Своєрідність Донбасу і її причини
Причина теперішніх подій на Донбасі, яку самі донецькі до кінця не розуміють, у тому, що і керівництво Донецька, і мешканці міста віддавна мають хворобливе бажання у всьому перевершити Київ. Комплекс неповноцінності будив у керівників міста активність у престижних сферах – культурі і спорті. Звідси вихваляння тисячами троянд висаджених по місті, пальмою Мерцалова, копії якої дарували мало не кожному обласному місту України. Звідси ж зусилля зробити «Шахтар» найсильнішою командою України не за рахунок розвитку дитячого футболу, бо це дуже довга історія, а скупкою бразильських футболістів. Прості мешканці, далекі і від культури і спорту, навпаки тішили себе більшим безкультур’ям. Прикладів маю досить, дам лише один. Гість з Донбасу, побачивши, як у львівському трамваї молодь поступається місцем старшим, відреагував зі зневагою так: «Тю! У нас уже давно ніхто мєсто не вступає». Бажання мати перевагу над іншими хоч би у чомусь виходить за розумні межі. Те, чого би нормальні люди соромились, донецьких тішить. В області 25% населення так чи інакше пов’язані з кримінальною злочинністю і це теж предмет гордості. За бандита Януковича голосували не тому, що його любили, а тому що він не тільки свій, але і бандит. Реальний приклад того, що пристрасть до злочинів не заважає робити успіх у житті. Втерли носа усьому світові! Посада президента вимагала демонструвати високий рівень культури і як це, комплексуючи, робив Янукович ми знаємо. Тепер перейдемо до сьогодення. У своїй масі населення до Росії не хоче. Росіяни для них кацапи, як решта України хохли. Керівництво ж не хоче тому, що втратить свої посади, на які претендують провідники бунтівників. Усю цю «заваруху» зробили московські агенти, місцеві політичні невдахи і декласований елемент, якого там досить. А частина населення підтримала їх тільки тому, що знову-таки хотіла довести Києву, що Донбас крутіший. Мовляв, у вас Майдан, та хіба це протест? От ми цілому світові покажемо, як треба протестувати. І показали, і втішились. Їм цього досить. Раціональні проблеми для них менше важать, ніж ірраціональні, так само, як і для росіян з їх імперським комплексом. Очевидно росіяни, яких на Донбасі багато, мають вплив на формування масової свідомості. Але Донбас складається з двох областей і Луганська значно інакша. Там не тільки більша частина сільського населення, але і в містах люди значно менше комплексують, просто намагаються не відставати від Донецька частково із територіальної солідарності, а частково через все-таки наявну подібність умов життя. Подивіться: Слав’янськ, Маріуполь, Краматорськ, Красний Лиман – це все міста Донецької області. З луганських міст «відзначитися» намагався лише Стаханов. В Алчевську, Красному Лучі, Антрациті, Ровеньках, Краснодоні тихо, а північні райони взагалі проукраїнські. Підсумовуючи, можна сказати: «Донбас – дєло тонкоє». При вмілій політиці центру його вповні можна тримати в руках. Регіон ж просто зневажали, зневажали як «ненаціональний». Чорновіл з’явився у Луганську лише у 1995 році, коли його там чекали з 1989-го. У провід Руху не запросили жодного представника з Донецької, Луганської, навіть з Харківської областей. Хіба це було справедливо, що місцевих активістів патріотичного спрямування ігнорували? Навіть нормальних людей би це все обурювало, а що вже говорити про закомплексованих? Отож, з того всього треба лише зробити правильні висновки. Обставини змушують.
