переважно використовували привізний з Північного Кавказу. Очевидно, між скіфами, у тому числі аланами-англосаксами, та племенами майкопської культури, для якої були характерні вироби з миш'яковистої бронзи, встановилися торговельно-економічні зв'язки. У Адигеї розташовувалися достатні родовища миш'яку, що визначило подальші контакти на багато століть. Таким чином створювалася певна інфраструктура, до якої входили дороги з обладнаними вздовж них колодязями, водопоями, переправи через річки та яри, торгові центри тощо. Це приваблювало переселенців із віддаленіших місць у басейн річки Лугань, за яким ми закріпимо сучасну назву Донбас.

Після гуннського нашестя, коли алани пішли на захід, у спорожнілі поселення просунулися чеченці, адиги, курди з Північного Кавказу, угорці з-за Дону, греки з прилеглих місць, навіть переселенці з Прибалтики (див. статті Кіммерійці, Печеніги і мадяри, Давні балти за межами прабатьківщини) На момент приходу українців населення Донбасу було дуже різноманітним (див. мапу на мал. 4).

Мал. 4. Населення Донбасу за даними топонімії у І тис. н.е..

Кольори на карті позначають топоніми різного походження:
червоний – булгарські, бордовий – англосаксонські, чорний – чеченські, синій – курдські, блакитний – угорські, зелений – осетинські, жовтий – грецькі

Особливо велике скупчення топонімів різного походження виявлено довкола міста Кадіївка:

Алмазна, місто в Луганській області, підпорядковане Стахановській міськраді – див. вище.

балка, поширене слово для означення степових ярів, яких багато в довколишній місцевоті – лінгвісти мають значні труднощі при спробі етимологізувати це слово. Категорично відкидається можливість його походження від д.-англ balc “межа, підвищення між двома борознами” (Фасмер Макс. 1964, 116). Але є також д.-анг. balca "кайдани" і bælca "завіса" (Holthausen F. 1974, 15, 16) Як бачимо, корінь слова багатозначний і серед інших міг мати значення "яр".

Бежанівка залізнична станція у місті Голубівка Луганської обл. – чеч. бежан “пасовище, випас”.

Бердянка, село в Луганській обл. – чеч. берд “берег, урвище”.

Брянка, місто в Луганській обл. – можливе тлумачення на основі д.-анг. bryne ”вогонь” (герм. *branneja), але ліпше підходить сер.-англ. brenke “край, берег” (герм. *brankon).

Ірмино, місто в Луганській області, підпорядковане Стахановській міськраді – д.-англ. iermen "великий, сильний".

Истромарьевская,місцевість позначена на мапі Шуберта поблизу міста Первомайськ Луганської обл. – курд. hêster “сльоза”.

Кадіївка, місто в Луганской обл. – чув. хăт (з кăт, т перед голосними у чуваькій мові звучить як д), "затишок", евĕк "ласка". Спочатку поселення так і називалося Кадиєвек, і лише досить недавно прийняло сучасну назву.

Праворуч: Шахта Іліч, Кадіївка. Фото з Вікіпедії.

Затишним місце могла бути широка балка, яка тянеться від Красної могили до річки Комишувахи. Балкою протікає струмок, який в скіфські часи мав бути повноводною річкою. Пологий північний схил добре прогрівався лагідними сонячними променями влітку і одночасно захищав поселенців від вітрів взимку. Саме тут люди могли обрати місце для поселення. Тепер гирло річки поховане під залишками великого терикону колишньої шахти Іліч.

Карпати, місто в Луганській обл. – чув. kar "огороджувати, відділяти", păt, pat "повністю, зовсім". На мапі Шуберта топонім відсутній, а саме місто було побудоване відносно недавно, але мотивація назви залишається незрозумілою. Не виключено, що для неї була використана схожа назва якогось місцевого урочища. На мапах Шуберта часто відсутні явно давні топоніми. Тут мапа порожня. За назвою гірської системи місцеві жителі не могли назвати поселення, що існувало раніше, тим більше, що в Ульяновській області Росії, недалеко від Чувашії, є село з такою самою назвою, і в тому селі живуть чуваші.

Картанаш, залізнична станція між между Попасною і Дебальцевим в Луганській обл.– чеч. kxartanash – множина від kxartan "сип".

Майдан, двічи відмічені кургани на мапі Шуберта поблизу села Хороше Луганської обл. – курд. meydan “площа, простір” (д.-ір. *maitana/*maithana "місце проживання, житло").

Могила Самарська, курган на карті Шуберта поблизу Сентянівки – чув. самăр "грубий, гладкий".

Пахалівка, село в Луганській обл. – чув. пахала "оцінювати".

Сентянівка, залізнична станція на линії Луганськ- Лисичансбк – ос. сынтæ "пастка", сынт "ворон".

Черкаский Брод, Черкаское, місцевості позначені на мапі Шуберта поблизу міста Зимогір'я Луганської обл. – чув. кĕр "осінь", кассă “селище”.

Чичиковка, місцевість позначена на мапі Шуберта поблизу міста Голубівка Луганської обл. – чув. чечек "квітка".

Таким чином, індустріалізація та інтернаціональний склад населення Донбасу мають глибокі коріння, які неможливо простежити за історичними документами. Однак існування багатьох топонімів протягом тисячоліть дає підстави припускати, що він був постійно заселений настільки, що це зумовило певну культурну та економічну тяглість. Відповідно, Донбас не підпадає під існуюче визначення «дике поле». З усіх зазначених вище народів, ймовірно, до приходу українців у 16-17 ст. Донбас заселяла певна кількість нащадків давніх булгар. Як і по всій Україні, тут серед місцевого населення зустрічаються прізвища, які піддаються розшифровці за допомогою чуваської мови. Їх досить багато, і серед них є такі, які зустрічаються по всій Україні, а найпоширеніші, такі як Шеремет, Шепель, Балан, Карачун, Парпура, є також в цікавій для нас місцевості. Проте більшу доказову силу про присутність у ній стародавніх булгар більше говорять характерні лише для району Кадіївки та Луганська, куди люди з Кадіївки могли, як завжди буває, переселятися в обласний центр. Пошуки прізвищ булгарського походження велися за допомогою Карти поширення прізвищ в Україні. При цьому зверталася увага на те, щоб чуваські слова, які бралися до пояснення прізвищ, не мали широко поширених відповідників в інших тюркських мовах. Крім того, чуваська мова, яка зберегла найбільше рис давньотюркскої, має свої обсобливості, серед яких є вільне варіювання між дзвінкими та глухими приголосними. В інтервокальноу положенні п вимовляється як б, а х – як г. Звук, який позначається буквою ç, може рефлексуватися як зь, дзь, або ц. Враховуючи ці особливості, українські прізвища Донбасу можна тлумачити таким чином:

Арланов, Арланова (9 носіїв у Луганську, найбільше в Україні) – чув. арлан "хом'як". Етимологія неясна, є відповідники в казаській і деяких східних тюркських мовах (Егоров В.Г. 1964, 32; Федотов М.Р., 1996, 58).

Бурбело, (12 носіїв у Кадіївці, третє місце за чисельністю в Україні) – чув. пур, те саме що пурă "крейда" (Скворцов. М.И. 1985, 310), пĕлев "брусок". Звертає на себе увагу присутність назви крейди в трьох прізвищах цього списку. Поклади крейди в Луганській області є, зокрема біля витоків річки Мілової.

Бурим, (73 носії у Луганську, найбільше в Україні, в Кадіївці – 28 носіїв) – чув. пур, те саме що пурă "крейда", им "зілля, ліки".

Касауров, Касаурова (9 носіїв найбільше в Україні) – чув. касă "вулиця, село", ура "скирда".

Колчак (11 носіїв у Кадіївці, найбільше в Україні) – чув. кăлчак "підлящик". Етимологія не розглядэться.

Кондауров, Кондаурова (53 носія у Луганську, найбільше в Україні) – чув. кăн "поташ", тăвар "соль".

Подколзін, Подколзіна (63 носії у Кадіївці, найбільше в Україні) – чув. пат "зовсім", пăт "повний", кул "сміятися", çын "людина".

Сартан (20 носіїв у Кадіївці, найбільше в Україні) – чув. çарттан "щука". Етимологія не розглядається, але є відповідники в тат. чуртан, каз. шортан та ін.

Тарапура (13 носіїв у Луганську, найбільше в Україні) – чув. тăрă "чистий" (тюркських відповідників нема), пурă "крейда" (етимологія не розглядається).

Наявність ще двох прізвищ серед корінного населення Луганської області, хоча загалом нетипових, добре свідчить про колишню присутність там давніх булгар:

Гуцол (17 носіїв у Луганську, 13 у Лутугінському районі, 12 Ровеньках, 9 у Кадіївці, 5 у Алчевську і т.д. з 2115 загалом в Україні) – чув. хуçа "господар", хуçалăн "хазяйнувати, поводитися як господар". Лінгвісти мають кілька пояснень походження слова гуцул, але жодне з них на думку спеціалістів не є переконливим (Мельничук О.С., 1982, 630).

Чаус (23 носія у Луганську і 20 у Кадіївці з 1876 загалом в Україні) – чув. чăваш, самоназва чувашів. Суперечки про походження слова не стихають, але в цілому воно пов'язується з марійським сувас (Федотов М.Р., 1996, 394 – 399).

Подані факти, дійсно, свідчать про те, що постійне населення на території, яку ми називаємо Царською Скіфією, існувало завжди, але певною загадкою є відсутність слідів стародавніх поселень саме в тих місцях, де щільність топонімів скіфських часів найбільша. Відповіддю це питання може бути те, що цілеспрямовані пошуки таких поселень не проводилися, коли основну увагу археологів приділилося курганам. З іншого боку, слідами поселень найчастіше буває кераміка, але предметів скіфської кераміки по всьому Донбасу буквально одиниці (Татарінов С.І., Кравець Д.П., Копил А.Г. 1996, 36). Можна думати, що населення Царської Скіфії користувалося металевим посудом, який, виходячи зі вжитку, тут же йшов на переплавку. Таким чином, ремесло металообробки могло продовжувати своє існування, орієнтуючись також і на продаж. Археологічні розкопки в місцях гадааних поселень можуть прояснити це питання, особливо перспективними можуть бути розкопки у Кадіївці. У 1947 році я знайшов на березі Комишувахи неподалік терикону шахти уламок каменя з видовбаними на ньому незнаймими мені буквами. Тоді я був учнем четвертого класу і не подумав, що знахідка може мати історичну цінність і викинув її там же. Тепер я розумію, що під відвалами терикову мохуть бути прихованні цікаві артефакти. Але організація х пошуку вимагає солідного державного забезпечення, що у даний час практично неможливо. Іншими словами, з точки зору науки там не має бути місця псевдодержавним утворенням.

Думка про локалізацію "Царської Скіфії" на Донбасі не нова і цьому дається переконливе обґрунтування, бо тутешня місцевість надавала добрі можливості не тільки для розвитку тваринництва, але і для всілякого ремесла:

Кочовиків-скіфів не могли не приваблювати і численні корисні копалини: зелізні "болотисті" і корінні руди, поліметалеві та мідні руди, різні породи каменю, кам'яного вугілля, глини, кам'яної солі, найчастіше все це видобувало відкритим способом, безпосередньо з поверхні (Кравец Д.П. 2002, 20)

На думку цитованого автора саме "царські скіфи", розуміючи значення рудних та інших сировинних багатств Донбаса, перетворили його на гірничо-промисловий район вже в давні часи. Ними ці багатства були використані для "зміцнення історичної сили Скіфії" (там же, 36). Назва Донбасу "Царською Скіфією" зустрічається в тексті книги цього відомого донецького археолога неодноразово.

Показово, що уродженці або вихідці з Донбасу доволі часто займали керівні посади на союзному і республіканському рівнях колишнього Радянського Союзу. Ці прізвища для людей добре знайомих з історією говорять багато: Ворошилов, Хрущов, Косіор, Чубар, Казанець, Ляшко, Масол, Фокін. Прізвища менш відомих діячів можуть додати місцеві історики. Жоден інший регіон України не може похвалитися подібним списком, а Донбас, не маючи глибоких культурних коренів і особливої історії, перетворився на "всесоюзну кочегарку", індустріальну потугу і став кузнею управлінських кадрів, навіть державних діячів. Подиву гідним є той факт, що вихідцями з цього русифікованого регіону вийшла також і когорта українських правозахисників та політв’язнів, літераторів за покликанням. В першу чергу це луганчанин Іван Світличний, його земляк Микола Руденко, донеччани Олекса Тихий, Василь Стус, Іван Дзюба та інші менш знані. І теж жоден інший український регіон подібною обоймою дисидентів похвалитися не може. Усвідомлення своєї значущості мешканці Донбасу відбивють у поширеному самовпевненому виразі "Донбас порожняк не гонить". Усе це мусить мати своє пояснення.

Висновки

Якщо постійне населення довкола Кадіївки існувало завжди, то воно передавало нащадкам не тільки назви тамошніх населених пунктів, але і особливості соціально-економічних стосунків механізмами еволюційної психології. Так само як генетика поведінки, вона припускає, що у формуванні поведінки, думок і емоцій бере участь природа і виховання, але на відміну від практики двадцятого століття нині природі віддається перевага (Чиксентмихайи Михай. 2008, 89). Особливості довкілля Кадіївки формували характер її мешканців з найдавніших часів:

Процвітаюча галузь еволюційної психології стверджує, що багато наших сучасних соціальних та психологічних характеристик сформувалися саме під час цієї тривалої досільськогосподарської ери. Навіть сьогодні спеціалісти у цій галузі заявляють, що наші мізки та свідомість пристосовані саме до життя мисливством та збирацтвом (Харарі Ю.Н. 2016, 57).

Коли психологія людини взагалі детермінована часами первісної доби, то тим більше поведінка кадіївчан може бути обумовлена обставинами скіфських часів. Це теорія, яку на практиці перевірити складно, треба проводити соціальні дослідження за великий період часу. Для цього є обмаль даних, проте є можливість зробити порівняльну оцінку характерів мешканців міст щодо їхньої активності в Інтернеті. Аналіз змісту веб-сайтів присвячених окремим містам та їх кількість показали, що мешканці Стаханова, відомого також як Кадіївка, вирізняються винятковим місцевим патріотизмом, прив'язаністю та любов'ю до свого міста. За отриманими даними їх можна порівнювати з жителями відомих історичних центрів, що перевищують їх у 10-12 разів за розміром. Нічого особливого в місті нема, але на сайтах можна знайти і не раз його оцінку як найкраще місто на планеті. Вираз такого особливого ставлення городян до міста повинен мати свою причину в особливостях їхнього характеру. Археологічні знахідки свідчать, що в часи Хозарського кагвнату населення Царської Скіфії займалося мирною сільськогосподарською працею, не зазнавало часто військових набігів, але якогось великого соціального центру тут нібито не було. У той же час матеріали, отримані під час розкопок, свідчать про високий рівень ковальського ремесла, бронзоливарного виробництва, ювелірного мистецтва місцевих булгар (Татаринов С.И., Кравец Д.П., Копыл А.Г. 1996, 42-47). Не може бути, щоб технологічний прогрес відбувався без концентрації промислового виробництва в одному центрі. Можна припускати, що ремесло металообробок забезпечувало надійний заробіток майстрам і підтримувало у них почуття переваги над звичайними хліборобами та скотарями, що зазвичай властиво мешканцям промислового центру. Таким центром міг бути саме Кадієвек, адже кадіївський ливарно-механічний завод утворився не на порожньому місці, а на базі майстерень, що існували раніше.

Якщо ж глибше розібратися із почуттями сучасних кадіївчан, то стає зрозуміло, що це просто прагнення бути найкращими, першими. Не дарма, що саме тут зародився стаханівський рух, основою якого було бажання поставити рекорд видобутку вугілля. І ця ідея належала не самому прибульцеві Олексію Стаханову, а витала в місцевій атмосфері, пройнятій духом агональності, тобто "прагненням буття бути", що виражається в готовності та здатності боротися за першість (Яровий А.В. 2010). ). У древніх греків агональність отримувала вихід на Олімпійських іграх, які відновилися у Новій історії. У Кадіївці, завдяки агональності найбільшого успіху досягла футбольна команда "Шахтар", яка неодноразово ставала переможцем та призером чемпіонатів України, чого не домагалося жодне місто такого невеликого розміру.

Отож дух агональності був закладений в Кадіївці пануючими в ній колись англосаксами, якому вони завдячують свої історичні успіхи (див. Anglo-Saxon Agonality) і переданий наступним поколінням місцевих жителів вже після того, як вони самі або асимілювалися серед місцевого населення, або пішли геть. Очевидно, коли англосакси прибули, поселення під назвою Кадиєвек вже існувало, але вони зробили його столицею. Звідси весь гонор кадіївчан, як це буває у столичних жителів. Багато століть Кадиєвек жив ізольовано, без тісних контактів із близькими сусідами. Хвилі кочівників, які періодично вторгали в причорноморські степи зі сходу, не сприяли господарському розвитку, місцеве населення століттями зберігало життєвий уклад і усталені людські відносини. За цей час відбулися значні зміни у його мові, простежити які ще належить.

Згадувану активність в Інтернеті виявляють здебільшого колишні жителі Кадіївки та найближчих населених пунктів, які почали залишати рідні місця з 2014 року після початку воєнних дій на Донбасі. Це була найбільш соціально активна частина місцевого населення, яка визначала характер цього регіону. Тяглість еволюційної психології тепер втрачена і разом із нею згас тисячолітній дух агональності Кадіївки.