Савромати.

Приступаючи до питання етнічності савроматів і сарматів, будемо мати на увазі відомий в науковому середовищі факт, що античні історики не дбали про коректність використовуваних етнічних назв або розуміли їх дуже своєрідно:

"Гуннів часто називали скіфами, аварів і булгар, навпаки, гуннами, готи, а за ними іноді навіть слов'яни називалися гетамі; і легендарні біблійні Гог і Магог виступають на географічних картах аж до пізнього середньовіччя" (Pohl Walter, 2002, 4).

Скіфами за часів князя Святослава називали навіть русів, зокрема Лев Діакон. (Диякон Лев., 1988). Отже, слід обережно ставиться до свідчень древніх істориків, коли справа йде про ідентифікацію окремих народів на околицях цивілізованого світу. У цілому серед учених переважає думка, що савромати, про яких писав Геродот, і сармати більш пізніх істориків є тим самим етносом, принаймні, що вони генетично споріднені. Причинами припущення тотожності савроматів і сарматів є не стільки та сама територія розселення і подібний кочовий спосіб життя описуваних істориками народів, скільки схожі етноніми. Надійна розшифровка назв народів могла б прояснити етнічну приналежність, але етимологія даних греками назв Σαυρωμαται і Σαρμαται для двох народів, що населяли в різні часи Північне Причорномор'я, залишається темною. Не ясним залишається також, чи є назва "сармати" спрощенням вживаного раніше слова "савромати" чи це слова зовсім різних коренів. Очевидно, обидва слова є складними і саме друга їх частина – мат піддається розшифровці з великими труднощами. Частіше розглядаються варіанти його індоарійського походження, наприклад:

Можна висловити припущення про складний характер поширеного в етнонімії суфіксального комплексу -mata (Σαυρωμαται, Ευρομαται, Σαρμαται, Ιξομαται, Ιαξαμαται), який складається з суфікса присвійності *-ma- і показника збиральної множинності *-ta (з суфікса *-t- і флексії *-a) (Шапошников А.К. 2005, 34).

Навпаки, перша частина слова допускає найрізноманітніше тлумачення, тим більше, що є інші схожі етноніми – савіри (сувар), сіверяни (север), себери, серби, до яких можна додати слова зі значенням "сусід, друг, приятель", які походять від герм. *gabūr "житель", "господар" (рос. сябер, укр. сябер, блр. сябр і багато інших). Можна припускати також іранське або тюркське походження етноніма, бо для нього непогано підходять іранські слова зі значенням "вершник" (перс. sävar, курд. suwar, шугн. sawor та ін.) У такому випадку друга частина слова повинна була означати "народ, люди", тобто "народ вершників". З певними фонетичними труднощами можна залучити до розгляду ір. mard «людина». Якщо у словосполученні savar-mard друге r випало заради зручності вимови, то це тлумачення можна прийняти, але тоді савромати не могли бути іранцями, бо таку назву народу вершників могли дати сусіди, які самі вершниками не були. З тюркських мов для пояснення етноніму можна притягти мінімум три слова, які мають такі значення як "дути, віяти" (тур. sovurmak, узб. sovormoq, тат. суиру, чув. сăвăр тощо), далі, "бабак" (чув. савăр) і, нарешті, "круп коня, шкура коня" (каз., тат. савир, карач. саур та ін.) Скотт Літтлтон і Лінда Малькор залучають для пояснення назви савроматів гр. σαυροσ "ящірка", припускаючи, що цей плазун міг бути тотемом племені (Littleton C. Scott, Malcor Linda A. 2000, 13).

Розглядаючи різні можливі варіанти походження назви, не можна не звернути уваги на існування в Передній Азії стародавнього народу субір, назва якого може споріднена зі словом шумер. Тоді розгадка походження всіх подібних етнонімів може йти глибоко в історію і для поточних досліджень не мати особливого значення.

Про етнічний склад Скіфії допомагає судити карта стародавньої топоніміки, розшифрованої за допомогою різних мов, предки носіїв яких могли проживати в Скіфії і на прилеглій території. Особливо для нас важливою є топоніміка осетинського походження. Ця тема більш детально розглядається окремо, тут же ми зупинимося на основних моментах. В цілому вся сукупність осетинських топонімів відображає шлях руху осетин зі своєї прабатьківщини в басейні Сожу до місць їх теперішнього проживання на Кавказі. Основні "етапи великого шляху" намічає ланцюжок наступних топонімів:

Орс, річка, лп Нугрі, лп Оки.

Оскол (Оскіл), річка, лп Сів. Донця, міста Старий Оскол і Новий Оскол у Білгородській області

Халань, річка, лп Осколу, лп Сів. Донця, села Велика і Руська Халань на ній.

Калитва, кілька населених пунктів, які містять це слово, річки Чорна Калитва, пп Дону і Біла Калитва, лп Сіверського Донця.

Томарівка, смт у Білгородській області Росії.

Малакеєво, село в Вейделівському районі Білгородської області.

Царівка, два села у Луганській області (Новоайдарський і Троїцький райони).

Батайськ, місто в гирлі Дону.

Азов, Азовське море і місто Азов.

Тамаровський, хутір в Приморсько-Ахтарському районі Краснодарського краю.

Геленджик, курорт на Чорноморському узбережжі Кавказу.

Сочи, курорт на Чорноморському узбережжі Кавказу.

Архиз, село в Зеленчуцькому районі Карачаєво-Черкесії, Росія.

Невелика частина осетинських топонімів ніби відділяється від основної смуги і йде Ворсклою до Дніпра. Ними з натяжкою можуть бути Котельва, Кобеляки і Царичанка.Тут же відзначено кілька топонімів грецького походження: Абазівка, Коломак, Маначинівка, Полтава, Стаси, Тахтаулове. Присутність греків в цих місцях розглядається в розділі Давні греки та італіки на території України і Росії.Таким чином греки і осетини вступили в якесь в час в тісний контакт, що підтверджується грецько-осетинськими лексичні відповідники, які подає В.І. Абаєв в Історико-етимологічному словнику осетинської мови. (Абаев В.И. 1958-1989). Як приклад можна навести наступні: ос. мылазон "темний" – гр. μελασ "чорний", ос. мæсыг "бойова башта" – гр. μόσ(σ)υν "дерев'яна башта".

Очевидно, в цих місцях осетини затрималися надовго і перебували тут в скіфський час. Східніше від їх поселень, просто по сусідству, концентрується основна маса угорської топоніміки в басейні річок Хопра і Медведиці, тобто саме на прабатьківщині угорців. Звідси добре виражений ланцюжок тягнеться до басейну Сіверського Дінця. За даними Геродота саме в цих місцях проживали савромати, якщо за Танаїд прийняти нижню течію Дону і річку Сіверський Донець. В степах України нічого подібного на осетинські назви виявлено не було. Це дає підставу припускати, що основна маса осетин в після-скіфський час просунулася в Передкавказзя. Однак їхні сліди в топоніміці в цих місцях не проявляються, за винятком смуги вздовж берегів Азовського і Чорного морів. Очевидно нові міграційні хвилі відтіснили осетин в гори Кавказу, а їхні найменування населених пунктів і географічних об'єктів були замінені на власні новоприбулим населенням.

Скіфія часів Геродота

На мапі червоним кольором позначені топоніми булгарського походження, бордовим – англосаксонського, синім – курдського, фіолетовим – мордовського, зеленим – осетинського, лазурним – угорського, жовтим – грецького. Жовтим ромбиком позначене Більське городище біля села Куземин, яке деякі вчені пов'язують з античним містом Гелон.
Червоним ромбиком позначене скіфське городище біля села Хотинець у Польщі.
Більш детально топонімічні дослідження розглядаються в частині "Передісторична топоніміка Центрально-Східної Європи".

Геродот писав про савроматску мову як про зіпсовану скіфську. Оскільки переважну більшість скіфів становили булгари, які заселяли при цьому Лівобережну Україну, то саме вони мали контактувати з савроматами. Якщо прийняти за савроматів осетин, то осетинська мова повинна би була мати достатню велику схожість з чуваською. Але факти такої подібності настільки бідні, що не дають підстав говорити про якусь близькості цих мов. Наявними осетинсько-чуваським лексичним відповідностям часто можна знайти відповідність і в угорській: чув. валак "жолоб, корито", осет. bäläg "корито" – уг. vályú "ясла, корито", чув. каврăç "ясень" – осет. kärz "те саме" – уг. köris "те саме", чув. такана "корито" – осет. tägäna "те саме" – уг. teknö "те саме", чув. чăкăт "сир" – осет. cyxt "те саме" – уг. sajt "те саме". Щоправда, виявляються деякі сепаратні осетинсько-чуваські лексичні відповідності, але вони можуть відноситися до часів Хозарського каганату. Ними можуть бути такі: осет. ärğaj "лосось" – чув. ăркай "форель", осет. gūkkū "пиріг" – чув. кукăль "те саме", осет. byräğ "брага" – чув. пăрака "барда", осет. tyfyl "вихор" – чув. тăвăл "буря". Те, що в часи Хозарського каганату з булгарських мов чуваської і хозарскої в мови кавказьких народів могла увійти певна кількість слів, підтверджують чувасько-осетинські збіжності, яким є паралелелі в інших мовах народів Північного Кавказу.

Осетинська мова має явно більше зв'язків з угорською, що, очевидно, пояснюється тривалим сусідством осетин і предкыв угорців, яких ми для спрощення викладу називаємо мадярами. Кілька прикладів лексичних осетинсько-угорських відповідників приводить Абаєв у своєму етимологічному словнику: осет. arg "ціна" – уг. ár "те саме", alku "торгівля"; осет. avg "скло" – уг. üveg "те саме"; осет. ävzist "срібло" – уг. ezüst "те саме"; осет. bud "запах" – уг. büz "сморід"; осет. käsag "риба" – уг. keszeg "лящ"; осет. marg "яд" – уг. mereg "те саме"; осет. nymät "повсть" – уг. nemez "те саме"; осет. qád "дерево" – уг. gaz "ліс"; осет. sak'adax "рукав реки" – уг. szakdék "ущелина"; осет. särfyn "чистити" – уг. seper "мести"; осет. säv "широкий" – уг. sáv "смуга", осет. tūldz "дуб" – уг. tölgy "дуб" та ін. (А. Абаев В. И., 1958-1989). До цього можна ще додати осет. kar "вік" – уг. kor "те саме", осет. cäf "рана" – уг. seb "те саме", осет. cavd "удар" – уг. sötni "бити".

Топоніміка не засвідчила тривалого перебування основної маси осетинів на берегах Дону. Цьому суперечить прийнята етимологія його назви, яка нібито походить від ос. don "вода, річка". Однак могло бути і навпаки – загальне ім'я осетинське походить від імені власного Дон. Апелятив don в значенні "вода, річка" з усіх сучасних іранських мов наявний тільки в осетинській, хоча в Авесті зафіксовано також подібне слово dānu– "течія, потік, річка". Осетинська дуже далека від мови Авести, яка є літературною і в ній присутні запозичення з давньоіндійської. За моїми підрахунками за даними етимологічного словника іранських мов, приблизно 10% слів Авести не мають відповідностей в жодній з іранських і деякі мають відповідність тільки в одній мові. Мову Авести не можна сприймати як давньоіранську і слово dānu- слід вважати запозиченням др.-інд. dǎnu "крапати, крапель, роса", інакше треба було б припустити, що споконвічне іранське слово в значенні "ріка" зникло з усіх іранських, крім осетинської. Це вже здається сумнівним, тим не менше, робиться висновок, що за часів Геродота і пізніше осетини проживали тривалий період у причорноморських і приазовських степах і саме вони дали назву Дону. Розглянемо докладніше це питання.

Для поняття "річка" (інколи “море”) в іранських мовах є поширене в більшості з них слово у загальній формі darja, що походить від і.-є. der- "бігти, текти" (ав. drāvaya-), Дивним чином, в етимологічному словнику іранських мов для відповідного іранського кореня dār-: dar для нього наводиться лише один відповідник ос. lædyrun “давати стекти рідині з посудини” (Расторгуева В.С., Эдельман Д.И. 2003. Том 3, 343). Перс. darja, курд. derya, тал. dǝryǝ, гіл. deryå, афг. dajav не розглядаються як належні до цього кореня, так і до кореня dānu, який представлений в тому словнику тільки осетинським don “річка”. Однак воно мало би відноситися до іншого індоєвропейського кореня, що означає в більшості випадків не текучу воду, а розтоплений жир або сало (др.-гр.δημοσ, алб. dhjamё, курд. don), вологу взагалі (вірм. tamuk), краплі води (д.-інд. dǎna, dǎnu), а в німецькій навіть глину (Ton). Поширеність слова darja дозволяє поставити питання, чому іранці назвали Дон саме Доном, а не Дар’ею і чи не є осет. don похідним від назви Дону? Вихід з цієї складної ситуації дає можливість етімологізації цієї назви на матеріалі тюркських мов.

Древня назва Дону Ταναισ, зафіксована у Геродота і Страбона, подібне на д.- тюрк. *tanas "спокій, тиша" (чув. тăнăç "спокій, мир", каз. таниш "те саме", тат. тин "тихий" та ін). У Дона до цих пір зберігся епітет "тихий" і в деяких тюркських мовах він і називається тāн (Радлов В.В., 1905, т. 3, 1052). Отож назву Дону як спокійній ріці дали тюрки, які віддавна жили на його берегах, а іранці, лише перейняли від них цю назву, хоча почали вимовляти її дещо інакше. Найбільше подібне на тюркські слова авест. dānu–, тому можна припускати, що носії якоїсь іранської мови, яка найбільше була подібна до мови Авести і які після тюрків довший час заселяли береги Дону, узагальнили його власну назву до ширшого значення "ріка". В осетинській, очевидно, сталася контамінація давнього індоєвропейського і тюркського значень.

Якщо взяти до уваги свідчення Геродота про мову савроматів як про зіпсовану скіфську, то нею має бути якась тюркська, близька до давньобулгарскої. Осетинська мова, будучи іранською, на мову скіфів-булгар зовсім не схожа, а курди, мова яких споріднена з осетинською, залишалися на Правобережжі. Європеоїдна зовнішність деяких тюркських народів говорить про те, що їхні предки весь час знаходилися на території Європи. Іншого місця в Європі як Північний Кавказ і Передкавказзя для їхніх поселень просто немає. Цілком можливо, що з савроматами треба пов'язувати якийсь тюркський етнос. Однак варто розглянути й інший варіант.

Тепер ми знаємо, що у скіфські часи в басейні Дніпра і Дону мали проживати племена древніх булгар, курдів, будини (мордва), англосакси, балти, предки осетинів, мадярів, черемісів і ще одне або два фінно-угорських племені. Йордан ж про племена, що населяють певну частину Східно-Європейської рівнини, писав наступне:

Після того як король готів Геберіх відійшов від справ людських, через деякий час успадкував королівство Германаріх, благородний з Амалів, який підкорив багато вельми войовничих північних племен і примусив їх коритися своїм законам… Скорив ж він племена: гольтескіфів, тіудів, інаунксів, васінабронків, меренс, мордент, імніскарів, рогів, тадзанс, атаул, навего, бубегенів, колдів (Иордан, 1960, Переклад і коментарі Є. Скржинської, 116).

Спробуємо розібратися в його свідоцтві. В оригіналі перелік вглядає так: Golthescytha Thiudos Inaunxis Vasinabroncas Merens Mordens Imniscaris Rogas Tadzans Athaul Navego Bubegenas Coldas. Перекладачка і коментатор Йордану вказувала, що "латинь Йордана неправильна і граматично іноді абсолютно непослідовна" (там же, 9). У зв'язку з цим припускається, що назви деяких племен спотворені. Така можливість була прийнята до уваги, але тільки в одному випадку була допущена неодноразово повторювана іншими авторами інтерпретація словосполучення Thiudos Inaunxis як Thiudos in Aunxis. Погоджуючись з такою поправкою, решта імен розшифровувалася в оригінальному вигляді, але для цього було притягнуте більш широке коло мов в надії знайти інше тлумачення спірних випадків в тих мовах, які зазвичай залишалися без уваги на користь іранських. Тут маються на увазі в першу чергу тюркські, фінно-угорські, германські, балтійські, слов'янські мови, а також мови народів Кавказу.

Вже до аналізу наведених Йорданом найменувань племен відразу впадають в очі такі відповідності: меренс – фінно-угорське плем'я меря (марійці, яких ми тут називаємо черемисами), мордент – мордва. Найменування голтескіфів виглядає германським (напр. гот. gulđ “золото”), тому це можуть бути "золоті скіфи", або "царські скіфи" (здогадно англосакси). У поєднанні Thiudos in Aunxis першим словом, очевидно, є множина готського þiuda "народ", in – прийменник "в", а Aunxis – назва місцевості, яка може мати балтійське походження (лит.auksas “золото”). Це могло бути спльною назвою дрібних племен, але Йордану вона могла здаватися власною, а на другу згадку золота також слід звернути увагу. Васінабронкі – слово виглядає слов'янським (пор. р., укр. васнь “спор, суперечка”, ч., слвц. vášeň “пристрасть”, пол. bronić, ч. brániti “обороняти” і т.д.). Для розшифровки назви імнескарів добре підходить мар. имне “кінь”, а словосполучення sk часто передавало звук š в мовах, які не мають цього звуку, зокрема в латинській, якою писав Йордан. У такому випадку для другої половини слова підходить мар. шар “волосся”, тобто назвою племені було "кінське волосся". Про довге волосся у скіфів мова йде в розділі “Алани-англи-сакси". Назва народу "тадзанс" може бути розшифрована за допомогою різних мов, але жодна розшифровка не є досить переконливою. Атаул(ы) – швидше за все якесь тюркське плем'я (пор. тюрк. at “им'я” ata “батько” тат. atauly “іменний”, карач. уллу ата “родоначальник”). Навего – можливо, якесь плем'я, назване англосаксами – д.-анг. næfig "бідний". Назва народу бубегенів також може мати англосаксонське походження – д.-анг. bū "житло", "будівля", beag "круг, кільце". За допомогою угорської мови добре розшифровується назва племені колдів – уг. koldus “жебрак”. Так само, як і навего, назва колдів не може бути самоназвою, а відбиває упереджені стосунки між племенами. Назва племені рогів може бути віднесена до східнонімецького племені ругіїв.

Крім цих, підкорених готами племен, у Північному Причорномор'ї були й інші племена. Їх назви Йордан призводить пізніше у зв'язку з навалою гунів:

Як тільки вони (гуни – В.С.) перейшли величезне озеро, то – подібні якомусь урагану племен – захопили там алпідзурів, алцілдзурів, ітімарів, тункарсів і боїсків, що сиділи на узбережжі цієї самої Скіфії. (Йордан, 1960,126).

Всі назви племен, наведені тут, розшифровуються тільки за допомогою тюркських мов. Алпідзури – чув. ulăp "велетень", jura, çура"дитина", тобто "діти велетнів"; алцілдзури – чув. алчăр "косий, зизоокий", тобто "зизоокі діти", що могло стосуватися людей монголоїдної зовнішності (пор. розшифровку найменування сарматів); ітімари – чув. йитă "собака" (ін тюрк. it), ăмăр "груди тварини". Назва тункарсів входить в групу етнонімів і антропонімів, що містить в собі компонент із значенням "гусь, гусак" (наприклад, хазари – "люди-гуси" від тюр. qaz „гусак”, er „чоловік”; казахи – „білі гуси” від тюр. qaz і aq „білий” та ін.). Очевидно, це не випадково, тому що, наприклад, в кельтської міфології гусак є символом войовничості і нерідко супроводжує бога війни (Botheroyd Sylvia und Paul F. 1999). У даному випадку для тюркського tun / tyn "тихий, спокійний" підходить тюрк. *qař (qarz) "гусак" (тепер qaz). Про існування в давньотюркській мові шиплячого вібранта в нашій роботі мова йшла вже неодноразово. Назва боїсків, очевидно, має складовою давньо-тюркське boj (тур. boy) "плем'я, рід". У такому випадку назва племені повинна звучати як бой-іски, де для другої частини слова добре підходить тюркське eski/iski "старий", тобто "старий, прадавній рід".

Ми визначили, що на Правобережжі Дніпра в скіфські часи перебували предки курдів. Йордан згадує у своїй роботі "віроломний" плем'я росомонів. Саме вони можуть предками курдів. З певними труднощами назва племені може бути розшифрована за допомогою курдської мови, але вона не обов'язково могла бути самоназвою. Свою назву росомони могли отримати від сусідів, зокрема від англосаксів, бо вона може бути розшифрована як "народ вершників" при д.-англ. hros/hors "кінь" і mann "чоловік, людина". Невелика фонетична невідповідність може бути пояснена тим, що до Йордана назва дійшла вже в спотвореному вигляді. Однак ім'я підступної росомонки Сунільди звучить зовсім по-германськи і подібні імена германських жінок відомі, незважаючи на те, що д.-англ. hild, д.-ісл. hild-r "війна, боротьба" як ніби не підходить для жіночого імені. У той же час імена її братів Сара і Аммія не отримали переконливою розшифровки. Все це дозволяє говорити лише про присутність в Північному Причорномор'ї англосаксів, не більше.

З огляду на розшифровки назв племен, наведених Йорданом, південну частину Східно-Європейської рівнини могли населяти стародавні булгари (предки сучасних чувашів), ще кількох тюркських племен, мордва, англосакси, балти, адиги, слов'яни, осетини, мадяри, черемиси. Раніше ми прийшли до висновку, що булгари це скіфи, курди – алазони, англосакси – неври і меланхлени, мордва – будини, осетини – ірки (див. Скіфія: Тлумачення відомостей античних істориків. Як бачимо, ті ж племена присутні, але їх назви змінюються.

Велика група германських запозичень в осетинській мові походить не від контактів з готами в степах Причорномор'я, а була сприйнята в більш ранні часи, коли предки осетинів заселяли басейн Сожу по сусідству з германською територією. Коли під тиском балтів предки осетинів залишили свою прабатьківщину і рушили на південний схід слідом за іранськими племенами талишів, гілянців, белуджів і мазендаранців, яких ми позначаємо загальним іменем кіммерійців, то вони зупинилися на межі лісостепу у верхів'ях Сіверського Дінця. Тут вони повинні були бути сусідами з мордвою, і це сусідство знайшло певне відображення в осетинській мові (наприклад, осет. limän «друг» добре відповідає морд. ломань «людина»). Очевидно, від основної маси іранців праосетини були відрізані булгарами і мадярами. Отож, мадяри, розширюючи свою територію, могли масово переходити на правий берег Дону до Сіверського Дінця, витискуючи кіммерійців у приазовські і прикубанські степи.

Після такого аналізу розглянемо питання, хто ще крім тюрків, може бути пов'язаний з савроматами. Наявні в нашому розпорядженні дані дають підстави припустити, що савроматами могли бути саме мадяри. Треба сказати, що твердження Геродота про подібність мови скіфів і савроматів не можна розуміти виходячи з наших сучасних уявлень про теперішні угорську та чуваську. У той час відносна кількість спільних слів в цих мовах, була значно більшою, ніж зараз, тому предки чувашів і мадярів могли розуміти один одного без труднощів (Feist Sigmund, 1924, 11). Звідси могла виникати ілюзія подібності скіфської і савроматскої мов у інформаторів грецького історика. Прабатьківщина угорців знаходилася на лівому березі Дону, тобто на території савроматів або в безпосередній близькості від неї. Тюркський елемент в угорській мові настільки сильний, що серед учених 19-го ст. тривала запекла дискусія про приналежність угорської мови чи до фінно-угорських чи до тюркських мов. Попри зусилля Яноша Шайновіча і Самуеля Дьярматі, в Угорщині хотіли краще бути в родинних стосунках з тюрками, ніж з вогулами і остяками (Joki Aulis, 1973, 28). Тільки відносно недавно взяли гору прихильники фінно-угорського походження угорської мови. Справа ускладнювалася тим, що запозичення тюркського походження в угорській мові розпадалися на декілька шарів, а слова найдавнішого шару за звучанням нагадували монгольські. Наприклад, при спільнотюркському öküz "бик" угор. ökör "те ж" більше нагадувало монг. üker. Тільки значно пізніше було з'ясовано, що древні тюркські запозичення в угорській мові мають чуваський характер. Висновок фахівців можна сформулювати словами Золтана Ґомбоча:

Древнетюркські запозичення в угорську мають таку специфічну, властиву тільки їм звукову форму, яка змушує вважати їх джерелом чуваську, точніше, ту гілку, яка рано відокремилися від тюркської сім'ї, спадкоємцем якої є мова нинішніх чувашів і яку можна назвати давньочуваскою (Ґомбоц Золтан, 1985 – 1, 26).

Навіть той факт, що в деяких випадках угорським словами можна знайти відповідності тільки в монгольській мові, не має великого значення, оскільки давньотюркський словниковий склад залишається відомим в недостатній мірі. (Там же, 29). Про масштаби тюркського фонду в угорській З. Ґомбоц писав наступне:

З 225 безперечних запозичень або допустимих зіставлень для 90 слів угорської мови виявляються чуваські відповідності (Там же, 40).

З часу написання цих рядків (тридцяті роки минулого століття) зусиллями дослідників подані вище цифри істотно збільшилися, але як і раніше, вважається, що тюркізми в угорській мові слід розділяти на запозичення з пратюркської (а, можливо, навіть з прототюркскої) і на тюрко-булгарскі елементи (Лігеті Лайош, 1985, 113-114). Н. Єгоров вважає, що в угорській мові можна знайти сотні тюркізмів з яскраво вираженими булгаро-чуваськими ознаками (Егоров Н. И.., 1987, 24). Його думку можуть підтвердити і дослідження Г. Корнілова, який знайшов чуваські відповідності понад двомстам угорським словам тільки з початковими a, b і c (Корнилов Г. Е., 1973), і А. Рона-Таша, який підготував список давньотюркських запозичень в угорську мову кількістю у 450 слів (Рона-Таш Андраш, 2005, 114). Однак треба мати на увазі не тільки самі загальні відповідності угорських та чуваських слів, але і їх зовнішню і внутрішню схожість:

Відповідні угорським borz, cötkény, gyom, irö, kecske, kucsiny, szücs слова є і в інших тюркських мовах, але відповідні угорські похідні форми і відтінки значень можна виявити тільки в чуваській мові (Ґомбоц Золтан. 1985-1, 40).

Тюркологам відомо, що в чуваській мові на місці давньотюркських – k, -g ми маємо давньочуваський спірант γ, який в запозиченнях з тюркської в угорську мову випадає: borz ← *borsuγ, kút ← *kutuγ, проте залишається незрозумілим, чому в інших стародавніх запозиченнях з тюркської кінцеве – k залишається: árok, hurok, köldök (Палло Марґит К. 1985, 80). Цей факт може бути пояснений тим, що останні запозичення відбуваються в ті часи, коли усі тюрки ще перебували в Східній Європі, а мадяри були їхніми сусідами, а приклади з випадінням кінцевого – k походять від контактів з булгарами в часи Хазарського каганату.

Розглядаючи факти мовних збіжностей угорської та чуваської мов, можна дійти висновку, що навряд чи знайдеться в світі інша пара мов різних мовних сімей, котра б мала таку саму подібність одна до одної, як ці дві мови. Факт такої подібності може говорити за те, що носії угорської та чуваської мов були в дуже тісному контакті між собою на протязі довгого періоду, принаймні не одного-двох століть. Вчені давно вже шукають час і місце таких контактів, і існує думка, що вони мали би відбуватися на півдні Східної Європи:

Геоботанічні дані, на важливість яких вперше звернув увагу Іштван Зічі, змушують нас шукати місце угорсько-булгарських зв’язків не в районі Середнього Поволжжя, а десь південніше. В цьому відношенні вирішальну роль відіграють терміни виноградарства bor "вино", szöllö "виноград", szürni "проціджувати", seprö "осад" (у вині). Специфічний фонетичний вигляд останніх трьох слів, характерний тільки для чуваської мови, робить безсумнівним факт, що угорці познайомилися з виноградарством через булгар. А північна границя культури винограду проходить по лінії Могилів на Дністрі – Єкатиронослав на Дніпрі – Серепта на Волзі, тобто південніше 49-го градусу північної широти (Ґомбоц Золтан. 1985-2., 46-47).

Ці та інші факти дають підстави припускати, що місцем угорсько-булгарських контактів був Північний Кавказ. На підставі того, що найдавнішими тюрками в Східній Європі були булгари часів Хазарського каганату робиться висновок, що ці контакти мали місце в VII-VIII ст. н.е. Однак дослідження мовних процесів в давнину змушують нас сумніватися в достатності такого обмеженого періоду для надзвичайно глибоких чувасько-булгарських впливів на угорську мову. Знаючи, що тюрки були присутні в Східній Європі завжди від часів вичленування окремих тюркських мов з пратюркської, не можна відкидати можливості віднесення часу цих впливів на більш ранній період.

Геродот писав, що савромати заселяли землі за Танаїсом. Якщо за Танаїс він мав нижній Дон і Сіверський Донець, то можна вважати, що мадяри (за припущенням, савромати), перейшовши Дон, деякий час заселяли межиріччя Дону та Сіверського Дінця, маючи одночасно контакти зі скіфами-булгарами і предками осетинів протягом тривалого періоду, чим можна пояснити сепаратні лексичні відповідності угорської мови з чуваською та осетинською. В цілому перебування савроматів по обидва береги Танаїсу не викликає сумніву (Симоненко О.В. 1994, 33).

Цим міркуванням в цілому не суперечать виявлення археологічних пам'яток древніх угорців в Нижньому Прикам'ї і Башкирському Приураллі, оскільки вони з'явилися там не раніше межі VI-VII ст. (Халиков А.Х., 1985, 28). Очевидно, якась частина мадярів могла перейти Волгу і влаштуватися в басейні Ками, але основна їх частина повинна була залишатися поблизу своєї прабатьківщини. Зупинимося на цьому питанні докладніше.

Після поразки об'єднаного русько-половецького війська на Калці 1223 р, у Східній Європі складається нова політична ситуація. Західні половецькі племена починають просування до кордонів Угорщини. Старший син короля Андраша II Бела підтримував місійну діяльність домініканських ченців серед половців. Їх діяльність була успішною, і Бела, який, знав перекази про прабатьківщину угорців десь на сході, вирішив організувати її пошуки силами саме цих ченців. Експедицій на схід було декілька, найуспішніша була проведена 1235 року. Чернець Юліан, який брав у ній участь, склав про пошуки докладний письмовий звіт. Зі збереженого звіту відомо, що в басейні однієї з приток середньої Волги Юліан знайшов людей, які розуміли угорську мову і зберегли переказ про відхід на захід частини одноплемінників. У 1237 р. Юліан вже в якості посла був направлений до одноплемінників вдруге. Однак до того часу татаро-монголии вже почали своє вторгнення і він до мадярів не потрапив, а дізнався про їхню долю з розповідей, які чув у Суздалі. Збережений другий звіт ченця містить багато протиріч і неточностей, тому його ідентичність піддається сумніву, але саме існування "Великої Угорщини" не заперечується.(Zimonyij István 2012, 43-50). Очевидно, Юліан відвідав місцевість в басейні Сури і Свіяги, правих приток Волги, інакше б в описі подорожі була вказівка про те, що "Велика Угорщина" перебувала "за Волгою", бо переправа Юліана на лівий берег цієї великої річки мала би бути важливою деталлю опису його подорожі. З іншого боку, Юліан згадує про місто Bundaz, яке деякі дослідники пов'язують з Пензою, розташованою на Сурі.

Підтвердженням пересування мадярів від берегів Дону до Приуралля може служити цікавий факт, на який вказав турецький вчений Осман Каратай. Він звертає увагу на подібність в назвах башкирського племені юрматы і угорського gyarmat "колонія, колониальне володіння". Угорське gy часто відповідає звуку j в більшості тюркських мов, ç в чуваській і s в якутській. Припускаючи, що звуки ç і s є давнішими, ніж j, він прийшов до висновку, що вихідною формою для башкирського і угорського слів є *sarmat. Звідси випливає, що сармати і, що одне і теж, савромати, були тюркським племенем (Osman Karatay, 2003-1, 12-13). Аргументація спірна, але не про етнічну належність сарматів в даному випадку йде мова. Важливим є саме башкирсько-угорська відповідність, яке прямо вказує на вторинність поселення мадярів на Уралі. Про тісні зв'язки мадярів з башкирами багато пише також Іштван Зімоні в згаданій вище роботі, і з цим не можна сперечатися. На Південному Уралі, в басейнах річок Біла, Кама, Ік в VI – VIII ст. існували дві споріднені культури – кушнаренківська і караякупівська. Однак, деякі російські вчені, вважаючи, що їх творцями були мадяри, бачать глибокі витоки цих культур в культурах лісостепового Приіртишья і Південного Зауралля епохи ранньої доби заліза (Халикова Е.А., Халиков А.Х. 2018, 74). На доказ у зазначеній роботі автори наводять підсумкові матеріали дослідження Більше-Тіганского могильника, які наукові редактори публікації узагальнили так:

Він (могильник -В.С.) є свого роду сполучною ланкою між пам'ятками кушнаренківського (або кушнаренківсько-караякупівського) типу і могильниками степового і лісостепового поясу степів Північного Причорномор'я (наприклад, могильника у с. Манвелівка та ін.), а також розташованими значно західніше ранньоугорськими пам'ятками Дунайсько-Карпатської улоговини епохи «набуття батьківщини» IX-X ст. Яскраві риси поховально-поминальної обрядовості і специфічний речовий комплекс дав підставу першим дослідникам цієї пам'ятки – Е.А. Халіковій и А.Х. Халікову – вважати його давньомадьярським за культурою. На основі вивчення значної частини могильника вони висловили думку, що є всі підстави вважати його похоронним пам'ятником, залишеним населенням, яке дещо пізніше почало рух на захід на нову батьківщину (там же, 4).

Рух мадярів зі сходу на захід є незаперечним, але витоки кушнаренківської і караякупівської культур в Заураллі в передісторію мадярів ніяк не вписуються. Другий же висновок професійних археологів про творців цих культур підтверджує топонімія. Сліди своєї присутності в області їх поширення мадяри залишили в географічних назвах, які розшифровуються за допомогою угорської мови:

Алмаш, село в Шаранському районі Башкортостану – уг. almás "яблучний".

Альметьевськ, місто в Республиці Татарстан – уг. alma "яблуко" étel "їжа, страва".

Благовар, село в Благоварському районі Башкортостану – уг. bolgár vár "булгарська фортеця".

Буздяк, село в Башкортостані – уг. buzdít "схвалювати".

Домбровка, село в Благоварському районі Башкортостану – уг. dombra "на пагорбі".

Зай, річка, ліва притока Ками і село на ній – уг. zaj "шум, шумний".

Кандри, село в Туймазинському районі Республіки Башкортостан – уг. kandúr "кіт".

Сагадат, скасоване селище Сараївської сільради Альшеївского району Башкортостану, тепер урочище – уг. szag "запах", adat "дані".

Шаран, село, адміністративний центр району, на річці Шаран – уг. sáran "брудний".

Розшифровка глос Сарматського ономастикону показала, що з усього списку принаймні дванадцять з них можуть мати угорське походження. Це ніби небагато, але їх може бути знайдено більше при ретельних пошуках пояснень сумнівним випадкам. Але і за цими даними мадяри були на п’ятому місці за численністю в складі всього населення Скіфії після англосаксів, тюрків, іранців і адигів. Впевнено пояснюються угорською мовою такі глоси:

Αβνακος, Αβναγος (abnakos, abnagos), батько Абнодза (див. Αβνωζος) и Ратагоса (см. Ραθαγωσος) – уг. ab „собака”, nagy “великий”.

Αβνωζοσ (abno:zos), Ольвыя, Фасмер (Абаев В.И. 1979, 284)– непогано підходять уг. ab „собака” і nyuz "здирати, білувати" (разом може бути "шкуродер").

Βαγδοχος (baγdokhos), Танаїс, Латишев – уг. badogos "жерстяник".

Βορυσ (borus), напис на вазах за Фасмером (там же 1979, 284) – абсурдний напис для вази "бурий, рудий" (ос. bora „бурий”). Прекрасно підходить уг. boros „винний”.

Γιλγοσ (gilgos), батько Мандоса (див. Μανδασος) – уг. gyilkos "вбивця".

Γωδιγασος (go:digasos), син Симфора, брат Багдоха (див. Βαγδοχος) і Далосака (див. Δαλοσακος), Танаїс, Латышев – уг. gond "турбота" и igaz "правдивий, справжній".

Dule (род. в. Dulae, аланський принц в угорського хронікера Шимона Кезаї (Alemany Agusti. 2000: 4.43) – уг. gyula (вимовляється дюла) – титул другого за значимістю вождя угорського племінного союзу, пізніше ім'я.

Μανδασοσ (mandasos), мав сина Гілга (Γιλγοσ), напис в Танаїсі (Justi Ferdinand. 1895, 115) – обидва імені мають угорське походження – уг. mond "говорити", mondas "вислів, афоризм”, gyilkos "вбивця".

Ще кілька слів також можуть мати як угорське, так і інше походження. Можна думати, що, якщо і були савромати предками угорців, то серед сарматів їх було дуже мало. Очевидно, мадярів на прабатьківщині залишилося трохи після того, як частина з них емігрувала в Прикам'я. Угорські топоніми, які тягнуться вздовж Волги до гирла Ками, свидельствуют про шляхи цієї міграції.

Карновар, село в Неверкінському районі Пензенської області – уг. káron vár "зруйнована фортеця".

Канасаєве, село в Ніколаївському районі Ульянівської області – уг. kanász "свинопас".

Ульяновськ (перісна назва Сінбірск) – уг. szín "колір", pír "рум'янець".

Ундори, село в Ульянівському районі Ульянівської області – уг. undor "відраза".

Сюкеєве, село в Камсько-Устинському районі Татарстану – уг. sük "вузький".

Апастово, центр Апастовського району Республіки Татарстан – уг. apaszt "збавляти".