Передумови постання етнічних розбіжностей між українцями і росіянами.

Українці і росіяни, як і всі слов'яни загалом, належать до великої сім'ї індоєвропейських народів, яка зародилася в сиву давнину. Спочатку всі індоєвропейці мали спільну мову і належали до одного антропологічного типу, але з часом, розселюючись по широких просторах Європи і Азії, вони розділилися на окремі племена, з яких поступово сформувалися первинні етноси, що пішли різними шляхами розвитку, але зберігали в своїх мовах ознаки спільного походження. Пізніше розділення новоутворених етносів відбувалося не раз, і досить-таки складним способом сформувалося багато давніх і сучасних європейських народів.

Слов'янство виділилося з індоєвропейської спільноти разом з іншими первинними етносами, серед яких були індоарійці, іранці, греки, італіки, германці, вірмени, балти, фракійці та ін., але довше за інших залишалося на своїй історичній батьківщині. Через це слов'яни зберегли в своїх мовах значно більше спільних рис, ніж, скажімо, германські народи, які розділилися на окремі племена значно раніше слов'ян. В кінці першого тис. до Р.Х. слов'яни починають свою експансію у різних напрямках і заселяють територію від Вісли на заході і до Оки на сході, від Західної Двини на півночі і до межі лісостепу на півдні. Певний час після розселення слов'яни ще зберігали спільну мову і спільні антропологічні ознаки, але на початку нової ери вони вже говорили на різних діалектах, а перемішавшись з різним автохтонним населенням, почали набувати різних антропологічних рис. При цьому виразним став поділ між західними і східними слов'янами, границею між якими був Дніпро. До західної гілки слов'янства належали предки сучасних українців, білорусів, поляків, словаків, чехів та інші етнічні групи, нащадки яких або повністю асимілювалися з іншими народами, або залишилися в незначній кількості як, наприклад, лужицькі серби в Німеччині. До східної гілки слов'янства належали предки болгар, сербів, хорватів, словенців, македонців частини сучасних росіян. Таким чином, фігурально висловлюючись, українці і росіяни, народжені слов'янами, мали різне дитинство, що визначило їхню подальшу історію, якщо погодитися зі словами одного з представників нової історичної школи (Ле Гофф Жан. 2005, 137).

Різниця між західними і східними слов'янами виявляється в мові і в культурі. Західні слов'яни заселили територію, на якій раніше мешкали давні германці, які більшою частиною мігрували на захід, хоча на старих місцях поселень залишилася їх невелика частка. Новоприбулі слов'яни, перемішавшись із залишками германців, запозичили в них деякі слова, особливо такі, які означали для них нові поняття і предмети. Але з розвитком культури в їх середовищі утворювалися нові слова і на власній мовній основі. Ось приклади спільних слів для західної гілки слов'янства, які відсутні в східній: байстрюк, бешкет, вага, гак, гута, ґуля, дах, дбати, дякувати, жебрати, зневажати, качка, кохати, коштувати, крейда, крига, мацати, мур, мусити, оздоба, прагнути, прикрий, рада, рятувати, скиба, скроня, слимак, смак, стодола, строкатий, тривати, тримати, шанувати, шати, шибка, шкода, шпак, штурхати, шумовина, цибуля. Велика частина цих слів має германське походження.

Східні слов'яни заселяли головним чином землі, на яких мешкали племена фінно-угрів і балтів. Територія між Дніпром і Волгою знаходилася поза межами впливів, які йшли на північий схід від культурних центрів Середзмномор'я, і тому населення цієї території дещо поступалося у своєму розвитку мешканцям басейну правих приток Дніпра. Це відзначилося і на мові східних слов'ян – новоутворень в їхніх діалектах було менше, ніж в діалектах їх західних родичів. І значно менше було новоутворень германського або латинського походження, які призводили в мову східних слов'ян через мову західних: бодня і бондар, буда, котел, купить, стекло, хлеб та деякі інші. Також в їх діалектах були і власні слова, відсутні у західних слов'ян: грусть, жулить, лукавый, мел, молния, пир, случай, смотреть, терзать, удобный, ужин та інші.

І в цей же час в мовах українців і росіян з'явилася одна принципова розбіжність, яка на перший погляд, здається незначною, але насправді у великій мірі формує психологію людей. Тут мається на увазі різниця у висловленні факту володіння людиною будь-чим – предметом, майном, обов'язком, якістю тощо. Коли українець каже "Я маю, ти мав, ми мали…", то росіянин вживає зовсім іншу словесну конструкцію: "У меня есть, у тебя было, у нас было…" В основі обох констукцій лежать два різних дієслова – "мати" в українців і "бути" в росіян. Конструкція на основі "бути" вважається первинною. Майже всі народи Європи в різний час замінили її на конструкцію з основою "мати". Росіяни є одним з небагатьох народів, які зберегли архаїчну форму, й це дуже вплинуло на їх психологію. Видатний німецький психоаналітик Еріх Фром писав, що "емпіричні дані антропології і психоаналізу вказують на те, що Мати і Бути є двома принципово різними формами людського буття, постійно діюча сила яких визначає різницю між характерами одиниць і характерами різних типів суспільства". Не беремося визначати, наскільки різні мовні конструкції обумовили різницю між характерами українців і росіян, а лише приймемо цей факт до уваги.

З середини першого тисячоліття н.е. слов'яни починають нову експансію в Центральну Європу і на Балкани. На старих місцях поселень або поблизу них залишаються тільки предки сучасних українців, білорусів і росіян, і їхнє сусідство мало наслідком появу в їхніх мовах деяких нових спільних рис, які відрізняють їх від мов сучасних західних і південних слов'ян. Однак українці і білоруси і далі мали тісніші контакти з поляками, ніж з росіянами через відсутність особливих географічних перешкод між територіями поселень цих трьох народів. Контактам українців і білорусів з росіянами в значній мірі заважала широка течія Дніпра. Таким чином, українці і і білоруси через поляків відчували впливи європейської цивілізації значно сильніше, ніж росіяни.

Американський вчений Уоррен Голістер , визначаючи поняття цивілізації, називає три її ознаки – наявність міст, металообробки і письменства (Hollister C. Warren. 1991, 11) . З них головною є наявність міст, як осередків розвитку культури і ремесел. Звідси випливає, що будівельна термінологія в мові народу може бути ознакою приналежності до певної цивілізації. Розглядаючи під цим кутом зору різницю між українцями і росіянами, ми можемо порівняти їх будівельну термінологію і спробувати зробити якісь висновки. Це порівняння переконує нас, що українці і росіяни мають зовсім інші слова для означення будівельних конструкцій, деталей і матеріалів, крім найпростіших, таких як вікно, двері, порог, піч. Наприклад, українському слову брама відповідає російське ворота, дах росіяни називають словом крыша, сволок – матица, крокву – стропило, підлогу – пол, призьбу – завалинка, димар, – труба, драбину – лестница, крейду – мел, риштування – леса, вапно – известь, і т.д.

В часи Київської Русі контакти між українцями, росіянами і білорусами пожвавилися, з прийняттям християнства культура почала розвиватися під впливом візантійської, але оскільки шляхи сполучень не були розвинені достатньо, розбіжності між мовами цих народів лише збільшувалися, хоча в цей час з'явилася певна група спільних слів: білка, кішка, собака, дешевий, коромисло, ватага, сорок, дев’яносто і деякі інші. Після розпаду Київської Русі контакти між українцями і росіянами майже припинилися, натомість стали тіснішими контакти українців з мешканцями Центральної Європи. Особливо пожвавішали ці контакти з часів короля Данила, який почав запрошувати в Галицько-Волинську державу німецьких ремісників.

Замість дерев’яних будинків в містах починається будівництво кам’яниць, брукування вулиць, зведення мурів. Оскільки будівничими нерідко бували німецькі майстри, в українську мову увійшла нова група слів, які мають німецьке походження або прийшли через німецьке посередництво з інших європейських мов: бляха, бруківка, груба, ґанок, ґзимси, ґонт, кімната, комин, ліхтар, ляда, льох, ринва, тиньк, цегла, шлях і т.д. Так само завдяки німецьким ремісникам в українську мову увійшло багато німецьких слів ремісничої термінології: гальмо, гартувати, ґаблі, гембель, ґвинт, ґрати, дріт, карбувати, клямка, ланцюг, рихтувати, штаба, шруб, цвях та інші, менш знані. Саме слово майстер, як і верстат, і назви деяких видів ремесла мають німецьке походження, пор. бровар (рос. пивовар), лимар (рос. шорник), кушнір (рос. скорняк), слюсар, сніцар (рос. слюсар), стельмах (рос. каретник), тесляр (рос. столяр). Так само є досить запозичень з німецької або інших європейських мов у культурній і соціальній сферах: – аркуш, бавовна, бандура, гальба, гаптувати, ґвалт, друкувати, жарт, кахлі, клейноди, кшталт, літера, малювати, музика, папір, пензель, фарба, фах, фундувати, хутро, ціха, цукор, шинок, штука (мистецтво). З військової термінології можна згадати такі іншомовні слова як гармата, гетьман, куля, мушкет, спис. Слід відзначити, що майже всі наведені тут слова відсутні в російській мові, за винятком слів винт, комната, музыка,слесарь і можливо деяких інших, які потрапили в російську мову через українську або через польську.

Грошова система, адміністрація і право теж можуть бути ознакою приналежності цивілізації. Українські слова борг, війт, ґміна, гроші, магістрат, пенязь, ратуша, ринок, солтис, таляр, фільварок, чинш, шеляг – все це сліди європейських цивілізаційних впливів різних часів. Але особливо виразними ці впливи стають на початку 14-го століття, коли українські міста набувають Магдебурзьке право, яке раніше було скодіфіковане на звичаєвому німецькому праві у місті Магдебург. Першим це право набув Володимир Волинський (десь до 1324 р.), а за ним – Сянок, Львів, Кам’янець. Поступово це право отримало багато українських міст, серед яких були Київ, Чернігів, Переяслав, Полтава та багато інших. І навіть після приєднання України до Росії вони продовжували ним користуватися, аж поки у 1831 і 1835 роках воно було скасоване царськими указами. Приблизно до того ж часу в Україні діяв Литовський статут в редакції 1585 р., який був розроблений з використанням принципів римського права.

Взагалі, європейська культура довго не досягала Московії, яка тривалий час знаходилася у сферах впливу азійських і візантійської культур. Запозичень в російську мову з тюркських і перської дуже багато і більша частина їх відсутня в українській мові. Можна для прикладу привести деякі з них . З будівельної термінології, яка важлива для нас як ознака цивілізації, прикладів не дуже багато, бо основні запозичення в російську мову робилися лише від часів Петра І з європейських мов. Однак тюркське або персидське походження мають рос. амбар, балаган, войлок, каланча, кибита (буда), кирпич, очаг, сарай, чердак, шалаш, грецьке – известь. Кидається в очі велика кількість запозичень в російську мову зі східних мов на означення предметів одягу і взуття. армяк, балахон, башлык, башмак, епанча, зипун, каблук, карман, кафтан, кушак, малахай, сарафан, сапог, чулок та ін. Багато також запозичень у торгово-фінансовій сфері: алмаз, алтин, аршин, бакалея, барыш, батман, баш на баш, бязь, деньги, изюм, казна, кисет, кумач, рундук, сундук, таможня, чемодан, ярлык. Із запозичень в суто культурній сфері можна навести як приклади назви паперу і олівця (бумага і карандаш), культурній музичного інструменту балалайка, гральної кості альчик. Усі ці приклади свідчать, що великий період часу Московія, незважаючи на візантійську християнську традицію знаходилася під культурним впливом азійських країн. В українській мові теж є багато запозичень з тюркських мов, але їх вплив не був суттєвим на загальний культурний розвиток українців, хоча треба згадати, що українські кобза і сурма мають тюркське походження.

Таким чином, в ті часи, коли закладалися підвалини національного характеру, українці і росіяни належали до зовсім різних цивілізацій. Щоправда, вони мали спільну віру, яка формально долучала Україну до візантійської культури, але контакти між церквами були дуже слабі і після приєднання України до Росії виявилося, що розбіжності в обрядах богослужіння обох православних церков були настільки разючі, що московська Церква під впливом українських священиків мусила піти на церковну реформу, яка викликала відомий усім розкол. Українські культурні впливи на Росію в кінці 17-го і в першій половині 18-го ст. відомі спеціалістам і їм присвячена численна література, тому зупинятися на них нема потреби. Однак в українському суспільстві, навіть серед освічених людей і, що особливо прикро, серед політиків існує думка про етнічну, культурну єдність українців і росіян. В існуванні такої думки завжди була зацікавлена не тільки правляча верства в Росії, але почасти і російська наукова і культурна еліта. Ця думка впродовж трьох століть нав’язувалася українцям, і небезуспішно, тим більше, довготривале існування українців і росіян в одній державі не могло не вплинути на зближення їх національних характерів і культур. Проте, неозброєним оком видно різницю між представниками обох народів, хоча наукового дослідження в цьому напрямку як слід не велося.