Прабатьківщина германців у Східній Європі за даними топонімії
Прабатьківщина германців, тобто територія на якій сформувалася прагерманска мова, визначена графоаналитичним методом в етноформуючому ареалі західніше річки Случ (лп Прип'яті) між Неманом, Наревом і Ясельдою. Пізніше германці розселилися по обидва береги Прип'яті (див. розділ Германські племена в Східній Європі в епоху бронзи). . Локалізація ареалів окремих первинних германських племен підтверджується залишеною ними там топонімією, яка розшифровується за допомогою давніх мов їх сучасних нащадків.
Більш детально тема германської топонімії в розглядається в наступних розділах:
Давня тевтонська, готська і франкська топонімія,
Північногерманська топонімія у Білорусі, Прибалтиці і Росії .
В цьому розділі ця тема обмежена германської топонімією на прабатьківщині окремих первісних германських племен.
Ареал, що знаходиться між Бугом і Случчю, південніше від верхньої Прип’яті, тобто Волинь у другому тис. до Р.Х. заселили предки сучасних німців, яких ми умовно називаємо тевтонами. Саме тут були закладені глибинні основи сучасної німецької мови. Після відходу основної маси германців на захід в ареалі поселилися слов’яни, діалект яких пізніше розвинувся у чеську мову, а коли і вони у своїй більшості залишили цю територію, її зайняли нові слов’янські переселенці, які вже в історичний час стали відомі під іменем дулібів, або дудлібів.
Назва цього племені збереглася в кількох топонімах Західної України та Чехії, і на думку деяких вчених цей етнонім походить від з.-герм. Deudo- i laifs (ЕСУМ та ЭСРЯ). Перша частина слова означає “тевтони” і від неї походить самоназва сучасних німців (Deutsch), а друга – “решта, залишок” (гот. laiba, д.-анг. lаf). Таким чином, слово дуліби можна перекласти як “залишки тевтонів”, що і дає підстави говорити про те, що не всі германці залишили Волинь при їх переселенні у Центральну Європу, а назва мешканців цього краю залишалася довший час тією самою. Можна також пригадати, що і на нових поселеннях як тевтонів, так і чехів є місцевості під назвою Wollin/Volin.
Тевтонська топонимія
Найпереконливішим свідченням перебування тевтонів на Волині є загадкова назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині, як раз навпроти Острога. Назва складається з двох давніх німецьких слів д.-в.-н. welb-en “виводити склепіння” і д.-в.-н. ovan “піч”. Пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю, цілком природна річ, але вона могла мати і спеціальне призначення. В цьому місці вздовж правого берега Горині і тепер на багато кілометрів простягнулися непрохідні багниська. Не виключено, що спеціальна піч могла служити для виплавки заліза з болотної руди особливим сиродутним способом. Залізо в Європі відомо з 8-го ст. до Р.Х., тому назва населеного пункту не може бути більш давньою, а це, в свою чергу веде до висновку, що частина тевтонів залишалася на своїй прабатьківщині ще довго після того, як їх основна маса мігрувала до Центральної Європи. Поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин (Первісно Нетешин), назва якого теж може бути німецького походження. Ситуативно для місцевості з металургійними печами для другої частини назви найбільше підходить д.-в.-н. asca “зола” (нім. Asche). Відповідно для першої частини слова слід шукати щось логічно пов'язане з другою. Добре підходить д.-ісл. hnjođa "кувати". У німецькій мові є дериват від зниклого спорідненого слова Niete "заклепка" (Kluge Friedrich, 1989, 504). В сиродутному горні вироблялося не чисте залізо, а так звана криця пористої будови з домішками сірки, фосфору та інших металів та шлаку (це давнє слово пізніше отримало значення "сталь"). Для отримання заліза крицю треба було перековувати, в процесі чого домішки відділялися як зола (Зворыкин А.А. та ін. 1962, 68). Таким чином, мала місце спеціалізація – у Вельбовному видобувалася криця, а у Нетішині вона перековувалася на чисте залізо.
Наведемо ще кілька прикладів топонімів, які здебільшого не мають переконливого тлумачення на основі слов’янських мов, але можуть бути етимологізовані на базі німецької:
м. Ківерці – нім. Kiefer, с.-в.-н. kiver "челюсть, підборіддя; німецьке слово Kiefer має ще значення «сосна», котре могло ліпше підійти для назви міста в лісовій місцевості, але в етимологічному словнику Клюґе походження слова пояснене як новоутворення.
м. Ковель - нім. Kabel “доля, жереб”, с.-в.-н. kavel-en – "тягти жереб"; пропоноване пояснення від слов. *kov «зрада» здається надуманим (Янко М.П., 1998, 179).
c. Невель на південний захід від Пінська (Білорусь) – нім. Nebel “туман”.
c. і оз. Нобель на захід від Зарічного Рівненської обл. – нім. Nabel, д.-в.-н. nabalo “пупок”; село розташоване на півострові, який виступає в озеро.
c. Паре на протоці Прастир – нім. Fähre “пором, переправа”.
м. Радехів, райцентр Львівської обл. – нім. Rad “колесо”, Echse “вісь”.
м. Радивилів, райцентр Рівненьської обл. – нім. Rad “колесо”, Eibe, герм. īw- (з різними суфіксами) “верба”; відомо, що деревина верби добре надається для гнуття і може бути придатною для виготовлення колес.
c. Растів західніше Турійська – д.-в.-н. rasta “місце стоянки”.
c. Реклинець в Сокальському районі Львівської обл. – нім. Rekel “великий пес-самець”.
р. Стир, пп Прип’ті – нім. Stör, двн. stür(e) “осетер”.
р. Стрипа лп Дністра, витоки якої лежать на границі тевтонського ареалу – с.-н.-н. strīpe “смуга”. Однак не виключене також англосаксонське походження назви річки.
с. Фаринки, на сході Камінь-Каширського району Волинської обл. – нім. fahren “їхати”.
c. Фусів в Сокальському районі Львівської обл. – нім. Fuß, с.-в.-н. vouz “нога”.
р. Цир, пп Прип'яти і c. Цир – нім. Zier “прикраса”, д.-в.-н. zieri “гарний”;
с. Цегів, в Горохівському районі, Волинської області – с.-в.-н. zæh(e) "вязкий".
с. Цумань східніше Ківерців – відповідає нім. zu Mann “до чоловіка”, що може бути використане для назви оселі поодинокої людини.
Наведеними прикладами список топонімів Волині тевтонського походження, можливо, не вичерпується, але в північній частині ареалу деякі топоніми можуть мати також франкське походження. Франками ми домовилися називати предків сучасних голландців, які разом з фризами займали крайній західний ареал всієї німецької території, обмежений Саном і Віслою на заході, Німаном на півночі, Ясельдою на північному сході і верхів'ями Прип'яті на південному сході. На кордоні цього ареалу з Тевтонським в районі Шацьких озер є скупчення топонімів, які можуть мати як тевтонське, так і франкське походження. Сама назва озер краще розшифровується за допомогою німецької мови (д.-в.-н. scaz, “гроші, худоба”, нім. Schatz “скарби”, нід. schat "те саме"). Так само можна можна говорити про тевтонське походження назв села Пулемець та Пулемецького озера. Іх можна розшифрувати як “повна міра зерна” (нім. volle Metze, д.-в.-н. fulle mezza – EWDS). Химерну назву іншого озера – Люцемер можна розуміти як “мале море” (нім. lütt, lütz, д.-в.-н. luzzil “малий”, mer, нім. Meer “море”). Слова, подібні наведеним інколи є і в інших германських мовах, однак тут має місце перехід германського t в z), характерний тільки для верхньонімецької мови. В той же час назва озера Світязь ліпше розшифровується нідерландською мовою, тому що герм. hweits "білий" ліпше відповідає нід. wit і саме його праформа *hwit могла закономірно перейти в слов'янських мовах у Світязь (герм. -ing, -ung всюди відповідає слов. -ьазь. Для д.-в.-н. (h)wīz "те саме" здається нереальним.
Франкська топонімія
У позначеному вище ареалі, очевидно, Західний Буг поділяв франків і фризів. Фризького словника великого обсягу до послуг немає, тому ми обмежимося пошуками топонімів, які можуть мати лише франкське походження, використовуючи нідерландську мову. Поки можемо говорити про такі можливі франкські топоніми:
Брок (Brok), місто у Мазовецькому воєводстві і село у Підляському – нід. broek, сер.-нід. brōk “волога низина””;
Ваган (Wagan), село в Мазовецькому воєводстві – нід. wagen “віз”;
Ворси (Worsy), село в Люблінському воєводстві – нід. vors “жаба”;
Західний Буг, пп Висли – М. Фасмер розглядає можливість германського походження назви Західного Бугу, але нідерландських слів не наводить. Між тим, сер.-нід. bugen (нід. buigen) «гнути, згинати» підходить найліпше (Західний Буг дуже звивиста річка);
Гарволин (Garwolin), село в Мазовецькому воєводстві – нід. garwe, garf “сніп”, lijn “льон”;
Кобрин, місто в Білорусі – нід. kobber “голуб-самець”;
Кодень (Kodeń), село в Польщі на березі Зах. Бугу – нід. kodde “сумка, вузол”;
Куяви (Kujawy), село в Мазовецькому воєводстві – нід. kuif “гребінь”;
Малорита (блр. Маларыта), місто в Брестській області, Білорусь – місто могло мати назву Мала Рита, оскільки розташоване на невеличкій річці Рита, назву якої можна пов'язувати з д.-нід. rith "повінь" (д.-анг riđ) "потік, річка".
Германська топонімія в Східній Європі.
На мапі населені позначені зірочками.
Тевтонські топоніми – червоні. Прабатьківщина тевтонів затонована червоним.
Франкські топоніми – сині. Прабатьківщина франків затонована синім.
Готські топоніми – зелені. Прабатьківщина готів затонована зеленим кольором
Англосаксонські топоніми – помаранчові. Прабатьківщина англосаксів затонована жовтим
Гідроніми позначені синіми кружечками і лініями.
Північногерманська і англосаксонська топонімія показана лише частково, тільки для позначення напрямків міграцій.
Готська топонімія
Ареал формування готської мови через скупість наявної лексики було локалізовано лише імовірно по обох берегах Щари, лівої притоки Німану, тобто там, де знаходилася спільна прабатьківщина всіх германців. Назву цієї річки слід вважати палеоевропейским субстратом, сліди якого простежуються в деяких германських мовах, таких як анг. shore "берег моря", нім. Schaar "ділянка моря, по якій можнй йти вбрід". Інша місцева топонімія підтверджує зроблене припущення, тобто можна стверджувати, що готська мова почала формуватися саме тут. При її розшифровці використовувався словник Ф. Гольтгаузена (Gothic Dictionary, Holthausen, 1934) і частково словник давньоісландської мови як найбільш близької до готської. Нижче наводяться приклади можливої готської топонімії на території Білорусі:
Аброва, село в Івацевичському районі Брестської обл. – гот. *abr-s "сильний, бурхливий".
Альба, село в Брестській області, Білорусь – гот. *alb-s "демон".
Бастинь, село в Лунинецькому районі, Брестська обл. – в більшості германських мов присутнє слово bast "лико" (д.-ісл, нід. bast, д-анг. bæst, нім. Bast). Безсумнівно, таке слово існувало і в готській мові, але не збереглося в писемних джерелах з увазу на специфіку значення.
Ванги, село в Гродненській області, Білорусь – д.-ісл. vang-r "сад, город".
Зельва, районний центр у Гродненській обл. – гот. silba, д.-фриз. selva "сам".
Ліда, місто в Гродненській області, Білорусь – гот. liudan "рсти", lita "перестановка".
Румльово, лісопарк в Гродно – гот. *rúm "простір, місце", lēw "випадок".
На прабатьківщині готів є ще кілька топонімів, які розшифровуються за допомогою слів інших германських мов (Фасти, Греськ, Нарев, Рекльовці і, можливо, інші), подібні слова є або, можливо, були в готській мові, тому судити про їх походження тяжко
Прабатьківщина північних германців була розташована в етноформуючому ареалі обмеженому Дніпром, Прип'яттю, Березинною і Случчю (лп Прип'яті). Саме тут, а також неподалік було виявлене невелике скупчення топонімів, які можуть мати північногерманське походження. Розшифровка явно не слов'янських назв велася головно за допомогою словника давньоісландської мови, яка вважається "класичною мовою скандинавської раси" (An Icelandic-English Dictionary. Preface. Для уточнення значень слів і фонологічних закономірностей германських мов використовувалися етимологічні словники англійської і німецької мов (Holthausen F., 1974, Kluge F. 1989), а також Online Ethomologic Dictionary.
До теперішнього часу знайдено близько сотні топонімів можливого північногерманського походження. Повний список постійно доповнюється новими даними, зроблені розшифровки уточнюються, виявлені помилкові видаляються, але в цілому такий великий набір не може бути випадковим. Нижче подані деякі приклади розшифровок топонімів засобами давньоісландської мови:
Беркав, село в Гомельській обл., Біларусь – д.-ісл. björk "береза".
Бонда, хутір Вишневскьої сільради Сморгонського району Гродненської обл. – д.-ісл. bóndi "землероб" bónda-fólk "землероби".
Бринев, село в Гомельській обл., Біларусь – д.-ісл. brynja "броня".
Гаўлі, село в Буда-Кошелёвскому районі Гомельської обл., Біларусь – д.-ісл. gafl "кінець", шв. gavel, "кінець", норв. gavl "фронтон".
Гервяти, селище Астровецького району Гродненської обл. – д.-ісл. görva, gerva "рухоме майно, спорядження", tá "путь, дорога".
Гомель, місто в Біларусі – д.-ісл. humli, шв. humle, д.-анг. hymele ”хміль”.
Доўск, село в Гомельській обл., Біларусь – д.-ісл. döv, нор. døve "глухий".
Дрыбин, деревня в Могилевской обл, Беларусь – др.-исл. drīfa "гнать, погонять".
Мінськ (первісно Менськ), столиця Белорусі – д.-ісл mennska "людяність", mennskr "людськийкий".
Невель (очевидно, спочатку важке для вимови Небль), озеро біля россійско-біларуського кордону – д.-ісл. nifl, нім. Nebel "туман".
Ордово, озеро поблизу Невеля – шв. ort "язь". У ісландській такої назви риби поки не знайдено.
Рандовка, село в Гомельській обл., Біларусь – д.-ісл. rønd «край, границя, обід», шв. rand «границя, край».
Римдзюни, село Астровецького району Гродненської обл. – д.-ісл. rúm "місце, простір", đjóna "служити, годитися".
Ректа, село в Могилівській обл., Біларусь – д.-ісл. rækta «піклуватися, вирощувати».
Сведскае, село в Гомельській обл., Біларусь – д.-ісл. svæđi "відкрите місце".
Скепня, село в Гомельській обл., Біларусь – д.-ісл. skepna "образ, вид, форма".
Смаргонь, місто в Гродненській обл. – д.-ісл smar "маленький", göng "прохід, сіни", "кошара".
Швакшти, Мінської обл. – д.-ісл. Мінської обл. – д.-ісл. skvakka "видавати звук".
Англосаксонська топонімія
Прабатьківщина англосаксів була локалізована в етноформуючому ареалі між річками Случ, Прип'ять і Тетерів. Найперше цей ареал заселяли давні італіки (предки латинян, осків, фалістів, умбрів та ін.), а в досить недалекі історичні часи це була територія деревлян, які мали тут своєю столицею літописний Іскоростень. Очевидно, літописець намагався якось “слов’янизувати” назву цього міста, яке тепер називається просто Коростень і, безсумнівно, якось подібно називалося і в давні часи. Місто розташоване над рікою Уж (Уша), яка протікає тут серед гранітних скелястих берегів. Це дає підставу етимологізувати назву міста на основі давньоанглійської мови, використовуючи д.-анг. stān "камінь, скеля" і слово з корнуельського діалекту англійської мови care – “скельний ясен”, представлене в топонімі Care-brōk (Holthausen F. 1974: 43). Корінь care знаходимо також в назві міста Коростишів, яке теж розташоване на скелястому лівому березі, але вже річки Тетерів. Якщо друга частина назви міста походить від д.-анг. sticca “палиця, патик”, то в цілому її можна тлумачити як “Ясенева палиця”. Таке, на перший погляд, переконливе пояснення назв Коростень і Коростишів все-таки викликає сумнів. Те, що скельний, або гірський ясень (Fraxinus ornus) в околицях цих місць не росте нічого не значить, бо тут поширений ясен звичайний, а перенесення назв рослин з одного виду на інший явище відоме. Значно більше заперечень викликає залучення до пояснення слова care, яке може мати кельтське походження (там же).
І назва ще одного міста пов’язана із скелями. Йдеться про місто Овруч, яке розташоване в районі Словечансько-Овруцького кряжу на лівому високому березі річки Норинь. Анг. of rock можна перекласти і як “на скелях”, і як “біля скель”, і як “скельний”. Можливе і українське походження назви міста, яке в літописи називається Вручий.
Англосаксонська топонімія на прабатьківщині англосаксів (її межі позначені червоними цятками) та за її межами в нових місцях поселень.
В цілому засобами давньоанглійської лексики з різним ступенем вірогідності можна етимологізувати близько трьох десятків топонімів цього ареалу. Ось деякі приклади:
с. Бараши в Ємельчинівському районі Житомирської обл. – д.анг.bǽr «залишений, оголений», ǽsсе «попіл».
р. Желонь, пп. Нижньої Прип’яті – д.-анг. scielian “розділяти, відокремлюватися”;
р. Жерев, лп. Ужа, р. Жерева, лп. Тетерева, пп. Дніпра – д.-анг. gierwan “кипіти” або “прикрашати”; Підходять обидва значення в залежності від вигляду річки;
c. Кирдани, околиця Овруча – д.-англ. cyrten “гарний”.
р. Латовня, пп. Теньки, пп. Тні, пп. Случі – д.-анг. latteow “провідник”;
м. Мозир (Білорусь) – д.-анг. Maser-feld, пнгер. mosurr “клен” (AEW);
м. Наровля, на правому березі Прип’яті – д.-анг. nearu “вузький”, wæl “калюжа, джерело”;
с. Ольмани в Білорусі, на південний схід від Столина – д.-анг. oll “образа, лайка”, mann, mann “людина, чоловік”, man “вина, гріх”;
р. Прип’ять – д.-анг. frio “вільний”, frea “пан, бог”, pytt “яма, калюжа, джерело”;
р. Рихта, лп Тростяниці, пп Ірші – д.-анг. riht, ryht “правий, прямий”;
Сизаны, село в Гомельській обл., Білорусь – д.-анг. sessian "бути спокійним".
с. Феневичі у низов'ї Тетерева – д.-анг. fenn "болото, мочар", wīc “хата, село”;
с.с. Ходори, Ходорків, Ходурки Житомирської області – д.-анг. hador “бадьорий, жвавий”. Незважаючи на наявність подібного українського коріня, основа ходор присутня лише у виразі ходити ходором, який теж характеризує жвавість, веселість поведінки людини. Тому укр. ходор може бути реліктом давнього запозичення, і українське походження топоніма зовсім не обов’язкове.
Зі своєї прабатьківщини англосакси розселялися в різних напрямках, про що переконливо свідчить топонімія. Особливо прозорі англосаксонські корені назви річки Ірпінь.
Праворуч: Річка Ірпінь.
Фото з сайту Foto.ua
Ця річка має широку заболочену заплаву, тому earfenn, складене з д.-анг. ear 1. “озеро”або 2. “земля” і д.-анг. fenn “болото, мул”, може бути перекладене для назви Ірпіня як “замулене озеро” або як “заболочена земля”. Таке тлумачення підходять вповні тим більше, що в давні часи заплава річки мала би бути більш заболоченою, ніж тепер. Пропоноване для розшифровки назви і.-є. *pi «пити» (Янко М.П. 1998, 156) недостатньо обгрунтоване. Назва міста Фастів очевидно походить від д.-анг. fǽst «сильний, міцнийий, твердий» īw, eow "тисове дерево". Для розшифровки назв с. Сквира на р. Сквирка, лп Росі і самої річки добре підходить д.-анг. swiera «шия», «яр, ущелину», якщо к після с є епентезою, тобто вставним звуком для додання слову більшої експресії. Подібне явище можна спостерігати і в рос скворец, що походить від сверчать. На користь пропонованої етимології говорить назва села Кривошеїно, розташованого неподалік на крутому вигині тієї ж річки, яка може бути калькою більш давньої назви.
Велика частина англосаксів залишалася у Східній Європи ще довший час після того, як їхні одноплемінники рушили на захід і в решті-решт опинилися на Британських островах. В сарматські часі англосакси очолювали племінний союз алан, а після гунського нашестя вони рушили на пошуки вільної земля для поселення у північно-східному напрямку і досягли верхів'їв Волги. Ця частина їхньої історії гіпотетично відновлюється також за даними топонімії і описана в розділах:
Англосакси біля джерел російської державності..
