Пізнання задумів і діянь Божих
Прийнявши другою аксіомою існування атрактора, що спрямовує розвиток людського суспільства в руслі гуманності, ми порівняли його з впливом Бога на поведінку людини, згадавши при цьому Бодріяра. Так ми приходимо до думки про божественну природу цього самого атрактора. Розуміння Бога може бути у людей різним, і навіть, якщо атеїст заперечує існування Бога, він має на увазі Бога у своєму розумінні. Розвиток уявлення людей про Бога можна простежити, порівнюючи релігії передісторичних часів з релігіями Сходу, іудаїзмом, традиційним і реформованим християнством, ісламом. Боги первісних людей були жорстокими істотами, розташування яких треба було заслужити жертвами, іноді навіть людськими. Особливістю релігій є те, що їхня догматика практично не змінюється, оскільки будь-які зміни розхитують авторитет духовних ватажків, тоді як він повинен залишатися непорушним і підтримуватися давньою традицією. Зміни в духовній сфері окремих людських суспільств під впливом Божої волі ведуть до виникнення нових, досконаліших, гуманістичніших релігій. Подібно до того, як Господь не може не допомогти людині пізнати Його саму, Він не може залишати поза увагою релігійні вірування людини. Процес удосконалення релігій демонструє дедалі більше визнання ними значення совісті як Божого голосу.
Кожна релігія є творінням людського духу, що виникає після осяяння окремої людини, коли вона по-своєму розуміє Бога, але Господь не може повністю довірити людям ідейний зміст релігій, оскільки вони впливають на людську діяльність і можуть піти проти Божого задуму. А якщо світ не був задуманий людиною, то він не може розвивати його на власний розсуд всупереч волі Бога, а повинен прагнути стати Його помічником.
Приклад впливу Бога на розвиток вірувань добре демонструє конфуціанство. Конфуцій не знав про тенденцію уявлення людей божественної сутності як дедалі більше до них прихильною. Проте, прислухаючись до голосу совісті, він кладе в основу свого вчення принцип "жень" – гуманність, у чому не проглядається практична потреба. Проте гуманізація вірувань відбувається лише там, де готові сприйняти нові, прогресивні ідеї. Духовними змінами людини протягом тисячоліть, які відображалися в юдаїзмі, буддизмі, індуїзмі, конфуціанстві, було підготовлено сприйняття Бога як люблячого батька. Однак християнство не стало універсальною релігією: деякі народи не сприймали його протягом століть або його догми переосмислювалися як у пізніших релігіях, так і в самому християнстві, про що свідчать поділ Церков та Реформація. Очевидно, універсальної релігії не може бути взагалі, тому що на наш час більшість релігій втрачає свій колишній авторитет. Однак універсальна категорія, яка формує мораль у суспільстві, має існувати, і вона існує як совість.
Значення совісті як Божественного морального закону позначено, але загальні слова мало сягають суспільної свідомості, бо рядове духовенство не розуміє його повною мірою, не згадуючи у проповідях совість серед переліку людських чеснот. Як будь-який інший закон, моральний закон совісті теж має бути доведений, і доказ лягає на плечі аристократії.
Наслідування людей один одного визначає певний рівень пануючої моралі у суспільстві, і його задає аристократія. Як було зазначено, історично вищі стани суспільства формувалися в монархічних державах органічно. Як це відбувалося в Англії, описав Бокль (Buckle Henry Thomas. 2013. V.2, 118). Своїм прикладом аристократія виховувала маси, але з падінням її авторитету люди стали наслідувати популярних у масовій культурі осіб.
У середині 20-го століття серед молодого покоління стала помітною тенденція до редукції внутрішньої необхідності контролювати свою поведінку моральними обов'язками. Доброю ілюстрацією цього процесу є "сексуальна революція", що почалася у 1960-ті роки. Вона намітилася вже з практикою безсоромних поцілунків французьких студентів на людях. Втрата почуття сорому у поведінці в міру поширення ідей екзистенціалізму-персоналізму з абсолютизацією пріоритету особистої свободи над обов'язками перед суспільством призвела до докорінних змін у його сексуальній сфері. На думку Бодріяра, нині більшість людства перебуває у стадії оргії, що характеризується ним як " секс площі " , як і розуміє дослідник його творчості:
По суті, секс як такий перестав бути таємницею. Секс – це сакральне між двома людьми, те, що ніколи не виставляють напоказ. Історично ніколи не виставлявся напоказ. Але зараз сексом займаються просто на центральній площі. І це наочний приклад того, що з усім іншим відбувається те саме: все сакральне перестало бути сакральним (Мальцев Олег. 2020, 28).
У цьому процесі позитивними можна вважати спроби побороти лицемірство і святенництво, які нерідко виявлялися в зовнішній цнотливості, але неконтрольована мораллю сексуальна практика може не тільки нашкодити здоров'ю окремої людини і в значній мірі звузити коло її інтересів, а й дезорієнтувати суспільство в цілому. На відміну від тварин, сексуальність людини вийшла за межі репродуктивного інстинкту і стала не тільки одним із засобів отримання задоволення, а й вагомим фактором у формуванні суспільної поведінки людини. Одночасно сексуальні відносини чоловіка і жінки зведені до технічних прийомів і втратили духовні радості тілесного контакту. Спрощення погляду на сексуальність відбувалося через поступову втрату авторитету релігій і занепад вироблених століттями моральних норм, що мали на меті контроль людської природи, властивого культурній людині. Як уже зазначалося, люди, на відміну від тварин, мають почуття совісті і сорому, і ці почуття закладені в людині Творцем, тому свідома їх редукція є ні чим іншим, як вступ із Ним у протиборство.
Стан системної кризи, в якій перебуває світ, турбує філософів, соціологів, екологів, громадських діячів, але тема совісті практично ними не зачіпається, якщо не враховувати позицію духовенства, з якої тепер мало хто зважає. Недооцінка значення совісті є й однією з причин спроб створення штучного інтелекту, в якому існування совісті не передбачається. Такий недолік ШІ підмітила науковиця в галузі психотерапії.
Мене днями вразила стаття про досвід українки, яка, перебуваючи в стані депресії, спробувала поговорити з ChatGPT про своє потенційне самогубство. І чатік не просто надав їй декілька опцій того, як це можна зробити, а й запропонував варіанти прощальної записки рідним. (Любченко Олена. 2025).
Про який вищий ступінь розуму може йти мова, коли він рекомендує способи здійснення самогубства. До цього не дійде навіть малоосвічена людина, яка проте не втратила почуття совісті. Одне це говорить про те, що справжній штучний інтелект створити неможливо, хоча те, що мається на увазі, може бути в деяких випадках використано успішно.
Принципове значення совісті не знаходить достатнього відображення і в літературі. Причиною цього може бути те, що люди з чистою совістю не отримують у суспільстві видимих переваг і рідко мають успіх. Хоча чиста совість сприяє збереженню здоров'я, що відзначено в німецькому прислів'ї "Ein reines Gewissen ist ein sanftes Ruhekissen" (чиста совість – м'яка подушка), не можна з упевненістю стверджувати, що люди з чистою совістю користуються особливою Божою милістю. Однак можна припускати, що безсовісні люди лишаються Божої опіки, коли нехтують даром Божим і, зловживаючи свободою волі, підпадають під суд суспільства. І карає їх не Господь Бог, їм вкорочують або взагалі лишають життя такі самі безсовісні люди.
З другого боку, можна сказати, що люди, які керуються власною совістю, живуть і діють на благо найближчого оточення і суспільства в цілому. Погоджуючись з цим, можна прийти до висновку, що не окрема особистість, а та спільність людей, до якої вона належить, є первинною і найвищою духовною цінністю всього людства, яке представляє собою висхідну ієрархічну структуру – сім'я, клан, колектив, парафія, конфесія, земляцтво, нація, раса. Християнство добре відбиває цю ідею в молитві "Отче наш", в якій звернення до Бога ведеться не від імені однієї людини, яка молиться, а від множин одновірців. Однак на чолі кожної з таких спільнот ієрархічної структури повинна стояти людина високої моралі, обов'язком якої повинна бути турбота про спільноту в цілому і про її членів. Тобто це буде реальним втіленням структурованого гуманізму, заснованого на принципі "жень" Конфуція та ідеї суспільної угоди Томаса Гоббса.
Окремі інтелектуали, стурбовані системною кризою, інтуїтивно вважають, що порятунок людства можуть забезпечити глибокі і радикальні психологічні, духовні зміни людини. Ще зовсім недавно в історичному масштабі загрози виживанню людства не існувало. Різноманіття у власному розумінні добра і зла забезпечувало виживання тих народів, у яких пріоритетні цінності відповідали різним умовам проживання і різним історичним досвідам. В епоху глобалізації виникає необхідність у прийнятті свого роду суспільного договору щодо єдиного етичного базису для всього людства, який Воїн називає системою цінностей. На його думку, вона "повинна бути об'єктивно обґрунтованою, оптимальною, відповідною сучасній дійсності і, зокрема, загрозам, породженим глобальною кризою" (Воин А.М., 2016, 12).
Подібні думки у загальному плані вже давно висловлювали Швейцер, Месарович, Пестель та інші аналітики, а більш тридцяти років тому, Эріх Фромм писав про цю необхідність у такому драматичному тоні:
Вперше в історії фізичне виживання людського роду залежить від радикальної зміни людського серця(Фромм Еріх, 2010, 21).
Але не для того Господь створив людину, щоб допустити її загибель. Треба гадати, що Він передбачав можливість виникнення криз в людському суспільстві і вжив попереджувальних заходів. Поки ж ми повинні погодитися з необхідністю духовних змін людини, зразу ж постає питання – в якому напрямку вони повинні відбуватися? Ми вже прийшли до висновку про розвиток людства під знаком зростаючої гуманізації, але повторювані в широких масштабах рецидиви жорстокості в світі говорять про те, що, з одного боку, гуманізація повинна мати не загальний, а диференційований характер, а з іншого, що вона повинна підкріплюватися моральними законами, серед яких совість повинна займати не останнє місце.
Духовні зміни людини залежать від всебічного пізнання Бога, і в останні десятиліття ця необхідність для багатьох мислителів стає все більш очевидною, хоча без участі самого Бога воно виходить за межі людських можливостей. Колінгвуд, наприклад, стверджуючи непізнаваність суті Бога, писав, що його характер як субстанція є "… не тільки не відкритим для людського розуму без Його допомоги, але й навіть нездатним бути показаним. Усе, що ми можемо знати про Бога, це – Його діяльність" (Колінгвуд Робін Дж., 1996, 103).
У принципі, наука тим і займається, що вивчає діяльність Бога, особливо не акцентуючи на кінцевій меті ведених досліджень. Однак фізики, не маючи реальної уяви про початкові умови еволюції Всесвіту, шукають їх і не знаходячи, змушені ставити собі питання, відповіді на які при сучасному стані фізики можуть бути лише софістичними в дусі Аристотеля або Платона. Наприклад, Ейнштейна усе життя хвилювало питання: Чи мав Господь вибір при створенні світу? Чи є закони, які керують Всесвітом, унікальними, чи в іншому випадку вони могли бути зовсім іншими? (Рис Мартин, 2008, 33). Через п'ятдесят років Лі Смолін ставить питання, чи Бог створив закони природи тоді, коли творив світ, чи вони мають певну математичну форму, фіксовану в якихось абстрактних принципах (Smolin Lee. 1997, 17). Фактично ці мислителі, поставивши собі дуже складне питання, як Господь творив світ, шукають на нього відповідь і не знаходять. Тим часом, більш плідними були б відповіді на питання що саме він творив. Після отримання найбільш очевидних на нього відповідей можна буде переходити до більш складних і взаємопов'язаних між собою питань, таких як навіщо і чому. Звичайно, повні відповіді на них жодна наука не дасть, але деякі продукти творіння Господа можна шукати в геологічній історії нашої планети і в передісторії людства, які хоча і не зможуть дати нам релевантних даних про створення Всесвіту, але про створення Землі та її мешканців все ж багато сказати можуть.
Продовження: Висновки
