Висновки
Проведене порівняння фольклору чотирьох європейських народів дає підстави говорити, що обраний метод є в достатній мірі ефективним. Статистичні далі за окремими складовими національного характеру, хоч і різняться в певнім ступеню для різних народів, але завжди залишаються в доволі вузьких межах, що може свідчити про загальнолюдські норми співвідношення в етнопсихології різних народів. Ми поставили собі за мету вияснити різницю в національному характері українців і росіян , тому не будемо робити висновків про їх відмінність від інших народів, тим більше, що об’єм взятого для аналізу іспанського і німецького фольклору на порядок нижчий від об’єму збірок Даля і Номиса.
Підраховане Миколою Жарких значення критерію χ2, який дорівнює 598,91, дозволяє нам стверджувати, що імовірність подібності збірок Даля і Номиса надзвичайно мала, і це дає підстави говорити, що фольклор українців і росіян різниться настільки, що він міг бути створений абсолютно різними народам Жарких Микола. 1988). Якщо ж говорити про конкретні відмінності, то можна вважати, що відповідно до статистичних даних перших трьох класів почуття відіграють у житті росіян значно більшу роль, ніж в українців. Цей висновок суперечить оцінці Костомарова і Липинського та інших етнологів, які вважали, що в українців емоційність переважає над волею. Липинський на доказ своєї думки наводив приклади поведінки "наших політичних провідників", які "більше співали і поетизували, кричали або плакали". Очевидно, малися на увазі наші провідники, які боролись за незалежність України в 1917-1920 роках. З цим можна погодитися, але слід взяти до уваги, що національна ідея тоді, як і пізніше, в першу чергу захоплювала саме емоційних людей, а не прагматиків. Але серед українських провідників були такі, що вміли контролювати свої емоції – Павло Скоропадський, Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич і багато інших. До того ж серед великих воєначальників різних політичних таборів також були українці, такі як радянські маршали Ворошилов, Тимошенко і, очевидно, Буденний, командувач повстанської армії України анархіст Махно, генерал-лейтенант Білої Армії і Вермахту Шкуро, дисидент генерал-майор Червоної Армії Григоренко та інші, які не відрізнялися великою емоційністю. Наприклад, ось як описував Махна сучасник: "Махно – людина волі, імпульсу, пристрастей, які страшенно киплять в ній і які він намагається стримувати залізним зусиллям під холодною і жорсткою маскою".
Можна звернути увагу також на героїв другої світової війни. Серед літинув-асів Червоної Армії було дуже багато українців, такі, як забуті тепер перші двічі герої Радянського Союзу Григорій Кравченко і Степан Супрун, який загинув буквально у перші дні війни, тричі герой Радянського Союзу Іван Кожедуб (лише за 120 вильотів збив 62 німецькі літаки), двічі герой Дмитро Глинка (56 збитих літаків) і багато інших. А літуни-винищувачі мали володіти своїми емоціями, залишатися розсудливими і холоднокровними в повітряних боях з німцями, серед яких були аси, які мали на своїх рахунках не десятки, а сотні збитих літаків. У росіян з літунів прославився лише Покришкін, теж тричі герой (59 збитих літаків). Отож, якщо придивитися уважно, українці можуть своїми емоціями володіти дуже добре. І слова Липинського про слабкість на Україні "войовничого духу" теж є помилковими (Липинський Вячеслав. 1926). Дані фольклору про це не свідчать, не свідчить і наша історія, писана під московським контролем.
Українці більш схильні до бунтарства, ніж росіяни. Лише перелік імен ватажків селянських повстань від Наливайка і Лободи до Кармелюка і Довбуша набагато перевершує подібний ряд імен в історії Росії. Приклади Пугачова і Разіна є тими винятками, які підтверджують бунтарський дух українців, бо обидва ці провідники козацько-селянських повстань були родом зі станиці Зимовейської на Дону, яку населяли українці.
Бунтарський дух українців підтвердила революція на Майдані взимку 2013-2014 рр. Дух козацької вольниці прокинувся в українцях для багатьох несподівано, але багато в чому напруженням народного обурення сприяло різке підвищення сонячної активності, вплив якої на поведінку мас пояснюється в спеціальному розділі. Однак на росіян Сонце не подіяло, хоча причини для обурення в Росии і в Україні приблизно однакові. Різницю в поведінці росіян і українців відзначали багато політичних спостерігачв. Особливо нарікали на політичну пасивність співвітчизників демократичні російські політики, які заявляли, що українці дають росіянам добрий приклад волелюбності та прихильності до демократичних цінностей. Разом з тим, неповага до державних інститутів, притаманна українцям, зіграла з ними злий жарт. Взявши на озброєння приклад захоплення адміністративних будівель як метод революційної боротьби, сепаратисти південного сходу домоглися розпаду державної цілісності України. Очевидно українці все ще не виробили в собі врівноважену шкалу державних цінностей, чому неабиякою мірою сприяло їх бездержавне існування протягом багатьох століть. Явно виражені у фольклорі скептицизм і недовіра українців проявляється навіть у відношенні до власних емоцій, що підтверджується прислів'ям, поширеним серед росіян:
Хохол не повірить, доки не помацає.
На жаль, під цим кутом зору Номис не аналізував свої матеріали і не виділив спеціального розділу, який би відбивав схильність українців до скепсису та іронії, але перегортаючи збірку, можна легко пересвідчитися, наскільки сильно ці риси відбиваються в українському фольклорі. С.К. Іванов у згаданій роботі цитує Гоголя: "У нас усіх багато іронії. Вона видна в наших прислів’ях і піснях і, що найдивовижніше, часто там, де очевидно страждає душа і не налаштована на веселощі". Це Гоголь говорив формально про росіян, але ясно, що його спостереження стосувалися українців, яких він знав значно ліпше, ніж росіян.
У росіян теж є одна риса, яку безпосередньо з даних Даля виділити тяжко, якщо не робити статистичного аналізу. Як вже було зазначено, у них є якась ксенофобія, точніше несприйняття чужого при гострому відчутті свого. Ця риса разом з виразним патріотизмом в Радянському Союзі мала наслідком те, що росіяни не пристосовувалися до іншомовного, інокультурного середовища і не втрачали своєї національної самобутності. Якщо російська громада була маленька і не мала культурних осередків, то росіяни не асимілювалися серед інонаціональної більшості, але культурно деградували, що можна було побачити, наприклад, в Середній Азії. Там, де росіяни проживали у великій кількості, вони тим більше не втрачали своєї національної самобутності, навіть, навпаки, сприяли денаціоналізації корінного населення. Історія показала, і зокрема в Україні, що не мав рації М.Ю. Лермонтов, коли писав: "Мене невільно вразила здатність російської людини пристосовуватися до звичаїв тих народів, серед яких їй випадає жити". Це приклад того, наскільки можуть помилятися люди, навіть видатні, в оцінці власного народу.
Виявлені в результаті проведеного нами аналізу такі риси росіян як терплячість, особлива покора і смиренність підтверджуються спостереженнями іноземців:
Західний європеєць намагається подолати страждання через діяльність, росіянин же навчився покірно терпіти їх. Насильство з боку далекої і суворої влади, відчайдушна боротьба з епідеміями і силами природи, а може бути, і релігія навчили його, що страждання є неминучим елементом його життя (Штрик-Штрикфельдт Вильфрид).
Про те, що росіяни за своїм характером добре пасують до адміністративної-командної системи, на якій тримався Радянський Союз, мова вже йшла. Хоча справедливості ради треба сказати, що українці пристосувалися до неї не гірше росіян, але завдяки іншої риси, яку відбиває приказка "Моя хата з краю".
Сумарна раціональна складова в етнопсихології українців виражена дещо більше, ніж в росіян, але це тільки сумарно. В окремих елементах цієї складової є суттєва різниця. Очевидно, ця різниця спричинена непростим явищем українського індивідуалізму, про який завжди було багато мови, але його розуміння було різне. Дані статистичного аналізу дозволяють нам зрозуміти його точніше. Судячи з усього, українці не схильні обмежуватися тільки власними інтересами і з розумінням ставляться до інтересів ближнього. Однак реалізацію власних інтересів вони намагаються проводити власними силами і не розраховують на сторонню допомогу. Одночасно і самі вони не дуже охоче йдуть на допомогу іншим, коли не йдеться про спільні інтереси. Якщо ж інтереси колективу співпадають з його власними, тут українець добре розуміє силу колективу. Такий індивідуалізм зовсім непогана риса. Гірше з іншим проявом індивідуалізму, який проглядається в зайвій самовпевненості українця. Він не тільки вірить в те, що завдяки своїй енергії може обійтися без сторонньої допомоги, але і без додаткових знань.
Скептичному ставленню українців до науки присвячений невеликий абзац в темі "Логічне мислення, наука". Однак у цьому питанні проглядається певна суперечність, бо бажання пізнавати світ українці демонструють велике, щоправда виразно більше цікавляться загальними гуманітарними проблемами. Свого часу я зацікавився, в яких галузях знань українці досягли найбільших успіхів. Як виявилося з результатів побіжного аналізу персоналій українських науковців, це сталося в медицині. Детальніше про це можна прочитати у моїй статті "Українські позитиви для майбутнього". Мої думки про ставлення українців до науки знайшли підтвердження при спостеріганні за поведінкою українських і німецьких молодих науковців в експедиції "Дністер". Українці охоче брали участь в дискусіях на будь-яку тему, навіть не маючи до неї прямого відношення, часто оперуючи при цьому знаннями, почерпнутими з сумнівних джерел або даючи волю власним фантазіям. Німці ж уникали суперечок, які виходили за межі знань засвоєних в університеті. .
При уважному розгляді окремих рис раціональної складової характеру українців можна помітити одну суперечність. При достатній толерантності, як показують статистичні дані, українці більше, ніж росіяни схильні до конфліктів. Приклади такої суперечливої поведінки можна знайти і в нашій давній історії, і в новітні часи. Пояснення цієї особливості національного характеру може бути таке – українці толерантні до інших народів, охоче визнають їхнє право на культурну або релігійну окремішність, але є непоступливими і впертими у стосунках між собою. Очевидно, така суперечлива психологія сформувалася через те, що найближчі сусіди – поляки і росіяни довгий час були панівними націями на Україні, тому в силу обставин українці виробили до чужинців толерантне ставлення, в той час як між собою звикли чубитися.
Ірраціональна складова, сама по собі в етнопсихології обох народів невелика, в українців за рахунок забобонів і прикмет значно більш виражена, ніж в росіян (7,68% проти 4,64%). Тут знову ж таки можна говорити про скепсис українців до можливості пізнання складних явищ природи і людської душі, яким українці схильні були радше надавати містичного характеру, ніж шукати наукового пояснення. Можливе і інше пояснення, якщо згадати думку Липинського про ілюзіонізм, утопічну мрійливість українців. І ще раз треба підкреслити більшу релігійність українців, вищу моральність, але і це може належати лише минулому.
До ірраціональної складової можуть бути віднесені такі людські якості як почуття власної гідності і честь. У фольклорі обох народів вони чітко не виражені, відповідно і в поведінці проявляються рідко. Микола Бердяєв пояснював це тим, що в російській історії не було лицарства як мужнього початку, який виковує ці якості. В Україні лицарями прийнято вважати запорожців, але зі зникненням козацтва зникли і приклади для наслідування.
Тепер про несподівано найбільшу різницю між українцями і росіянами у світлі національної паремії, яка проявилася у відношенні до совісті. Частота вживання словосполучень зі словом совість може говорити про те, наскільки актуальним є питання про поширеність цієї чесноти в суспільстві. Висновки можуть бути зроблені протилежні в залежності від контексту чи обставин. На 29 російських було знайдено одну українську приказку зі словом "совість". Щоб перевірити, чи це, дійсно, відбиває ставлення українців до такої людської якості як совість, була зроблена спроба знайти заперечення такому співвідношенні у словнику знаків української етнокультури (Жайворонок В. В. 2006). Під знаком "сумління", як приклади, до одної приказки, зафіксованої Номисом, додано ще дві: Хто сумління не має, той правди не знає, Хто чисте сумління має, той спокійно спать лягає. Це мало що міняє, бо російськи етнологи теж щось пишуть про значення совісті у росіян і теж можуть додати інші російські прислів'я в додаток до тих 29-ти.
Про значення совісті як Божественного морального закону див. у Додатку, але тут лише зазначимо, что як будь-який закон, моральний закон совісті теж повинен бути доведений і доказ полягає в усвідомленні зростаючого значення совісті для поведінки людини в процесі її духовного розвитку. Однак в середині 20-го століття в середовищі молодого покоління намітилася тенденція до редукції внутрішньої необхідності контролювати свою поведінку моральними обов'язками. Доброю ілюстрацією цього процесу є "сексуальна революція", що почалася в 1960-і роки. Вона намітилася вже з практикою безсоромних поцілунків французьких студентів на людях. Така розкутість в поведінці в міру поширення ідей екзистенціалізму-персоналізму з абсолютизацією пріоритету особистої свободи над обов'язками перед суспільством привела до корінних змін в його сексуальній сфері.
Українська дослідниця, яка, очевидно, не дуже ретельно вивчила Святе письмо, пише:
Ключовими у тексті Святого Письма постають вислови «добре сумління» і «чисте сумління». Вони є домінувальними і в українському фольклорі. З текстом Біблії корелюють такі фразеологічні одиниці української мови, як «для очищення сумління», «зі спокійним сумлінням», «добре сумління» (Єщенко Т.А. 2011, 161).
Висновок про домінування теми "сумління" в українському фольклорі нехай лишиться на совісті авторки. Щоправда національна гідність часом і мені заважала бути об’єктивним, але недоліки в національному характері відбиваються і на історії будь-якого народу. В зв’язку з цим, особливо треба особливо виділити таку типову українську рису як заздрість.
Різниця у ставленні до совісті між росіянами і українцями відбивається не тільки у народній творчості, але і в літературі. В російській літературі тема совісті представлена дуже широко. У світі це добре відомо і, зокрема, твори Достоєвського, Толстого, Чехова роблять велике враження саме через різнобічне розглядання ним феномену совісті. В українській літературі тема совісті представлена скупо. Тарас Шевченко взагалі ніколи вживав слова совість, хоча воно просто проситься в сюжети його творів. Навпаки, у творчості Гоголя, котрий добре знав стан російского суспільства, тема совісті є центральною. Пильна увага до проблем совісті наявна у російській релігійній філософії, зокрема у творах В.С. Соловйова, Є.М. Трубецького, Л.М. Толстого, І.О. Ильїна, М.О. Бердяєва, Б.Н. Вишеславцева, С.О. Левицкого. Безумовно, проблема совісті в Росії була актуальною і привертала увагу і простого люду, і інтелектуальну еліту. Знайомство західноєвропейських філософів з Росією за творами російських письменників привело їх до помилкових висновків. Зокрема, Освальд Шпенглер, вважав Достоєвського передвісником народження нової релігії, яка запліднить західне християнство, надавши йому нову форму (Spengler Oswald. 1920). Однак картина російської революції змусила його відмовитися від свого пргонозу, а сталінські репресії, коли їх жертвами в першу чергу стали саме люди з чистою совістю, показали істинний сенс проблеми совісті в Росії.
Закінчуючи цей аналіз, спробуємо визначити психологічне ядро національного характеру українців, яке відрізняє їх від росіян і є джерелом мотивації усієї поведінки і діяльності як своєрідний внутрішній імператив. В цілому людина як така українців цікавить більше, ніж росіян, хоча різниця ніби невелика відповідно до розділу "Людина" (2,82% паремій проти 2,41% у росіян). Але якщо говорити конкретно про здоров'я, молодість, старість, хвороби, то ці питання цікавлять українців значно більше (2,28% >1,61%). Маючи це на увазі, виділимо ті риси українців, які відрізняють їх від росіян найбільше. Це такі:
Реакція на позитивні емоції – 4,64% >> 0,97%
Однакове – неоднакове – 2,28% >> 0,73%
Схильність до конфліктів – 3,46% >> 1,85%
Облік – рахунок – гроші – 1,40% > 0,53%
Енергійність – рухливість – 2,26% > 0,97%
Сміливість – хоробрість – 1,24% > 0,84%
Хвастощі – похвала – 1,01% > 0,79%
Шукаючи внутрішній зв'язок між зазначеними рисами можемо говорити, що українці радість життя цінують значно більше, ніж росіяни, і при цьому дуже схильні до порівняння з іншими, що виказує їхнє бажання бути ліпшими. Це породжує конфліктність, в якій українці проявляють свою енергійність і завзятість. Те, що українці схильні до похвальби може бути пояснене тим, що вони видають бажане за дійсне. В цілому все це говорить про високий агональний дух народу, який відбиває його готовність і можливість знаходитися довший період у войовничому стані. Науково агональність визначається як "стремління буття бути" (Яровой А.В. 2010.) В зв'язку з цим агональність українців слід вважати якістю позитивною, якщо вона не переходить в гординю при випинанні власних достоїнств і помилковому почутті переваги над іншими. Недоліки українців читач може визначити самостійно за іншими даними проведеного аналізу.
Використана література
Баранов А.Н. 1989. Аксиологические стратегии в структуре языка. Вопросы языкознания. №3.
Бойко Н.В. Deutsche Sprichwörter und sprichwörtliche Redensarten
Горсей Єремий. 1907. Путешестие в Московию.
Грушин Б.А. 1987. Массовое сознание. Москва. 1987.
Даль В. 1862. Пословицы русского народа. Москва.
Донцов Дмитро. 1966. Націоналізм. Лондон.
Єщенко Т.А. 2011. Концепт «сумління/совість» в етнокогнітивному та біблійному аспектах. «Наука. Релігія. Суспільство» № 2.
Жайворонок В. В. 2006. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра.
Жарких Микола 1988. Я не роблю жодного выдкриття. Альманах "Євшан-зілля".
Злотницкий В.С. 1962. Русские и испанские пословицы и поговорки. Москва.
Иванов С.К. 1988. О возможном подходе к изучению русского национального характера. Советская. Этнография. №2.
Костомаровъ Н. 1861. Две русскія народності. Основа.
Костомаров. 1890. Н.И. Автобиография. в кн. Литературное наследие. 1890. С-Петербург.
Костомаров. 1890. Н.И. Автобиография. в кн. Литературное наследие. 1890. С-Петербург.
Крушинська Олена. 20044. Помаранчева революція: зрив шаблону. Інтернет-видання "Майдан". 2004.
Ле Гофф Жак. 2005. Цивилизация средневекового Запада. Екатеринбург. У-Фактория. 2005.
Липа Юрій. Призначення України. Львів. 1992.
Липинський Вячеслав. 1926. Листи до братів-хліборобів, писані в 1919-200 рр.
Номис М. 1928. Українські приказки, прислівя і таке інше. Харків. 1928.
Онацький Є. 1992. Українська емоційність. В зб. Українська душа. Київ. 1992.
Стецюк Валентин. 2000. Передісторичні етногенетичні процеси в Східній Європі. Книга друга. Львів – Київ. 2000.
Цимбалістий Б. 1992. Родина і душа народу. В зб. Українська душа. Київ.
Штрик-Штрикфельдт Вильфрид. Русский человек. Доклад.
Янів Володимир. 1992. Нариси до історії української етнопсихології. Мюнхен.
Яровой А.В. 2010. Агональность как стремление бытия быть// Историческая и социо-образовательная мысль. № 4(6). Краснодар.
Fischer-Fabian S. 1993. Die ersten Deutschen. Berlin.
Fromm Erich. 1986. Haben oder sein. Stuttgart.
Graf A.E. 1956. 6000 deutsche und russische Sprichwörter. Halle.
Hollister C. Warren. 1991. Roots of the Western Tradition. A Short History of the Ancient World. New York. 1991.
Keller Mechthild unter Mitarbeit mit Ursula Dettbarn und Karl-Heinz Korn. 1985. Russians and Russia from a German Perspective. 9-17 century. München.
Simrock Karl. 1846. Die deutschen Sprichwörter//Dir deutsche Volks bücher. Fünfter Band Frankfurt a. M.
